ТОП 10:

ПРАЗНИК БОГОЯВЛЕННЯ І ТАЇНСТВО СВЯТОЇ ТРОЙЦІ



Празник Господнього Хрещення показує нам одну з найбіль­ших і найглибших правд нашої святої віри — таїнство Пресвятої Тройці. При Христовім Хрещенні об'явилася Пресвята Тройця, яка посвідчила про Його божество. На третьому часі в навечір'я праз­ника читаємо: "Тройця, Бог наш, себе сьогодні нероздільно явила, бо Отець об'явленим свідоцтвом заявив споріднення. Дух же у голубиному виді зійшов із небес, Син свою пречисту голову скло­нив Предтечі і хрестившись, визволив людей із неволі, бо Він чоловіколюбець". На стиховні литії празника співаємо: "На Йордані Йоан, бачачи Тебе, як ішов Ти до нього, говорив: "Христе Боже, чому Ти до слуги прийшов, не маючи скверни. Господи? У чиє ім'я Тебе хрещу: Отця? але Його Ти носиш у собі: чи Сина?, але Ти сам воплотився; чи Духа Святого?, і цього Ти знаєш устами давати вірним. Ти, що явився, Боже наш, помилуй нас".

Наш слов'янський Пролог 6 січня подає глибоке Слово святого Прокла, патріярха царгородського, на Хрещення Ісуса Христа. Віру святої Церкви у Христове божество він вкладає в уста святого Йоана Хрестителя: "Як осмілюся простягнути свою руку на голову Того, що все удержує? Як осмілюся діткнутися Того, що перед Ним тремтять ангельські хори? Як осмілюся приступити до Того, що до Нього не сміють серафими наблизитися? І тому з острахом кличуть: свят, свят, свят. Справді повне небо слави Твоєї і земля чудес Твоїх. Як осмілюся приступити до Неприступного, перед яким дрижать херувими і всі воїни небесних сил? Як осмілюся хрестити Творця природи? Як осмілюся хрестити Того, що перед Ним небо жахається?.. Як осмілюся хрестити Того, що його породила Чиста Діва Марія і по різдві залишилася дівою?.. І скажу: Ти Господи, Господь, а я раб. Ти Творець, а я творіння. Ти Сонце, а я зоря. Ти Пастир, а я вівця. Ти Цар, а я воїн. Ти світло, а я світильник. Ти Архиєрей, а я земний... Я смертний, а Ти безсмертний... " І діткнув­ся Йоан пречистого верху Господнього, хрестив одного із Святої Тройці. І зараз побачив створене небо і Духа Святого, що сходив і йшов на Нього".

Святий Григорій Богослов у проповіді на Богоявлення так окреслює таїнство Пресвятої Тройці: "Бог ділиться, так би сказати, нероздільно, і лучиться розділено, тому що Божество є єдине в Трьох і одне є Три, в котрих Божество, або, точніше кажучи, котрі є Божеством... Отець є Отець і безначальний, тому що не має початку ні від кого. Син є Син, і не є безначальний, тому що від

Отця. Але коли початок будеш розуміти щодо часу, то і Син є безначальний, тому що Творець часу не під часом. Дух є справді Дух Святий, що виникає від Отця, але не як Син, тому що виникає не через родження, але через походження".

Святий Йоан Золотоустий, заохочуючи нас до віри в Пресвяту Тройцю, каже: "Наша віра — трон душі, основа життя, безсмерт­ний корінь. Животворний корінь віри — Отець, нев'януча гілка — Син, безсмертний плід — Дух Святий, Тройця проста, нескладна, невимовна, незбагненна, нероздільна за схожістю, достойністю, дією, божеством і величчям; роздільна ж — за особами та іменами, але єдина по суті і силах. Тройця існує споконвіку, не від початку одержала буття. Вона — безпочаткова, вічна, нестаріюча, без­смертна, нескінченна".

Кожного дня наша свята Церква на початку утрені віддає Пресвятій Тройці величне славослов'я співом: "Слава святій Єдино­сущній, Животворящій і нероздільній Тройці, завжди, нині і повсяк­час, і на віки віків".

ПРАТУЛИНСЬКІ МУЧЕНИКИ

Синод єпископів УГКЦ постановив доповнити церковний ка­лендар нашої Церкви "святом в честь пам'яти християнського подвигу Пратулинських мучеників". Поминати Пратулинських му­чеників вирішено 10 січня (за григоріянським стилем — 23 січня)[16].

Нашу Українську Греко-Католицьку Церкву часто називають "Церквою мучеників". Разом з тим, якщо поглянути на наш літур­гійний календар, то серед канонізованих Церквою синів і дочок побачимо в ньому лише кілька постатей — насамперед святого священномученика Йосафата, мученика за справу святої Єдности, потім цілу когорту блаженних мучеників і преподобних, які остан­нім часом випромінюють світло своєї святости на наші землі. Але навіть коли б для кожного з них призначити окреме свято в літур­гійному році, то кількість їх буде все ж таки порівняно незначною. Очевидно, справа лише в часі, в якому ми, як люди, живемо і рухаємося, і залізні лещата якого постійно відчуваємо як одне з найбільших обмежень, але якого потребуємо і на те, щоби осмис­лити і дослідити нашу минувшину. Там віднайдемо ще десятки і сотні нових світлих особистостей, які посвідчили Христа аж до мученицької смерти. Ми вражені тим, що більшість прославлених на престолах Вселенської Церкви українців греко-католиків підтвер­дила свою вірність Христові саме мученицькою смертю, найвищим свідченням любови до Бога, найвозвишенішим з Ним єднанням через Його хресне страждання в надії славного Воскресення. Без сумніву, не бракує в нас преподобних та ісповідників (бо і їх свідчення є безпосередньо пов'язане з переслідуванням віри), і праведників, але поки що в цій царині нашу "молоду" Церкву, яка тільки постала після гонінь останніх часів, перемагає все той же невблаганний час (адже проведення беатифікаційного чи кано­нізаційного процесу є справою нелегкою і часто тривалою). Иншого "особливістю" святих чи блаженних нашої Церкви є те, що біль­шістю її свідків-мучеників є єпископи, священики або монахи і монахині. Це пояснити досить легко, бо ж переслідування будь-якого періоду мали за зразок класичний сценарій гонінь на Церкву перших віків християнства, коли священнослужителів спочатку примушували відректися від свого служіння та покладеного на них Богом обов'язку провадити Христове стадо дорогою вічного спа­сіння. З тою лише різницею, що, з огляду на масовість цих гонінь, кількість вірних-мирян, які в них постраждали, було набагато значнішим. Серед широкого загалу християн побутує думка, що Українська Греко-Католицька Церква є Церквою-Мученицею тільки через те, що криваві переслідування нашої віри з боку радянської влади в середині й другій половині XX століття є подіями маловід­даленими від нас у часі. Однак ми, її вірні, добре знаємо, що в славній історії Церкви ніколи не бракувало хрестів. Ось і сьогод­нішнє свято повинно певним чином відновити в умах багатьох ту історичну справедливість, без якої просто неможливо собі уявити те, що ми звемо справжнім почитанням Бога, і розвіяти міфи про те, що пальма мучеництва в нашій Церкві є долею тільки священ­ства та монашества: тяглість свідчення вірности Христові нашої Страдниці-Церкви знає багато инших прикладів справжнього хрис­тиянського подвижництва і звитяги...

Зважаючи на винятковість цього празника, неможливо не диву­ватися відвазі і мужності простих і неосвічених селян, які, не боячись сили та погроз озброєного війська, змогли-таки відстояти свою не церковцю, а Церкву перед посяганням злобного супостата. У наш час нам особливо потрібна така застанова. Тепер, коли всі наші турботи звернено вперед, коли ми прагнемо, щоб наші діти і молодь були якнайбільше поінформовані про Бога, якнайкраще знали катехизмові правди та брали активну участь у літургійному житті Церкви і служінню ближнім, напевно, слід усім нам згадати, що не в новому катехитичному правильнику, не в мистецьки вико­наних ілюстраціях чи чомусь иншому (хоча, поза всіляким сум­нівом, все це також потрібно) ховається дух віри наших батьків — часами неписьменних селян та далеких від досягнень і поступів науково-технічного прогресу жителів наших маленьких чи більших українських містечок. Сила їхньої віри, нерідко готової на цілковиту самопожертву, полягала саме в їхній щирості і простоті у ставленні до Бога — Того Бога, Якого вони ще з раннього дитинства пізна­вали в шепоті бабусиної молитви та проникливій тиші зверненого до Христового лику на іконі дідівського погляду. Від такої віри, яка воістину "прив'язує" Бога до землі, від такого переконання, в якому відчуваєш свою особливу відповідальність перед батьками за те, щоб передати і дітям усе, що ти отримав від Бога з їхньою кров'ю і їхньою плоттю, не можуть відірвати ні холодне маячіння багнетів, ні гучний гул рушничних пострілів, ні краса і пишність чужинецьких обрядових дійств, ні видима переконливість і чітка аргументація супротивника... Напевно, тому і полягли холодного зимового ранку 1874 року в мало кому відомому українському селі на Підляшші тринадцять Христових героїв — поважні старці Дани­ло Кармаш (Кармашук), Пилип Герилюк (Кирилюк, Курилюк), Костянтин Бойко (Бойчук), Ігнатій Франчук, Костянтин Лукашук, статечні господарі Вартоломій Осип'юк та Максим Гаврилюк, спов­нені життєвих сил Вікентій Левонюк та Іван (Андреюк) і зовсім юні Микита Грицюк, Лука Бойко, Онуфрій Василюк (Томашук) і Михайло Ваврищук. І хоча такими, здається, далекими і чужими є для нас, християн III тисячоліття, ці зовсім незнані нам люди, що стали жертвою спрямованого проти Української Греко-Католицької Церкви свавілля російського "православного" самодержця, їх рішу­чість та стійкість у вірі в останню смертну хвилину не може

[100.jpg]

сьогодні не зачіпати якихось найпотаємніших струн і нашого хрис­тиянського серця, тож з усім людом молитовно взиваємо до них: "... благаємо вас... заступайтесь і моліться за нас, і випросіть нам непохитність у святій католицькій вірі та ревність у спасінні душ наших, а також душ нашої родини, знайомих, нашого народу та усіх безсмертних душ. Вчиніть, щоби в усьому нашому народі настала єдність у святій вірі; щоби усі стали дітьми одної Христової Церкви; щоби ми все глибше і краще пізнавали правди святої католицької віри; щоби жили і поступали згідно з вченням прав­дивої Христової Церкви і готові були за неї віддати своє життя; та щоби наш народ, збагачений дочасним і вічним благословенням, прославляв Бога, Який нагородив вас нев'янучим вінком слави у Своєму Небесному Царстві і Якому належить слава, честь і поклін на віки вічні. Амінь. " (Молитва з Молебня до Пратулинських мучеників // Сивіцький П. Блаженні підляські мученики з Пра­тулина. — Львів: Місіонер, 1999. — с. 68).

о. Роман Тереховський

ПРАЗНИК ТРЬОХ СВЯТИТЕЛІВ

"Празнує днесь Церква визначне торжество трьох Учителів, вони бо укріпили Церкву своїми божест­венними догматами"

(Сідален утрені празника).

Тридцятого січня святкуємо пам'ять трьох великих і дуже визначних єрархів, учителів, проповідників і Отців Східної Церкви: святого Василія Великого, святого Григорія Богослова і святого Йоана Золотоустого. У нашому народі цей празник знаний як свято Трьох святих. Отці, три єрархи-святителі — це велетні віри, духа, святости й науки. Вони передали нам чисту віру Нікейського Собору, вони пояснили нам догми про Святу Тройцю, Христове божество та Пресвяту Євхаристію. За їхні заслуги Східна Церква називає їх у своїх богослужбах рівноапостольними, органами Свя­того Духа, колонами Церкви та вчителями вселенної. Усі троє жили в IV столітті — золотому віці християнської віри. Святий Василій і святий Григорій це сини славної Кападокії (Мала Азія), близькі друзі і майже однолітки. Святий Йоан Золотоустий — антіохієць і молодший від них на 20 літ. Усіх їх єднала апостоль­ська ревність за святу віру і спасення душ.







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-26; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 35.173.57.84 (0.005 с.)