Поняття та види замаху на злочин. Види замаху. Кваліфікація замаху на злочин. Відмінність замаху від готування.

Замах на злочин, очевидно, є центральним та найбільш складним з точки зору пізнання, законодавчого визначення та правозастосування видом злочинів за ступенем їх завершеності.

Замах на злочин (за ч. 1 ст. 15 КК) – вчинення особою з прямим умислом діяння (дії чи бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, які не залежали від її волі.

Більшість вчених науковців виділяють три характерні ознаки замаху:

1. дії (бездіяльність) безпосередньо направлені на вчинення злочину;
2. злочин не завершено, тобто не доведено до кінця;
3. злочин не завершено з причин, які не залежать від винного.

Погоджуючись з вказаною позицією, пропонуємо виділяти об’єктивні та суб’єктивні ознаки замаху на злочин.

Об’єктивні ознаки замаху на злочин

основні суб’єктивні ознаки

1) учинення діяння (дії чи бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину; 2) у часі відбувається після готування до злочину; 3) є логічним продовженням створення умов для вчинення злочину; 4) діяння є суспільно небезпечними, тому що відбувається створення реальної загрози для заподіяння шкоди суспільним відносинам або така шкода завдається частково; 5) діяння частково чи повністю (при цьому немає наслідків у матеріальному складі злочину) охоплюються об’єктивною стороною задуманого злочину, передбаченого Особливою частиною КК; 6) діяння безпосередньо наближені до об’єкта злочину. 7) вчинюється через діяння (дію чи бездіяльність); 8) злочинна діяльність не доводиться до кінця з причин, які не залежать від волі винного; 9) охоплює попередні дії зі створення умов для вчинення злочину (готування до злочину).

1) діяння вчинюється з прямим умислом. Кримінальний кодекс 1960 р. спеціально не передбачав, що при цьому наявний прямий умисел, йшлося про умисні дії без конкретизації виду умислу; 2) наявність у особи при вчиненні діяння мети довести злочин до кінця, тобто виконати в повному обсязі об’єктивну сторону задуманого злочину, передбаченого Особливою частиною КК. Із суб’єктивної сторони замах на злочин можливий лише з прямим умислом. Якщо особа не бажала вчинення злочину, вона не може і здійснити замах на нього, тобто спробувати вчинити його.

Але на практиці не завжди звертається увагу на доказ прямого умислу при замаху на злочин.

Ак вироком Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 22 березня 1999 р. Ф. засуджено за статтями 17, 94 КК (КК 1960 р.) на сім років позбавлення волі. Ухвалою судової колегії в кримінальних справах Кіровоградського обласного суду від 18 травня 1999 р. вирок залишено без зміни. Ф. визнано винним і засуджено за вчинення замаху на умисне вбивство свого брата Ф. І. за таких обставин. 11 січня 1999 р. приблизно о 18-й годині Ф., перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння у домоволодінні Г., під час сварки з братом Ф. І. вдарив останнього молотком по голові, заподіявши йому тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння. Смерть Ф.І. не настала завдяки своєчасно наданій медичній допомозі.

Верховний Суд України на спільному засіданні судової палати з кримінальних справ і військової палати розглянув клопотання засудженого Ф. і потерпілого Ф.І. про перегляд кримінальної справи щодо Ф. у порядку виключного провадження і, постановлюючи вирок, суд зазначив, що Ф., завдаючи потерпілому удар молотком по голові, повинен був знати про можливі наслідки таких дій, тобто дійшов висновку, що засуджений діяв із непрямим умислом на вбивство. За таких обставин дії Ф. необхідно кваліфікувати за наслідками, що фактично настали, тобто як умисне тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння.

 

 

Поділ замаху на злочини проведено законодавцем за суб’єктивним критерієм на закінчений і незакінчений, тобто за ставленням власне винного до вчинених ним діянь, за власним уявленням про ступінь виконання діяння у вчиненні злочину.

Наприклад, громадянин Д. 6 листопада 2002 р. біля 13 години перебував у магазині та спробував викрасти господарські товари на суму 106 грн. 70 коп., але під час виходу з магазину був затриманий продавцями. Тут він зробив усе, щоб викрасти майно, однак наслідки не настали з обставин, які не залежали від його волі, тому злочин (крадіжка) не був доведений до кінця.
Наприклад, оператор комп’ютерної системи скопіював інформацію з банку даних на дискету та намагався знищити цю інформацію на вінчестері комп’ютера, однак був виявлений адміністратором і затриманий охоронцями, тобто він не вчинив усіх можливих на його думку дій для привласнення інформації, з причин, які не залежали від його волі.

Це відбувається у зв’язку з наявністю помилки в об’єкті злочину. За наявності помилки в об’єкті злочину дії винного слід кваліфікувати залежно від спрямованості умислу.

Наявність непридатного замаху визнається нашою судовою практикою. Наприклад, згідно з п. 23 ППВСУ “Про судову практику в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями чи радіоактивними матеріалами” від 26 квітня 2002 р. № 3, якщо винна особа незаконно заволоділа не придатними до використання вогнепальною зброю, бойовими припасами або їх частинами чи деталями, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями, помилково вважаючи їх такими, що можуть бути використані за призначенням, учинене належить розцінювати як замах на заволодіння цими предметами та кваліфікувати за ст. 15 та відповідною частиною ст. 262 КК.

Відповідальність за замах із неконкретизованим умислом настає за фактично спричинену шкоду.

Відповідальність за замах із альтернативним умислом визначається відповідно до умислу на найбільш тяжкий злочин.

Замах на злочин відрізняється від готування до злочину характером учинених діянь, а в злочинах з матеріальним складом – і близькістю настання суспільно небезпечних наслідків. При замаху на злочин діяння безпосередньо спрямовано на вчинення злочину, а при готуванні до злочину лише створюються умови для вчинення злочину. При замаху на злочин виникає безпосередня небезпека спричинення шкоди об’єкту, бо здійснюється діяння, що безпосередньо може призвести до закінчення злочину, зокрема й до настання наслідків у матеріальному складі злочину. При готуванні до злочину створюється опосередкована небезпека, тому що дії при готуванні до злочину ніколи не можуть самі, без учинення інших дій, спричинити шкоду об’єкту, призвести до закінчення злочину та настання, зокрема, суспільно небезпечних наслідків у злочинах з матеріальним складом. У зв’язку з цим замах на злочин порівняно з готуванням до злочину за однакових умов має більший рівень суспільної небезпечності та більший ступінь тяжкості.