Порядок та умови розірвання шлюбу органом РАЦСу.

 

На підставі ст. 106 СК в державних органах РАЦСу розриваються шлюби за спільною заявою

Відповідно до ч. 1 ст. 106 СК України розірвання шлюбу здійснюється державним органом реєстрації актів цивільного стану за наявності двох умов:

а) подружжя не має неповнолітніх дітей;

б) існує взаємна згода подружжя на розірвання шлюбу.

Відповідно до ч. 2 ст. 106 СК України державний орган реєстрації актів цивільного стану виносить постанову про розірвання шлюбу після спливу одного місяця від дня подання спільної заяви подружжя, якщо вона не була відкликана. Таким чином законодавство дає змогу подружжю обдумати своє рішення і остаточно визначити серйозність своїх намірів щодо розірвання шлюбу.

У певних випадках розірвання шлюбу державним органом РАЦС може здійснюватися не за спільною заявою подружжя, а за заявою одного з них. Таким чином закон допускає можливість врахування волі лише одного з подружжя щодо розірвання шлюбу. Відповідно до ч. 1 ст. 107 СК України шлюб розривається за заявою одного з подружжя, якщо другий з них:

а) визнаний безвісно відсутнім;

б) визнаний недієздатним;

в) засуджений за вчинення злочину до позбавлення волі на строк не менш як три роки.

Якщо ж між подружжям виникає спір майнового характеру, то це не впливає на вирішення питання щодо розірвання шлюбу. Вбачається, що таке правило є виправданим.

Розгляд майнового спору можна відокремити від вирішення питання щодо розірвання шлюбу. Тільки точнішим було б інше формулювання ч. 2 ст. 107 СК України: шлюб має розриватися незалежно від спору не тільки між подружжям, а й між тим з подружжя, який звертається із заявою про розірвання шлюбу до органів РАЦС, та опікуном іншого з подружжя — визнаного безвісно відсутнім або недієздатним. Зрозуміло, що у випадку, коли одного з подружжя було визнано безвісно відсутнім або недієздатним, то між ним і другим із подружжя спір майнового характеру виникнути не може. Вимоги майнового характеру в такому разі будуть пред’являтися опікуном відсутньої або недієздатної особи.

Державна реєстрація розірвання шлюбу здійснюється органом РАЦСу в порядку, встановленому для державної реєстрації актів цивільного стану за місцем проживання чоловіка й дружини (одного з них) або за місцем державної реєстрації укладення шлюбу. Розірвання шлюбу й державна реєстрація його розірвання здійснюється в присутності хоча б одного із подружжя після закінчення місяця від дня подачі подружжям спільної заяви про розірвання шлюбу.

Державна реєстрація розірвання шлюбу (включаючи видачу свідоцтва про розірвання шлюбу) можлива лише при сплаті державного мита кожним із подружжя.

Орган РАЦСу не з'ясовує причин розлучення, у його обов'язок не входить і примирення чоловіка й дружини. Однак з метою надання подружжю строку для обмірковування доцільності прийнятого ними рішення, а також з метою захисту інтересів сім’ї у випадку несумлінних дій іншого із подружжя при розірванні шлюбу, встановлено, що саме розірвання шлюбу й видача подружжю свідоцтва про розірвання шлюбу здійснюється органом РАЦСу після закінчення місяця від дня подачі подружжям заяви про розлучення. Плин зазначеного строку починається наступного дня після подачі подружжям заяви про розірвання шлюбу в орган РАЦСу й припиняється у відповідне число останнього місяця строку. Якщо це число припадає на неробочий день, то закінчення строку вважається найближчий наступний за ним робочий день. Встановлений законом місячний строк для оформлення розлучення й видачі свідоцтва про розірвання шлюбу не може бути ні скорочений, ні збільшений органом РАЦСу. Разом з тим якщо чоловік і дружина за якимись причинами не можуть з'явитися в орган РАЦСу в призначений їм день для оформлення розлучення, то по їхньому спільному проханню строк державної реєстрації розірвання шлюбу може бути перенесений на інший час.

При державній реєстрації розірвання шлюбу повинен бути присутнім хоча б один із подружжя: чоловік або дружина. Розірвання шлюбу через представника не допускається.

Державна реєстрація розірвання шлюбу полягає в здійсненні органом РАЦСу запису акту про розірвання шлюбу й видачі свідоцтва про розірвання шлюбу кожному з осіб, що розірвали шлюб.

 

Право спільної власності.

 

При спільній сумісній власності частки не визначені заздалегідь.

Суб'єктами спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.

Учасники відносин спільної сумісної власності спільно здійснюють правомочності володіння, користування і розпорядження. Особливої уваги заслуговує правомочність розпорядження. Згідно зі ст.369 ЦК розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників. Проте є певні застереження стосовно визначення та отримання вказаної згоди.

2. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово інотаріально посвідчена.

3. У ЦК а СК визначаються окремі види спільної сумісної власності. Це, по-перше, спільна сумісна власність подружжя(ст.368 ЦК); по-друге, спільна сумісна власність членів сім'ї (вона виникає, коли майно набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї); по-третє, спільна сумісна власність виникає у жінки і чоловіка, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними (ст.74 СК).

4. Спільна сумісна власність у вищезазначених випадках виникає, якщо правочином або договором між сторонами не встановлена спільна часткова власність. Що стосується спільної сумісної власності подружжя, то вона виникає на підставі закону, якщо шлюб зареєстрований в органах РАЦС.

Припинення шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте під час шлюбу.

5. Загальним правилом є те, що спільне майно подружжя не може бути об'єктом стягнення за борги одного з подружжя. Проте з Цього майна можна виділити цьому з подружжя в натурі частку управі спільної сумісної власності, на яку може бути звернено стягнення (ст.73 СК).

6. Звернення стягнення за борги одного з подружжя має певні особливості. На майно подружжя, яке є спільною сумісною власністю, все ж таки може бути звернено стягнення за зобов'язаннями одного з подружжя, якщо судом буде встановлено, що договір був укладений цим з подружжя в інтересах сім'ї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби. Крім того, при відшкодуванні шкоди, заподіяної злочином одного з подружжя, стягнення може бути накладене на майно, набуте під час шлюбу, якщо судом встановлено, що це майно було придбане на кошти, здобуті злочинним шляхом (ст.73 СК).

7. Співвласники мають право на виділ у натурі частки майна,що є в спільній сумісній власності, а також на поділ цього майна. Поділ здійснюється за домовленістю співвласників, при цьому передбачається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом (ст.ст.370, 372 ЦК). За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, що мають істотне значення.

8. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється. Договір про поділ нерухомого майна укладається в письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Для права спільної сумісної власності не застосовується правило про переважне право купівлі-продажу частки в праві спільної власності, і визначення часток не викликає перетворення спільної сумісної власності в спільну часткову. Перетворення відбувається лише при виділі або поділі майна, що є у спільній сумісній власності.