Мистецтво слухання у психологічній практиці.

Зарубіжні психологи класифікують процес слухання так:

- слухання для задоволення своїх інтересів і потреб (побутова розмова, кіно, театр, теле- і радіопередачі);

- слухання як процес, під час якого одночасно відбувається аналіз і оцінювання почутого;

- слухання -- тяжка робота, яка поглинає стільки ж енергії, як і мова.

«Чути» -- фізично сприймати звук (на звичні звуки людина навіть не реагує: постійний шум машин для жителя міста чи природні звуки для сільського жителя).

«Слухати» -- сприймати звуки певного змісту, включає в себе вольовий акт і вищі розумові процеси.

Людина швидко звикає до шуму. Але шум спричинює стрес, що впливає на діяльність, зокрема, розумову. У шумних умовах ми думаємо і приймаємо рішення повільніше, робимо більше помилок.

Слухання -- це активний процес, який стає можливим у результаті різної швидкості усного мовлення і розумової діяльності слухача. Зазвичай люди говорять зі швидкістю 125 слів за хвилину, а людина може сприймати мову зі швидкістю до 400 слів за хвилину. Така різниця між швидкістю мови і можливостями розумової діяльності може стати причиною неуваги, особливо коли говорять повільно чи нецікаво.

Слухання -- активний процес і в тому значенні, що воно потребує деяких навичок, здібностей.

Зовнішнім несвідомим проявом уважного слухання є відповідна поза: повернутися обличчям до того, хто говорить, і встановити з ним візуальний контакт.

Американський дослідник ділових стосунків І. Атватер виділив найбільш ефективні умови, що сприяють підвищенню ефективності слухання: наявність уваги, застосування рефлексивного та нерефлексивного слухання, наявність настанови, використання можливостей людської пам'яті та вміння правильно розуміти мову невербальних сигналів.

Умови ефективного слухання: увага, пам'ять, настанови, розуміння невербальних сигналів.

Наявність уваги. Наявність концентрованої, стійкої і спрямованої уваги ефективно підвищує сприйняття інформації, допомагає і тому, хто її повідомляє, і тому, хто її отримує.

Настанови. Розуміння й емоційне ставлення до людини у вигляді певної настанови -- особливо важливі при слуханні. Якщо настанова позитивна, то відносини між діловими партнерами с відвертими, вони сприймаються в процесі спілкування. Якщо ж настанова негативна, то ділові партнери ставляться один до одного невиправдано критично, упереджено. Ефективність слухання підвищує поєднання таких настанов:

· схвалення-- перш за все готовність вислухати іншого (не просто згода, а позитивне ставлення до партнера, яке заспокоює його, допомагає вільно спілкуватись, створює обстановку невимушеності);

· самосхвалення - як наявність внутрішньої згоди з самим собою при сприйнятті складного партнера, інформації (розуміння власних недоліків, причин страхів, невдач дає можливість розуміння таких самих недоліків в інших людей);

· емпатія -- як розуміння емоційного стану, проникнення в переживання свого партнера (через ототожнення себе з ним, співпереживання). Емпатія особливо доречна в спілкуванні за високої емоційної напруги (конфлікти, розбіжності, суперечки).

Розуміння невербальних сигналів. Неодмінною умовою ефективного слухання с правильне розуміння мови невербальних сигналів. Фахівці в галузі невербальних засобів спілкування виділяють чотири групи найбільш ефективних сигналів: візуальні, акустичні, тактильні та ольфокорні. Розглянемо їх детальніше:

Слухати і сприймати означає не відволікатися, підтримувати постійну увагу, постійний візуальний контакт і використовувати позу як засіб спілкування.

Стиль слухання відображає нашу особистість, характер, інтереси, манеру говорити й слухати, індивідуальність. За результатами даних лікарів-психологів, найрозповсюдженішими відповідями є реакції-оцінки, менш розповсюдженими (за силою реакції) є відповіді-пояснення, підтримка, уточнення. Чуйність чи розуміння зустрічаються досить рідко.

14.Характеристика основних типів реакцій практичного психолога на мовлення клієнта. Психолог обов’язково ставить перед собою мету надати психологічну допомогу клієнту, що виявляється у його психологічному інформуванні. При цьому фахівець має дотримуватися комунікативної доцільності, зміст та форма його мовлення повинні диктуватися психологічною ситуацією клієнта, відповідати цілям та умовам спілкування. Практичний психолог, висловлюючи інформацію клієнту, повинен дотримуватися мовних норм, мати великий обсяг лексичного запасу, бути здатним до вироблення і формулювання значної кількості думок. Психологічна інформація повинна повідомлятися в адекватній формі для клієнта, з обмеженим використанням професійної термінології, передбачати зрозумілу для нього мову. Головною особливістю спілкування психолог-клієнт - є його діалогічність. Проте культура мовленнєвого спілкування психолога передбачає не лише вміння вести діалог з клієнтом, а й орієнтацію на нього як на рівноправного партнера спілкування. Результати роботи з клієнтом значною мірою залежать від того, наскільки психолог зможе встановити ефективний контакт з клієнтом. На це вказують практично всі автори, які розглядали проблему психологічної допомоги. Мовленнєве спілкування психолога, з одного боку, має своєю метою внесення позитивних змін в особистість клієнта, що є кінцевим смислом діяльності психолога. З іншого боку, щоб спілкування мало терапевтичний ефект для клієнта, психолог повинен неодмінно враховувати індивідуальні особливості живої людини з її неповторною історією, внутрішнім світом, невизначеністю та щодо якої (аби консультативний контакт був можливий) психолог не може зайняти іншої позиції, крім прийняття. Звідси випливає, що двоїстість і суперечність - необхідні компоненти діяльності психолога. І ця суперечність, як зазначає О. Ф. Копйов, не може бути розв’язана в межах монологічного терапевтичного контакту. Також мовленнєве спілкування з клієнтом повинно бути емпатійним. Емпатія - основний метод у роботі практичного психолога, коли він і його клієнт зливаються у єдине психічне ціле. Психолог має у процесі консультування ніби проникнути у світ клієнта настільки глибоко, щоб зрозуміти його зусилля, спрямовані на подолання проблемної ситуації, або знайти можливість зробити свою участь у вирішенні цієї проблеми вагомою та суттєвою. Р. Мей зазначає, що клієнт в такій ситуації перекладає свою проблему на психолога і той приймає на себе половину її тягаря, тоді як клієнт одержує від консультанта велику підтримку у боротьбі зі своїми труднощами, заряжається від нього психологічною стійкістю, мужністю та силою волі. Під час висловлювання клієнта психолог повинен бути уважним слухачем, зважувати кожне своє слово, тому що саме по собі проговорення клієнтом своєї проблеми перед об’єктивним і розуміючим психологом створює терапевтичний ефект на його психіку. Розуміння проблеми клієнтом значною мірою залежить від консультанта, який встановлює з ним емпатійний зв’язок. Консультант під час монологу клієнта повинен підвести його до проблеми і для того, щоб реагувати емпатійно, має з’ясувати для себе у чому ж головне повідомлення клієнта. За необхідності психолог з допомогою запитань має з’ясувати актуальні і потенційні можливості клієнта. Запитання повинні бути чіткі, лаконічні і зрозумілі для клієнта. Відповідаючи на них, клієнт аналізує свою поведінку і поведінку інших в своїй ситуації. Важливе значення у культурі мовленнєвого спілкування психолога з клієнтом має вибір лексики фахівця. Він повинен обмежувати своє мовлення модальностями типу “трапилося”, “турбує”, “проблема”, “труднощі”, які можуть лякати клієнта, або зайвий раз нагадувати йому про його дискомфортний стан. У спілкуванні з клієнтом фахівець повинен бути сконцентрованим на ньому, прагнути йому допомогти, керуючись лише його інтересами, уважно стежити за його емоційним станом, враховувати все, що відбувається в процесі спілкування, бути емпатійним, досягати діалогічності відносин, уважно слухати і чути клієнта, знати коли і як словесно його підтримати. Від професійних умінь психолога налагодити вербальний контакт з клієнтом залежить з якою легкістю клієнт позбавиться своїх проблем- знову стане впевненою у собі людиною, зуміє повністю відчути всі радощі життя і міжособистісного спілкування.