Духовне приготування в родині

День навечір'я завершує Чо­тиридесятницю перед Різдвом. Цього дня обов'язковий строгий цілоденний піст. Уся родина від­чуває, що сьогодні ввечері до неї має завитати дуже бажаний не­бесний гість. Звідси випливає той глибоко святковий і духовний настрій у родині. Наші предки високо цінували й ревно дотри­мувалися посту цього дня аж до появи вечірньої зірки. Київський митрополит Максим (1283-1305) у своєму правилі про пости каже, що в який би день навечір'я Різдва не випадало, навіть у суботу й неділю, треба того дня зберігати строгий піст. І щойно після вечірні він дозво­ляє поживитися хлібом і вином. Такий самий піст він наказує зберігати і в навечір'я Богояв­лення.

Крім посту, наші предки від найдавніших часів до празника Христового Різдва приготовлялися сповіддю і святим причастям. Ця гарна священна традиція походить ще з першого віку християн­ської України від київського митрополита Юрія (1072). Цю святу практику поручає у своєму требнику митрополит Петро Могила, поручають її також наші Замойський і Львівський Синоди.

Давній слов'янський Пролог у своєму повчанні на 24 грудня має таку духовну заохоту для вірних, які зустрічатимуть празник

[083.jpg]

Христового Різдва: "Знайте, брати, що цього дня піст перед празни­ком Христового Різдва. Тому цього дня з любов'ю і чистотою зберіться в шостий час (12 год. полудня) на молитву, перемігши гнів, очистивши тілесні провини, і всі недобрі діла відкинувши, щоб ми стали достойні чистими устами й непорочним серцем причас­титися Божого Тіла, що в нього задля нас одягнувся Господь і добровільно став убогим".

СВЯТВЕЧІРНІ ОБРЯДИ І ЗВИЧАЇ

Колись ще в дохристиянські часи наші прадіди під час сучас­ного святкування Христового Різдва, мали свято "Корочуна" — день привітання сонця. "Свято "Корочуна", — каже проф. С. Ки­лимник, — цілком хліборобське, було в ті далекі часи імпульсом надхнення людини, надією і вірою у щасливий рік урожаю, при­плоду худоби, здоров'я, добробуту та радісного життя господаря... Свято "Корочуна" з різноманітними обрядами-ритуалами, відправа­ми, молитвами, магічними актами-діями — виступає і сьогодні досить яскраво в нашім Різдві... "Корочун" Руси-України, що по­крився Святим Різдвом, — це виняткове, багате, веселе, радісне й велике свято, що відрізняється від подібних свят инших народів своєю особливою обрядовістю, багатством фольклору, взагалі оригі­нальністю етнографії, найглибшою захованістю в народніх масах нашої давньої передісторичної культури. Це свято є свідченням глибокої доісторичної дійсности не лише вірувань, світогляду, але й наших культурних, політичних та економічних зв'язків і взаємин із всесвітом... Наша Церква ті гарні звичаї — рештки первісної культури — врешті прийняла, але, як і мусить бути, вклала в усе це християнські ідеали, християнську мораль, нові ідеї — правди, любови, всепрощення, щедроти, удосконалення. Але характерним, що в основі різдвяних звичаїв зберіглося й досі все те, що пов'язано було в ті далекі часи з хліборобським господарством, з пасту­шеством: яскраво виступають у звичаях істотні риси українця — працьовитість, гостинність, чесність, доброта, співучість, єдність і святість родини; шанування пам'яті покійників і т. п. " (Український Рік у народніх звичаях в історичному насвітленні, Т. 1, с. 13-14).

Головне завдання родини в час святвечора це гідно приго­тувати себе і свою душу, свою хату і своє господарство до празника Христового Різдва. Господиня дому порається, щоб гарно прибрати хату всередині та надати їй святкового настрою. Найбільше часу вона присвячує приготуванню Святої вечері. Ця вечеря, хоч пісна, але багата, бо має аж 12 традиційних страв. Звідси і її назва — Багата кутя.

Чому на цю вечерю готують саме 12 страв? На це питання знаходимо відповідь у вищеназваному творі проф. С. Килимника. "На основі глибоких досліджень, — каже він, — приходять до думки, що 12 страв це тому, що протягом року "місяць оббігає землю 12 разів". Отже, кожному місяцю наче присвячена страва. По-друге, на Багату кутю мусять бути приготовлені страви з усієї городини та садовини, що тільки є в господарстві, щоб усім цим прийняти й бога врожаю і святі душі дідів-прадідів... А вони, по­куштувавши всього цього, дадуть у цьому році ще більший врожай" (Український Рік..., с. 20-21).

Між стравами Святої вечері на першому місці стоїть кутя, або коливо. Це варена пшениця з медом. Деякі автори дотримуються думки, що кутя це останок давніх братолюбних столів, які готували у дні смерти мучеників або померлих. Пшениця, як зерно, щороку оживає, тому є символом вічности, а мед це символ вічного щастя святих у небі.

Коли господиня порається в хаті, то господар приводить до порядку своє обійстя, напуває і годує худібку. З настанням вечора він з особливою церемонією вносить до хати Дідуха — сніп пше­ниці і ставить його на покутті. "Дідух-Рай", — каже проф. С. Ки­лимник, — крім перебування духів дідів та бога врожаю, симво­лізував ще й новорічний урожай, добробут, багатство та долю людей... Ось чому така шана Дідухові, ось чому його несуть у хату з такою святістю, як і принесли з поля з почестями; тому і ставлять його на самому почесному місці... (Український Рік..., с. 24).

[084.jpg]

До хати вносять також сіно й солому. Сіно кладуть під обрус на стіл, а солому на долівку. Подекуди в нас цю солому звали також дідухом. Усе відбувається за означеним обрядом, з промо­вами, побажаннями чи замовляннями. Під столом на долівці став­лять різні господарські знаряддя: сокиру, косу, серп і т. п., щоб на цілій господарці спочивало благословення.

Свята вечеря вже готова. На небі з'явилася вечірня зоря.

Батько родини засвічує свічку на столі. Уся родина святочно вбра­на, спільно молиться і сідає за стіл до Святої вечері. Батько складає цілій родині побажання. Вечерю починають кутею з різними цере­моніями і приговорюванням. На святвечір не забувають і про душі померлих членів родини. Для них ставлять окрему мисочку з кутею на столі або вікні, бо вірять, що сьогодні й вони беруть участь у Святій вечері. Після вечері вся родина вітає Христове Різдво коля­дами й колядками.

"Настрій святвечора, — каже о. Марко Дирда (ЧСВВ), — сповняє серце — душу кожного й кожної з нас невимовним чаром вікових звичаїв Українського Народу... святвечір збуджує в душі українця — українки не тільки милий і зворушливий спогад, але теж єднає його — її думки, наміри і змагання з ідеєю всього українського народу, як на його батьківщині, так і розсіяного по всьому світі. Тож ти твоєю участю в різдвяних святкуваннях обно­ви в собі почуття належности до свого роду; скріпи твою свідомість у зв'язку національної належности до української спільноти, з якою тепер проживаєш у вільній країні; усвідоми собі, що ти член укра­їнського народу, який творив свої звичаї, свою духовну культуру протягом тисячоліть. Ними треба тобі жити, їх у собі плекати, постійно відсвіжувати, щоб таким чином зміцнити твій зв'язок із родовим походженням. Ось чому святвечір своїм змістом в укра­їнському народі — незабутній багатий і глибокий!" (Бог, Церква і Молодь, с. 31-32).

ПРАЗНИК ХРИСТОВОГО РІЗДВА

"Величаємо Тебе, життєдавче Христе, що задля нас сьогодні народився тілом із Непорочної і Пречистої Діви Марії"

(Величання празника).

20 грудня 386 або 388 року святий Йоан Золотоустий, виголо­шуючи проповідь у річницю смерти мученика Філогонія, єпископа антіохійського, заповідав своїм вірним, що цього року Антіохія перший раз святкуватиме празник Христового Різдва 25 грудня окремо від празника Богоявлення. Він сказав, що цей празник "можна б без помилки назвати матір'ю всіх празників". А це тому, що "від нього, — каже він далі, — дістали свій початок і основу Богоявлення, священна Пасха, Вознесення і П'ятдесятниця. Якщо б Христос не народився по тілі, то і не христився б, — що дало Богоявлення; і не розп'явся б, — а звідси Пасха; і не зіслав би Святого Духа, — що творить П'ятдесятницю. Так, отже, від Хрис­тового Різдва вийшли всі ті празники, наче різні струмки від одного джерела. І не тільки з цієї причини міг би цей празник слушно займати перше місце, але ще й тому, що подія цього дня це най­більш подиву гідна з усіх подій".

Справді, Христове Різдво це найважливіша подія в історії люд­ського роду. Ця подія започаткувала християнську еру. Вона стала вихідною точкою, від якої означуємо події світу. Тож погляньмо на обставини встановлення цього великого празника і на його історію у Західній і Східній Церквах.