ТОП 10:

Цивільно-правовий захист прав інтелектуальної власності



 

Юрисдикційна форма захисту прав інтелектуальної власності передбачає цивільно-правовий, кримінально-правовий і адміністративний захист прав.

 

Цивільно-правовим захистом прав інтелектуальної власності є передбачені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких здійснюється визнання або відновлення порушеного права інтелектуальної власності, припинення порушення, а також майновий вплив на порушника. Поряд з цивільно-правовим захистом прав інтелектуальної власності у сучасній юридичній літературі вирізняють господарсько-правовий захист порушених прав інтелектуальної власності підприємств, установ, організацій, інших юридичних осіб (у тому числі іноземних) та громадян - суб'єктів підприємницької діяльності.

 

Основна мета цивільно-правової і господарсько-правової відповідальності - не покарання за недотримання встановленого правопорядку, а відшкодування заподіяної шкоди. Спори, пов'язані з порушенням прав інтелектуальної власності розглядаються загальними, господарськими та адміністративними судами.

 

Справа в суді порушується на підставі позовної заяви, яку подає в письмовій формі особа, права якої порушено, до суду. Як правило, позови до фізичної особи подаються в суд за місцем її проживання, а до юридичних осіб – за їхнім місцезнаходженням.

 

Загальними цивільно-правовими способами захисту прав, які поширюються також на захист прав інтелектуальної власності, є:

 

визнання права;

визнання правочину недійсним;

припинення дії, яка порушує право;

відновлення становища, яке існувало до порушення,

примусове виконання обов'язку в натурі;

зміна правовідношення;

припинення правовідношення;

відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

 

Суд може захистити право інтелектуальної власності іншим цивільно-правовим способом, що встановлений договором чи законом.

 

Цей перелік доповнений положеннями, що стосуються виключно порушення прав інтелектуальної власності. Суд може постановити рішення, зокрема, про:

 

застосування негайних заходів щодо запобігання порушенню права інтелектуальної власності та збереження відповідних доказів;

зупинення пропуску через митний кордон України товарів, імпорт чи експорт яких здійснюється з порушенням права інтелектуальної власності;

вилучення з цивільного обороту товарів, виготовлених або введених в цивільний оборот з порушенням права інтелектуальної власності;

вилучення з цивільного обороту матеріалів та знарядь, які використовувалися переважно для виготовлення товарів з порушенням права інтелектуальної власності;

застосування разового грошового стягнення замість відшкодування збитків за неправомірне використання об'єкта права інтелектуальної власності;

опублікування в засобах масової інформації відомостей про порушення права інтелектуальної власності та зміст судового рішення щодо цього порушення.

 

Власнику прав інтелектуальної власності надається можливість вибору способу захисту порушеного права. Наприклад, він вправі на власний розсуд вимагати або відшкодування заподіяних збитків, або стягнення на свою користь доходу, одержаного порушником внаслідок порушення права або виплати компенсації.

 

Якщо порушено немайнові права інтелектуальної власності, зокрема, принижено честь, гідність автора або завдано шкоди діловій репутації власника прав, то така моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

 

При визначенні розмірів збитків, які мають бути відшкодовані особі, право інтелектуальної власності якої порушено, а також для відшкодування моральної шкоди суд зобов'язаний виходити із суті порушення, майнової і моральної шкоди, завданої особі, яка є власником права інтелектуальної власності, а також з можливого доходу, який могла б одержати ця особа.

 

При визначенні розміру компенсації, яка має бути виплачена замість відшкодування збитків чи стягнення доходу, суд враховує обсяг порушення і умисел відповідача.

Використання у господарській діяльності прав інтелектуальної власності.

 

Комерційна таємниця

Відповідно до ст. 418 ЦКУ право інтелектуальної власності — це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об’єкт права інтелектуальної власності, визначений цивільним та іншим законодавством. Основу правового регулювання відносин, пов’язаних з використанням у господарській діяльності та охороною прав інтелектуальної власності, становлять положення статей 41, 42, 54 Конституції України про право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності, недопущення недобросовісної конкуренції та гарантування захисту інтелектуальної власності.

 

Відповідно до ст. 154 Господарського кодексу України відносини, пов’язані з використанням у господарській діяльності та охороною прав інтелектуальної власності, регулюються цим Кодексом та іншими законами. До відносин, пов’язаних з використанням у господарській діяльності прав інтелектуальної власності, застосовуються положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

 

Для віднесення певного об’єкта права інтелектуальної власності до сфери господарювання необхідно, щоб встановлені законом правомочності щодо нього могли бути реалізовані в господарській практиці. Об’єктами прав інтелектуальної власності у сфері господарювання визнаються:

винаходи та корисні моделі;

промислові зразки;

сорти рослин та породи тварин;

торговельні марки (знаки для товарів і послуг);

комерційне (фірмове) найменування;

географічне зазначення;

комерційна таємниця;

комп’ютерні програми;

інші об’єкти, передбачені законом.

 

Загальні умови захисту прав інтелектуальної власності на зазначені об’єкти визначаються ст. 432 ЦКУ, яка передбачає, що кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на звернення за захистом свого права до суду. На підставі ст. 16 ЦКУ способами захисту прав інтелектуальної власності судом можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов’язку в натурі, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди тощо.

 

Ст. 432 ЦКУ цей перелік доповнено способами, притаманними захисту прав інтелектуальної власності. Зокрема, суд у випадках та в порядку, встановлених законом, може постановити рішення про:

застосування негайних заходів щодо запобігання порушенню права інтелектуальної власності та збереження відповідних доказів;

вилучення з цивільного обороту товарів, виготовлених або введених у цивільний оборот з порушенням права інтелектуальної власності;

вилучення з цивільного обороту матеріалів та знарядь, які використовувалися переважно для виготовлення товарів з порушенням права інтелектуальної власності;

опублікування в засобах масової інформації відомостей про порушення права інтелектуальної власності та змісту судового рішення щодо такого порушення тощо.

 

Відповідно до ст. 156 ГКУ право інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок відповідно до законодавства України засвідчується патентом. За законами “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” від 1 червня 2000 р. та “Про охорону прав на промислові зразки” від 15 грудня 1993 р. патент видається в установленому порядку центральним органом виконавчої влади з питань правової охорони інтелектуальної власності, яким на сьогодні є Міністерство освіти і науки України.

 

У патенті на винахід (корисну модель) зазначається: дата подання заявки та її номер, винахідник(и), формула винаходу (корисної моделі), власник(и) патенту, дата набуття майнових прав на винахід (корисну модель).

 

У патенті на промисловий зразок зазначається: дата подання заявки та її номер, автор(и), зображення промислового зразка, власник(и) патенту, дата набуття майнових прав на промисловий зразок.

 

Використанням торговельної марки у сфері господарювання визнається застосування її на товарах та при наданні послуг, для яких вона зареєстрована, на упаковці товарів, у рекламі, друкованих виданнях, на вивісках, під час показу експонатів на виставках і ярмарках, що проводяться в Україні, у проспектах, рахунках, на бланках та в іншій документації, пов’язаній з провадженням зазначених товарів і послуг у господарський (комерційний) обіг. Право інтелектуальної власності на торговельну марку засвідчується свідоцтвом у випадках і порядку, передбачених законом.

 

Порядок видачі свідоцтва України на знак для товарів і послуг, який є синонімом торговельної марки, встановлено Законом України “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” від 15 грудня 1993 р., згідно з яким свідоцтво видається на підставі належно поданої заявки, її експертизи на відповідність встановленим умовам правової охорони та державної реєстрації знака. У свідоцтві зазначається: дата подання заявки та її номер, власник свідоцтва, а також наводяться визначники обсягу правової охорони знака — його зображення та перелік товарів і послуг.

 

Відповідно до ст. 159 ГКУ суб’єкт господарювання — юридична особа або громадянин-підприємець може мати комерційне найменування. Законодавством України не встановлено вимог до структури та змісту комерційного найменування, однак ст. 489 ЦКУ визначає умови надання правової охорони комерційного найменування: воно повинно давати можливість вирізняти одну особу з-поміж інших і не вводити в оману споживачів щодо справжньої її діяльності. Таким чином, комерційне найменування — це найменування, що дає змогу ідентифікувати суб’єкта господарювання під час здійснення ним комерційної діяльності. Зокрема, слугувати комерційним найменування може прізвище чи ім’я громадянина-підприємця.

 

Ст. 8 Паризької конвенції про охорону промислової власності встановила, що комерційне найменування охороняється без обов’язкового подання заявки чи реєстрації. Ч. 2 ст. 159 ГКУ передбачає, що відомості про комерційне найменування суб’єкта господарювання вносяться за його поданням до реєстрів, порядок ведення яких встановлюється законом. Суб’єкт господарювання, комерційне найменування якого було включено до реєстру раніше, має пріоритетне право захисту перед будь-яким іншим суб’єктом, тотожне комерційне найменування якого включено до реєстру пізніше.

 

Поняття географічного зазначення є новелою законодавства України. Джерелом цього поняття є міжнародне право, а саме Угода з торговельних аспектів прав інтелектуальної власності, прийнята Світовою організацією торгівлі. Відповідно до ст. 22 цієї Угоди географічне зазначення — це зазначення, що вказує на походження товару з території певної держави, регіону чи місцевості на цій території, коли якість, репутація чи інша характеристика товару, по суті, зумовлені цим географічним походженням.

 

Відповідно до ст. 160 ГКУ право на використання географічного зазначення мають лише суб’єкти господарювання, які виробляють товари (надають послуги), щодо яких здійснено державну реєстрацію відповідного географічного зазначення.

 

Відповідно до Закону України “Про охорону прав на зазначення походження товарів” від 16 червня 1999 р. правова охорона надається кваліфікованому зазначенню походження товару, що за своїм змістом є аналогом географічного зазначення.

 

Право на використання географічного зазначення виникає з його державної реєстрації, яка здійснюється в установленому законом порядку. Воно належить всім суб’єктам господарювання, які на обмеженій цією реєстрацією території виробляють товари (надають послуги), щодо яких здійснено реєстрацію.

 

Відповідно до ч. 2 ст. 160 ГКУ використання географічного зазначення суб’єктом господарювання вважається:

застосування його на товарах, для яких зареєстровано це географічне зазначення, а також на упаковці;

застосування в рекламі, проспектах, рахунках, друкованих виданнях, офіційних бланках, вивісках тощо.

 

Відповідно до ст. 161 ГКУ вироби іноземного походження або у встановлених законодавством випадках їх упаковка, а також вироби вітчизняного виробництва чи їх упаковка, призначені для експорту, повинні містити інформацію про країну походження.

 

Інформація про країну походження виробу дає можливість споживачеві мати більш повне уявлення про якість виробу. Крім того, вона застосовується для вжиття тарифних і нетарифних заходів регулювання ввезення товару на митну територію України та вивезення товару з цієї території, а також забезпечення обліку товарів у статистиці зовнішньої торгівлі. Визначення країни походження товару здійснюється на основі принципів міжнародної практики, Митного кодексу України та на підставі постанови КМУ від 12 грудня 2002 р. “Про затвердження Порядку визначення країни походження товару, що переміщується через митний кордон України”.

 

Інформація про країну походження має знаходитися у доступному місці виробу (упаковки) та нанесена у спосіб, що відповідає встановленим вимогам.

 

Відповідно до ст. 162 ГКУ суб’єкт господарювання, що є володільцем технічної, організаційної або іншої комерційної інформації, має право на захист від незаконного використання цієї інформації третіми особами, за умов, що ця інформація має комерційну цінність у зв’язку з тим, що вона не відома третім особам і до неї немає вільного доступу інших осіб на законних підставах, а володілець інформації вживає належних заходів з охорони її конфіденційності.

 

Отже, комерційна таємниця — це інформація, яка невідома третім особам, і до неї немає вільного доступу інших осіб на законних підставах, у зв’язку з чим вона має комерційну цінність, а її володілець вживає належних заходів до охорони її конфіденційності.

 

Закон України “Про інформацію” від 2 жовтня 1992 р. визначає, що інформацією є документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі. Отже, комерційною таємницею є лише відомості, зафіксовані в документах та інших матеріальних об’єктах.

 

Обов’язковою умовою віднесення інформації до комерційної таємниці є невідомість її третім особам. Проте, не кожна інформація, яка не відома третім особам, є комерційною таємницею. Такою може бути лише інформація, що її невідомість зумовлена відсутністю законних підстав для вільного доступу до неї інших осіб. Зокрема, не може бути комерційною таємницею інформація, що невідома третім особам, але за правовим режимом є відкритою. Законодавством можуть бути встановлені випадки, коли інформація не є комерційною таємницею і вільна для доступу певних осіб. Наприклад, КМУ своєю постановою від 9 серпня 1993 р. визначив перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці, та зобов’язав підприємства подавати ці відомості органам державної виконавчої влади, контролюючим і правоохоронним органам, іншим юридичним особам відповідно до чинного законодавства за їх вимогою.

 

Таким чином, до комерційної таємниці можна віднести технічну, організаційну, комерційну, виробничу та іншу інформацію. Однак, для набуття статусу комерційної необхідно, щоб володілець такої інформації вживав належних, тобто адекватних існуючим обставинам, заходів щодо збереження її конфіденційності.

 

Відповідно до ст. 30 Закону України “Про інформацію” комерційна таємниця може бути поширена без згоди її власника, якщо ця таємниця є суспільно значимою, тобто, якщо вона є предметом громадського інтересу і якщо право громадськості знати цю таємницю переважає право власника на її захист.

 

Господарський кодекс не встановлює певного строку правової охорони комерційної таємниці, він зумовлює сплив цього строку лише припиненням існування будь-якої з умов, зазначених в ч. 1 ст. 162 ГПК.

 

Ч. 3 ст. 162 ГПК передбачається обов’язок особи, яка протиправно використовує комерційну інформацію, що належить суб’єкту господарювання, відшкодувати завдані йому такими діями збитки відповідно до закону.







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-23; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.214.184.124 (0.012 с.)