Інтелектуальна власність як право

Якщо інтелектуальна власність нематеріальна, то що є об'єктом власності? Об'єктом власності є право на результати інтелектуальної діяльності людини. Це право має подвійну природу. З одного боку, творець (автор) нематеріального об'єкта власності і творець матеріального об'єкта власності мають подібні права власності, тому що право на результат творчої діяльності забезпечує його власнику виняткову можливість розпоряджатися цим результатом на свій розсуд, а також передавати іншим особам, тобто воно подібне до права власності на матеріальні об'єкти (майновим правом). З іншого боку, поряд з майновим правом, існує деяке духовне право творця на результат творчої праці, так зване право автора. Тобто автор має сукупність особистих немайнових (моральних) прав, що не можуть відчужуватися від їхнього власника в силу їхньої природи, та майнових прав. Іншими словами, якщо майнове (економічне право) на результат творчої праці може бути віддільним від творця (переданим іншій особі в обмежене чи необмежене користування), то моральне (немайнове) право автора невіддільне від творця і не може бути передано іншій особі.

Таким чином, право інтелектуальної власності є сумою тріади майнових прав (права володіти, права користуватися, права розпоряджатися) та немайнових прав (право на авторство, право на недоторканість твору тощо) (рис.1).

Деякі науковці вважають, що право інтелектуальної власності - це виключне право правовласника дозволяти або забороняти іншим особам користуватися результатами творчої діяльності. Але в українському законодавстві закріплена конструкція права інтелектуальної власності, що відображені на рис. 1. Тому в подальшому ми будемо користуватися саме таким поняттям права інтелектуальної власності.

Майнові й особисті (немайнові) права на результат творчої діяльності взаємозалежні і найтіснішим чином переплетені, утворюючи нерозривну єдність. Двоякість права найважливіша особливість інтелектуальної власності.

2. Теорії ПІВ. Трактування терміна “інтелектуальна власність" у сучасній юридичній науці характеризується існуванням, конкуренцією та поєднанням різнихтеоретичних концепцій інтелектуальної власності. Представниками провідних наукових шкіл наведено чимало класифікацій теорій права інтелектуальної власності, кожна з яких має як переваги, так і недоліки. Так, В.Д. Базилевич виокремлює у сучасній дискусії щодо права інтелектуальної власності теорію права власності, теорію особистих прав, теорію інтелектуальних прав [4, с.116-117].

У своїй монографії “Охорона права інтелектуальної власності: авторсько-правовий аспект” відомий цивіліст Р.Б. Шишка всі теорії поділяє на певні групи суб’єктивних прав:

1. Теорія виключних прав, яка відносить права автора до суб’єктивних прав, що полягають у можливості використання будь-яким не забороненим законом способом результату інтелектуальної діяльності й у сукупності специфічних особистих немайнових прав, пов’язаних зі створенням творчого результату.

2. Концепція інтелектуальної власності, що відносить сукупність досліджуваних нами прав до класу речових.

3. Теорія особистості, що розміщує права автора переважно у класі особистих.

4. Теорія інтелектуальних прав, що називає авторські та патентні права правами особливого роду (sui generis), що заходяться за межами класичного розподілу цивільних прав на речові, зобов’язальні й особисті [5, с.126].

Як відомо, на сьогодні у світовій цивілістичній науці переважають дві концепції інтелектуальної власності: концепція виключних прав і концепція пропрієтарної власності.

З розвитком на основі теорії інтелектуальної власності теорії виключних прав у науці виникло питання про законодавче закріплення терміна “виключні права" замість терміна “інтелектуальна власність”. Превалювання теорії виключних прав властиво російській юридичній науці. Так, на думку сучасного російського науковця В.А. Дозорцева було б раціонально використовувати узагальнюючий термін “інтелектуальне право”, поряд з “виключними правами" [6, с.56]. У сусідній Республіці Білорусь розділ V Цивільного кодексу має назву “Виключні права на результати інтелектуальної діяльності (інтелектуальна власність)". Стаття 139 Цивільного Кодексу Республіки Білорусь свідчить про те, що у випадках і порядку, встановлених цим Кодексом та іншим законодавством, визнається виключне право (інтелектуальна власність) громадянина чи юридичної особи на охоронювані результати інтелектуальної діяльності та прирівняні до них засоби індивідуалізації юридичної особи, індивідуалізації продукції, здійснюваних робіт і послуг (фірмове найменування, товарний знак, знак обслуговування тощо [7, с.118]. Отже, як бачимо, у Республіці Білорусь також превалює теорія виключних прав, але не тільки у науці, її положення вже знайшли відображення і у законодавстві. Прихильником теорії виключних прав в українському науковому просторі є Р.Б. Шишка, який зазначає: “…інтелектуальною власністю слід вважати лише майнові права, які полягають у монопольному праві використовувати переваги новинки самому, на певний час заборонити це робити іншим особам чи надати їм це право за винагороду” [5, с.151].

Українські вчені О.А. Підопригора, О.О. Підопригора, О.В. Дзера, Н.С. Кузнєцова [8, с.53; 9, с.575], представники пропрієтарної теорії розглядають права на результати інтелектуальної діяльності, як право власності. С.О. Довгий, В.С. Дроб’язко, В.О. Жаров, О.Д. Святоцький стверджують: “вираз “інтелектуальна власність" за своєю суттю не більше ніж логічна абстракція, що використовується в ряді міжнародних конвенцій, у законодавстві, в науковій літературі та в практиці багатьох країн для позначення сукупності виняткових прав на результати інтелектуальної і, передусім, творчої діяльності, а також на прирівняні до них за правовим режимом засоби індивідуалізації юридичних осіб, продукцію, роботи і послуги". Отже, трактування терміна “інтелектуальна власність" у наукових колах характеризується плюралізмом теорій та поглядів. Дослідники визначають цю категорію як:

· сукупність виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, а також на деякі інші прирівняні до них об’єкти;

· форму відносин уповноваженого суб’єкта до результатів інтелектуальної діяльності і прирівняних до них засобів індивідуалізації, які одержали правове вираження у визнанні і захисті державою особливого роду виключних прав на них (прав інтелектуальної власності), що закріплюють винятковий і абсолютний характер панування над нематеріальним об’єктом та свідчать про певний рівень економічного, соціально-політичного та культурного розвитку суспільства й держави [1, с.32];

· об’єктивне втілення створюваних у процесі інтелектуальної діяльності людини суспільно корисних результатів;

· права на результати розумової діяльності людини у науковій, художній, виробничій та інших галузях.

Плеяда молодих учених визначають цей термін наступним чином. У своєму дисертаційному дослідженні на тему “Інтелектуальна власність як теоретико-правова категорія" М.А. Верхольотов зазначає, що інтелектуальна власність - це абстрактна правова категорія, яка визначає об’єктивне втілення створюваних у процесі інтелектуальної діяльності людини суспільно корисних результатів, які не мають матеріальної форми, але визнаються охороноздатними з огляду на оригінальність втіленого у них творчого задуму [1, с.10]. Визнаючи певну цінність цього визначення, вважаємо, що воно розкриває поняття інтелектуальної власності більше як теоретичну категорію, а не як правову, бо воно з’ясовує семантику самого поняття інтелектуальної власності. Помилковою, на наш погляд, у ньому є фраза “результатів, які не мають матеріальної форми”, оскільки О.А. Підопригора, О.О. Підопригора акцентують увагу на тому, що результат інтелектуальної діяльності має бути втіленим у певну об’єктивну форму і здатним до відтворення [12, с.37]. Б.Л. Терещенко підтримує положення теорії виключних прав [3, с.10]. Усі розглянуті підходи, мають велике значення для подальшої доктринальної розробки поняття “інтелектуальна власність”, яка повинна привести до одностайності у вирішення зазначеного питання. Не зупиняючись детальніше на цій проблемі, вважаємо можливим відзначити умовність терміну “інтелектуальна власність" і його використання у збірному значенні.

Отже, приєднуючись до теорії виключних прав, на наш погляд, під інтелектуальною власністю необхідно розуміти сукупність виключних прав особистого та майнового характеру на результати інтелектуальної діяльності, а також деякі інші прирівняні до них об’єкти, конкретний перелік яких встановлюється чинним українським законодавством.