Предмет і метод цивільного права.

Предмет і метод цивільного права.

Цивільне право — це одна з провідних галузей національного права України, яка регулює певну групу правових відносин за участю фізичних та юридичних осіб і держави в цілому.

Предмет цивільного права складають правові відносини, які регулюються цивільно-правовими нормами - це майнові відносини та особисті немайнові відносини.

Особистими немайновими відносинами - суспільні відносин, що виникають з приводу немайнових благ, в яких проявляються індивідуальні особливості особистості чи організації шляхом виявлення та оцінки їх моральних, інших соціальних якостей. Об'єкт - немайнові блага, невід'ємні від особистості. Носіями - фізичні та юридичні особи.(їм можуть належати окремі особисті немайнові права). Поділяють на дві групи: 1) особисті відносини, пов'язані з майновими 2) особисті відносини, не пов'язані з майновими.

Майнові відносини – засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників, є суспільними відносинами, які виникають з приводу приналежності (присвоєння) а бо використання різного роду матеріальних благ, які визнаються речами, роботами, послугами. Мають майново-вартісний характер, які передбачають взаємну оцінку їх учасниками кількості та якості праці, втіленої в такому матеріальному благу, з приводу якого ці відносини складуються.

Предметом цивільного права не охоплюються правовідносини між юридично нерівними учасниками.

Метод ЦПП – це сукупність правових прийомів регулювання суспільних відносин у процесі здійснення правосуддя у цивільних справах. Х арактеризується: 1) системою процесуальних дій які виконуються судом та учасниками процесу. 2) змістом формою та умовами здійснення процесуальних дій. 3) системою цивільних - процесуальних прав та обов’язків суб’єктів правовідносини які визначають зміст цивільних процесуальних дій. 4) Гарантіями реалізації ЦПП і обов’язків.

За змістом метод правового регулювання ЦПП є імперативно – диспозитивним.

____________________________________________________________________________________________

Цивільне законодавство України: поняття, структура. Дія актів цивільного законодавства в часі, просторі та за колом суб’єктів.

Циві́льне законода́вство — це система нормативних актів, які містять в собі цивільно-правові норми,це зовнішня форма права.

Систему цивільного законодавства складають законодавчі та інші нормативні акти, що містять цивільно-правові норми:

-КУ-основа, ЦК-основний акт, інші закони;-акти ПУ – постанови КМУ;-відомчі акти міністерств;акти, прийняті ВСУ та ВГСУ;рішення органів місцевого самоврядування, звичаї, міжн договора (можуть видаватися ін. органами дерє влади, органи вл АРК,відповідно до КУ та ЦК)

Джерелом ЦП можуть виступати цивільні договори (ст.6 ЦК).

Дія актів цивільного законодавства у часі. Акти цивільного законодавства:1) регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності (через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування)2) не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи(акти цивільного законодавства діють на майбутній час і не застосовуються до тих відносин, які виникли до набрання ними чинності). 3) якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності(до тих прав і обов'язків, що продовжують існувати після набрання ним чинності.).

Закон діє до його скасування у встановленому порядку.

Дія цивільного законодавства у просторі і за колом осіб. 1)всі н-п акти ЦК поширюють свою дію на всю територію України. Орган, що видав н-п акт, може обмежити територію дії даного акта.2) поширюється на всіх осіб, що перебувають на її території. 3)якщо дія цив – пр. нормативного акта поширюється на певну територію України- діє тільки щодо тих осіб, які перебувають на даній території. Іноді передбачено або випливає з його змісту, що він застосовується лише до певної групи суб'єктів.

 

 

Цивільні правовідносини: поняття, елементи, види.

Цивільно-правові відносини — це особисті немайнові та майнові відносини, врегульовані нормами цивільного права, які складаються між майново та організаційно відокремленими, юридично рівними учасниками, що є носіями суб'єктивних цивільних прав та обов'язків, які виникають, змінюються та припиняються на підставі юридичних фактів і забезпечуються можливістю застосування засобів державного примусу.

Елементи:

1. Суб'єкти цивільно-правових відносин(гр. У, юо, У держ,ін. гром, особи без гр…):

-мають брати участь принаймні дві особи

- суб’єкт якому належить право- активним суб'єктом, або суб'єктом прав, а суб'єкт цивільних відносин, на якого покладено обов'язок - пасивним суб'єктом, або суб'єктом обов'язку. Як правило, в цивільно-правових відносинах кожен з учасників має суб'єктивні права і несе суб'єктивні обов'язки.

2. Об'єкти цивільно-правових відносин — це те, на що спрямовано суб'єктивне право і суб'єктивний обов'язок з метою задоволення інтересів громадян та організацій(речі, дії, особисті не майн блага, речі дух і інтл творчості.)

3. Суб'єктивне цивільне право — це міра дозволеної поведінки учасника цивільних правовідносин. Змістом становлять повноваження:а)на власні дії б) повноваження вимоги (можливість вимагати вркоання обов’язків) в)повноваження на захист

4. Суб'єктивний цивільний обов'язок — це міра необхідної поведінки учасника цивільних правовідносин: а)активний (спонукання вчинення до дій) б)пасивний (спонукання суб'єкта до утримання від учинення певних дій)

Види:

1) За підставою виникнення правовідносин вирізняють регулятивні( призначені для опосередкування (регулювання) зв'язків нормального цивільного обороту)та охоронні( у випадках необхідності захисту інтересів учасників)правовідносини.

2) За характером взаємозв'язку між зобов'язаним та уповноваженим суб'єктом розрізняють абсолютні( уповноваженій особі протистоїть невизначене коло зобов'язаних суб'єктів), загально регулятивні( кожному суб'єкту правовідносин протистоїть кожен інший суб'єкт цих правовідносин) та відносні правовідносини( уповноваженій особі протистоїть чітко визначена зобов'язана особа).

3) За об'єктом слід виділяти правовідносини майнового (об'єктом яких є майнові блага) та немайнового (об'єктом немайнові блага) характеру.

4) За способом задоволення інтересів зобов'язаної особи виділяють речові (фіксують статику майнового становища суб'єктів), зобов'язальні (опосередковують динаміку майнових відносин з передачі майна, виконання робіт, надання послуг), корпоративні (опосередковують процес управління приватним майном корпорації з боку її членів.) та виключні (фіксують закріплення об'єктів інтелектуальної власності за відповідними особами) правовідносини.

5) За характером поведінки зобов'язаної сторони розрізняють активні( вчинення виключно певних дій)та пасивні правовідносини.

 

Повна цивільна дієздатність. Надання повної цивільної дієздатності.

Повна цивільна дієздатність: 1)має фізична особа, яка досягла вісімнадцяти років (повноліття) 2)уразі реєстрації шлюбу, яка не досягла повноліття – З моменту реєстрації шлюбу3) разі припинення шлюбу, визнання шлюбу недійсним з підстав, не пов'язаних з протиправною поведінкою, до досягнення повноліття - зберігається.

Визнання фізичної особи недієздатною: підстави, порядок, правові наслідки.

- якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

- порядок визнання - Цивільним процесуальним кодексом України.

Якщо суд відмовить у задоволенні заяви про визнання особи недієздатною і буде встановлено, що вимога була заявлена недобросовісно без достатньої для цього підстави, фізична особа, якій такими діями було завдано моральної шкоди, має право вимагати від заявника її відшкодування.

Правові наслідки

- встановлюється опіка.

- не має права вчиняти будь-якого правочину, від її імені вчиняє опікун.

-відповідальність за шкоду, несе її опікун

За заявою опікуна або органу опіки та піклування суд поновлює цивільну дієздатність фізичної особи, якщо буде встановлено, що внаслідок видужання або значного поліпшення її психічного стану у неї поновилася здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Заява- членами її сім'ї, близькими родичами, незалежно від їх спільного проживання, органом опіки та піклування, психіатричними закладом. Одним з основних доказів для прийняття судового рішення є висновок судово-психіатричної експертизи, яка призначається судом за наявності достатніх даних про психічний розлад здоров'я фізичної особи. Визнання особи недієздатною не є перешкодою для здійснення цивільних прав та обов'язків її опікуном від її імені, стороною правочину буде вважатися недієздатна особа, права та обов'язки якої представляє її опікун.

 

Поняття юридичної особи

Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку,яка наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Ознаки: 1). Організаційна єдність - єорганізований колектив людей (організація). 2) Наявність відокремленого майна (від майна членів трудового колективу, держави, територіальної громади, інших організацій)3) Виступ у цивільному обороті від свого імені- має своє найменування (ім'я),від якого набуває майнових та особистих немайнових прав і несе обов'язки 3) Здатність нести самостійну майнову відповідальність 4) Здатність бути позивачем або відповідачем у суді,

Створення юридичної особи

1. ЇЇ учасники (засновники) розробляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками (засновниками).

Юридична особаприватного права – ств. на підставі модельного статуту, затвердженого КМУ, що після його прийняття учасниками стає установчим документом.Засновники її можуть у встановленому законом порядку затвердити статут, який є установчим документом, та провадити діяльність на його підставі.

2. Установчим документом товариства є затверджений учасниками статут або засновницький договір між учасниками, якщо інше не встановлено законом. Товариство, створене однією особою, діє на підставі статуту, затвердженого цією особою.

3. Установа створюється на підставі індивідуального або спільного установчого акта, складеного засновником (засновниками). Установчий акт може міститися також і в заповіті. До створення установи установчий акт, складений однією або кількома особами, може бути скасований засновником (засновниками).

4. Юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації.

Види юридичних осіб

1. може бути створена шляхом об'єднання осіб та (або) майна( ставлять перед собою загальну ціль, мають структуру управління, причому зміна цих осіб не впливає на існування юридичної особи, ств товариства).

2. залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права( створюється на підставі установчих документів) та юридичних осіб публічного права( розпорядчим актом ПУ, органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування; це реалізація публічних інтересів держави чи територіальної громади)

3. шляхом примусового поділу (виділу) у випадках, встановлених законом(припинаю о, поява нової юо, але не нової орг.-прав форми)

Організаційно-правові форми юридичних осіб - - це визначена нормами права сукупність пов'язаних між собою елементів (ознак), яка дає підставу у зовнішньому прояві вирізняти один вид юридичної особи від іншого.ЮО може ств:

1. У формі товариств - є організація, створена шляхом об'єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві; може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом; поділяються на підприємницькі(лише як госп товар) та непідприємницькі (критерій розподілу- можливість наступного розподілу прибутку)

3. У формі установ - є організація, створена однією або кількома особами (засновниками), які не беруть участі в управлінні нею, шляхом об'єднання (виділення) їхнього майна для досягнення мети, визначеної засновниками, за рахунок цього майна. (різні благодійні фонди, бібліотеки..)

 

Поняття і види правочинів.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Види:

1. Односторонні - є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила та для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину Дво- чи багатосторонні - є погоджена дія двох або більше сторін.

2. сплатні - наявністю зустрічного еквівалентного надання матеріальних чи нематеріальних благ(к-п), безоплатні -обов'язок здійснити матеріальні витрати має лише одна із сторін (дог дарування).

3. Консенсуальні - для настання правових наслідків достатньо досягнення сторонами домовленості з усіх істотних умов. З моменту досягнення згоди правочин вважається укладеним. Реальні - необхідною є також передача речі. Поки вона не відбудеться, правочин не вважається укладеним(позики)

4) Казуальні - визначено підстави їх укладення. Абстрактні -не визначено підстави їх здійснення.

5) Безстрокові - не визначається ні момент вступу їх У дію, ні момент припинення. Така угода, як правило, негайно набирає чинності і припиняється на вимогу однієї із сторін. Строкові - у яких визначено момент виникнення у їх сторін прав і обов'язків, тривалість існування зобов'язання, момент припинення тощо.

 

Форма правочину.

Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків(у деяких випадках може виражатися її мовчанням)

Усно можуть вчинятися правочини:

- які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів.

- на виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або закону.

Умови дійсності правочину.

Зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом(пис і усна) і бути с прямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Види недійсних правочинів.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог: неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини;неприпустимість позбавлення права власності, свобода договору,свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом;судовий захист цивільного права та інтересу;справедливість, добросовісність та розумність.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

3. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Нікчемними, зокрема, є правочини: а) укладені з недодержанням обов'язкової письмової форми, якщо недійсність прямо передбачена законом б) укладені з недодержанням обов'язкової нотаріальної форми; в) укладені малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності без належного схвалення; г) укладені недієздатною фізичною особою; д) вчинені без дозволу органу опіки і піклування; ж) які порушують публічний порядок

Оспорюваними: а) неповнолітньою особою за межами її цивільної правоздатності без згоди батьків, піклувальника; б) фізичною особою, обмеженою у дієздатності, без згоди піклувальника; в) під впливом помилок; г) під впливом тяжкої обставини.

 

Набувальна давність.

Особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом(строк-15 р)

Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

Особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є.

3Якщо особа заволоділа майном на підставі договору з його власником, який після закінчення строку договору не пред'явив вимоги про його повернення, вона набуває право власності за набувальною давністю на нерухоме майно через п 'ятнадцять, а на рухоме майно - через п'ять років з часу спливу позовної давності.

Втрата не з своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності у разі повернення майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування.

Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Припинення права власності.

Підстави припинення права власності

У разі:

1) відчуження власником свого майна;

2) відмови власника від права власності заявивши про це або вчинивши інші дії, які свідчать про її відмову від права власності;

3) припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі- це майно має бути відчужене власником протягом строку, встановленого законом.;

4) знищення майна- припиняється з моменту внесення за заявою власника змін до державного реєстру;

5) викупу пам'яток історії та культури;

6) примусового відчуження земельних ділянок приватної власності, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону;

8) звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника;

9) реквізиції- у разі стихійного лиха, аварії, епідемії, епізоотії та за інших надзвичайних обставин, з метою суспільної необхідності майно може бути примусово відчужене у власника на підставі та в порядку, встановлених законом, за умови попереднього і повного відшкодування його вартості, переходить у власність держави або знищується. Якщо після припинення надзвичайної обставини реквізоване майно збереглося, особа, якій воно належало, має право вимагати його повернення у судовому порядку.;

10) конфіскації- До особи може бути застосовано позбавлення права власності на майно за рішенням суду як санкція за вчинення правопорушення, у власність держ безоплатно;

11) припинення юридичної особи чи смерті власника.

 

Зміст

Автору твору має право(немайнові):1) вимагати зазначення свого імені у зв'язку з використанням твору, якщо це практично можливо;2) забороняти зазначення свого імені у зв'язку з використанням твору;3) обирати псевдонім у зв'язку з використанням твору;4) на недоторканність твору.

Забезпечення недоторканності твору 1. Автор має право протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню або іншій зміні твору чи будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі та репутації автора, а також супроводженню твору без його згоди ілюстраціями, передмовами, післямовами, коментарями тощо.2. У разі смерті автора недоторканність твору охороняється особою, уповноваженою на це автором. За відсутності такого уповноваження недоторканність твору охороняється спадкоємцями автора, а також іншими заінтересованими особами.

 

Елементи зобов’язань.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Елементи:

1.Суб’єкти – правосуб’єктні учасники зобов’язально-правових відносин, фізичні, так і юридичні особи. Правомочна сторона у зобов'язальних правовідносинах дістала назву кредитора, а зобов'язана — боржника.

2.Об’єкти – явища (блага) з приводу яких виникають, припиняються, змінюються зобов’язально-правові відносини;

3. Зміст зобов'язань - утворюють суб'єктивні права та обов'язки його учасників;правомочність кредитора набуває форми права вимоги, а обов'язок боржника має форму боргу, як обов'язку виконання вимоги кредитора.

 

 

Заміна сторін.

1.Кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок:1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги);2) правонаступництва;3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем);4) виконання обов'язку боржника третьою особою.

Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

2.Боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

 

Припинення зобов’язань.

Зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Зобовоязання припиняється(підстави): 1) виконанням, проведеним належним чином. 2) за згодою сторін внаслідок передання боржником кредиторові відступного (грошей, іншого майна тощо)(встановлюються сторонами) 3) зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.У разі заміни кредитора боржник має право пред'явити проти вимоги нового кредитора свою зустрічну вимогу до первісного кредитора.4) за домовленістю сторін. 5) за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація). Новація не допускається щодо зобов'язань про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, про сплату аліментів та в інших випадках, встановлених законом. 6) внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов'язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора. 7) поєднанням боржника і кредитора в одній особі. 8) неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає. 9) смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов'язаним з його особою і у зв'язку з цим не може бути виконане іншою особою.10) смертю кредитора, якщо воно є нерозривно пов'язаним з особою кредитора. 11) ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов'язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

Неустойка та іі види

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Види:

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Підстави виникнення права на неустойку. Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.Проценти на неустойку не нараховуються.Кредитор не має права на неустойку в разі, якщо боржник не відповідає за порушення зобов'язання

Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

Якщо грошова сума- її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.Розмір неустойки може бути зменшено за 1.домовленістю сторін 2.за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Правові наслідки сплати (передання) неустойки1. не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.2.не позбавляє кредитора права на відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Поняття застави

В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Заставою може бути забезпечена вимога, яка може виникнути в майбутньому.

Заставодавец ь- боржник або третя особа (майновий поручитель);власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави.

У договорі застави визначаються суть, розмір і строк виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, подається опис предмета застави, а також визначаються інші умови, погоджені сторонами договору.

Підстави виникнення застави 1. договору, 2.закону або 3.рішення суду.

Види: 1. Іпотека- є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.2. Закладом є застава рухомого майна, що передається у володіння заставодержателя або за його наказом - у володіння третій особі.

Предметом застави може бути: 1) будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення 2) майно, яке заставодавець набуде після виникнення застави (майбутній урожай, приплід худоби тощо).

Права заставодержателя (право застави) на річ, яка є предметом застави, поширюються на її приналежності, якщо інше не встановлено договором.

Предметом застави не можуть бути:1. культурні цінності, що є об'єктами права державної чи комунальної власності і занесені або підлягають занесенню до Державного реєстру національного культурного надбання;

пам'ятки культурної спадщини, занесені до Переліку пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації. 2. вимоги, які мають особистий характер, а також інші вимоги, застава яких заборонена законом.

Предмет застави може бути замінений лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором або законом.

 

 

Поняття та види договорів

Договір — це домовленість двох або більше сторін, спрямо­вана на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обо­в'язків.

1. Договір є односторон­нім, якщо одна сторона бере на себе обов'язок перед другою сторо­ною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона на­діляється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обо­в'язку щодо першої сторонни(доручення, дарування, займу…)

Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. До договорів, що укладаються більш як двома сто­ронами (багатосторонні договори), застосовуються загальні поло­ження про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому ха­рактеру цих договорів.

2. До відплатних - кожна зі сторін має отримати від контрагента певне відшкодування (наприклад, при купівлі-продажу, підряді то­що).

До безоплатних треба віднести догово­ри безоплатного користування, дарування, у деяких випадках — до­ручення (коли воно здійснюється безоплатно).

3. Консенсуальними - набувають сили з моменту досягнення сторонами згоди

Реальні — договори, що визнаються укладеними з моменту, коли на підставі досягнутої згоди здійснюється виконання за дого­вором — передача контрагенту певного майна(зберігання)

4. Договори основні та додаткові. Суть поділу договорів на ос­новні та додаткові полягає у тому, що додаткові договори є залеж­ними від основних, слідують за ними, і в разі визнання недійсним основного договору недійсним є і додатковий.

5. Договори основні та попередні. Попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір у майбутньому (основний договір) на умо­вах, встановлених попереднім договором.

Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (тер­міну), в який має бути укладений основний договір на підставі по­переднього договору.

6. Договори речові (об’єктом є речі, має бути реальним)та зобов'язальні( об’єкт – дії)

 

Укладення договору.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Договір може бути укладений у будь-якій форм і, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі- з моменту надання йому цієї форми, якщо домовились у письмовій формі -є укладеним з моменту його підписання сторонами, якщо домовилися про нотаріальне посвідчення договору - є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору.Вона має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.

Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях.

Пропозиція укласти договір може бути відкликана до моменту або в момент її одержання адресатом. Пропозиція укласти договір, одержана адресатом, не може бути відкликана протягом строку для відповіді.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції.

Договір є укладеним у місці проживання фізичної особи або за місцезнаходженням юридичної особи, яка зробила пропозицію укласти договір, якщо інше не встановлено договором.

 

 

64. До́гові́р купі́влі-про́дажу: поняття, ознаки, форма, зміст.

— договір, за яким продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Ознаки: 1. Є договір спрямований на передачу майна у власність;2. даний договір є завжди оплатним договором — при набутті майна у власність покупець сплачує за нього продавцеві ціну обумовлену в договорі;

3. Є договором двостороннім — зумовлений взаємне виникнення у кожної із сторін П і О. З укладенням такого договору продавець приймає на себе О передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець у свою чергу зобов'язаний здійснити оплату придбаної речі і водночас набуває права вимагати від покупця її передачі; 4. реальний — коли передача товару продавцем є підставою для укладення договору купівлі— продажу; 5. консенсуальним — коли сторони досягли домовленості між собою стосовно істотних умов договору і продавець зобов'язується передати покупцеві товар. П і О у сторін виникають з моменту досягнення ними згоди щодо істотних умов договору; 6. сторонами договору є продавець і покупець; 7. мета договору — перенесення права власності на річ, яка є товаром, покупцеві; 8. належить до традиційних договорів у цивільному праві;9. з містом якого є переміщення матеріальних благ у товарній формі; 10. поіменовані договори — можливість укладення яких прямо передбачена ЦКУ.

Предмет – 1. товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.2.майнові права. 3. право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру.

Кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні.

Якщо за договором купівлі-продажу переданню підлягає товар у певному співвідношенні за видами, моделями, розміра