Цивільна правоздатність юридичної особи: загальні положення.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Цивільна правоздатність юридичної особи: загальні положення.



 

Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку.Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

у юридичних осіб цивільні праводієздатність виникають водночас, тому в законі (ст. 26 ЦК України) йдеться лише про цивільну правоздатність юридичної особи, якій за змістом тотожна цивільна дієздатність.

Правоздатність юридичної особи виникає з моменту її державної реєстрації (статті 5 і 6 Закону України "Про підприємства в Україні"), а у випадках, передбачених законодавчими актами (наприклад, ст. 13 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації"), — з моменту реєстрації статуту. В цей самий момент виникає й цивільна дієздатність юридичної особи, тобто здатність своїми діями набувати цивільних прав і створювати для себе цивільні обов'язки.

 

Цивільні права та обов'язки юридичних осіб виникають з різних підстав, насамперед з угод (договорів). Так, у п. 1 ст. 21 Закону України "Про підприємства в Україні" зазначається, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями та громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Майнові права та обов'язки юридичної особи можуть виникати з односторонніх угод (заповіту, оголошення конкурсу тощо), а також із неправомірних дій (заподіяння шкоди, придбання або збереження майна за рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав тощо).

У зміст цивільної правоздатності юридичної особи входить також здатність її мати особисті немайнові права та обов'язки. До них належать права на найменування, виробничу марку, знаки для товарів і послуг, право на честь, гідність і ділову репутацію та ін.

Юридична особа має своє найменування (ч. 1 ст. 27 ЦК України). Воно присвоюється організації в момент її створення і виступає засобом індивідуалізації цього утворення в цивільному обороті, бо має містити реквізити, які дають змогу відрізняти її від інших юридичних осіб. Найменування юридичної особи визначається в установчих та інших її документах.

Юридичні особи, які здійснюють підприємницьку діяльність, повинні мати фірмове найменування (фірму) з вказівкою на її вид та організаційно-правову форму, місцезнаходження і спеціальну назву. Місцезнаходженням юридичної особи є місцезнаходження її постійно діючого органу (ст. 30 ЦК України). Господарська організація має право виключного користування фірмовим найменуванням в угодах, на вивісках, в оголошеннях, рекламах, рахунках, на товарах, їх упаковці тощо.

Виробнича марка як засіб індивідуалізації юридичної особи та продукції, що нею виготовляється, включає в себе найменування організації, вказівки на сорт виробу, номер стандарту, ціну та інші відомості. Зокрема, при поставці товарів вони підлягають маркуванню відповідно до вимог стандартів, технічних умов або договору.

Знаки для товарів і послуг — це зареєстроване у встановленому порядку позначення, яке служить для розрізнення товарів (послуг) одних фізичних чи юридичних осіб від однорідних товарів інших осіб. Як знаки для товарів і послуг можуть бути зареєстровані словесні, зображувальні, об'ємні та інші позначення та їх комбінації. На зареєстрований знак патентне відомство України видає свідоцтво.

Організації — юридичні особи — мають право на честь, гідність і ділову репутацію та їх захист у судовому порядку (ст. 7 ЦК України), а також можуть набувати інших немайнових прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 29 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав і бере на себе цивільні обов'язки через свої органи, що діють у межах прав, наданих їм за законом або статутом (положенням). Порядок призначення або обрання органів юридичної особи визначається їх статутом (положенням).

Органи юридичних осіб залежно від їх видів можуть бути єдиноначальними або колегіальними. Керівник підприємства наймається (призначається) власником або уповноваженим ним органом, з ним укладається контракт (договір). Керівник підприємства самостійно розв'язує питання діяльності підприємства, за винятком тих, що віднесені статутом до компетенції інших органів управління цього підприємства. Власник майна не має права втручатися в оперативну діяльність керівника підприємства.

Виступаючи від імені юридичної особи, орган виражає її волю, волю всього колективу, тому дії органу — це дії самої юридичної особи. Проте дії органів, які не пов'язані з цілями юридичної особи, не слід визнавати діями самої юридичної особи. Відповідальність за ці дії має нести особа (орган), що їх вчинила. Цивільні права та обов'язки юридичної особи можуть виникати і внаслідок дії її представників, належним чином уповноважених (наприклад, шляхом видачі довіреності). Тому в законі (ст. 441 ЦК України) закріплено правило про те, що організація повинна відшкодувати шкоду, заподіяну з вини її працівників під час виконання ними своїх трудових (службових) обов'язків.

 

Дійсність правочину. Тлумачення правочинів.

 

Традиційне використання дихотомічної пари "дійсний" - "недійсний" правочин наштовхується на вислів "вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину" (ст. 203 ЦК), що певною мірою є алогічним, оскільки наслідком порушення таких вимог є недійсність правочину.

Вони стосуються змісту, суб'єктного складу, волевиявлення учасників, форми правочину, врахування прав та інтересів дітей при його вчиненні.

Зміст правочину не може суперечити вимогам ЦК, інших актів цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених у ньому. Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в ст. 4 ЦК. Водночас варто пам'ятати, що більшість законодавчих актів носить комплексний характер (наприклад, закон України "Про цінні папери та фондовий ринок", "Про авторське право і суміжні права" та ін.)

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Враховуючи, що правочин є вольовим актом, він може вчинятися особами, які мають відповідний обсяг цивільної дієздатності. Такими передусім є фізичні особи, які мають повну цивільну дієздатність (повністю дієздатні, неповнолітні, які набули або яким надано повної цивільної дієздатності) і мають можливість вчиняти будь-який правочин.

У свою чергу, дієздатність юридичної особи безпосередньо залежить від її правоздатності. Як відомо, юридичні особи приватного права, за загальним правилом, передбаченим ст. 91 ЦК, мають універсальну правоздатність.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Зважаючи нате, що воля учасника(-ів) правочину може бути сприйнятою тільки за наявності відповідного волевиявлення, важливе значення для дійсності правочину має дотримання вимоги й відносно форми правочину.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Направленість правочину на настання відповідних правових наслідків, як вказувалося вище, дозволяє відрізнити правочини від інших юридичних фактів.

 

 

Тлумачення змісту правочину

Регулюється ст. 213 ЦК. Потреба в тлумаченні виникає в разі різного розуміння змісту правочину його сторонами.

По-перше, тлумачитися правочин може або його стороною (сторонами), або судом. Очевидно, що односторонній правочин може бути витлумачений його стороною. Тлумачення двостороннього та багатостороннього правочину має відбуватися всіма його сторонами, які мають дійти згоди в цьому питанні. За відсутності згоди на вимогу однієї або обох сторін правочину тлумачення його змісту здійснюється судом.

По-друге, у ч. 2 ст. 213 ЦК встановлюється, що суд постановляє рішення про тлумачення правочину, тобто саме з такою вимогою можна звернутися до суду. Згідно з цивільно-процесуальним законодавством це відбувається в позовному провадженні (Розділ III ЦПК)1.

По-третє, може виникнути потреба в тлумаченні правочину й при розгляді справи про визнання правочину недійсним як вчиненого під впливом помилки, що стосується природи правочину.

По-четверте, причинами непорозумінь сторін правочину може бути різне сприйняття сторонами його тексту, вживаних у ньому термінів та виразів, неосвіченість у цих питаннях сторони або сторін, суперечливість між різними частинами правочину тощо.

 

Другим рівнем тлумачення (у разі якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) буває порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також із намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, та з чого вони виходили при його виконанні.

 

Третім рівнем тлумачення (за безрезультативності перших двох) стають: а) врахування мети правочину; б) змісту попередніх переговорів; в)усталена практика відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніш в правовідносинах між собою); г) звичаї ділового обороту (які надають корисний досвід для численних осіб, що постійно повторюють, як правило, тотожні або схожі дії в подібних ситуаціях), що є, до речі, джерелами права (ст. 7 ЦК); г) подальша поведінка сторін, яка часто свідчить про їх дійсну волю та наміри; д) текст типового договору (ст. 630 ЦК); е) інші обставини, що мають істотне значення. Тобто суд має достатній арсенал засобів для тлумачення змісту правочину, який дозволить виявити те, що сторони насправді мали на увазі, вчиняючи його

 

 

Транспортне експедирування.

 

За договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.

Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

 

Згідно зі ст. 929 ЦК за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Характеристика договору транспортного експедирування

 

1. За договором транспортного експедирування має місце виконання або організація виконання послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу; іншими словами, за відповідним договором надаються транспортно-експедиторські послуги, безпосередньо пов'язані з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування.

Сторонами договору транспортного експедирування є клієнт і експедитор.

 

Цьому виду договорів притаманні такі ознаки:

1. Договір є консенсуальним, тобто вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов.

2. Двостороннім.

3. Оплатним.

За загальним правилом, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо всіх його істотних умов.

 

Істотні умови договору транспортного експедирування перелічені у ст. 9 Закону про транспортно-експедиторську діяльність.

Істотними умовами договору транспортного експедирування є:

 

1) відомості про сторони договору:

— для юросіб — резидентів України: про найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі;

— для юросіб — нерезидентів України: про найменування, місцезнаходження та державу, де зареєстровано особу;

— для фізосіб — громадян України: прізвище, ім'я, по батькові, адресу місця проживання та індивідуальний ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб — платників податків та інших обов'язкових платежів;

— для фізосіб — іноземців, осіб без громадянства: прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), адресу місця проживання за межами України;

2) вид послуги експедитора;

3) вид та найменування вантажу;

4) права, обов'язки сторін;

5) відповідальність сторін, у т. ч. в разі заподіяння шкоди внаслідок дії непереборної сили;

6) розмір плати експедитору;

7) порядок розрахунків;

8) пункти відправлення та призначення вантажу;

9) порядок погодження змін маршруту, виду транспорту, вказівок клієнта;

10) строк (термін) виконання договору;

11) а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-23; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.239.58.199 (0.015 с.)