Підопригора О., Загальні положення про право інтелектуальної власності у Цивільному кодексі України

 

Специфічною особливістю 4-ї книги нового Цивільного кодексу України є наявність у ній глави 35 «Загальні положення про право інтелектуальної власності». Вона складається з 15 статей, у яких викладені загальні норми, що в тій чи іншій мірі стосуються усіх об'єктів права інтелектуа-льної власності, тобто усієї 4-ої книги.
Така загальна частина є доцільною, виправданою і обгрунтованою. Це дало можливість уникнути повторів й, взагалі, визначити принципові засади права інтелектуальної власності, на яких воно грунтується. Слід підкреслити, що основні такі засади, визначені у загальній частині, проголошені вперше, тобто вони для законодавства України про інтелектуальну власність є нови-ми. Тому їх попередній аналіз становить певний інтерес. Звичайно, глибший та фундаментальні-ший науково-теоретичний і практичний аналіз загальної частини права інтелектуальної власності буде здійснено пізніше у монографічних, дисертаційних дослідженнях та численних наукових статтях.
Дана публікація має за завдання скромнішу мету - здійснити загальний огляд цієї частини 4-ї книги «Право інтелектуальної власності» у новому Цивільному кодексі України. Наявність са-мої 4-ої книги у Цивільному кодексі України - явище нове. Наша держава вперше має кодифікова-ний законодавчий акт про право інтелектуальної власності. Це - подія історичної ваги, вона закла-ла підвалини подальшого розвитку законодавства України про названу власність.
Насамперед, слід визначити, чим є 4-та книга «Право інтелектуальної власності» як струк-турна одиниця у ЦК України.
На мою думку, розташування 4-ї книги слідом за третьою «Право власності та інші речові права» прирівнює право інтелектуальної власності до права власності на речі. Це дає підставу зро-бити висновок, що право інтелектуальної власності є підгалуззю цивільного права, яка складається з кількох
інститутів. Структура 4-ї книги поки що не дає підґрунтя визначити, з яких саме інститутів складається ця підгалузь. Найбільш усталеною є позиція, за якою підгалузь права інтелектуальної власності складається, принаймні, з двох основних інститутів: 1) авторське право і суміжні права; 2) патентне право. Останнім часом російськими дослідниками висунута пропозиція виділити з па-тентного права в окремий інститут правові засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг (комерційне найменування; торговельні марки; географічні зазначення). Вважаю, наведена пропозиція має підстави, вона є доцільною.
Отже, підгалузь «право інтелектуальної власності» за новим ЦК складається з чотирьох окремих інститутів: 1) загальна частина права інтелектуальної власності; 2) авторське право і су-міжні права; 3) патентне право (право промислової власності); 4) правові засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг. Склад інститутів «загальна частина» і «авторське право і суміжні права» будь-яких сумнівів не викликає. Щодо інституту «право промислової влас-ності» (патентне право), то він, на мою думку, має включати права на винаходи, корисні моделі і промислові зразки, компонування інтегральних мікросхем та раціоналізаторські пропозиції. За правовим режимом до зазначених об'єктів промислової власності прирівнюються сорти рослин і породи тварин. До четвертого інституту, як уже зазначалося, відносять комерційні найменування, торговельні марки і географічні зазначення.
До наведеного переліку не ввійшли ще два об'єкти права інтелектуальної власності, перед-бачені ЦК, - наукові відкриття і комерційна таємниця. Перші взагалі не визнаються об'єктами да-ного права чи будь-якого іншого виключного права; і тому вони посідають окреме місце поза на-званими інститутами. Комерційна таємниця також не може бути віднесена до будь-якого з вказа-них інститутів, але з іншої причини: вона стосується будь-якого виду творчості. Отже, структура 4-ї книги ЦК потребує ґрунтовного дослідження.
Загальна частина названого права містить принципові засади цієї підгалузі цивільного пра-ва України. Основною такою засадою є проголошення на результати інтелектуальної, творчої дія-льності права інтелектуальної власності. Вказану засаду слід визнати значним досягненням і пра-вової науки, і законодавчої практики. Як відомо, щодо юридичної природи права на творчі резуль-тати у світі точиться активна дискусія. Одні вчені твердять, що це виключне право використання або просто виключне право, інші - право власності таке ж, як і право власності на речі. Законода-вець України поклав край цій безплідній дискусії, проголосивши право інтелектуальної власності на результати інтелектуальної, творчої діяльності. Вважаю наведене вдалим розв'язанням пробле-ми.
Другим принциповим положенням загальної частини 4-ї книги є проголошення об'єктів ін-телектуальної власності об'єктами цивільного обігу, тобто, звичайним товаром, який має ринкову вартість. Наведене випливає з попереднього положення і є його логічним продовженням. Вказане визнано в усьому світі. Це означає, що у ЦК знайшла відтворення норма Конституції України (ст. 41), за якою суб'єкт права інтелектуальної власності має право ним володіти, користуватися і роз-поряджатися. Він має право вчиняти будь-які цивільно-правові угоди, як ті, що передбачені ЦК, так і ті, які хоча й не встановлені ЦК, але не суперечать йому. Дане має в умовах ринкової еконо-міки особливо важливе значення, оскільки нині інтелектуальна власність стає найбільш цінним капіталом.
Наступним принциповим положенням загальної частини є необхідна узгодженість, макси-мальна наближеність основних положень права інтелектуальної власності України до міжнародно-правових стандартів, міжнародних угод і договорів. Це - об'єктивна необхідність будь-якого зако-нодавчого акта в сучасних умовах, але вказане особливо стосується права названої власності. Така узгодженість та зближення з міжнародно-правовими актами сприятиме успішному співробітницт-ву України із зарубіжними країнами у сфері інтелектуальної діяльності та інтелектуальної власно-сті. Адже ніхто не стане спростовувати користь від такого співробітництва, якщо воно буде взає-мовигідним.
Важливим достоїнством загальної частини 4-ї книги є збережена законодавцем
України необхідна наступність у правових усталених традиціях, що склалися у минулому. Адже тоді цивільне право взагалі, у тому числі й право на творчі результати, також розвивалося. Були серйозні наукові доробки. Не брати їх до уваги при розробленні 4-ї книги було б істотною помилкою. Ця наступність проявилася у кількох напрямах. Як приклад можна навести проголо-шення новим ЦК об'єктом правової охорони наукових відкриттів та раціоналізаторських пропози-цій. Перші як об'єкти правової охорони визнані Конвенцією про утворення Всесвітньої організації інтелектуальної власності і тому вивести їх з-під правової охорони у ЦК України було б помил-кою. Те ж слід сказати і про названі пропозиції. Вони не знаходяться у переліку об'єктів ВОІВ, але за своїм значенням заслуговують правової охорони так само, як й інші об'єкти промислової влас-ності. І тому надання ЦК раціоналізаторським пропозиціям правової охорони є доцільним, випра-вданим і обгрунтованим.
Наступність в усталених правових традиціях проявляється у ЦК також і в тому, що у зако-нодавстві України про інтелектуальну власність в цілому і у ЦК, зокрема, збережені перевірені ча-сом, практикою застосування тощо правові норми національного законодавства України про твор-чу діяльність, які склалися у минулому. Йдеться про такі з них, як: національний режим об'єктів названого права, його територіальний характер та інші усталені норми (наприклад, коло суб'єктів і об'єктів права інтелектуальної власності тощо).
У загальній частині права інтелектуальної власності ЦК знайшов певне відображення принцип поєднання інтересів суспільства і творця. При цьому в ЦК зроблено істотний крок вперед у розвитку останнього. За раніше чинним законодавством колишнього СРСР, право власності на творчий результат у більшості випадків належало державі. За нині чинним законодавством Украї-ни про інтелектуальну власність право на творчий результат, створений у порядку виконання слу-жбових обов'язків, належить роботодавцеві. За новим ЦК право на об'єкт інтелектуальної власнос-ті, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, вже належить роботодавцеві і творцеві спільно. Це принципово нова норма, якої українське законодавство ще не знало. Вона, безперечно, викличе низку проблем, що доведеться розв'язувати і правовій науці, і законодавцю. Це - крок вперед, але, на мою думку, тільки наполовину до повного
вирішення даної проблеми. Право інтелектуальної власності в усіх випадках має належати тільки творцеві. Адже ні заробітна плата чи інша винагорода та компенсація не можуть повністю відшкодувати творцю його зусилля, енергію, час, натхнення, творчий порив тощо.
Роботодавцеві можна було б надати право невиключного і безоплатного використання об'-єкта названої власності, створеного у зв'язку з виконанням трудового договору. Але це вже буде наступний крок законодавця до розв'язання цієї не простої проблеми. Визнання за творцем права інтелектуальної власності на створений ним об'єкт найкращим чином стимулювало б активізацію творчої діяльності.
Глава 35 «Загальні положення про право інтелектуальної власності» ЦК містить низку й інших новел, які, вважаю, будуть сприйняті позитивно і творчими працівниками, і практикою. На-приклад, ч. 2 ст. 418 ЦК чітко визначає зміст прав інтелектуальної власності творців на створені ними об'єкти. У ст. 420 ЦК наведено чіткий перелік об'єктів права інтелектуальної власності. Про-те зазначена стаття не містить застереження, що даний перелік не є вичерпним. Це, на мою думку, є певною прогалиною. Адже можуть з'являтися й інші результати інтелектуальної, творчої діяль-ності, які будуть визнаватися об'єктами вказаного права. Слід зазначити, що перелік об'єктів права інтелектуальної власності за ЦК не збігається з таким за Господарським кодексом України. Стаття 154 ГК не містить серед них наукових відкриттів та раціоналізаторських пропозицій, бази даних.
Стаття 426 ЦК проголошує ще один важливий принцип права інтелектуальної власності - використання об'єкта цього права іншою особою може мати місце лише з дозволу суб'єкта права інтелектуальної власності і, як правило, на договірній основі.
Важливою новелою є норма, за якою право зазначеної власності на об'єкт, створений у зв'я-зку з виконанням трудового договору, належить спільно творцю і роботодавцеві (ст. 429 ЦК). Та-кий же принцип покладений і в основу норми про право інтелектуальної власності на об'єкт, ство-рений за замовленням.
Позитивним є також поміщення норм про наслідки порушення права вказаної власності та її захист у загальній частині. Адже останній має здійснюватися однаково стосовно усіх її об'єктів. Слід підкреслити, що захист права інтелектуальної власності у
ЦК удосконалений, але його не можна визнати бездоганним.
Позитивна характеристика загальної частини 4-ї книги ЦК не означає, що всі її норми сприймаються однозначно. Деякі з них викликають певні заперечення, протилежні думки.
Стаття 418 ЦК містить визначення права інтелектуальної власності, що не викликає сумні-ву в його доцільності. Проте слід підкреслити, що не всі поняття, вживані у цій книзі ЦК, мають визначення. Мабуть, краще було б дотримуватися певної системи. Але є так, як є. Вважаю, що ви-значення поняття права інтелектуальної власності не точне за своєю суттю. Воно визначається як право на результат інтелектуальної, творчої діяльності або інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншими законами. Наведене викликає, принаймні, декіль-ка зауважень. Перше полягає у тому, що не будь-який результат інтелектуальної, творчої діяльно-сті визнається об'єктом права інтелектуальної власності. Ці результати мають відповідати умовам охороноздатності. Якщо останніх не буде, результат не може бути визнаний об'єктом такого права. Друге зауваження стосується того, що ЦК може визнавати об'єктами права інтелектуальної влас-ності не тільки результати інтелектуальної, творчої діяльності, а й інші об'єкти, визначені цим Ко-дексом та іншими законами. Поки що ні цей Кодекс, ні інші закони не знають об'єкта названого права, який був би не результатом інтелектуальної, творчої діяльності. Нині таких об'єктів немає. Третє зауваження, вважаю, більш істотним. Частина 1 ст. 418 проголошує: право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або інший об'єкт права інтелектуальної власності (курсив - О.П.)- Складається парадоксальна ситуація: право інтелектуа-льної власності - це право на право інтелектуальної власності. Є ще одне зауваження стосовно да-ного визначення. Об'єктами права зазначеної власності за цією статтею визнаються лише ті ре-зультати інтелектуальної, творчої діяльності, які визнані цим Кодексом та іншими законами. Ви-пливає, що ЦК дав вичерпний перелік об'єктів права інтелектуальної власності, за межами якого такого об'єкта бути не може. А це вже груба помилка. Вище уже підкреслювалося, що інтелектуа-льна, творча діяльність не може бути обмежена певними рамками і, отже, вона може породжувати й інші результати, які будуть визнаватися об'єктами права інтелектуальної власності.
Викликає певний сумнів поділ майнових прав вказаної власності на виключні і не виключ-ні. До перших ЦК відносить право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власнос-ті. Виключне означає, що це право належить виключно тій чи іншій особі. Але ж це у сфері інте-лектуальної власності не так. Право дозволяти використання такого об'єкта може одночасно нале-жати ліцензованому і ліцензіату; воно може належати творцеві і роботодавцеві, творцеві і замов-нику об'єкта права інтелектуальної власності. Не можна визнати виключним й інше право - право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права зазначеної власності, у тому числі за-бороняти таке використання. Це може робити суд, інший 'орган державного управління, творчі спілки тощо. Тому визнавати дане право виключним немає підстав. Вважаю, цей поділ на виключ-ні і не виключні майнові права інтелектуальної власності надуманий, невиправданий і недоціль-ний. Як можна, наприклад, право на використання об'єкта права названої власності визнавати не-виключним, коли ЦК у цій же загальній частині містить принципову норму про те, що викорис-тання такого об'єкта іншою особою може мати місце лише з дозволу суб'єкта цього права (ч. 2 ст. 426). Як можна визнавати право на винагороду за використання об'єкта права інтелектуальної вла-сності невиключним, коли право на останню має лише його суб'єкт і ніхто інший.
З наведеного не дуже зрозуміло, за яким критерієм майнові права інтелектуальної власності на об'єкт її права поділяються на виключні і невиключні. Стаття 424 ЦК до виключних відносить право дозволяти використання об'єкта і право перешкоджати неправомірному його використанню. Стаття 452 право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта суміжних прав визначає як невиключне. Так само його визначає і ст. 440 ЦК.
Не дуже зрозумілим і логічним є віднесення просто (невиключного) права перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної власності, здатному завдати шкоди честі чи репу-тації творця об'єкта права інтелектуальної власності до немай-нових, а за ст. 424 ЦК - це вже ви-ключне право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта даного права, у тому числі забороняти таке використання. Але ж неправомірне використання й буде посяганням на право ін-телектуальної власності, яке може заподіяти шкоди честі чи репутації творця.
На мою думку, не на користь творцям слугуватиме й норма ст. 423 ЦК, повторена у ст. 439. За нею посяганням на право інтелектуальної власності визнається лише така неправомірна дія, яка здатна завдати шкоди честі чи репутації творця об'єкта права цієї власності. З наведеного випли-ває: якщо таке посягання не заподіює, на думку порушника, шкоди честі або репутації творця, то воно допускається. Вважаю, зазначене застереження суперечить основній ідеї не допускати будь-якого перекручення змісту об'єкта права інтелектуальної власності чи його зміні без згоди автора (творця). Безперечно, наведена нечіткість викличе численні судові спори: є та чи інша дія проти-правною залежно від того, зашкодила вона автору чи ні.
Чіткішою була б норма про те, що будь-яка зміна об'єкта права названої власності може ма-ти місце лише зі згоди творця.
Як вже підкреслювалося, захист права інтелектуальної власності, передбачений ЦК, вигід-но відрізняється від захисту цього ж права, встановленого законами України про інтелектуальну власність. Норми про її захист поміщені у кожному з 9 таких законів України. Вони інколи не збі-галися між собою, навіть, суперечили, не узгоджувалися. У ЦК всі норми про захист права інтеле-ктуальної власності зосереджені у загальній частині 4-ї книги. Вони компактно згруповані і сто-суються усіх об'єктів даного права. Цим нормам присвячено дві статті (431-432). їх слід розгляда-ти як спеціальні, додаткові до загальних цивільно-правових норм про захист цивільних прав, ви-кладених у главі З ЦК «Захист цивільних прав й інтересів». Безперечно, зазначені норми цієї глави також можуть у необхідних випадках застосовуватися для захисту права інтелектуальної власнос-ті.
Стаття 432 відтворює певні норми законів України про інтелектуальну власність. Не всі її норми сприймаються беззастережно. Наприклад, як можна зрозуміти норму про вилучення з циві-льного обороту товарів, виготовлених або введених до нього з порушенням права названої власно-сті (практично). Художній твір у формі книги введений у цивільний оборот з порушенням права інтелектуальної власності у тисячах або й сотнях тисяч примірників. Як їх можна вилучити? Те ж саме слід сказати і про матеріали та знаряддя, які використовувалися переважно для виготовлення товарів з порушенням права зазначеної власності. Чи не краще було б останні конфіскувати на ко-ристь держави.
Не може бути визнана задовільною і норма про опублікування у засобах масової інформації відомостей про порушення права інтелектуальної власності та зміст судового рішення щодо цього. Опублікуванню мають підлягати всі дані про порушника, а не просто відомості про факт пору-шення.

Завдання 1.

· Інтелектуальна діяльність — одна з форм життєдіяльності людини, сутнісна основа процесу створення інтелектуального продукту та відтворення інтелектуального капіталу, найпотужніша рушійна сила розвитку людської цивілізації. Вона спирається на сукупність досягнень науки, культури, традиції та духовні цінності, накопичені людством протягом тисячоліть. Інтелектуальна діяльність поєднує два взаємопов'язані аспекти: репродуктивний — спрямований на вирішення стандартних завдань, досягнення заданих результатів, застосування відомих алгоритмів та типових засобів; творчий (продуктивний) — спрямований на вирішення нестандартних завдань, які вимагають створення нових (неповторних, оригінальних, унікальних) або нестандартного застосування відомих засобів у принципово нових ситуаціях, які не мають аналогів у минулому.

· Творчість — діяльність людини, спрямована на створення якісно нових, невідомих раніше духовних або матеріальних цінностей (нові твори мистецтва, наукові відкриття, інженерно-технологічні, управлінські чи інші інновації тощо). Необхідними компонентами творчості є фантазія, уява, психічний зміст якої міститься у створенні образу кінцевого продукту (результату творчості). Творчість може розглядатися у двох аспектах: психологічному й філософському. Психологія творчості досліджує процес, психологічний «механізм» протікання акту творчості як суб'єктивного акту індивіда. Філософія розглядає питання про сутність творчості, що по-різному ставилося в різні історичні епохи.

· Творча діяльність - індивідуальна чи колективна творчість, результатом якої є створення або інтерпретація творів, що мають культурну цінність. ЗАКОН УКРАЇНИ Про професійних творчих працівників та творчі спілки (ст.1) м. Київ, 7 жовтня 1997 року N 554/97-ВР

Творча діяльність - індивідуальна чи колективна творчість, результатом якої є створення або інтерпретація творів, що мають культурну цінність. (З А К О Н У К Р А Ї Н И Про культуру (ст.1) м. Київ, 14 грудня 2010 року N 2778-VІ)

Творча діяльність - індивідуальна чи колективна творчість професійних творчих працівників, результатом якої є твір чи його інтерпретація, що мають культурно-мистецьку цінність [15, ст. 1]. (ДЕРЖАВНИЙ КОМІТЕТ УКРАЇНИ З ПИТАНЬ ТЕХНІЧНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ТА СПОЖИВЧОЇ ПОЛІТИКИ Н А К А З Про затвердження національних стандартів України, державних класифікаторів України, національних змін до міждержавних стандартів, внесення зміни до наказу Держспоживстандарту України від 31 березня 2004 р. N 59 та скасування нормативних документів (ДЕРЖАВНИЙ КЛАСИФІКАТОР УКРАЇНИ. Класифікація організаційно-правових форм господарювання ДК 002:2004, розд.3) 28.05.2004 N 97.)

 

Творча (продуктивна) праця спрямована на створення і впровадження інновацій. Водночас її результатом є не лише новий інтелектуальний продукт, а й інтелектуальний розвиток самої особистості. Поєднуючи творчу і репродуктивну складові, інтелектуальна діяльність втілюється і виявляється у певних результатах — інтелектуальних продуктах. Слід зауважити, що не існує абсолютно творчого результату, водночас не існує інтелектуального продукту, отриманого без мінімальних творчих зусиль. Не будь-яка інтелектуальна діяльність є творчою працею, водночас будь-який творчий результат — продукт інтелектуальної діяльності. На думку Т. Стюарта, інтелектуальна діяльність, виступаючи сутнісною основою створення інтелектуального продукту, несе в собі ще два важливих аспекти: у її процесі відтворюється персоніфікований інтелектуальний капітал та інтелектуальний розвиток особистості, які виступають найважливішими мотиваційними факторами трудової діяльності

 

• Інтелектуальна творча діяльність. Інтелектуальна діяльність - це творча діяльність, а творчість - це цілеспрямована розумова робота людини, результатом якої є щось якісно нове, що відрізняється неповторністю, оригінальністю, унікальністю. Чим вищий інтелектуальний потенціал індивідуума, тим цінніші результати його творчої діяльності - інтелектуальна власність.

 

Завдання 2.