Культ святого Миколая в наших богослуженнях

Святий Миколай має в нашій Церкві не тільки два окремі празники, йому ще присвячений кожний четвер у нашому богослу­женні. Як богослуження обидвох празників, так і щотижнева служ­ба його є справжнім віддзеркаленням культу святого Миколая у Східній Церкві та нашому народі. Тут оспівується його глибока віра, чесноти, його діла милосердя, різні чуда та його заступництво перед Богом. Він величається як "вселенський світильник", "спів­чутливий і добролюбовий", "ревний рятівник і справжній заступ­ник", "окраса Церкви", "доброта архиєреїв", "монахів похвала", "великий заступник", "дуже милосердний, "всіх опікун і заступник і всіх терплячих потішитель", "сиріт і вдовиць опікун".

Він допомагає завжди. На хвалитних стихирах утрені 6 грудня співаємо: "Зійшовшися звеличаймо: хворі — лікаря; ті, що в бі­дах — рятівника, грішні — заступника, бідні — скарб, терплячі — потішителя, подорожні — супутника, плаваючі — керівника, і всіх всюди радо випереджаючого... " У п'ятій пісні канону утрені на перенесення мощей сказано: "Усіх християн надіє, покривджених великий оборонче, хворих лікарю, зажурених потішителю, і від людей до Бога заступнику, випроси нам мир і спасай нас від находу поган".

Він своїм заступництвом могутній перед Богом. На вечірні перенесення мощей співаємо: "Зібравшися, любителі празника, молебними піснями радісно звеличаймо святе перенесення нашого заступника, він бо всі краї просвічує чудами, терплячих божест­венно потішає, покривджених визволяє, він милостинею Бога собі задовжив і тому приняв стократну нагороду. До нього всі кличемо: помолися, святителю Миколаю, Спасителеві всіх, дати мир світові і спасти душі наші". У восьмій пісні канону утрені перенесення мощей читаємо: "Тобі дана велика влада від Бога, Миколаю, море тобі повинується, повітря слухає, народи покоряються, бачучи твої преславні чуда".

Святий Отець Миколай дає нам гарний приклад живої, діяльної та жертвенної любови до Бога і ближнього. Його любов до ближ­нього загальна, усіх обіймає, повна милосердя і готова допомогти кожній потребі душі й тіла.

Про значення милостині у святого Йоана Золотоустого чи­таємо: "Милостиня — цариця чеснот. Вона дуже скоро підносить людей у небесні двори. Вона найкраща заступниця. Велике діло милостиня... Вона пробиває повітря, минає місяць, зноситься понад промені сонця і досягає самих небес. Але й там вона не зупиня­ється, а щобільше, проходить небо, обходить збори ангелів і хори архангелів, і всі вищі сили, і стає перед самим царським престо­лом... Дай хліб і візьми рай, дай мале і візьми велике, дай смертне і візьми безсмертне, дай тлінне і візьми нетлінне" (Бесіда про покаяння).

Святий Миколай у кожному ближньому бачив самого Ісуса Христа, тому так скоро й жертвенно в кожній потребі спішив йому на поміч. Святе Євангеліє каже, що на страшному суді Господь Бог судитиме нас за діла любови й милосердя. Про це запевняє нас сам Ісус Христос, кажучи: "Істинно, кажу вам: усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших — ви мені зробили" (Мт. 25, 40).

ПРАЗНИК ЗАЧАТТЯ БОГОРОДИЦІ СВЯТОЮ АННОЮ

"Празнує днесь вселенна зачаття Анни, що сталося від Бога"

(Кондак празника).

Давній і глибокий культ Пресвятої Богородиці, що є знаменною віхою Східної Церкви, виявляється у великій кількості Богоро­дичних празників у нашому церковному календарі. Ті празники розказують нам найважливіші моменти з життя Божої Матері від її чудесного зачаття аж до її славного успення.

Святе Євангеліє не багато говорить про життя Пречистої Діви Марії, тож нічого дивного, що більшість Богородичних празників не основується на подіях святого Євангелія, а радше на християн­ській традиції та на оповіданнях апокрифічних книг перших віків. Сюди належить також і празник Зачаття, який наша Церква свят­кує 9 грудня. Цей празник має окрему історію на Сході та на Заході. Тож погляньмо на його історію у Східній, Західній і нашій Церквах.

ПРАЗНИК ЗАЧАТТЯ БОГОРОДИЦІ СВЯТОЮ АННОЮ НА СХОДІ

Згадку про цей празник має типікон святого Сави з V ст., одначе його розвій і поширення припадає аж на VIII сторіччя. У цьому столітті святий Андрій Критський укладає службу для праз­ника, а Георгій Нікомедійський та Йоан Евбейський величають його у своїх проповідях. У IX столітті це свято вже було в цілому візантійському цісарстві. Воно є у всіх Східних Церквах.

Празник Зачаття у давнину мав різні назви. До найдавніших належить "Благовіщення Зачаття Святої Богородиці". У конституції про празники цісаря Мануїла Комнена (1143-1181) він зветься "Зачаття нашої Пресвятої Богоматері". Слов'янський Пролог має "Зачаття Святої і Богоматері Анни, коли зачала Святу Богоро­дицю". Загальнослов'янські Устави називають його "Зачаття Бла­женної Анни" або "Зачаття Святої Анни, коли зачала Пресвяту Богородицю". У нашій Українській Католицькій Церкві цей празник від Львівського Синоду мав офіційну назву "Непорочне Зачаття Пречистої Діви Марії". Римська реформа наших літургійних книг повернула первісну назву празника "Зачаття Святої Анни, коли зачала Пресвяту Богородицю".

Головна тема богослуження празника — чудесна подія, коли свята Анна зачала Пресвяту Богородицю. Тут описані журба й поневіряння Йоакима й Анни через їхню бездітність. Згадується їхня гаряча молитва про дитинку. "Господи, Боже небесних сил, — молиться Анна, — Ти знаєш неславу бездітности, тож сам злікуй біль мого серця і отвори лона розкрий та неплідну плодоносною зділай... " (Стиховна вечірні). На її гаряче благання з'являється ангел і звіщає зачаття Пречистої Діви Марії. "Моління твоє, — каже ангел, — дійшло до Господа. Не смутися і перестань плакати, бо станеш благоплідною оливкою, зроджуючи паросток — чудну Діву, яка видасть цвітку — Христа в тілі, який подає світові велику

[081.jpg]

милість" (Стиховна вечірні). З хвилиною зачаття лоно святої Анни стає наче небом: "Нове небо в лоні Анни твориться, — каже сідален утрені, — на приказ Всемогутнього Бога. З нього засіяє Сонце, що не заходить, ввесь світ просвічуючи променями бо­жества, пребагатством доброти, єдин Чоловіколюбець".

З дивного зачаття Пресвятої Богородиці радіють її батьки, радіють пророки, радіють небо й земля. Тож свята Церква взиває Старий і Новий Завіти до участи в радості: "Прийдіть, усякий чин і вік людський, — співаємо на хвалитних стихирах утрені, — радісно днесь з ангельськими хорами преславне зачаття Богородиці світло празнуймо: патріярхи — всіх Царя Матір, пророки — вами проповідану, праотці — ту, що від вас Богоматір, старці — Бого­отців, Богоотці — Божу Дівицю, діви — Приснодіву, вірні — корінь віри, священики — пресвятий храм Божий, всіх святих хори — причину вашого збору, ангельські воїнства — Родительку Владики всього створіння і Спасителя душ наших".

У зачатті Богородиці святою Анною прославляється святість і непорочність Пречистої Діви Марії. "Пророчий хор, — сказано в сідалні утрені, — колись проповідував непорочну чисту і Бого­отроковицю Діву, що її зачинає Анна, хоча неплідна і бездітна. Спасенні задля неї днесь радісним серцем її звеличаймо, яко єдину непорочну".

Канон утрені святого Андрія Критського це урочистий гимн у честь зачаття Божої Матері. Вона — "нескверна скинія", "чиста голубка", "зоря божественної благодати", "Владики божественний храм", "царська порфіра", "миро благовонне", "вогненна купина", "голубка непорочна", "скіпетр святий, новий завіт і посуд манни", "купина неспалима", "свічник золотий", "жива світлиця Господа Бога", "живоприємний істочник", "храм святий".

Сьогодні празнуємо її непорочне зачаття, а через дев'ять міся­ців, 8 вересня, вона з'явиться між нами у своєму славному Різдві.

ПРАЗНИК ЗАЧАТТЯ НА ЗАХОДІ

Десь у X ст. цей празник прийшов зі Сходу до Англії. Під час реформи Англо-Саксонської Церкви за Вільгельма Завойовника (1066-1087) празник скасували, а відтак знову відновили 1125 року.

На Заході празник Зачаття Богородиці святою Анною пройшов велику еволюцію. Святкуючи цей празник, Схід звертає головну увагу на сам чудесний факт зачаття від старих і неплідних батьків, а Захід у цьому празнику почав наголошувати не так на самому факті зачаття, як радше на прикметі того зачаття. Згодом наро­джується наука про непорочне зачаття Божої Матері, яка вчить, що Пречиста Діва Марія від першої хвилини свого зачаття була вільна від первородного гріха. Богослови XIII ст. багато дискуту­вали стосовно науки про непорочне зачаття, бо одні з них, пред­ставником яких є Іван Дунс Скот († 308), захищали цю науку, а инші, за святим Томою Аквінським († 1274), її заперечували. У пізніших часах загал богословів Заходу підтримав Непорочне зачат­тя. Папа Сикст IV у 1476 році встановив празник Непорочного зачаття в Римі, а Климент XI у 1708 році поширив його на всю католицьку Церкву.

Наука про непорочне зачаття Божої Матері найбільше розви­нулася за папи Пія IX (1846-1878), який своєю буллою від 8 грудня 1854 року проголосив непорочне зачаття догмою віри. У тій буллі сказано, що "наука, яка вчить, що Пречиста Діва Марія не запля­мована первородним гріхом від першої хвилини свого зачаття через особливу ласку і привілей Всемогутнього Бога з огляду на заслуги Ісуса Христа Спасителя людського роду, є Богом об'явлена і тому всі вірні мусять сильно й постійно в неї вірити". Латинська Церква святкує цей празник 8 грудня.