Ідеологічні джерела міжнародного тероризму наприкінці ХХ – на початку ххі століття.

Дослідження мотивационо-цінносних і соціально-філософських засад такої форми конфліктів "малої інтенсивності", як тероризм, має серйозне практичного значення, зокрема на вирішення конкретних конфліктним ситуаціям, наприклад, в оцінці ступеня реальності загрози терористичного акту, під час переговорів про звільнення заручників тощо. Треба враховувати, що психологія (і філософія) терористичну діяльність має істотну специфіку.

Є думка, що терористи використовують ідеологію тільки для виправдання вже скоєних терористичних актів. Свідченням цього є те, що багато терористів не хвилює ідеологія, вони мають чіткі та побудовані плани і цілі, одне слово діють імпульсивно, а чи не розумно. "Нове покоління терористів нерідко складається з молоді, чка не думає про ідейні мотиви своєї поведінки та примкнли до терористичну діяльність з цікавості, за випадковим захопленню".

Західні дослідники розробили низку мотиваційних типологій тероризму, виділяючи два їх основних типи — особистісні і політико-ідеологічні мотивації. Особистісні мотиви звернення до тероризму своєю чергою можуть підрозділятися втричі виду: емоційні, невротично-психопатологічні і корисливі.

Що ж до політико-ідеологічних мотивів, їх роль мотиваційної системі тероризму далекою від однозначності. Нерідко навіть ті дослідники, які дають їм велике значення, вважають їхню все-таки найчастіше скоріш формою "раціоналізації" інших, неусвідомлених мотивів. Проте багато фахівців, навпаки, підкреслюють самостійний і особливо значимий характер ідеологічних мотивацій. Так чи інакше, навряд можна сумніватися, що особистісні мотиви, зазвичай, переплітаються з ідейними у різних пропорціях. Перевага розв'язання тих чи інших залежить від конкретного випадку, але, разом вони є мотиваційну основу екстремістського свідомості.

Іноді ідеологія є лише обрамленням терористичних груп. У цьому ролі ідеї змінюються, забуваються початкові мети. Іноді ідеологія змінюється залежно від середовища, де вона існує.

У терористичних групах які мають ідеологією найсильніші ідеї - це ідеї грунтів та крові, оскільки найбільш давні й хвилюючі. "Член ІРА, палестинець,франко-канадец,моллуканец чи баск, корсиканська автономіст чи тирольський сепаратист можуть зрозуміло висловити свої мотиви", - писав Функе. Можна дійти невтішного висновку, що ідеологічно обгрунтовані дії у націоналістичні та сепаратистських терористичних груп, що зробила їх знищення значно більше важко здійсненним завданням. Ідейні мотиви, як було зазначено раніше, може бути соціально-політичними,националистическо-сепаратистскими і релігійними. Мотивационная основа націоналістичного і сепаратистського тероризму часто значно міцніше, ніж в соціально-політичного, оскільки пов'язані з кревними узами і сімейними традиціями, передається з покоління до покоління і закладається з дитинства. Ще "потужної" виявляється мотиваційна основа, коли націоналістичні мотиви переплітаються з релігійним фундаменталізмом, який нерідко призводить до особливому фанатизму. У які у журналі "Тероризм" результати опитування 26 шиїтських терористів - всі опитані висловили готовність зробити самогубні терористичні акти.

У релігійного фанатика, готового зробити самогубний терористичний акт, можливо найрельєфніше виявляється те що можна умовно позначити як "екстремістське свідомість". Намагаючись виділити основні компоненти цієї свідомості, слід враховувати, що це поняття є скоріш робочу абстракцію, свого роду "ідеальний тип", необхідний проникнення істота мотивів й ідей аналізованого нами виду конфліктів. Щоправда, було чимало спроб сконструювати узагальненим образом терориста, але поступово дослідники почали дедалі скептичніше ставитися до такого універсального конструювання, дійшовши висновку, що тип особистості терориста не піддається однозначного визначенню. Приміром, Р.Дрейк констатує, що спроби створити комплексний образ терориста з допомогою статистичного аналізу не принесли помітних успіхів. Тем щонайменше, коли у особистісних, то у разі в політико-ідеологічних мотиви тероризму, попри всі їхню розмаїтість, навіть іноді несумісність, можна виявити якусь загальну мотиваційну домінанту, що й дозволяє говорити про "екстремістському свідомості" як і справу свого роду ідеальної моделі. Ця домінанта може постати на підприємства різної психологічної "середовищі" — влюмпенской іинтеллигентско-радикалистской психології, в психології знедолених і пересичених, вона так само є у соціально-політичному,етно-политическом і релігійному видах тероризму, скрізь будучи наріжним каменем екстремістського свідомості. Такий мотиваційної домінантою є віра у володіння вищої єдиною істиною, унікальним рецептом "порятунку" над народом, соціальної групи або тільки людства. Відомий фахівець із тероризму Б. Дженкінс вважає, що "терористи можна розглядати якабсолютисти, як "істинно віруючі". Така віра задає тип ціннісних і школярів поведінкових моделей терористичних груп. У принципі так імператив єдиною істини закладений у будь-який релігійної і квазірелігійної вірі, проте свого крайнього висловлювання він досягає зараз мабуть в релігійному фундаменталізм. Тому останній часто звертається до тероризму в крайні форми. Д.Капитанчик вважає, що ">терроризм...находит своє найбільш загрозливе вираження у контексті відродження ісламського фундаменталізму".

Проте, неважко помітити, що зазначеної мотиваційної домінанти замало звернення до терористичну діяльність. Людей переконаних, що вони вищої школи й єдиною істини багато років у найрізноманітніших галузях і тільки деякі їх звертаються до тероризму. Вочевидь, що мотив володіння істиною є істотною, але недостатньою передумовою звернення до тероризму. Можливість звернення щодо нього зростає за наявності деяких інших умов, стимулів і мотивів, за наявності специфічноїценностно-мотивационной системи. Необхідною елементом цією системою є крайня нетерпимість до інакомислення, і навіть до різного роду сумнівам і коливань, переростає в переконання, що нормальний, повноцінний людина не може бачити речі будь-якому іншому світлі, чому він, який відкривається завдяки володіння абсолютної істиною. Проте, оскільки у практиці виняток інакомислення виявляється неможливим, постає інше найважливіший компонент екстремістської мотиваційної системи — ідея звернення інакодумців в єдино істинної віри. Це можна двома шляхами — шляхом мирної пропагандистської чи місіонерської діяльності, або з допомогою всіх можливих, зокрема насильницьких коштів. Друга можливість веде до тероризму. Відповідно дві інші компонента екстремістської мотиваційно-ценнісної системи — відмови від її загальнолюдських цінностей і крайня агресивність. Зрозуміло, насправді крайніх форм відвертого аморального типу трапляються досить рідко. По-перше, просто "невигідні", по-друге, початковим пунктом руху дорогою до тероризму бути щирий ідеалізм і романтизм. Лише подальше рух щодо цьому шляху призводить до відмові її загальнолюдських цінностей, включаючи основний принцип — "не вбий", що стає допустимим, коли їхня мета виправдовує засоби. Фанатична переконаність у вищої правоті може також витіснятися міркуваннями практичного інтересу, корисливими мотивами, прагненням захопити й утримати влада тощо. Фанатики-ідеалисти перетворюються на прагматиків і циніків чи усуваються останніми. Укоренение "єдино істинної" віри вимагають крайніх коштів, агресивності, готовності зруйнувати "несправедливі" порядки. "Щоб стати терористом, — каже К.Л.Оотс, — людина має мати такої системи вірувань, що дозволяє йому розглядати насильство як прийнятне засіб задля досягнення мети... Впевненість у власній правоті є основним елементом, оскільки деякі здатні достатній мірі присвятити себе справі скоєння насильницьких актів, а то й переконані в моральної правоті справи, бо тільки правота робить такі правими".