Кваліфікація закінченого злочину, що являє собою готування до іншого злочину.

Скоєне кваліфікується як сукупність злочинів - готування до відповідного злочину й закінчений злочин.
Так, згідно п.26 постанови ПВСУ „Про судову практику в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями чи радіоактивними матеріалами” від 26 квітня 2002 р. № 3 якщо викрадення вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин, вибухових пристроїв або радіоактивних матеріалів та їх незаконне носіння, зберігання, передача чи збут здійснені для вчинення іншого злочину, такі дії мають кваліфікуватися за сукупністю злочинів, передбачених відповідною частиною ст. 262 і ч. 1 ст. 263 або ст. 265 КК, а також як готування чи замах до вчинення іншого злочину.

Кваліфікація невдалої спроби вчинити злочин з матеріальним складом, якщо фактично заподіяна шкода є ознакою складу іншого закінченого злочину. Названа ситуація має місце, наприклад, коли внаслідок пострілу з метою вбивства фактично заподіяні лише тілесні ушкодження.

У такому випадку скоєне кваліфікується як замах на вчинення більш тяжкого злочину.

Якщо діяння, скоєні особою при готуванні до одного злочину чи замаху на нього, містять у собі одночасно ознаки іншого (другого) закінченого злочину, все вчинене слід кваліфікувати за сукупністю як незакінчений злочин за ч.1 ст. 14 або за ч.2 (3) ст. 15 КК та відповідною статтею Особливої частини КК як закінчений злочин. Тут закінчений склад одного злочину одночасно є готуванням до іншого злочину чи замахом на нього. Так, наприклад, згідно п.26 постанови ПВСУ від 26 квітня 2002 р. № 3 „Про судову практику в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями чи радіоактивними матеріалами”, якщо викрадення вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин, вибухових пристроїв або радіоактивних матеріалів та їх незаконне носіння, зберігання, передача чи збут здійснені для вчинення іншого злочину, такі дії мають кваліфікуватися за сукупністю злочинів, передбачених відповідною частиною ст. 262 і ч. 1 ст. 263 або ст. 265 КК, а також як готування чи замах до вчинення іншого злочину.

Кваліфікація злочину, об'єктивна сторона якого включає два чи більше не альтернативних діяння. Якщо фактично виконана лише одна з дій, які входять в об'єктивну сторону відповідного злочину (наприклад, при зґвалтуванні), то скоєне кваліфікується як замах на цей злочин, а не як готування до нього. Оскільки вчинена дія, яка входить в об'єктивну сторону злочину має місце "безпосереднє вчинення злочину" - конструктивна ознака замаху, названа у ч.1 ст.15 КК України.

Кваліфікація дій співучасників у випадку коли виконавець вчинив лише замах на злочин. Інші співучасники (підмовник, організатор, пособник) також несуть відповідальність за замах на злочин, хоча б кожний з них і виконав усі дії, що вважав необхідними для досягнення спільного результату.

Коли замах на злочин невеликої тяжкості позбавлений суспільної небезпеки, відповідальність за нього не виникає відповідно до ч. 2 ст. 11 КК. Якщо не є злочином закінчене діяння, що формально і містить ознаки будь-якого злочину, воно в силу малозначності не має суспільної небезпеки, не тягне кримінальної відповідальності.

Не є злочином і замах, який не містить суспільної небезпеки (наприклад, замах на знищення чи пошкодження майна, яке не має цінності, при усвідомленні винним цього).

Як випливає із ст. 16 КК, при кваліфікації замаху на злочин необхідно посилатися на ч.2 (3) ст. 15 і статтю Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за закінчений злочин на який суб’єкт вчинив замах.

Наприклад, закінчений замах на вбивство кваліфікується за ч.2 ст. 15 і ч.1 ст. 115 КК. Або коли крадіжка вчинена у великих розмірах, але матеріалами справи встановлено, що умисел винного був спрямований на викрадення в особливо великих і не був здійснений з не залежних від винного обставин, вчинений злочин слід кваліфікувати як закінчений замах на таємне викрадення в особливо великих, тобто за ч.2 ст. 15 і ч. 5 ст. 185 КК.

Якщо особа вчиняє замах на злочин шляхом бездіяльності то при кваліфікації необхідно посилатися на ч.1 ст. 15 КК і статтю Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за закінчений злочин, на який особа вчиняє замах. Це пов’язано з тим, що ч.2 і ч.3 ст.15 КК передбачає лише замах у вигляді дії і тому неможлива кваліфікація з посиланням на ці частини при злочинній бездіяльності.

Питання кваліфікації готування до злочину та замаху на злочин при альтернативному та неконкретизованому умислі в науці та судово-слідчій практиці не отримали однозначного вирішення.

Так в теорії кримінального права, навіть, існує думка, що готування до злочину та замах на злочин при альтернативному та неконкретизованому умислі взагалі неможливі або можливі тільки при альтернативному умислі.

Ми вважаємо, що дана позиція не відповідає реальній судово-слідчій практиці і спрощення, таким чином, процесу кваліфікації та доказування є неприпустимим. Тому розглянемо окремо питання кваліфікації готування до злочину та замаху на злочин при альтернативному та неконкретизованому умислі.

Різновидом конкретизованого умислу є умисел альтернативний, котрий має місце у випадках, коли суб'єкт допускає однакову можливість заподіяння в результаті свого діяння двох або більш визначених суспільно небезпечних наслідків. Умислом суб'єкта в таких ситуаціях може охоплюватися і те, що своїми діями він заподіює шкоду тому чи іншому об'єкту злочину. Наприклад, життю або здоров’ю особи.

Злочини, вчинені з альтернативним умислом, кваліфікуються в залежності від наслідків, що настали.

Хоча в теорії кримінального права пропонується відповідальність за замах із альтернативним умислом визначати відповідно до умислу на найбільш тяжкий злочин, але реально, в судово-слідчій практиці, відповідальність настає за фактично спричинену шкоду.

Це правило застосовується і при кваліфікації готування до злочину та замаху на злочин при альтернативному умислі.
Тобто особа відповідає за фактично вчинений замах (готування) на один з альтернативних злочинів.

Наприклад, особа вчиняє проникнення в квартиру, для викрадення приватного майна. При цьому вона усвідомлює, що може бути два варіанти: викрадення відбудеться таємним або відкрито, якщо в квартирі хтось є. Тому вона готова вчинити як крадіжку, так і грабіж (розбій). В квартирі нікого не було, але спрацювала сигналізація і особу затримали працівники ДСО під час спроби залишити житло. Дії особи слід кваліфікувати як закінчений замах на крадіжку шляхом проникнення в житло (ч.2 ст. 15, ч.3 ст. 185 КК).

Неконкретизований (невизначений) умисел полягає в тому, що в суб'єкта є загальне уявлення про властивості діяння та його наслідки, що хоча й охоплювалися в загальній формі передбаченням винного, однак розмір (тяжкість) заподіяної шкоди не був конкретизований. Так, при нанесенні тілесних ушкоджень під час бійки, винний усвідомлює, що заподіює шкоду здоров'ю, але не знає, якою за ступенем тяжкості буде ця шкода, тобто він допускає настання, як легких, так і середньої тяжкості, так і тяжких тілесних ушкоджень.

У цих випадках відповідальність повинна визначатися фактично заподіяними наслідками.

Якщо ж, незважаючи на намагання заподіяти шкоду, вона не настала, скоєне слід розглядати як готування чи замах на спричинення найменш тяжкого наслідку. В цьому випадку немає підстав притягувати особу до кримінальної відповідальності за готування чи замах на спричинення більш тяжких наслідків, оскільки відповідальність за закінчений злочин при невизначеному умислі настає за фактично спричинену шкоду.

Тобто готування чи замах на злочин при неконкретизованому умислі слід кваліфікувати як готування чи замах на спричинення найменш тяжкого наслідку.