Сучасний стан одкб і перспективи на майбутнє.

1 грудня 2005 в Москві досягнуті домовленості про створення миротворчого контингенту, який буде здійснювати допомогу у врегулюванні конфліктів на території країн-учасниць договору. Ці війська будуть знаходитися під національною юрисдикцією, а в разі проведення миротворчої операції будуть виводитися під єдине командування за рішенням Ради колективної безпеки (СКБ) і за мандатом Ради Безпеки ООН.

23 червня 2006 Узбекистан зняв мораторій на активну участь в рамках ОДКБ і став повноправним членом цієї організації. 30 березня 2007 спікер Держдуми Росії Борис Гризлов обраний головою Парламентської асамблеї Організації Договору про колективну безпеку. 6 жовтня 2007 в Душанбе пройшов 15 саміт ОДКБ. Основним підсумком роботи саміту стала домовленість про можливість для країн-членів ОДКБ набувати російські озброєння і спецтехніку для збройних сил і спецслужб за внутрішніми російськими цінами. Крім того, на саміті було підписано Меморандум про співпрацю між ОДКБ і ШОС.

28 березня 2008 парламент Узбекистану ратифікував документ, який відновлює членство країни в Організації Договору про колективну безпеку. Таким чином, Узбекистан повністю відновив своє членство в ОДКБ. А 28 июня 2012. Ташкент направив ноту з повідомленням про призупинення членства Узбекистану в ОДКБ.

В даний час ОДКБ веде дуже активну політику по багатьом фронтах. На минулому 4 лютого 2009 саміті ОДКБ було заявлено про те, що будуть сформовані Колективні сили оперативного реагування (КСОР), головними завданнями яких буде відображення військових агресій і проведення спецоперацій по боротьбі з міжнародним тероризмом і транснаціональною злочинністю. КСОР так само займуться ліквідацією наркотичної загрози, що походить від Афганістану, боротьби з ісламістами в Центральній Азії а так само будуть приймати участь у ліквідації наслідків природних і техногенних катастроф.

З 31 березня 2009 року набула чинності угода про взаємну охорону прав на результати інтелектуальної діяльності, отримані і використовуються в ході військово-економічного співробітництва в рамках ОДКБ. Угода накладає на його учасників зобов'язання не виробляти і не експортувати з території своєї держави в треті країни продукцію військового призначення (ПВН), виготовлену з використанням результатів інтелектуальної діяльності, права на які належать іншій стороні або учасникам військово-економічного співробітництва від цієї сторони, без письмової згоди зазначеної сторони.

Набрала чинності угода про миротворчу діяльність Організації Договору про колективну безпеку (ОДКБ) - документ передбачає створення Миротворчих сил Організації, на основі миротворчих контингентів держав-членів. Було підписано главами держав-членів організації 6 жовтня 2007 року на саміті в Душанбе: угодою передбачається створення на постійній основі Миротворчих сил ОДКБ з виділюваних державами-членами на постійній основі миротворчих контингентів. Останні будуть проходити підготовку за єдиними програмами, оснащуватися єдиними або сумісними зразками озброєнь і зв'язку, брати участь у регулярних спільних навчаннях. Згідно з документом, Миротворчі сили ОДКБ зможуть брати участь у миротворчих операціях як на території держав-членів Організації, так і, за рішенням Ради Безпеки ООН, в інших регіонах. До ОДКБ входять Вірменія, Білорусія, Казахстан, Киргизія, Росія, Таджикистан і Узбекистан.

Конфлікти і їх врегулювання ОДКБ

В серпні 2008 року відбувся конфлікт між Грузією та Південною Осетією торкнувся учасницю ОДКБ – Росію, а отже, порушив і ОДКБ. Військові сили Організації в конфлікті участі не взяли, але ОДКБ фактично відтворила позицію Москви. Південна Осетія і Абхазія оголосили про свою незалежність і Росія досі залишається єдиною державою, це визнання підтримали (крім Нікарагуа). Решта учасниць Організації від такого визнання відмовилися, незважаючи на визнання правоти Росії.

Конфлікт навколо Нагірного Карабаху: тут в повномасштабне бойове зіткнення можуть прийти дві озброєні армії країн, які складаються, з одного боку, в одному політико-економічному об'єднанні (СНД), але при цьому одна з них належить до військової організації ОДКБ (Вірменія), а інша - ні (Азербайджан).

Відносно ситуації в Афганістані – в 2009 році на міжнародній конференції в Гаазі було обговорено низку питань: озвучена конкретна пропозиція про співпрацю ОДКБ з НАТО. Однак, за ідеологічними міркуваннями НАТО поки утримується від контактів з ОДКБ, в тому числі і в сфері боротьби з наркотиками.

Таким чином, Організація Договору про колективну безпеку ще не брала участь у військових діях і фактично не дозволяла конфліктів. Але, зараз у Організації є база, яка відповідає всім вимогам, необхідним для вирішення і запобігання збройних конфліктів.

 

Ідея нейтралітету

Еволюція концепції нейтралітету в реаліях біполярної системи міжнародних відносин привела до виникнення політики позаблоковості. В постбіполярній системі позаблоковість не тільки не втратила, а й набула нового змісту. Нейтралітет відповідно до норм міжнародного права має бути визнаний міжнародною спільнотою або на рівні національного права (австрійський нейтралітет), або на рівні міжнародного договору (швейцарський). Натомність, позаблоковість є односторонньо задекларованим статусом, який не потребує міжнародно-правового закріплення – потрібно лише його позитивне сприйняття міжнародним співтовариством. Нейтральний статус обмежує державу шляхом заборони на участь у структурах колективної оборони і військових конфліктах. Статус позаблоковості означає більш широкі можливості для держави, обмежуючи її зовнішньополітичну діяльність лише забороною на участь у військових блоках.

Геополітичні зрушення, що сталися наприкінці 80-х – на початку 90-х років ХХ ст., поглиблення процесу глобалізації поряд зі зростаючою привабливістю ідеї економічного, соціального, політичного об'єднання Європи спричинили серйозну трансформацію концепту нейтралітету. Протягом останніх двох десятиліть нейтральні держави дедалі більше втягуються у справи світового співтовариства. Розширення співробітництва нейтральних країн з міжнародними організаціями, насамперед, з ООН, а також з Європейським Союзом і вступ до нього Австрії, Фінляндії та Швеції означає перегляд попереднього змісту концепту нейтралітету. Сьогодні ознакою зовнішньої політики нейтральних країн Європи є більш вільне розуміння політики нейтралітету і позаблоковості. Наприклад, Австрія задіяна у миротворчих операціях НАТО, Швеція і Фінляндія беруть участь не тільки в політичних, а й у воєнних акціях ООН. Найбільш консервативною в трактуванні нейтралітету залишається Швейцарія – вона не вступила в ЄС, хоча участь в економічних союзах не суперечить нейтральному статусові. Вступ до НАТО не розглядається в Швейцарії навіть як можлива перспектива.

В близькому майбутньому нейтралітет не вичерпає себе, оскільки залишається чи не найефективнішим засобом ведення політики в умовах нестабільності міжнародної системи або в ситуації, коли, виникнувши, нова держава змушена визначатися з орієнтирами в зовнішній політиці й вирішувати внутрішні проблеми.

Аналіз концептуальних засад нейтралітету та особливостей його втілення в зовнішньополітичну практику нейтральних країн Європи, показує, що Швейцарія, Швеція, Австрія та Фінляндія намагаються найбільш ефективно використовувати переваги нейтралітету в умовах глобалізації, максимально адаптуючи його до сучасних реалій міжнародного життя. Хоча сьогодні в постбіполярному світі роль нейтральних країн не надто велика, однак, з огляду на існуючі суперечності та ймовірні конфлікти, для держав з нейтральним статусом відкриваються потенційно великі можливості щодо виконання їх традиційної місії посередництва. Отже, в умовах формування багатополярної системи міжнародних відносин і нової системи європейської безпеки нейтралітет може стати одним з важливих елементів їх функціонування.

Всі нейтральні держави протягом останніх п'ятнадцяти років зіткнулися з проблемою доцільності збереження нейтрального статусу, а також з необхідністю впровадження тих чи інших обмежень щодо цього поняття. Подібна тенденція спостерігається і зараз через те, що глобалізаційні процеси і характер новітніх загроз – регіональні конфлікти, міжнародний тероризм, розповсюдження зброї масового знищення – збільшують ступінь взаємної залежності країн та потребують для протистояння таким загрозам спільних і злагоджених зусиль світової спільноти.