Добровільна відмова від доведення злочину до кінця, її поняття й ознаки. 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Добровільна відмова від доведення злочину до кінця, її поняття й ознаки.



Добровільна відмова – це остаточне припинення особою із власної волі готування до злочину чи замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця (ч. 1 ст. 17).

Ознаки добровільної відмови від злочину:

? остаточне припинення особою готування до злочину чи замаху на злочин;

? відмова від злочину із власної волі;

? наявність у особи усвідомлення можливості доведення злочину до кінця.

Основні характеристики добровільної відмови:

? особа звільняється від кримінальної відповідальності;

? добровільна відмова може бути діянням;

? добровільна відмова можлива тільки при незакінченому злочині;

? добровільна відмова можлива від злочинів з прямим умислом.

Остаточне припинення готування до злочину чи замаху на злочин означає остаточну відмову від доведення злочину до кінця, тобто дійсну та незворотну відмову особи від учинення задуманого злочину й відсутність наміру продовжити його в майбутньому. Перерва у вчиненні злочину, його зупинення, тимчасова відмова від доведення його до кінця не створюють добровільної відмови від злочину, бо не припиняється погроза, небезпечність спричинення шкоди об’єктові, що охороняється кримінальним законом.

Недоведення злочину до кінця з власної волі особи. За добровільної відмови від злочину особа свідомо, з власної волі припиняє злочинну діяльність. Ініціатива добровільної відмови (прохання, умовляння чи навіть погрози) може належати й іншим особам (наприклад, родичам або жертві), але остаточне рішення про припинення злочинної діяльності виносить самостійно особа, що добровільно відмовляється від доведення злочину до кінця.

Наявність у особи усвідомлення можливості довести злочин до кінця. Особа вважає, що з причин (обставин), які вона не в змозі подолати для закінчення розпочатого злочину, і їй поталанить у таких умовах його завершити. Наприклад, винний для зґвалтування потерпілої довів її до безпорадного стану, застосувавши алкогольні напої чи наркотики, та усвідомлюючи, що він може довести злочин до кінця й ніхто йому не перешкодить це зробити, пожалів жертву та відмовився від зґвалтування. У таких випадках, згідно з п. 14 ППВСУ “Про судову практику у справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи” від 30 травня 2008 р. № 5, особа не несе відповідальності за замах на зґвалтування, й може відповідати за фактично вчинені нею дії, якщо вони утворюють склад іншого злочину. Мотиви добровільної відмови від доведення злочину до кінця можуть бути різні та не мають значення для визначення добровільної відмови від злочину і є в такому разі рівнозначними.

Добровільна відмова від злочину відрізняється від дійового каяття в здійсненні злочину.

Під дійовим каяттям слід розуміти дії особи, що свідчать про щире засудження особою вчиненого злочину та про прагнення зменшити розмір завданої шкоди. Об’єктивною ознакою дійового каяття є певна активна поведінка особи, що вчинила злочин, а суб’єктивною ознакою – засудження нею своїх дій (тому ці дії і мають таку назву).

За добровільної відмови особа звільняється від кримінальної відповідальності, а діяльне каяття є, зазвичай, обставиною, що пом’якшує покарання. Добровільна відмова може бути діянням, а діяльне каяття – завжди активна поведінка. Дійове каяття може виявитися в таких діях: відверненні шкідливих наслідків учиненого злочину; відшкодуванні завданого збитку чи усуненні заподіяної шкоди; активному сприянні розкриттю злочину; з’явленні із зізнанням; інших подібних діях, які пом’якшують наслідки здійсненого злочину та відповідальність за нього.
Пленум ВС України в п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 7 “Про практику призначення судами кримінального покарання” зі змінами внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 8» вказав, що вирішуючи питання про наявність такої пом’якшуючої обставини, як з’явлення із зізнанням, суди повинні перевіряти, чи було подано до органів розслідування, інших державних органів заяву або повідомлено посадовій особі про злочин (у будь-якій формі) добровільно і чи не пов’язано це з тим, що особа була затримана як підозрюваний і, будучи викритою, підтвердила свою участь у вчиненні злочину.

Якщо у справі, порушеній за фактом вчинення злочину, не встановлено, хто його вчинив, добровільні заява чи повідомлення особи про вчинене нею мають розглядатись як з’явлення із зізнанням. Аналогічно розцінюється заява особи, притягнутої до кримінальної відповідальності, про вчинення нею іншого злочину, про який не було відомо органам досудового слідства та суду.

За сукупності вчинених злочинів з’явлення із зізнанням має братися до уваги як обставина, що пом’якшує покарання при призначенні останнього за злочин, у зв’язку з яким вчинено це діяння.

Добровільна відмова можлива тільки за незакінченого злочину, а діяльне каяття – і при закінченому злочині. Добровільна відмова можлива від злочинів із прямим умислом, а діяльне каяття – і щодо необережних злочинів.

Згідно зі ст. 17 КК добровільна відмова від злочину є самостійною підставою для скасування кримінальної відповідальності за незакінчений злочин, бо добровільною відмовою особа припиняє створену нею небезпеку, не дає їй реалізуватися, перетворитися на фактичне спричинення шкоди об’єктові, запобігає закінченню злочину. При дійовому каятті склад злочину має місце, і воно, як правило, розглядається як обставина, що лише пом’якшує відповідальність.

Навіть якщо особа в деяких випадках при дійовому каятті і звільняється від кримінальної відповідальності, то не у зв’язку з відсутністю в її діянні складу злочину, а з інших обставин, вказаних у законі (ч.4 ст.ст. 212, 289, 309 КК та ін.).
Так вироком Кіровського районного суду м. Донецька від 10 жовтня 2002 р. А. засуджено за ч. 1 ст. 309 КК на один рік обмеження волі. На підставі ст. 75 КК його звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком один рік. Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 13 грудня 2002 р. вирок залишено без зміни.
Згідно з вироком А. визнано винним у тому, що 12 грудня 2001 р. він незаконно придбав у не встановленої органами слідства особи наркотичний засіб - ацетильований опій вагою 3,87 грама із вмістом 0,24 грама сухого залишку, після чого незаконно без мети збуту зберігав його в кишені свого одягу.

У касаційній скарзі засуджений просив скасувати вирок у зв'язку з неправильним застосуванням до нього кримінального закону і на підставі ч. 4 ст. 309 КК звільнити від покарання. Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України скаргу частково задовольнила з таких підстав.

Перевіркою матеріалів справи встановлено, що після вчинення злочину і до постановлення вироку, а саме з 18 березня по 29 травня 2002 р., А. за направленням нарколога, до якого з'явився добровільно, проходив стаціонарне лікування. Те, що А. лікувався від наркоманії, підтверджено також долученою до скарги копією виписки з медичної картки про перебування його з 13 серпня 2002 р. на стаціонарному лікуванні та наявними у справі виписками з історії хвороби. За таких обставин він підпадав під дію ч. 4 ст. 309 КК.

Проте суд, неповно дослідивши зібрані у справі докази і не перевіривши зазначених обставин, передчасно дійшов висновку, що А. пройшов курс лікування недобровільно. Суд не з'ясував, який порядок звернення до лікувальної установи є добровільним, не допитав із цього питання нарколога, не витребував для огляду медичну картку засудженого.

Оскільки суд порушив вимоги п. 1 ч. 2 ст. 368 КПК, а апеляційна інстанція цієї помилки не виправила, вирок і ухвалу скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд. При цьому колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України зазначила, що необхідно ретельно перевірити доводи А. щодо добровільного лікування від наркоманії і залежно від з'ясованих обставин постановити законне й обґрунтоване рішення.

Хоча трапляються ситуації, коли суди, навпаки, не перевіривши всіх обставин по справі, передчасно роблять висновок, що підсудна особа здійснила дійове каяття.

Так Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України розглянувши в судовому засіданні 6 травня 2004 року у м. Києві кримінальну справу за касаційним поданням заступника прокурора Автономної Республіки Крим на постанову місцевого суду м. Ялти від 12 лютого 2003 року щодо Ш. Встановила зазначеною постановою Ш. на підставі ч. 4 ст. 309 КК України звільнений від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 309 КК України.

Ш. був притягнутий до кримінальної відповідальності за те, що 13 грудня 2002 р., близько 12 година вул. Свердлова у м. Ялті незаконно придбав у невстановленої слідством особи без мети збуту наркотичний засіб - канабіс, вагою 7, 41 грама, який зберігав при собі.

В апеляційному порядку постанова не оскаржувалась.

Підставою звільнення Ш. від кримінальної відповідальності і закриття справи стало заявлене ним клопотання та надана довідка Ялтинського психоневрологічного диспансеру про те, що він добровільно пройшов курс лікування у диспансері з приводу зловживання канабісом з 19 грудня 2002 р. по 10 січня 2003 р.

У касаційному поданні прокурор просить скасувати постанову у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону, а справу направити на новий судовий розгляд.

Подання мотивує тим, що за висновком судово-наркологічної експертизи Ш. не потребував лікування від наркоманії, але пройшов його, переслідуючи на меті в такий спосіб звільнитися від кримінальної відповідальності.
Заслухавши доповідь судді, виступ прокурора, який підтримав касаційне подання, перевіривши матеріали справи, колегія суддів, вважає, що касаційне подання підлягає задоволенню частково.

Згідно зі ст. 281 КПК України, суд, розглядаючи справу і, маючи нові дані щодо залежності Ш. від наркоманії, котрі суперечать даним досудового слідства, мав направити справу на додаткове розслідування;проте цього не зробив.
Доводи касаційного подання, що Ш. не страждав наркоманією, ґрунтуються на суперечливих доказах, які є у справі, одним з яких не можна віддати перевагу для вирішення питання, страждає Ш. наркоманією, чи ні, і, відповідно, - потребував лікування, чи ні.

Зокрема, у судовому засіданні Ш. пояснив, що наркотичну речовину, з якою був затриманий, він придбав для особистого вживання. Добровільно звернувся у лікувальну установу і пройшов курс лікування від наркоманії.
Водночас згідно акта № 436 психоневрологічного диспансеру м. Ялти від 19 грудня 2002 р. Ш. наркоманією не страждає і лікування не потребує, а згідно наданої суду довідки Ш. того ж дня - 19 грудня 2002 року розпочав лікування від наркоманії, яке закінчив 10 січня 2003 року.

Обидва документи підписані завідуючим наркологічним диспансером м. Ялти Б.

За таких обставин органами досудового слідства належить з'ясувати чи дійсно Ш. проходив лікування від наркоманії, чи відповідало це лікування загальним умовам медичного втручання, передбаченим ст. 42 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров'я" від 19 листопада 1992 року, тобто чи не завдало воно шкоди здоров'ю пацієнта, враховуючи висновок, що Ш. такого лікування не потребував.

За необхідності у справі слід призначити судово-медико-наркологічну експертизу.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 395, 396 КПК України, колегія суддів ухвалила:

Касаційне подання заступника прокурора Автономної Республіки Крим задовольнити частково.

Постанову Ялтинського міського суду від 12 лютого 2003 року щодо Шитова М.М. скасувати, а справу направити на додаткове розслідування.

Тому дослідження всіх обставин по справі, неупереджене ставлення органів досудового слідства та суду до осіб, що здійснили дійове каяття призведе до дійсно правової оцінки поведінки вказаних осіб.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-04-23; просмотров: 562; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 44.203.58.132 (0.023 с.)