ТОП 10:

НЕДІЛЯ В АПОСТОЛЬСЬКИХ ЧАСАХ



Неділя не просто замінила старозавітню суботу. Вона є витво­ром християнської ідеї і має глибокий християнський сенс. Це простежується передусім з тих різних назв, якими означувано неділю. Чим була неділя для апостолів і перших вірних?

Неділя — це ПЕРШИЙ ДЕНЬ

Для жидів субота була святим і останнім днем тижня, що був символом Божого відпочинку після створення світу. Перший день тижня став для християн святим, бо він був символом нового створення, що почалось у Христовому Воскресенні. Євсевій Олек­сандрійський (V ст.) у своїй проповіді каже: "Першого дня тижня Господь Бог почав перші плоди створення світу, і цього ж дня Він дав світові перші плоди Воскресення".

Неділя — це ДЕНЬ СОНЦЯ

Давні римляни, як і єгиптяни, називали неділю днем сонця. Для перших Отців Церкви ця назва мала глибоке значення, бо для них сонце було символом Ісуса Христа. Святий мученик Юстин († 165) каже: "Ми сходимося разом у дні сонця, в якому Бог, зміняючи темноту, створив світ, у якому Ісус Христос, наш Спаси­тель, воскрес із мертвих". Подібне зауважує Євсевій Кесарійський († к. 340): "Це було цього дня, коли в часі створення Бог сказав: "Хай буде світло", — і сталося світло. І цього дня також Сонце Справедливости зійшло над нашими душами".

Неділя — це ВОСЬМИЙ ДЕНЬ

У першій половині II сторіччя християнські письменники почи­нають називати неділю "восьмим днем". У листі псевдо-Варнави сказано: "Ми святкуємо восьмий день, у якому Ісус встав із мерт­вих, явився і узнісся на небо". Ориген († к. 254) каже: "Число вісім, яке містить у собі силу Воскресення, є прообразом майбут­нього світу". Святий Амвросій († к. 397) числу вісім надає значен­ня відкуплення: "Число вісім це сповнення нашої надії".

Неділя — це ДЕНЬ ГОСПОДНІЙ

Ця назва з'являється перший раз в Одкровенні святого Йоана (1, 10). Її швидко підхопили перші християни і вона замінила назву "день сонця". Назва "день Господній" указує на Христа, який через своє воскресення в неділю став Господом, Переможцем і Вчителем.

"На початку сотворив Бог небо й землю... І сотворив Бог людину на свій образ; на Божий образ сотворив її: чоловіком і жінкою сотворив їх... І благословив їх Бог... Бог закінчив сьомого дня своє діло, що його творив був, і спочив сьомого дня від усього свого діла... І благословив Бот сьомий день і освятив його..." (Буг. 1.2).

 

СВЯТКУВАННЯ НЕДІЛІ

Святкування неділі від самого початку було радісним, бо кожна неділя пригадувала першим християнам радісну подію Христового Воскресення. З тієї причини в неділю не було ні посту, ні коліно­преклонень. Християнське святкування неділі характеризується двома рисами: участю у святій Літургії і утриманням від тяжкої фізичної праці.

Євхаристійна Жертва

Участь у святій Літургії — перша головна риса освячення Господнього дня. Хоч у перших віках християни бували на святій Літургії часто, навіть щодня, та все-таки неділя була днем загаль­ного зібрання християнської громади. У творі Наука 12 апостолів, який датують II сторіччям по Христі, читаємо: "У день Господній зберіться разом і переломіть Хліб, та дякуйте, визнавши перед тим свої гріхи, щоб чиста була жертва ваша".

Первісно присутність усіх вірних на недільній Літургії була обов'язком, який встановила Церква. Звичай і ревність були для них неписаним законом. Церковні недільні закони приходять досить пізно, щойно тоді, коли вже остигла перша християнська ревність.

[008.jpg]

Перші закони Західної Церкви, які зобов'язували бути в неділю в церкві, походять від синоду в Ельвірі (Іспанія, IV ст.). На синоді вирішили, що треба на короткий час відлучати від Церкви тих, хто хоча б три неділі підряд не прийшов до церкви. Синод в Аіде (Франція, 506 р.) зобов'язує бути присутнім в неділю на Службі Божій.

У Східній Церкві помісний синод у Сардиці (нинішня Болгарія, 347 р.) в 11-ому каноні пригадує, що існує закон від святих Отців, згідно з яким треба відлучити від Церкви тих, які, живучи в місті, не були б у церкві протягом трьох тижнів. Те саме повторює у 80-му каноні Трульський Собор 692 року.

Про недільний обов'язок бути на відправах у Декреті про Східні Католицькі Церкви сказано: "Вірні мають обов'язок у неділі та в святкові дні брати участь у божественній Літургії, або, за приписами чи звичаями свого обряду, у відправі Божої Хвали" (§ 15).

Недільний спокій-відпочинок

Це друга риса християнського освячення святого дня. Христи­янська релігія в перших сторіччях не була легальна, її пересліду­вали, відтак для перших християн неділя була звичайним робочим днем. Протягом дня вони мусіли працювати, а свої недільні відпра­ви відбували ввечері або вранці.

Недільний відпочинок починає набирати щораз більшого зна­чення тоді, коли Церква набула повної свободи, тобто за цісаря Костянтина Великого у 313 році. Перші закони про недільний відпочинок вийшли не від Церкви, а від держави. Цісар Костянтин Великий у 321 році видав едикт, в якому сказано: "У високошанов­ний день сонця хай відпочивають усі судді, міське населення і всякого роду ремісники. Тільки по селах рільники хай працюють без перешкоди і свобідно". Історик Євсевій († к. 340) свідчить, що цісар Костянтин Великий зробив неділю днем молитви і всіх своїх підданих зобов'язував у цей день залишати свої заняття, а своїм жовнірам давав свободу, щоб могли брати участь у церковних відправах. Цісар Теодосій Великий (379-395) спочатку наказує проводити в неділю всякі прилюдні видовища, а декретом 386 року забороняє в неділю подавати всякі позови, вести торгівлю та укла­дати контракти. Порушення цього закону каралося, як святотат­ство. Очевидно, що згадані державні закони високо піднесли свя­тість недільного дня.

Разом з державними законами і Церква починає щораз більше наказувати своїм вірним, щоб у неділю залишали фізичну працю. Синод у Лаодикеї (Мала Азія, 364 р.) приписує в неділю відпо­чивати, якщо це можливо. Цісар Лев Мудрий (886-911) забороняє рільникам працювати в неділю. Константинопольський патріярх Никифор (806-815) каже, що християни не повинні у неділю навіть подорожувати, хіба з необхідности. Від VIII сторіччя щораз більше помісних соборів приписують недільний спокій.

На Заході цісар Карл Великий у 789 році забороняє працювати в неділю, бо це порушення 3-ої Божої Заповіді. Закон недільного відпочинку стає в латинській Церкві загальним від часу правління папи Григорія IX з 1234 року.

Отже, святкування неділі це — найдавніша і дуже священна християнська традиція, бо походить від самих апостолів. Тому для нас усіх участь у недільній святій Літургії та дотримання недільного відпочинку повинно бути природним, очевидним, просто потребою нашої душі. Не сміємо забувати, що наш недільний обов'язок є не тільки церковним, але в основі він є також Божим законом, а Божий закон не знає ані винятку, ані звільнення. Отже, хоч би ми через важливу причину не змогли бути в неділю в церкві на від­праві, то все-таки ми й тоді зобов'язані освятити неділю по-своєму, наприклад, через частіше згадування про Бога, довшу молитву, побожне читання, обережність у розмовах і всій поведінці.

Стосовно цього слуга Божий митрополит Андрей Шептицький, каже: "Закон, що обов'язує до приявности на Службі Божій, і закон відпочинку чи нечинности в неділю — це церковні закони, що тільки ближче означають, пояснюють та доповняють природний і позитивний Божий закон Мойсеевого права... Від Божого закону ніщо й ніколи не може звільнити: ні церковна влада, ні труднощі обставин. До збереження Божого закону кожний обов'язаний, хоч би з нараженням або утратою життя... Тому обов'язок святкувати неділю, оскільки він є церковним законом, не обов'язує тоді, коли його сповнення получене з великою трудністю чи невигодою... Але в 3-ій Божій заповіді є щось, від чого ніяка трудність, ніяка при­крість і ніяка влада не може звільнити, бо 3-тя Божа заповідь є і в Новому Завіті Божою заповіддю, себто накладає обов'язок нена­рушимий і нехибно, безоглядно всіх обов'язуючий. Той обов'язок є й обов'язком природного права, тобто обов'язком, що його кожна людина пізнає природним розумом і відчуває в сумлінні. Неспов­нення тої сторони 3-ої заповіді є, отже, гріхом навіть при таких обставинах чи таких диспенсах, що звільняють від обов'язку бути на Службі Божій і здержатися від праці. Незбереження тої заповіді завжди буде гріхом, а через те і великою втратою та шкодою для душі" (Про святкування неділі, 1942).

ПРО ПОЧИТАННЯ МУЧЕНИКІВ

 

"Кров мучеників — насіння християн"

(Тертуліян).

 

Наш церковний рік можна порівняти із голубим небозводом, на якому вдень сяє і гріє ясне сонце, уночі світить блідий місяць та мерехтять мільйони небесних зірок. Подібно й на небозводі нашого церковного року завжди світить преясне Сонце Правди — Христос Господь, побіч Нього, наче блискучий місяць, його Пре­свята Мати, а довкола них, наче зорі небесні, незліченна кількість святих у небі. Крім празників на честь Ісуса Христа й Божої Матері, кожний день церковного календаря заповнюють свята в честь святих.

Поміж святими різних груп і родів особливе місце займають святі мученики. Вони найкращі квітки городця Христової Церкви і первістки християнської віри, що їх Господь Бог вибрав собі на цілопальну жертву. Святі мученики це проречисті свідки геройської любови Бога і святої віри. На їхніх муках і крові росла і кріпилася християнська віра. їхні гроби від самого початку стали місцем культу, чести й слави. І властиво від них починається культ святих, їх кількість знана Богові одному. Наш церковний календар пере­важно наповнений якраз іменами святих мучеників. Тож для кра­щого його розуміння годиться сказати дещо про почитання святих мучеників.

ЧОМУ ПОЧИТАЄМО МУЧЕНИКІВ?

Грецька мова на означення мученика вживає слово "мартир", що значить "свідок". І справді, кожний мученик — це свідок герой­ської любови Бога, свідок непохитної віри і свідок цілопальної жертви. Другий Ватиканський Собор у Конституції Про Церкву про значення мучеництва каже так: "Тому що Ісус, Син Божий, про­явив свою любов, віддаючи своє життя за нас, ніхто не має більшої любови як той, хто віддає своє життя за Нього та за своїх друзів... Отже, мучеництво, що ним учень стає подібним до Вчителя, який віддав свобідно життя за спасення світу та до Нього наближається в проливі крови, Церква вважає визначним даруванням та най­більшим доказом любови" (§ 42).

Почитаємо святих мучеників не лише як героїв святої віри, але і як наших заступників перед Богом. Їхня невинна кров і їхні рани це — найкраща молитва, якій Господь не може опиратися.







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-26; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.214.224.224 (0.006 с.)