ТОП 10:

Літургія Передосвячених Дарів



Питома посна відправа — це Літургія Передосвячених Дарів. Ще в перших сторіччях був звичай, щоб під час посту 40-ці не від­правляти святої Літургії, бо в тому часі вона ще лучилася з агапою, тобто братолюбною гостиною, що суперечило духові посту. Крім того, святу Літургію вважали за радісне таїнство, тому її відправ­ляли лише в суботу й неділю. В инші дні тижня, щоб дати вірним нагоду прийняти святе причастя, святу Літургію замінювали инши­ми богослуженнями, з яких з часом розвинулася Літургія Перед­освячених Дарів. Вона не є Літургією у прямому значенні слова, бо не має освячення, це радше вечірня, злучена зі святим причастям, хліб якого був уже перед тим освячений. Звідси й назва Літургії.

Лаодикейський Собор (канон 364) приписує: "Не можна в 40-цю приносити святий Хліб (тобто правити святу Літургію), крім суботи і дня воскресного" {Правило 49). Трульський собор (692 р. ) постановляє: "В усі дні святої 40-ці, крім суботи й неділі і празника Благовіщення, треба правити Літургію Передосвячених Дарів" (Правило 52).

Коли ж помалу остигла перша християнська ревність і скасо­вано звичай щоденного й частого святого причастя, то 40-ця стала також часом приготування до гідного пасхального святого причастя.

Посні проповіді

Колись вірні в часі 40-ці бували в церкві на відправах навіть по два рази денно. Під час відправ виголошували проповіді. Святий Василій Великий під час одного посного тижня дав у 9 гоміліях гарний виклад про Шестиднев (про шість днів створення світу). Він тоді проповідував два рази денно, вранці й увечері. Від нього маємо також дві гарні науки про значення й користь посту.

ПРАКТИКА СВЯТОГО ВЕЛИКОГО ПОСТУ

"Початок посту — це час покаяння, це день спа­сення. Душе, чувай і зачини входи похотей, взираючи до Бога"

(Канон утрені першого понеділка посту).

Великий піст — це для кожного християнина час духовної боротьби, у якій беруть участь і душа, й тіло. Душа бере участь через ревну молитву й розважання, через чування над змислами, практику чеснот і добрих діл. Це внутрішнє наставлення душі проявляється назовні через піст і покутні діла нашого тіла. Без умертвлення тіла нема духовного посту. "Наскільки відіймеш тілу, — каже святий Василій Великий, — настільки додаси своїй душі блиску духовного здоров'я. Бо не збільшенням сили в нашому тілі, а витривалістю душі й терпеливістю в прикрих досвідах здобуваємо силу проти невидимих ворогів" (Про піст, І).

Традиційна практика посту в Церкві відбувається двома спосо­бами: або через повне утримання від усякої їди й пиття до якогось означеного часу, і це є властивий піст, або через відмову від деяких страв без огляду на час їди, що звемо абстиненцією.

Після того, що ми сказали вже про розвій, тривалість і мету Великого посту, варто сказати дещо про сам спосіб посту.

ПЕРВІСНИЙ ПІСТ

Первісно, як щодо часу тривання, так і щодо способу і прак­тики Великого посту не було якоїсь означеної норми чи приписів Церкви. Усе залежало від доброї волі вірних, тому постили по-різному. Історик Сократ (к. 379-440) так говорить про спосіб посту в його час: "Розбіжність полягає не тільки в числі посних днів, але й розумінні здержливости від страв. Тому що одні утримуються від їди різних тварин, другі з усіх живих створінь їдять тільки рибу, а инші разом з рибою їдять і птиць, кажучи, що птиці, за словами Мойсея, також постали з води. Одні не їдять навіть овочів і яєць, другі живляться тільки сухим хлібом, деякі і того не приймають, а ще инші постять до 9-ої години (це 3-тя година пополудні) і потім їдять усяку страву" (Історія Церкви, V, 22).

Останні слова Сократа свідчать, що істотним у пості за його часів не був вид страв, а тривалість повного утримання від їди. Иншими словами: важливим у пості було те, що протягом дня їли тільки один раз, звичайно по 3-ій годині пополудні або після заходу сонця. "До вечора чекаєш без їди, — говорить святий Василій Великий, — а цілий день пересиджуєш у суді" (Про піст, І). А святий Йоан Золотоустий каже: "Ніхто з нас не буде думати, що одного утримання від їжі до вечора вистачить нам для спасення" (На Книгу Буття гомілія, 4).

У монастирях, де цілий рік приймали поживу тільки раз на день, у 40-цю монахи не їли й по кілька днів. Паломниця Сильвія (IV ст. ) говорить про єрусалимських монахів, деякі з яких у 40-цю, "прийнявши поживу після Літургії в неділю, не їдять аж до суботи" (§ 28).

ЗДЕРЖЛИВІСТЬ-АБСТИНЕНЦІЯ ВІД ДЕЯКИХ СТРАВ

По цілоденному пості первісно вірні їли ввечері усяку страву. Та вже десь у V ст. входить у звичай обмеження і щодо роду страв.

[028.jpg]

Це сталося під впливом практики пустинників-монахів, які не тільки приймали поживу один раз на день, але також обмежували і види страв. Звичайна їда в пустинників — це хліб, вода й овочі. Паломниця Сильвія каже у своїх споминах, що єрусалимські мона­хи в часі 40-ці "не їдять ні кришки хліба, ні оливи, ні овочів, а тільки воду і трохи мучної юшки" (§ 28). Помалу така суха їда монахів стає загальною і серед мирян під час 40-ці. Лаодикейський Собор (к. 364) наказує: "Через усю 40-цю постити зі сухою їдою ("сухояденієм")" (Правило 50).

СУБОТИ Й НЕДІЛІ В ПОСТІ

У Східній Церкві суботи й неділі в пості не вважаються посни­ми днями, у ці дні нема повної відмови від їди до означеного часу, але і в ті дні з часом стали їсти тільки означені види поживи, як хліб, овочі, риба, подекуди й молоко. Це значить, що в суботу й неділю не було посту, але була абстиненція.

Київський митрополит Георгій дозволяє в часі 40-ці всім миря­нам в суботу й неділю вживати рибу тільки два рази денно. (Біле­ческій Устав, § 7). Львівський Синод (1891), говорячи про 40-цю,

[029.jpg]

зазначає: "що після теперішнього звичаю народу, також суботи й неділі яко посні дні заховуються" (Титул, XI). А звертаючи увагу на різницю між стислим постом і здержливістю, Собор каже: "Од­наче в тій справі треба пам'ятати про звичай і потребу місцевос­тей" (Титул, XI).

ВЕЛИКИЙ ПІСТ У НАШІЙ ЦЕРКВІ

У нашому народі святий Великий піст завжди дуже шанували і строго його дотримувалися. Київський митрополит Георгій (1072-1073) наказує такий піст у 40-цю: "Першого тижня посту: суха їда ("сухояденіє"), цебто хліб, вода й овочі, раз на день й нічого не пити. В инші тижні посту — понеділок, середу й п'ятницю: суха їда раз на день; у вівторок і четвер: каша (сочевиця) з олією оливковою або маковою раз на день; в суботу й неділю: риба два рази денно, на празник Благовіщення: риба (Білеческій Устав, § 7).

Святий Теодосій Печерський (к. 1035-1074) у своєму Києво-Печерському монастирі, йдучи за правилами святого Теодора Сту­дита, запровадив такий піст: упродовж шести перших тижнів посту 40-ці: їда раз на день, а саме, першого тижня: суха їда (хліб і овочі). В инші п'ять тижнів у середу й п'ятницю — як першого тижня, а в инші дні — ярина і каша без оливи. Першого тижня посту, а потім у середи й п'ятниці инших тижнів не дозволено було пити вина, хіба хворим і старим. Замість вина на той час готували окремий напій з перцю, кмину й анису. У дні дальших тижнів дозволялось по одній склянці вина. У суботи й неділі дозволялось їсти два рази на день і пити вино. У Страсний тиждень піст ще строгіший.

Наші Собори, спочатку Замойський (1720), а потім Львівський (1891) злагіднили дещо той колись дуже строгий піст у нашому народі. Замойський Синод дозволив споживання набілу під час 40-ці. У цій справі він дав такий припис:

"Почавши від понеділка по неділі сиропусній до дня святої Пас­хи і перед тим постом один тиждень тільки з набілом" (Титул, XVI).

Львівський Синод, крім набілу, у часі 40-ці дозволяє також у деякі дні м'ясні страви під умовою проказання певних молитов.

Найбільше злагіднення всіх постів у цілій Католицькій Церкві прийшло після Другого Ватиканського Собору. Йдучи за вказівками цього Собору, українські католицькі єпископи разом з Верховним Архиєпископом Йосифом одобрили для нашої Церкви злагіднення всіх постів, і 40-ці також. З окремої постанови про піст, яку видав Верховний Архиєпископ Йосиф 1966 року, виходить, що тепер наші вірні зобов'язані утримуватися від м'яса в усі п'ятниці цілого року, а в часі 40-ці, крім того, ще в перший день посту і Велику п'ятницю відмовлятися від м'яса й набілу.

Поза тим ця постанова пригадує всім вірним про постійний обов'язок молитви, аскези та плекання духовного життя. "Нехай ці великі полекші, — сказано вкінці згаданої постанови, — будуть одночасно і сильною спонукою та заохотою до покаяння та оми­нання гріхів і ображування Бога. Нехай пам'ятають вірні хрис­тияни, що в родині, в якій затихла молитва й заникла практика посту, а навіть забута пам'ять на нього, ледве чи ще живе хрис­тиянський дух. Тому злагіднені пости нехай скріплять ревність у молитві, у розважанні і богослужбах, у даванні милостині, у праці і в частих святих сповідях і святих причастях" (Благовісник, Рік II, Кн. 2-4).

НЕДІЛЯ ПРАВОСЛАВ'Я

"Пречистому Твоєму образові поклоняємось. Бла­гий, просячи прощення наших провин, Христе Боже"

(Тропар).

Перша неділя Великого посту зветься неділею Православ'я. Про яке православ'я тут йде мова? Слово "православ'я", по-грецьки "ортодоксія", означає істинну віру і правдиве почитання Господа Бога. Тож мова тут не про православ'я, яке ми сьогодні розуміємо як противагу Католицькій Церкві, але про православ'я, яке було спільне для цілої Христової Церкви аж до розколу Східної і Західної Церкви за патріярха Керуларія в XI сторіччі. Православ'я, яке святкує ця неділя, це православ'я вселенсько-католицьке, його визнавала ціла Христова Церква перших віків у боротьбі проти єресі іконоборства. Тому неділя Православ'я це торжество цілої Церкви, Східної і Західної, це радісне святкування остаточної перемоги над іконоборством й иншими єресями.

Неділю Православ'я установив і наказав щорічно святкувати Собор у Константинополі 842 року. Мета цього свята — прилюдно й урочисто віддати честь і поклін святим іконам Ісуса Христа, Пречистої Діви Марії і святих. Оскільки перше торжество православ'я, себто прилюдне почитання святих ікон після осуду іконоборства, відбулося в першу неділю посту 842 року, то ця неділя до сьогодні залишилася неділею почитання святих ікон, хоч це торжество не має нічого спільного з Великим постом. — Погляньмо дещо ближче на історію іконоборства та причини встановлення неділі Православ'я.


ПОЧАТОК ІКОНОБОРСТВА

Визначна риса Східної Церкви — це давнє й особливе почитан­ня святих ікон Ісуса Христа, Божої Матері, ангелів і святих. Свя­тим іконам, подібно як і святим мощам, Христова Церква віддає великі почесті і пошану. Вона ставить їх у храмі для прилюдного почитання. Вона заохочує, щоб ми святі ікони почитали вдома та — у формі хрестиків чи медальйонів — носили на своїх грудях.

Святі ікони зазнавали прилюдної і приватної почести у Східній Церкві аж до панування візантійського цісаря Лева III Ісаврія (717-741). Під впливом двох єпископів з Малої Азії він осудив почи­тання святих ікон і вважав його за ідолопоклонство. Свою боротьбу проти святих ікон почав від того, що наказав забрати ікону Ісуса Христа з брами його палати. А відтак у 730 році він видав цісар­ський декрет, яким заборонив почитання святих ікон у цілій держа­ві. Цим декретом у Східній Церкві починається довга, завзята, болісна і кривава боротьба проти святих ікон, знана в Церкві під назвою іконоборства. Ця боротьба з невеликими перервами тривала понад сто літ і закінчилася світлим тріюмфом почитання святих ікон.

[030.jpg]

Цісарський декрет наказував святі ікони нищити, палити, а їхніх оборонців ув'язнювати, відправляти на заслання і навіть мучити. Патріярх Герман І (713-730) не хотів підписувати цісар­ський декрет проти ікон, за те цісар його усунув та призначив патріярхом послушного собі Анастасія (730-754). Римські папи, спочатку Григорій II (715-731), а потім Григорій III (731-741) пи­шуть до цісаря листи протесту і на своїх римських синодах осуджу­ють боротьбу проти ікон.

Цісар Костянтин V Копронім (741-775), син Лева III, завзято продовжував іконоборчу боротьбу свого батька й хотів, щоби по­читання святих ікон Церква урядово осудила. З цією метою у 754 році він скликав єпископів до Константинополя на собор, який під його натиском заборонив почитання святих ікон.

[031.jpg]

ОСУД ІКОНОБОРСТВА

Дозвіл на почитання святих ікон приходить за цісаревої Ірини, яка 784 року усунула з уряду іконоборця-патріярха Павла, а на його місце наказала вибрати Тарасія (784-806). Він разом з цісаре­вою Іриною й Апостольською Столицею скликав у 787 р. собор до Нікеї. Цей собор відомий у Церкві як Сьомий Вселенський Собор. Пам'ять Отців цього собору наша Церква святкує в жовтні.

Собор у Нікеї за основу до свого догматичного рішення щодо святих ікон бере науку святого Йоана Дамаскина (к. 675-749), великого богослова Східної Церкви. Собор виразно підкреслює різницю між почитанням — адорацією, по-грецьки — "латрія", яке стосується тільки одного Господа Бога, і між почестю і пошаною, по-грецьки — "дулія", яку віддаємо Богородиці, ангелам і святим. Собор навчає, що святі ікони це тільки видимі символи невидимих осіб, яким віддаємо почесть. Почитаючи святі ікони, ми не почи­таємо паперу, полотна чи дерева, з яких зроблені святі ікони, тільки віддаємо честь тим особам, які на них зображені. Почитання святих ікон Собор ставить нарівні з почитанням святого Євангелія, хреста й мощей святих.

ТРІЮМФ ПРАВОСЛАВ'Я

З початком IX сторіччя за цісаря Лева V Вірменина (813-820) приходить нове переслідування святих ікон і воно триває аж до 842 року. У цьому році цісарева Теодора дозволяє почитати святі ікони й усуває іконоборчого патріярха Йоана VII, а на його місце ставить Методія І (842-846). Патріярх Методій І, що зазнав гонінь і мук за святі ікони, зараз скликає до Константинополя синод, який уже остаточно повертає почитання святих ікон. Цю кінцеву пере­могу, знану як "тріюмф православ'я", наша Церква щорічно згадує у неділю Православ'я.

До великих оборонців святих ікон належать патріярх Герман І, святий Йоан Дамаскин, святий Андрій Критський († 767), святий Теодор Студит (759-826) і патріярх Методій І.

Патріярхові Методієві І приписують укладення Чину Право­слав'я, тобто прилюдного визнання святої віри, яке читають на Службі Божій у неділю Православ'я. Цей Чин Православ'я з часом зазнавав різних змін і додатків. Він прийшов і на наші рідні землі та відбувався в катедральних церквах. До нього входять визнання віри, прилюдне віддання почести іконам Ісуса Христа і Пресвятої Богородиці, подяка Богові за перемогу над єресями, молитви за живих і померлих та проголошення анатеми на єретиків.

Дух богослуження неділі Православ'я — це дух радости, пере­моги, тріюмфу та почести й пошани до святих ікон. "Сьогодні, вірні, радісно плещім руками, — сказано в каноні утрені у першій пісні, — і закличмо: "Які дивні діла Твої, Христе, і велика сила, що наше одномисліє і згоду встановив. Прийдіть, Богом просвічені, і святкуймо радісний день. Сьогодні небо й земля радіє, і ангельські чини та людей громади особливо празнують".

"Нині всім засяяло світло благочестя, — співаємо на стихирах великої вечірні, — прогоняючи обман нечестя, наче хмару, і просві­чуючи серця вірних. Прийдіть усі православні, припадімо благо­честиво з поклоном до чесних Христових ікон".

А на утрені на хвалитних стихирах співаємо: "Днесь настав радісний день і повний утіхи, бо блищить ясність найправдивіших догматів, і сяє Христова Церква, прикрашена нині відновленням святих ікон і сяйвом образів, і Богові миле одномисліє вірних".

У восьмій пісні канона утрені читаємо: "Зберігаючи прадідні закони Церкви, пишемо образи Христові і Його святих та цілуємо їх устами, серцем і бажанням, взиваючи: "Благословіть усі діла Господні Господа".







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-26; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.234.245.121 (0.008 с.)