ТОП 10:

Загальна характеристика законодавства України про інтелектуальну власність



 

Законодавство України про інтелектуальну власність надзвичайно молоде, й його становлення продовжується одночасну зі становленням державності та формуванням правової держави. У процесі розбудови правової держави Україна надзвичайно важливою є роль цивільного законодавства, складовою частиною якого є законодавство про інтелектуальну власність. Вперше термін „інтелектуальна власність" було використано в Законі України „Про власність" від 7.02.1991 року.

 

Правові засади розвитку творчої діяльності людини і охорони її результатів закладені в Конституції України, яка проголосила свободу літературної, художньої і технічної творчості й захист інтелектуальної власності. У ст. 54 Конституції закріплено основний принцип охорони інтелектуальної власності - кожен громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності, ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом.

 

У ст. 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватись Й розпоряджатись своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної і творчої діяльності.

 

Відносини у сфері інтелектуальної діяльності регулюються цілою низкою актів цивільного законодавства, центральне місце серед яких посідає Цивільний кодекс України , Книга четверта якого - «Право інтелектуальної власності» -містить загальні й спеціальні норми. Глава 35 «Загальні положення про право інтелектуальної власності» стосується питань, що регулюються однаково стосовно будь-якого інтелектуального продукту, її призначення полягає у визначенні кола об'єктів і суб'єктів інтелектуальної діяльності, закріпленні основних принципів і підходів щодо охорони відповідних прав, встановленні строку чинності виключних прав, визначенні змісту особистих немайнових і майнових прав інтелектуальної власності, загальних правил використання інтелектуального продукту й передачі майнових прав іншим особам, засад захисту порушених прав.

 

Спеціальні правила щодо особливостей створення і використання певного об'єкта вміщені у главах 36-46 Книги четвертої Цивільного кодексу України, а також у Книзі п'ятій ЦК (глави 75, 76), в якій врегульовуються договірні відносини з приводу розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності.

 

Крім Цивільного кодексу, авторське і патентне право регулюються Кримінальним кодексом і Кодексом про адміністративні правопорушення, в яких передбачено відповідальність за порушення авторських прав і патентного права. Їх регламентація передбачена Цивільно-процесуальним кодексом, Господарським кодексом, Господарсько-процесуальним кодексом, Митним кодексом.

 

Авторське право розглядають як складову частину цивільного права, але воно, крім Цивільного кодексу, регулюється і спеціальним законом. Таким з є Закон України від 23.12.1993 р. „Про авторське право і суміжні права". Він базується на міжнародних нормах використання творів, враховує сучасні тенденції правового регулювання традиційних і нових об'єктів авторського права. У Законі також передбачено охорону суміжних прав, тобто права тих, хто доносить до публіки створені авторами твори - виконавці, організації телемовлення й виробники фонограм.

 

Закон складається з шести розділів:

розділ І „Загальні положення";

розділ II „Авторське право";

розділ III „Суміжні права";

розділ IV „Управління майновими правами суб'єктів авторського права і суміжних прав";

розділ V „Захист авторського права і суміжних прав";

прикінцеві положення.

 

Авторське право також регулюється Законом України „Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних" від 23.03.2003 р., Законом України „Про телебачення і радіомовлення" від 14.02.1992 р., Законом України „Про видавничу справу", від 5.06.1997 р., Законом України „Про кінематографію" від 13.01.1998 р. та іншими законами України в частині, що стосується авторських і суміжних прав.

 

Патентні закони багатьох країн за своєю суттю нерівнозначні. Як правило, вони містять основні положення патентного права. Характерні питання, що регулюються цими законами, наступні:

 

· умови патентоспроможності винаходів. Закон встановлює коло винаходів, що охороняються, дає визначення новизни, рівня винахідницького мистецтва, промислової придатності, корисності об'єкта патентування;

· обсяг вимог, що висуваються при отриманні прав на винахід;

· порядок розгляду винаходу в патентному відомстві і розгляд спорів, що виникають під час отримання прав на винахід;

· обсяг прав і обов'язків патентовласника.

 

Патентне право регулюється такими Законами України:

· „Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" від 15.12.1993 року;

· „Про охорону прав на промислові зразки" від 15.12.1993 року;

· „Про науково-технічну інформацію" від 23.06.1993 pоку.

 

Ст. 489-491 Цивільного кодексу України присвячені регламентації права інтелектуальної власності на комерційне найменування. Комерційне найменування підлягає правовій охороні, якщо воно допомагає відрізнити одну особу серед інших і не вводити в оману споживачів щодо справжньої її діяльності. Право на комерційне найменування виникає з моменту першого використання і охороняється незалежно від подання заявки на нього. Майновими правами інтелектуальної власності на комерційне найменування є:

 

1) право на використання комерційного найменування;

2) право перешкоджати іншим особам неправомірно використовувати комерційне найменування, а також само забороняти його використання;

3) інші майнові права, встановлені законодавством.

 

Правове регулювання відносин, пов'язаних з торговельними марками, здійснюється відповідно до ст. 492-500 Цивільного кодексу України та згідно із Законом України від 15.12. 1993 р. „Про охорону прав на знаки для товарів і послуг".

 

Комерційна таємниця підлягає комплексній правовій охороні. Так, відносини щодо охорони комерційної таємниці регулюється:

 

· главою 46 Цивільного кодексу України;

· ст.57, 67, п.1 ст.68, п.6 7 ст. 148 Кримінального кодексу України;

· окремими статтями Закону України „Про охорону прав на винаходи і корисні моделі";

· ст. 7 і 9 Закону України „Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем";

· нормативно-правовими актами Держпатенту України.

 

Поряд із законами у всіх країнах діють нормативні акти, що видаються урядовими органами, як правило, міністерствами торгівлі, економіки, промисловості або патентними відомствами. Такі нормативні акти називаються підзаконними і можуть мати назву декрету, ордонансу, правила, інструкції, регламенту. Особливо важливе місце підзаконні акти займають в тих країнах, де закони були прийняті давно або неповністю регламентують питання охорони інтелектуальної власності. Серед них постанови Кабінету Міністрів України, накази Державного департаменту інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України, присвячені питанням державної реєстрації інтелектуальних прав, видачі охоронних документів, встановленню мінімальних ставок авторської винагороди, тощо

 

Підзаконні акти регулюють наступні питання:

· патентоздатність винаходів;

· порядок проходження заявки в патентному відомстві;

· видача охоронних документів;

· питання щодо оформлення та правової охорони винаходів. Підзаконні акти охоплюють широке коло патентно-правових питань і мають велике практичне значення при оформленні патентних прав. За їх допомогою виконавчі органи держави через патентні відомства здійснюють патентну політику, що визначається економічним та технічним розвитком країни.

 

Судова практика є невід'ємною частиною джерел права інтелектуальної власності. Офіційно в більшості країн судові рішення не створюють обов'язкового правила і не є обов'язковими при розгляді аналогічних справ, але на практиці діяльність судів відіграє важливу роль у формуванні та застосуванні норм щодо охорони інтелектуальної власності. Судова практика заповнює прогалини, роз'яснює і тлумачить зміст норм законодавства та їх застосування. Особливо важлива роль судів у Великобританії і США. У цих країнах діє так званий судовий прецедент, відповідно до якого рішення суду обов'язкове при розгляді аналогічних справ судом тієї ж інстанцій або нижче. Таке значення судової практики обумовлене специфічною англосаксонською правовою системою, за якою судові рішення є офіційним джерелом права.

 

Питання, що регулюються судовою практикою:

· порядок встановлення пріоритету;

· патентоздатність винаходу;

· обсяг авторських і патентних прав;

· порушення патенту;

· розкриває зміст термінів „печатні матеріали", „публікації", „корисність", „творчість", „рівень техніки".

 

Право на об'єкти інтелектуальної власності врегульовуються також договорами, що укладаються між особою, яка володіє виключними правами, і користувачем інтелектуального продукту (авторський, ліцензійний, договір комерційної концесії та ін.). Враховуючи правило ст. 6 Цивільного кодексу України, цими договорами відносини можуть врегульовуватися інакше, ніж це передбачено Цивільним кодексом України і спеціальним законодавством. Крім того, джерелом регулювання у цій сфері є багатосторонні й двосторонні міжнародні угоди, що укладаються у процесі співробітництва між державами у сфері охорони інтелектуальної власності. Участь будь-якої держави в них має на меті забезпечення на своїй території охорони інтересів іноземних правовласників, а також захист своїх громадян і юридичних осіб від порушення їх інтелектуальних прав за кордоном. Міжнародні угоди можуть містити й умови про співробітництво в діяльності з виявлення та усунення порушень інтелектуальних прав громадян країн-учасниць, про взаємне визнання охоронних документів, про взаємодію організацій, які управляють майновими правами на колективній основі, про співробітництво у сфері оформлення інтелектуальних прав іноземців в уповноважених органах держави тощо.

 







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-23; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.214.184.124 (0.006 с.)