Значення Христового Воскресення для нас

Христове Воскресення дає нам незаперечний доказ його божес­тва. Коли фарисеї і книжники домагалися від Христа знаку, що Він Божий Син, то Він їм відповів, що не дістануть иншого знаку, як знак пророка Йони: "Як Йона був у нутрі кита три дні і три ночі, так буде Син Чоловічий у лоні землі три дні і три ночі" (Мт. 12, 40). І так сталося. Третього дня після Його смерти наступило світле Воскресення.

Христове Воскресення — це фундамент нашої віри. Яке б значення мала Христова наука, якщо б так часто Ним передбачене воскресення не сповнилося? Апостоли, проповідуючи святе Єван­геліє, часто покликуються на Христове Воскресення, як на най­сильніший доказ правдивости науки Христа. "А коли Христос не воскрес, — каже святий Павло, — то марна проповідь наша, то марна й віра ваша... Але ж Христос таки справді воскрес із мерт­вих, первісток померлих" (1 Кор. 15, 14 і 20). Тому правда про Христове Воскресення і християнська релігія є нерозривними.

Христове Воскресення — це певна запорука нашого воскре­сення для щасливого вічного життя. Як Христос воскрес, так і ми колись воскреснемо для нового світлого й вічного життя. Сам Христос запевняє нас: "Бо надходить час, коли всі, хто у гробах, голос Його [Сина Божого] вчують, і вийдуть ті, що чинили добро, на воскресення життя. А ті, що зло чинили, — воскреснуть на суд... Така бо воля мого Отця, щоб кожен, хто Сина бачить і вірує в Нього, жив життям вічним і щоб я воскресив його останнього дня" (Йо. 5, 28-29 і 6, 40).

ЦЕРКОВНО-ОБРЯДОВІ ЗВИЧАЇ ВЕЛИКОДНЯ

"Це день, що його створив Господь, возрадуємося і возвеселімося в нім"

(Прокімен Пасхи).

Празник Христового Воскресення багатий не тільки на величні богослуження, маєстатичні співи і глибокосимволічні обряди, але він багатий також на прегарні церковно-обрядові й народні звичаї. Де­які з тих звичаїв — це вплив християнського культу, а инші похо­дять ще з передхристиянських часів, коли наш народ у той самий час відзначав свято привітання весни й весняного сонця. Християн­ська релігія багато з тих прадавніх народних звичаїв освятила, надала їм християнського значення і символіки та визнала своїми.

Професор Степан Килимник, описуючи великодню ніч, так каже про звичаї Великодня: "Коли б сьогоднішня людина спро­можна була заглянути на мить у чисту душу дитини й відчути ту радість, безмежну радість, коли насправді душа дитини витала в імперіях казково-феєричної радости в очікуванні завтрашнього дня — Великодня, — то людина зрозуміла б і відчула б той невидимий тисячолітній зв'язок, поєднання її душі з душею далеких-далеких прапращурів, прародителів, поєднання нинішньої християнської культури з тисячолітньою високою культурою наших прадідів... Людина вважала б ці звичаї, традиції українського народу, за святиню й велич, хоронила б їх, зберігала б та дотримувалась їх і передавала б своїм нащадкам, як дорогоцінний скарб, із роду в рід!" (Український рік у народних звичаях. Т. III, с. 82).

Далі хочемо вказати найважливіші особливості богослужбово-обрядового характеру празника Пасхи, а відтак звернути увагу на деякі народні звичаї, пов'язані з Великоднем.

[049.jpg]

БОГОСЛУЖБОВІ ОСОБЛИВОСТІ

Христове Воскресення відбулося дуже рано в неділю третього дня після Його смерти. З того часу в Церкві існує дуже давній звичай, який нагадує, що пасхальний піст закінчується в суботу вночі, а воскресні торжества починаються опівночі, невдовзі після неї, або на світанку. Через те, що не було одної практики по всіх Церквах, Шостий Вселенський Собор (691) постановив: "Вірні, що проводять дні спасенних страстей у пості, молитві і скрусі серця, мають закінчувати піст посеред ночі після Великої суботи, тому що божественні євангелисти Матей і Лука, перший словами "після вечора суботи" (28, 1), а другий словами "рано-вранці" (24, 1) вказують на глибоку ніч" (Правило 89).

Воскресні торжества починаються обходом довкола церкви під супровід дзвонів. Цей обхід є символом ходу жінок-мироносиць вранці у неділю до Господнього гробу.

Типик о. Дольницького зауважує, що під час обходу не треба нести плащаниці, бо цю практику заборонив кардинал Сембра­тович, який вважав, що це несумісно з радістю Воскресення. Зате треба нести ікону Воскресення. Инші устави говорять ще про святе Євангеліє, ікону Божої Матері й инші ікони. "Про несення святих Тайн у процесії, — каже о. Дольницький, — наші устави не говорять, і того звичаю не мають ані греки, ані римляни, тільки місцеві ла­тинські церкви наших сторін, тобто польські. Як у Велику п'ятницю символом Христа є плащаниця, так тепер символом Христа є ікона Воскресення, тому й тут немає місця на виставлення святих Тайн".

Після обходу, перед зачиненими дверима церкви, наче перед запечатаним Божим гробом, починається воскресна утреня. Тут перший раз чуємо радісне: "Христос воскрес із мертвих... ", — і при співі тієї ж пісні священик хрестом відчиняє двері церкви на знак, що Христова смерть відчинила нам двері до неба.

У найдавніших наших уставах сказано, що в кінці воскресної утрені під час співу стихир Пасхи при словах "і друг друга обіймім"

[050.jpg]

відбувалося взаємне цілування, яке в нас називали "христосу­ванням". Устав о. Дольницького каже, що в нас нема звичаю взаємного цілування в церкві, а вірні підходять до священиків і цілують святий хрест, святе Євангеліє, артос з іконою Воскресення й инші ікони, причому взаємно вітаються: "Христос воскрес! — Воістину воскрес!".

Великодній привіт "Христос воскрес" перший раз злетів з уст ангела до жінок-мироносиць при Господньому гробі. Цей радісний привіт уже сотні-сотні років живе у нашому народі впродовж цілого пасхального часу. Цим привітом ми висловлюємо великодню ра­дість і визнаємо нашу віру в Христове й наше воскресення.

Святу Літургію в день Пасхи служать дуже урочисто. У Єван­гелії того дня сказано про Христову божественність, бо якраз Христове Воскресення є найкращим доказом Його божественности. Коли є більше священиків, то Євангеліє читають кількома мовами. Зазвичай єврейською, грецькою і латинською мовами, бо тими мовами було написано на хресті Ісуса, а також і народною мовою. Читання Євангелія різними мовами означає, що Христова наука голоситься всіма мовами та поміж усіма народами. Коли припи­няють читати Євангеліє, чути дзвонення на дзвіниці, що є симво­лом голошення Христового благовістя всьому створінню.

Упродовж цілого Світлого тижня святі двері в іконостасі зоста­ються увесь час відчиненими на знак того, що Христос своїм Воск­ресенням відчинив нам двері Божого Царства, як це співаємо в пасхальному каноні: "... Отворив Ти нам райські двері" (Шоста пісня).

У день Пасхи на святій Літургії, після заамвонної молитви, відбувається благословення артоса. Артос з грецької означає "хліб", — і є символом хліба вічного життя — Господа нашого Ісуса Христа. На артосі видно ікону Воскресення. Артос цілий Світлий тиждень стоїть на престолі або на тетраподі. У Світлу суботу після спеціяльної молитви його роздроблюють і роздають вірним у Томину неділю.

У період П'ятдесятниці, а саме від празника Пасхи аж до празника Зіслання Святого Духа, на знак воскресної радости не робимо поклонів, не стаємо на коліна. Нікейський Собор (325 р.) проголосив: "Тому що деякі стають на коліна в дні Господнім і в днях П'ятдесятниці, то для однообразности у всіх єпархіях, ухвалив Собор, щоб у тому часі приносити Богові молитви стоячи" (Пра­вило 20). Подібне рішення має також Шостий Вселенський Собор у 90 правилі.

Під час святкування Пасхи, а подекуди й упродовж цілого Світлого тижня, буває цілоденне дзвонення на знак перемоги Ісуса Христа над смертю і над адом.

НАРОДНІ ЗВИЧАЇ

У нашого народу є звичай на Великдень благословляти їжу. Після довгого посту свята Церква дозволяє усяку їду, для того щоб вірні разом із духовною радістю мали під час великодніх свят і радість від земних дарів. Тому вона їх благословить і звільняє від посту на цілий Світлий тиждень. Благословення пасхальної поживи відбувається урочисто звичайно після святої Літургії на церковному подвір'ї.

Шкаралупу зі свячених яєць, кришки чи кістки в нас не вики­дали на сміття, а закопували або в городі, або на полі, щоб і землі дати свяченого. Подекуди в Галичині шкаралупи зі свячених яєць кидали на стріху хати.

З благословенням великодніх пасок пов'язані наші славні кра­шанки й писанки, які мають давнє походження. У давніх народів був звичай, за яким перед особою, що займала високе становище в суспільстві, не можна було з'являтися перший раз без дару. Побожне передання каже, що Марія Магдалина, проповідуючи Христову науку, зайшла у двір римського цісаря Тиверія, дала йому в дар червону крашанку зі словами: "Христос воскрес!", і лише тоді почала свою проповідь. За її прикладом пішли инші християни й почали в день празника Пасхи обдаровувати один одного кра­шанками чи писанками.

Отже, яйце відіграє таку роль у великодніх звичаях тому, що воно стало символом Христового Воскресення. Як з мертвої шкара­лупи яйця родиться нове життя, так і Ісус Христос вийшов із гробу до нового життя. Червона крашанка є символом нашого спасення через Кров Ісуса Христа. З крашанками й писанками пов'язані різні забави дітей та дорослих на Великдень.

Особливим виявом великодньої радости в селах України були гагілки й різні ігри на майдані коло церкви. "Дивним є, — каже проф. С. Килимник, — що веснянки-гагілки, створені нашими пра­бабками ще в IV-VI сторіччі (а може й раніше) за часів Антської держави, що крізь морок тисячоліть, через століття великих негод, війн, наїздів, поневолення — вони дійшли до нас, затримавши свою провідну думку, головну ідею, свій зміст, замінено лише слова старо­давні на нові... Веснянки-гагілки — це дорогоцінний скарб ранньої культури наших прапрадідів як високомистецькі, а навіть неперевер­шені поетичні твори, як історичний документ про життя, ідеали, психологію, віру та вірування, розуміння природи, прагнення до пізнання явищ природи наших пращурів" (Український рік у народ­них звичаях. Т. III, с. 106-107).

У деяких місцевостях України був звичай родиною йти у Великдень на цвинтар, до могил своїх рідних, щоб поділитися з ними воскресною радістю та привітати великоднім привітом. У Києво-Печерській Лаврі після воскресного богослуження монахи й вірні сходили до підземних печер, щоб померлим монахам принести вістку про Христове Воскресення.

Колись давно у нас був звичай розкладати вогні у великодню ніч, щоб привітати весну й весняне сонце. За християнською ре­лігією вони були символом вогнів, що їх розкладали жовніри, які стерегли Божий гріб, та символом привітання Сонця Правди — Воскреслого Христа.

З багатющого скарбу нашої релігійної й культурної традиції ми згадали тільки дещо, але уже це свідчить про глибоку віру, любов до свого обряду, традиції та про високу культуру духа нашого народу. "Багатство й цінність наших обрядових звичаїв, — каже проф. С. Килимник, — нашого фольклору є велетенське. Нам можуть позаздрити найкультурніші народи світу. Ці скарби високої культури нашого минулого віддзеркалюють наше національне об­личчя і є справжніми свідками споконвічного прагнення нашого народу до волі, удосконалення, краси й сонця" (цит. твір, с. 97).

ЧАС СВЯТОЇ П'ЯТДЕСЯТНИЦІ

Ісус Христос на сороковий день після світлого Воскресення вознісся на небо, а на п'ятдесятий — зіслав на апостолів Святого Духа. Тому 50-денний період від Великодня до Зіслання Святого Духа має назву П'ятдесятниці. Цю назву має також і сам празник П'ятдесятниці, або Зіслання Святого Духа.

Великі празники мають звичайно по кілька днів попразденства, що є наче продовженням святкування празника. А празник Пасхи, найбільший з усіх празників, має найдовше попразденство, бо воно триває аж до празника Господнього Вознесення. У той час бого­служення починаються і закінчуються співом: "Христос воскрес із мертвих... ". Неділі під час П'ятдесятниці відзначаються тим, що мають свою назву від події, яку подає святе Євангеліє того дня. Євангельські події і богослуження тих неділь мають за мету просла­вити воскреслого Христа і скріпити нашу віру в його божествен­ність. Під час П'ятдесятниці святкуємо три празники, що заслуго­вують на увагу — це Томина неділя, празник Переполовення і празник Господнього Вознесення.

ТОМИНА НЕДІЛЯ

Наступна неділя після Христового Воскресення має різні назви.

Неділя Томина — від події у святому Євангелії, де говориться про зустріч апостола Томи з воскреслим Христом.

Неділя Антипасхи, що з грецької означає "замість Пасхи", бо для перших християн вона була наче повторенням празника Пасхи. У Щоденнику паломництва Сильвії Аквітанської (IV ст.) читаємо, що восьмого дня після Христового Воскресення в Єрусалимі були окремі торжества та, що того дня читали святе Євангеліє про навернення апостола Томи.

Неділя Нова, або Оновлення, бо вона перша після Пасхи і в ній наче оновлялося празнування Пасхи. Цього дня Ісус Христос своєю появою обновив для апостолів радість свого Воскресення. "У цей день, — каже синаксар Томиної неділі, — в другу неділю по Пасці, празнуємо оновлення Христового Воскресення і святого апостола Томи діткнення".

Неділя Біла, або "в білому". Колись давно новохрещенці, при­йнявши хрещення у Велику суботу, упродовж цілого Світлого тижня ходили в білих одежах, а в неділю Томину при осібній церемонії ці одежі скидали. Західна Церква до сьогодні називає цю неділю "неділя в білому".

Неділя Провідна. Деякі автори виводять цю назву від того, що ця неділя проводить і продовжує празник Пасхи. У нашого народу

[051.jpg]

був звичай у Томину неділю організовувати проводи, тобто поми­нання померлих, осібною трапезою та молінням за душі померлих на цвинтарі.

Святкування восьмого дня після Пасхи, як завершення тор­жеств світлої седмиці, з давніх-давен вважалося окремим пра­зником. Темою богослужень цього празника, як і седмиці, що наступає після нього, є євангельська подія, що описує появу Ісуса Христа восьмого дня після Воскресення та зворушливе навернення і визнання віри святого апостола Томи. Про значення святкування цього празника святий Григорій Богослов († 389) у своєму слові в Томину неділю так каже: "Давній і в добрій цілі установлений закон шанує день оновлення, або радше кажучи, з днем оновлення шанує нові добродійства. Чи ж не був днем оновлення і перший воскреслий день, що наступив по священній і світлоносній ночі? Чому даємо цю назву сьогоднішньому дневі? Той (тобто Велик­день) був днем спасення, а цей — днем згадки про спасення. Той день розділяє собою погребання і воскресення, а цей — є днем зовсім нового народження... Справжню онову ми сьогодні празну­ємо, переходячи від смерти до життя. Тож скиньте зі себе старого чоловіка й оновіться та жийте в обнові життя".

Наша Церква святкує пам'ять святого апостола Томи б жовтня, а латинська — 21 грудня. Про апостольську працю апостола Томи святий Йоан Золотоустий у проповіді на Томину неділю виголошує таку похвалу: "Він колись був слабшим від инших апостолів у вірі, а за ласкою Божою став відважнішим і невтомнішим, як вони всі. Він своєю проповіддю обійшов майже всю землю, не боячись про­повідувати Боже слово народам лютим, диким і кровожадним". Традиція каже, що святий апостол Тома загинув смертю мученика за Христову віру в Індії.

ПЕРЕПОЛОВЕННЯ П'ЯТДЕСЯТНИЦІ

У середу після неділі Розслабленого, коли буде половина П'ят­десятниці, а саме між Пасхою і празником Зіслання Святого Духа,

Східна Церква святкує празник Переполовення, або Переділення. Синаксар цього дня так пояснює появу празника: "У середу Роз­слабленого празнуємо празник Переполовення П'ятдесятниці задля почести двох великих празничних днів — Пасхи і П'ятдесятниці. Переполовення обидва ці празники з'єднює і сполучує". Празник Переділення має восьмиденне попразденство до середи після неділі Самарянки.

Основу цього празника Церква взяла зі святого Євангелія, де сказано, що Ісус Христос в половині свята Кучок "увійшов у храм і почав навчати" (Йо. 7, 14). Він говорив про Своє Боже післан­ництво та про таїнственну воду: "Моя наука не моя, — казав Христос, — а того, хто послав мене... Коли спраглий хтось, нехай прийде до мене і п'є! Хто вірує в мене, як Писання каже, то ріки води живої з нутра його потечуть!". "Так Він про Духа казав, що його мали прийняти ті, які увірували в Нього" (Йо. 7, 16 і 37-39).

Цей празник уже був у практиці за часів святого Йоана Золо­тоустого († 407). Укладення служби празника Переполовення приписують Анатолію, царгородському патріярхові 458), святому Андрієві Критському († 740), святому Йоану Дамаскину ( †к. 749) і святому Теофану Ісповіднику († 817).

Празник Переполовення має на меті скріпити нашу віру у воскреслого Христа, заохотити до виконання Божих заповідей та приготувати до Господнього Вознесення і Зіслання Святого Духа. На хвалитних стихирах утрені цього дня співаємо: "Просвітившися, брати, Воскресенням Спаса Христа, і досягши переполовення Гос­поднього празника, щиросердечно зберігаймо Божі заповіді, щоб ми стали достойні і Вознесення празнувати й одержати прихід Святого Духа".

ГОСПОДНЄ ВОЗНЕСЕННЯ

Празник Господнього Вознесення завжди припадає у четвер на сороковий день після Христового Воскресення. Це один з великих Господських празників і має дев'ятиденне попразденство. Він зве­личує подію Христового Вознесення на небо та підкреслює її зна­чення для Христа і для нас. Святий Йоан Золотоустий у своїй проповіді на Вознесення каже: "Сьогодні людський рід совершенно примирений з Богом. Зникла давня боротьба й ворожнеча. Ми, що були недостойні жити й на землі, вознесені на небо. Сьогодні стаємо наслідниками небесного царства, ми, що не вартуємо й земного, виходимо на небо й унасліджуємо престол Царя і Господа. А людська природа, перед якою херувим боронив рай, піднесена тепер понад усякого херувима".

У пам'ятках трьох перших сторіч нічого не сказано про цей празник. Не згадує про нього й письменник Ориген († к. 251), який перераховує християнські празники у восьмій книзі свого твору Проти Цельсія. Знавці обряду вважають, що в перших трьох віках цей празник святкували разом з празником Зіслання Святого Духа. Сильвія Аквітанська не називає цей празник Вознесенням, а тільки "сороковим днем після Пасхи".

У IV столітті празник Господнього Вознесення стає загально­визнаним. Історик Сократ († к. 440) називає його "всенародним празником" (Історія Церкви, 7, 26).

Празник Вознесення звеличили своїми проповідями святий Йоан Золотоустий, святий Григорій Ниський, святий Епіфаній Кипрський, Лев Великий й инші. У IV столітті цариця Єлена поста­вила храм в честь цього празника на місці Христового Вознесення.

Дух богослужень цього празника в загальному бадьорий і радіс­ний. Свята Церква радіє славою Христа-Богочоловіка, що засів по правиці Отця. Він вознісся на небо, щоб зіслати нам Утішителя — Святого Духа та щоб, як Він сам каже: "приготовити нам місце" (Йо. 14, 2). "Господь вознісся на небо, — співаємо в першій стихирі на великій вечірні Вознесення, — щоб зіслати Утішителя світові. Небо приготувало престол його, а хмари — вознесення Його. Ангели дивуються, бачачи чоловіка понад собою. Отець чекає на Того, що Його від віків держить у своєму лоні. А Святий Дух каже всім ангелам Його: "Візьміть, князі, ворота ваші; всі народи плескайте руками, бо вийшов Христос там, де був перед тим".