Як творився культ мучеників.

Про почитання мучеників у богослужбах маємо перші відомості вже з II сторіччя. Для перших християн роковини смерти мученика були святковим днем. У цей день на гробі мученика приносилася свята Безкровна Жертва, вірні співали різні гимни, читали опис його мук і смерти, а потім відбувалася агапа, цебто братолюбна гостина.

Найдавнішу згадку про святкування роковин смерти мученика знаходимо в мученицьких актах святого Ігнатія, єпископа Антіохії († к. 115), де сказано: "Провівши кілька днів над його гробом у співі гимнів, християни рішили і в майбутньому оспівувати його життя і страждання та, поминаючи його, прославляли Господа Ісуса".

Характерно, що перші християни вважали день смерти муче­ника за день його народження для неба. Це стало причиною того, що коли почав творитися церковний календар, то у ньому не подавалося днів народження для землі, тільки дні народження для неба мучеників чи святих, крім Різдва Ісуса Христа, Пресвятої Діви Марії і святого Йоана Хрестителя. А навіть їхні дні народження, не виключаючи Христового Різдва, стали святкуватися відносно пізно. Агапи на гробах мучеників звалися агапами народження.

ДЖЕРЕЛА ВІДОМОСТЕЙ ПРО МУКИ І СМЕРТЬ МУЧЕНИКІВ

Звідки знаємо про обставини, в яких мучилися і вмирали святі мученики? Наше знання про них черпаємо з трьох джерел:

[009.jpg]

 

1. Судові протоколи, т. зв. акти мучеників.

Судові протоколи — дуже цінні джерела, бо це офіційні записи судових розправ, що їх записував секретар проконсула або проку­ратора. У тих протоколах зазначено оскарження, слухання, зізнан­ня свідків, тортури і смерть. Ті документи зберігали в публичних архівах. Копії з них можна було отримати за оплату, і християни звичайно це робили. До нас дійшли деякі з тих протоколів у первіс­ному вигляді.

До найдавніших автентичних джерел належать акти святого мученика Юстина і його шістьох товаришів († к. 165). Тут присуд префекта звучить так: "Хай ті, що не хочуть принести жертви

[010.jpg]

богам і послухати наказу цісаря, будуть бичовані й відпроваджені на місце страти, як велить закон".

2. Записи самих християн очевидців.

До найдавніших джерел такою типу належить лист якогось Маркіона до Церкви в Філомеліоні в Малій Азії про мученицьку смерть святого Полікарпа, єпископа Смирни 156). Тут точно описано його ув'язнення, судову розправу і геройську смерть від диких звірів на арені.

Деякі християнські громади звертали пильну увагу на те, щоб точно збирати і зберігати всі факти мук і смерти мучеників. Папа святий Климент І (91-100) поділив Рим на сім округів і в кожному з них призначив нотаря, який би на своїй території пильно слід­кував за справами мучеників. Папа Фабіян (236-251) підпорядкував тих нотарів сімом піддияконам, які перевіряли всі акти, зібрані нотарями, і давали їх папі до апробати. Ті акти відтак зберігали в церковному архіві. Святий Кипріян, єпископ Картагену († 258) порозсилав по провінції священиків і дияконів, щоб вони запису­вали імена і день смерти мучеників, щоб можна було поминати їх у роковини їхньої смерти.

3. Легенди, себто побожні оповідання про мучеників.

їх написано пізніше і їхня вартість як історичних джерел — невелика, бо правда часто переплітається з фантазією.

КАЛЕНДАРІ — МІСЯЦЕСЛОВИ — СИНАКСАРІ

Зі списків мучеників, які були в різних Церквах, починає творитися церковний календар, себто список свят, укладений хро­нологічно. До найдавніших календарів належить календар Фурія Д. Філокала. Це властиво поганський календар на 352 рік, але він має також список 12 римських пап (від 252 до 352 років) із зазна­ченням дня їх похорону, а також список 22 римських і кількох немісцевих мучеників до 304 року.

Первісні календарі подавали тільки ім'я, день смерти і місце похорону. Пізніші календарі почали подавати дещо більше інфор­мації про мучеників. У Західній Церкві їх називали мартирологами, що означало мученикослови, а в грецькій Церкві — менологами, що означало місяцеслови, тобто списки місячних служб на честь святих. До найдавніших християнських місяцесловів належить Сирійський місяцеслов з 411 року.

Початкові календарі ще не мали святих на кожний день року. Повні календарі з іменами мучеників чи святих на кожний день з'являються досить пізно, у VІ-VІІ ст. на Заході, а на Сході ще пізніше. Приймаючи святу віру з Візантії, наші предки прийняли також і візантійський церковний календар святих.

Відколи Помісний Собор у Картагені (418 або 419) дозволив під час богослуження читати про муки мучеників у роковини їхньої смерти (кан. 54), відтоді — крім календарів і місяцесловів — на Заході і на Сході починають з'являтися збірники коротких життє­писів мучеників чи святих, укладені відповідно до днів церковного року для богослужбового вжитку. У Східній Церкві ті збірники від свого вступного слова, що значить по-грецьки "пролог", звуться Прологами, або Синаксарями, що означає збірники. У монастирях на щоденній утрені, на 6-ій пісні канона, читаються синаксарі тих святих, яких того дня Церква вшановує.

Від практики перших християн правити святу Літургію на гробах мучеників прийшов пізніше звичай на Сході і Заході, щоб при посвяченні церкви ставити на престолі мощі святих мучеників, і в той спосіб престол ставав наче гробом мученика. Цей повний символіки звичай став законом для цілої Церкви від Сьомого Все­ленського Собору (783).

Наш митрополит Андрей так говорить про значення культу святих мучеників для нас: "Культ мучеників виробляє в душах християн щось з того мужества й відваги, якої треба, щоб віддати життя за віру. До почитання мучеників легко спонукати вірних, коли будемо звертати їхню увагу на той правдивий скарб, що його має Церква, а через те і громада: тим скарбом є гріб мученика, а гробом мученика престол, посвячений архиєреєм... Гріб мученика є дійсно великим скарбом... Хто з великою вірою прибігає до мученика, той може за його заступництвом всього очікувати від

Бога" (Про почитання святих). Так, отже, скільки разів буваємо в церкві, ми знаходимося при гробі мучеників. Хай ця свідомість буде для нас заохоченням почитати і наслідувати святих мучеників у любові Бога та в цінуванні і практикуванні віри в нашому щоден­ному житті.

[011.jpg]

 

РУХОМІ Й НЕРУХОМІ СВЯТА

Поділ свят чи празників нашого церковного року характе­ризується тим, що він бере до уваги не тільки сам предмет почи­тання, себто, кого почитаємо, але також і час, коли ми ті празники святкуємо. З огляду на час усі свята церковного року діляться на дві великі групи: свята рухомі і нерухомі, по-старослов'янськи — свята подвижні й неподвижні.

Два великі празники займають особливо почесне місце в нашо­му церковному календарі: це празник Христового Різдва і празник Христового Воскресення, або Пасхи. Христове Різдво — це поча­ток, а Пасха — це завершення відкуплення людського роду. І якраз з цими двома празниками тісно пов'язаний цілий ряд свят, неділь та освячених часів.

[012.jpg]

ЩО ТАКЕ РУХОМІ СВЯТА?

У церковному календарі маємо такі свята, що не випадають кожного року в той самий час: одного року швидше, а иншого — пізніше. Причина полягає в тому, що їхній час і день святкування залежить від празника Пасхи, який не має постійної дати. Празник Пасхи може випасти в одну з неділь між 22 березня і 25 квітня. Тож такі свята, що не мають сталої дати, називаємо рухомими. Осередком усіх рухомих свят є празник Пасхи, і тому цілий ряд неділь, празників і освячених часів, залежних від Великодня, тво­рять круг свят, який називаємо великоднім або пасхальним.

ЩО ТАКЕ НЕРУХОМІ СВЯТА?

Крім свят рухомих, які кожного року змінюють свою дату, маємо ще великий ряд свят, що ніколи не міняють своєї дати, а кожного року випадають у той самий день місяця. Так, наприклад, Христове Різдво завжди припадає на 25 грудня, а празник Успення Божої Матері на 15 серпня. І такі свята, що ніколи не змінюють своєї дати, називаємо нерухомими. Круг нерухомих свят почи­нається церковним Новим роком, тобто 1 вересня, а закінчується 31 серпня.

Як празник Пасхи є осередком рухомих свят, так і празник Христового Різдва є осередком нерухомих свят, хоч не всі нерухомі свята залежать від цього празника. Ряд свят, що залежить від Христового Різдва, творить різдвяний круг.

ПАСХАЛЬНИЙ КРУГ

Хто уважно слідкує за церковно-літургійним роком нашої Церк­ви, той спонтанно і скоро завважує, що вона кожну празничну подію переживає глибоко і одуховлено. Свідком того є наші праз­ничні богослужби, які своїми глибокозмістовними молитвами, спі­вами, гимнами та повними символіки обрядами демонструють увесь зміст і всю богословську глибину цього празника. Тому нічого дивного, що святочні богослуження нашої Церкви так сильно на нас діють і до глибини зворушують нашу душу. Звідси також випливає те старанне приготування Церквою своїх вірних до кож­ного празника: приготування духовне, психологічне і зовнішнє (фізичне). І чим більший празник, тим більше й довше приготуван­ня до нього і довше святкування його попразденства.

І якраз празник Христового Воскресення, що належить до найбільших празників у році, звертає на себе увагу надзвичайним і довгим приготуванням та святкуванням його попразденства, що є наче продовженням празника Пасхи.

Історично великодній круг почав творитися набагато швидше, як різдвяний, бо празник Пасхи був у практиці раніше, як празник Христового Різдва. Тож треба дещо більше сказати про великодній круг, бо від нього ми почнемо детальне пояснення нашого церков­ного року.

Що містить великодній цикл?

Великодній цикл починається неділею Митаря і Фарисея, за 10 тижнів перед Пасхою, а закінчується на 8 тиждень після Пасхи неділею Всіх святих. Він ділиться на час передпасхальний і пас­хальний.

Передпасхальний час складають чотири неділі перед постом: неділя Митаря і Фарисея, Блудного Сина, М'ясопусна й Сиропус­на; Великий піст, або Чотиридесятниця — від неділі Сиропусної до неділі Квітної, та вкінці Страсний тиждень, який зазвичай зачис­ляють до Великого посту.

Час пасхальний триває від Томиної неділі до неділі Всіх святих. Час від Великодня до Зіслання Святого Духа триває 50 днів, тому має назву П'ятдесятниці. Неділі в пасхальному часі характерні тим, що кожна з них має свою назву від події, що її подає святе Єван­геліє того дня. Вони розташовані в такому порядку: неділя Томина, Мироносиць, Розслабленого, Самарянки, Сліпородженого, Отців,

[013.jpg]

П'ятдесятниці, або Зіслання Святого Духа і Всіх святих. Воскрес­ний час, себто властиве попразденство Пасхи, триває 40 днів до празника Христового Вознесення.

Від великоднього круга залежать 32 неділі, що йдуть одна за одною, тому називаємо їх неділями рядовими, щоб відрізнити від неділь празничних, які мають свого апостола і Євангеліє. Таких празничних неділь є кілька в році, наприклад, неділя до і після Різдва, неділя до і після Воздвиження Чесного Хреста. Неділі рядові починаються неділею Всіх святих і закінчуються неділею Закхея. А після неї уже наступає неділя Митаря і Фарисея. Число тих рядових неділь залежить від дати Великодня. Це означає, що коли Великдень випадає раніше, то буде більше рядових неділь, а коли пізніше, то менше рядових неділь.