ІНФОРМАЦІЙНА ФУНКЦІЯ ПСИХІКИ




ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

ІНФОРМАЦІЙНА ФУНКЦІЯ ПСИХІКИ



ІНФОРМАЦІЙНА ФУНКЦІЯ ПСИХІКИ

 

 

Інформаційна функція психіки полягає в отриманні сигналів з оточення про умови та властивості ситуації, в якій знаходиться суб’єкт. Очевидно, що для здійснення цієї функції необхідне спеціальне функціонування психічного апарату, тобто необхідне здійснення психічних пізнавальних процесів. За допомогою цих процесів відбувається пізнання оточуючої дійсності: отримання інформації про умови оточення (відчуття, сприймання), утримання цієї інформації (пам’ять), її переробка та планування відповідних способів дій (мислення, уява).

Пізнання людиною оточуючого її світу відбувається на двох рівнях: на чуттєвому (безпосередньому) та на раціональному (абстрактному, опосередкованому).

Чуттєве пізнання є безпосереднім тому, що отримання інформації відбувається через першу сигнальну систему, тобто систему подразників, якими є предмети та явища оточення і які безпосередньо діють на органи чуття людини. відчуття і сприймання.

Раціональне пізнання є опосередкованимтому, що отримання інформації відбувається через другу сигнальну систему (тобто систему спеціальних знаків та символів, що замінюють предмети і явища оточуючої дійсності та відображають їхні суттєві ознаки і властивості) і абстрактним тому, що отримана інформація стосується не тільки окремого конкретного предмету чи явища, а цілого класу предметів чи явищ, до яких вони відносяться за своїми суттєвими ознаками і властивостями. Раціональне пізнання здійснюється на основі функціонування психічних пізнавальних процесів мислення та уяви.

 

ВІДЧУТТЯ

1. Психологічна природа відчуттів.

2. Властивості відчуттів.

3. Види відчуттів.

4. Чутливість, пороги чутливості, зміни чутливості.

Психологічна природі відчуттів

Відчуття – це психічний пізнавальний процес відображення окремих властивостей предметів і явищ оточуючої дійсності при їхньому безпосередньому впливі на органи чуття.

Органи чуття отримують, відбирають, накопичують та передають інформацію у мозок, який щосекунди отримує та переробляє величезний невичерпний потік інформації. Внаслідок виникає адекватне відображення оточення та стану самого організму людини. На цьому ґрунті формуються нервові імпульси, що потрапляють то виконавчих органів, які, у свою чергу, відповідають за регуляцію температури тіла, роботу органів внутрішньої секреції, за налаштування самих органів чуття тощо. Вся ця складна сенсорна робота, що складається з багатьох тисяч операцій за секунду, здійснюється безперервно.

Виникнення відчуттів

 

1– вплив подразника на рецептор – подразнення (фізичний процес).

2– передача нервового імпульсу по нервовим провідним шляхам від подразненого рецептора до центру кори головного мозку – збудження (фізіологічний процес).

3– відчуття – психічний процес.

 

Органи чуття людини є спеціалізованими для того чи іншого виду фізичного подразнення, тобто певних властивостей предметів та явищ дійсності. Спеціалізація органів чуття – продукт тривалої еволюції, а самі органи чуття – продукт пристосування живих організмів до впливів зовнішнього середовища і тому за своєю структурою, властивостям та функціям є адекватними цим впливам. Так, наприклад, зоровий рецептор (око) пристосований для відображення світових хвиль, слуховий рецептор (вухо) – звукових хвиль, нюховий рецептор (ніс) – запаху, дотиковий рецептор (шкіра) – механічних та температурних впливів тощо.

 

Відчуття не є символами предметів і явищ, що впливають на органи чуття людини, а відображають дійсні властивості цих предметів і явищ. Інакше кажучи, відчуття є суб’єктивними образами об’єктивного світу.

 

Однак для виникнення відчуття недостатньо, щоб організм піддавався впливу матеріального подразника, необхідна й деяка робота самого організму. Ця робота може виражатися або тільки у внутрішніх рухах, або у сполученні внутрішніх і зовнішніх рухів, але вона завжди має бути. Відчуття виникає внаслідок перетворення специфічної енергії подразника, що впливає у даний момент на рецептор, в енергію нервових процесів. Для здійснення такого перетворення необхідна відповідна рухова активність рецептора. Таким чином, відчуття як психічний процес є неможливим за відсутності реакції-відповіді організму або при її неадекватному характері.

Адекватність такої реакції-відповіді забезпечуються тим, що відчуття виникає при впливі подразника на адекватний йому аналізатор – анатомо-фізіологічний апарат, спеціалізований для прийняття впливів певних подразників із зовнішнього та внутрішнього середовища та переробки їх у відчуття.

 

Кожний аналізатор складається з трьох частин:

 

Периферійний відділ (рецептор) Органи чуття Трансформує енергію певного виду подразника у нервовий процес.
Чутливі нерви Аферентні (доцентрові) нервові провідні шляхи Поєднують периферійний та центральний відділи аналізатора і передають збудження від рецептора до мозкових центрів.
Еферентні (відцентрові) нервові провідні шляхи Поєднують центральний та периферійний відділи аналізатора та передають реакцію відповідь на виконавчий орган.
Центр аналізатора Підкоркові відділи Здійснюють первинну пе-реробку нервового імпульсу, наприклад розрізнення шу-мів та музичних звуків.
Коркові відділи Здійснюють вторинну пе-реробку нервових імпульсів, наприклад диференціація музичних звуків за висотою.

 

 

Види відчуттів

Оскільки відчуття виникають внаслідок дії певного подразника на відповідний рецептор, класифікація відчуттів відбувається на основі властивостей подразників, що викликають відчуття, і рецепторів, на які впливають ці подразники.

 

І. За контактом з подразником
Дистантні Відчуття, при яких між подразником і рецептором не відбувається стикання, тобто подразник діє на орган чуття на відстані.
Контактні Відчуття, при яких між подразником і рецептором відбувається стикання.

 

ІІ. За видом рецептора
Зорові Виникають при впливі подразника на зорові органи чуття (очі).
Слухові Виникають при впливі подразника на слухові органи чуття (вуха).
Нюхові Виникають при впливі подразника на нюховий орган чуття (ніс).
Дотикові Виникають при впливі подразника на дотиковий орган чуття (шкіра).
Кінестезичні Виникають при впливі подразника на кінестезичні органі чуття (м’язи, сухожилля).
Смакові Виникають при впливі подразника на смаковий орган чуття (язик).
Органічні Виникають при впливі подразника на внутрішні органи.
ІІІ. За розташуванням рецептора
Екстерорецептивні Відчуття, що мають рецептори на поверхні тіла і відображають властивості предметів і явищ зовнішнього середовища.
Інтерорецептивні Відчуття, що мають рецептори, які розташовані у внутрішніх органах і тканинах тіла, та відображають внутрішній стан організму.
Пропріорецептивні Відчуття, що мають рецептори, які розташовані у м’язах і сухожиллях, та дають інформацію про рух і положення тіла у просторі.

 

Оскільки кожне відчуття може бути визначено за усіма класифікаціями, необхідно визначити взаємозв’язок типологій відчуттів. (див. наступну схему на стор. ).

 

Властивості відчуттів

Різні види відчуттів характеризуються своєю специфічністю, що визначається спеціалізацією рецептора для відображення певної властивості матерії. Однак відчуття мають також і спільні властивості.

Властивості відчуттів

Якість (модальність)
Визначається специфічними властивостями кожного виду відчуттів, що відрізняють його від інших видів. Наприклад, слухові відчуття відрізняються за висотою, тембром, гучністю; зорові – за насиченістю, кольором тощо.
Інтенсивність
Визначається силою дії подразника та функціональним станом рецептора. Наприклад, чим гучніший звук, тим сильнішим буде слухове відчуття, але стан слухового рецептора (стомленість, пошкодження барабанної перетинки) також будуть впливати на інтенсивність відчуття, навіть при гучному звуковому сигналі.
Тривалість
Визначається функціональним станом рецептора, часом впливу подразника та його силою. При впливі подразника на орган чуття відчуття виникає не відразу, а через певний проміжок часу (латентний період), який є специфічним для кожного виду відчуттів і залежить також від функціонального стану рецептора. Таким же чином і зникають відчуття не відразу після закінчення дії подразника. Ця інерція відчуттів називається ефектом післядії. Чим сильніший подразник, тим триваліша післядія, тобто продовження відчуттів, коли подразник вже не впливає на рецептор.

 

 

Наприклад, чим довше впливає звуковий сигнал на здоровий неутомлений орган слуху, тим триваліше будуть слухові відчуття. І якщо цей звуковий сигнал дуже гучний, то навіть після його дії відчуття ще деякий час будуть тривати.
Просторова локалізація подразника
Визначається просторовим аналізом, що здійснюється рецепторами, про місце розташування подразника. Причому, просторова локалізація подразника при дистантних відчуттях є менш точною, ніж при контактних. У першому випадку локалізація подразника визначається у зовнішньому середовищі, у другому – подразник або стикається з тілом людини, або в ньому знаходиться.

 

Різновиди адаптації

Габітуація (негативна адаптація, оскільки пов’язана із зниженням чутливості) Може бути двох видів: ü Габітуація як повне зникнення чутливості в процесі тривалої дії постійного подразника. ü Габітуація як зниження чутливості під впливом дії сильного подразника.
Сенсибілізація (позитивна адаптація, оскільки пов’язана з підвищенням чутливості) ü Виникає під впливом дії слабкого подразника. ü Може мати компенсаторний характер, тобто підвищення чутливості будь-якого органу чуття відбувається як заміна недієздатного іншого рецептора (підвищена слухова чутливість у сліпих). ü Може бути наслідком тренування (через специфічні вимоги професійної діяльності.)

СПРИЙМАННЯ

1. Психологічна природа сприймання.

2. Властивості сприймання.

3. Види сприймання.

4. Принципи організації сприймання.

 

 

Властивості сприймання

 

В результаті сприймання складається перцептивний образ об’єкта. Закономірності його виникнення забезпечуються наступними властивостями сприймання.

Слід зауважити, що ці закономірності можуть визначатися:

ü З одного боку, особливостями об’єкта сприймання (предметність, цілісність, структурність, константність, категораільність);

ü З іншого боку, особливостями суб’єкта сприймання (апперцепція)

 

Предметність
Властивість сприймання, яка виявляється у тому, що перцептивний образ відображає об’єкт як предмет, що має певне функціональне значення (тобто призначений для певної мети) і має відповідні властивості. Наприклад, олівець призначений для малювання і тому його будова, форма, розмір, вага такі, щоб тримаючи його в руці, можна було б виконати відповідні дії.
Цілісність
Властивість сприймання, яка виявляється в тому, що перцептивний образ об’єкта є повним і цілісним, навіть якщо сам цей об’єкт представлений частково. Наприклад, якщо на малюнку контур фігури представлений пунктиром, перцептивна система утворює образ з повним контуром
Структурність
Властивість сприймання, яка виявляється у тому, що перцептивний образ не є буквальною (фотографічною) копією об’єкта, а відображає його суттєві ознаки і властивості, тобто структуру, причому ця структура формується протягом деякого часу. Наприклад, при слухання музики за деякий час формується образ, що відображає її звуковисотну структуру (мелодію), при читанні літературного твору формується образ, що відображає його сюжетну лінію тощо.
Константність
Властивість сприймання, яка виявляється в тому, що перцептивний образ є постійним (тобто втілює постійні суттєві ознаки і властивості об’єкта: призначення, форма, розмір, величина тощо), незалежно від того, що цей об’єкт може бути представлений для сприймання варіативно (у різних положеннях у просторі, у різному оточення, ракурсі тощо).

 

 

Наприклад, ми можемо зустрічати одну й ту саму людину у різних місцях, у різному оточенні, у різному одязі, але кожного разу нове сприйняття цієї людини доповнює константний перцептивний образ, який у нас вже є щодо цієї людини.
Категоріальність
Властивість сприймання, яка виявляється в тому, що перцептивний образ є осмисленим, тобто завжди має певне смислове значення, і означеним, тобто це значення завжди формулюється словом. Наприклад, сприймаючи будь-який об’єкт, людина завжди розуміє його смисл (відносить його до певної групи чи класу предметів за відповідними властивостями чи функціями) і цей смисл називає словом (узагальнює суттєві ознаки предмета).
Апперцепція
Властивість сприймання, яка виявляється в тому, що перцептивний образ залежить від індивідуального досвіду людини та особливостей її особистості. Наприклад, одне й те саме повідомлення різним людям може здаватися різним (змістовним чи незмістовним, цікавим чи нецікавим, дотепним чи образливим тощо).

 

Види сприймання

 

І. За найактивнішим аналізатором в процесі сприймання
Зорове Слухове Дотикове Нюхове Смакове Кінестезичне Образ, що складається в процесі сприймання, передбачає взаємодію, скоординовану дію відразу декількох аналізаторів. В залежності від того, який з них працює найбільш активно, переробляє більше інформації, отримує найбільш значущу інформацію про властивості об’єкта, що сприймається, розрізняють і види сприймання.
ІІ. За формами існування матерії
Сприймання простору Відображення об’єктивно існуючого простору за допомогою спеціальних механізмів просторового орієнтування – парних аналізаторів: ü Бінокулярний зір ü Бінауральний слух ü Бімануальний дотик ü Діринічний нюх За допомогою цих механізмів сприймаються: 1. Форма предметів. 2. Величина предметів. 3. Віддаленість предметів. 4. Напрямок розташування предметів.
Сприймання часу Відображення об’єктивної тривалості, швидкості і послідовності явищ дійсності і співвіднесенні їх із власними психічними та фізіологічними процесами (на основі ритмічної зміни процесів збудження та гальмування у центральній нервовій системі).
Сприймання руху Відображення змін положення предметів у просторі. Точкою відліку є фон, на якому знаходиться предмет, і зміна його положення на фоні визначається як його рух.

 

 

ПАМ’ЯТЬ

 

1. Психологічна природа пам’яті.

2. Теорії пам’яті.

3. Види пам’яті.

4. Процеси пам’яті.

5. Індивідуальні відмінності пам’яті.

 

 

Найважливіша особливість психіки полягає в тому, що відображення зовнішніх і внутрішніх впливів постійно використовується суб’єктом у його подальшому житті. Поступове ускладнення поведінки здійснюється за рахунок накопичення індивідуального досвіду. Формування останнього було б неможливим при зникненні образів світу, які виникають при отриманні інформації. Вступаючи у різні зв’язки між собою, ці образи закріплюються, зберігаються та відтворюються відповідно до вимог життя і діяльності суб’єкта.

 

Пам’ять – психічний пізнавальний процес відображення предметів і явищ оточуючої дійсності через їх запам’ятання, зберігання у вигляді індивідуального досвіду.

В пам’яті визначаються наступні основні процеси:

ü Запам’ятання

ü Збереження

ü Відтворення

ü Забування

Ці процеси не є автономними психічними здатностями. Вони формуються у діяльності і визначаються нею. Запам’ятання певного матеріалу пов’язано з накопиченням індивідуального досвіду у процесі життєдіяльності суб’єкта. Використання у подальшій діяльності того, що запам’яталося, потребує відтворення. Випадіння ж будь-якого матеріалу з діяльності призводить до його забування. Збереження матеріалу в пам’яті залежить від його участі в діяльності суб’єкта, оскільки в кожний момент поведінка останнього визначається усім його життєвим досвідом.

 

Пам’ять є сукупністю інформації, яку отримано мозком, і яка керує поведінкою людини, а також забезпечує єдність і цілісність її особистості.

Продуктивність пам’яті визначається наступними факторами:

ü суб’єктивними – вид пам’яті, властивий суб’єкту; його попередній досвід; міра завершеності дій запам’ятання; установка на запам’ятання і тривалість збереження інформації; інтерес до інформації і процесу мнемічної діяльності; стан організму в момент здійснення діяльності;

ü об’єктивними – характер і кількість матеріалу, оточення, в якому знаходиться суб’єкт, та вплив оточуючих предметів і явищ на останнього.

Теорії пам’яті

 

У сучасній психологічній науці не існує єдиної та закінченої теорії пам’яті, оскільки сам психічний феномен мнемічних процесів визначається багатьма механізмами нервової діяльності.

Історична склалися наступні теоретичні підходи до вивчення та пояснення пам’яті.

 

Психологічні теорії пам’яті Асоціативна теорія пам’яті В основі цієї теорії полягає поняття про асоціаціюзв’язок між окремим психічними феноменами, а також між ними та явищами (предметами, процесами) зовнішнього світу. Згідно з цією теорією, пам’ять – складна система короткочасних чи тривалих, більш чи менш стійких асоціацій. Вирізняють такі види асоціацій: ü Асоціації за суміжністю об’єктів. ü Асоціації за подібністю об’єктів. ü Асоціації за контрастом об’єктів. ü Асоціації за часовою близькістю об’єктів. ü Асоціації за просторовою близькістю об’єктів.
Гештальттеорія пам’яті Пояснення механізмів пам’яті з позицій гештальтпсихології (від нім. Gestalt – образ, форма). Пам’ять – це гештальт – цілісна організація первинних елементів матеріалу чи інформації у певну структуру. При утворенні цієї структури має значення: ü Структурування та усвідомлення матеріалу. ü Доведення матеріалу до цілісності при його запам’ятанні і відтворенні. ü Наміри, потреби та установки людини при здійсненні процесів пам’яті. ü Активізація у свідомості структур, які вже склалися, при сприймання інформації. Але ці цілісні структури пам’яті розглядаються як наперед задані та неперервні, тобто не розкриваються проблема фор витку і формування пам’яті людини.
  Теорія запам’ятання на фізіологічному рівні Ця теорія ґрунтується на положеннях учіння І.П.Павлова про закономірності вищої нервової діяльності.

 

 

Фізіологічні теорії пам’яті Умовний рефлекс як акт утворення зв’язку між новим та закріпленим раніше змістом складає основу акту запам’ятання. Для розуміння причинної зумовленості цього акту дуже важливе значення має підкріплення як досягнення мети дії суб’єкта. Отже, характеристики умовного зв’язку, що склалися в результаті запам’ятання, визначаються характером підкріплення як мірою життєвої доцільності даної дії. Закріплення результатів успішних дій є ймовірним прогнозуванням їхньої корисності для досягнення майбутніх цілей.
Теорія нейронних моделей (фізична теорія пам’яті) Проходження будь-якого нервового імпульсу через певну групу нейронів залишає після себе у власному сенсу слова фізичний слід (звідси друга назва теорії). фізична матеріалізація цього сліду виражається в електричних та механічних змінах синапсів (місця стикання нервових клітин. Ці зміни полегшують повторне проходження імпульсу цим шляхом. Відображення об’єкта супроводжується таким рухом імпульсу по відповідній групі нервових клітин, який немов моделює об’єкт, що сприймається, у вигляді стійкої просторово-часової нейтронної структури (звідси назва теорії). Процес утворення і наступної активізації нейронних моделей складає механізм запам’ятання, збереження і відтворення інформації, яку сприйнято.
Біохімічні теорії пам’яті Гіпотеза про двоступеневий характер запам’ятання На першому етапі безпосередньо після впливу подразника у мозку відбувається короткочасна електрохімічна реакція, що викликає зворотні фізіологічні зміни в нервових клітинах. Цей етап тримає до 20 секунд. Другий етап, що виникає на основі першого, – це власне біохімічна реакція, пов’язана з утворенням нових білкових речовин (протеїнів). Цей етап призводить до незворотних хімічних змін у нервових клітинах і є механізмом довготривалої пам’яті.
Хімічна теорія пам’яті Специфічні хімічні зміни, що відбуваються у нервових клітинах під впливом зовнішніх подразників, полягають в основі закріплення, збереження і відтворення слідів. Це різна перегрупування білкових молекул нейронів, і насамперед молекул нуклеїнових кислот. Дезоксирібонуклеїнова кислота (ДНК) вважається носієм генетичної, спадкової пам’яті (фіксує інформацію безумовних рефлексів). Рібонеклеїнова кислота (РНК) вважається основою онтогенетичної, індивідуальної пам’яті (фіксує прижиттєві зв’язки). Подразнення нервової клітини збільшує в ній склад РНК і залишає тривалі сліди, що надають можливість цій клітині відгукуватись на повторний сплив вже знайомих подразників.

 

 

Види пам’яті

 

Як основа для виділення різних видів пам’яті виступає залежність її характеристик від особливостей діяльності, в якій відбуваються процеси, запам’ятання, збереження і відтворення.

 

І. За характером психічної активності, що переважає в діяльності
Рухова Пам’ять на різні рухи та системи рухів. Забезпечує формування практичних та трудових навичок, а також навичок ходи, письма тощо.
Емоційна Пам’ять на почуття на емоційні стани. Емоції та почуття, що пережиті людиною та збережені у пам’яті, виступають або як спонукання до певної дії, або як такі, що утримують від дій, що у минулому призвели до негативних переживань.
Образна Пам’ять на образи, що виникають в результаті сприймання: ü Зорова пам’ять ü Слухова пам’ять ü Дотикова пам’ять ü Нюхова пам’ять ü Смакова пам’ять
Абстрактно-логічна Пам’ять на думки, що відображають смисл і логіку ситуацій, подій, явищ, повідомлень, текстів. Причому цей смисл виражений словом.
ІІ. За часом збереження матеріалу
Короткочасна Збереження інформації протягом часу до 20 секунд у вигляді первинного образу пам’яті (на основі механізму зворотної біохімічної реакції (див. таблицю «Теорії пам’яті»)). Первинний образ пам’яті – образ матеріалу, який щойно сприйнято – відображає об’єкт досить точно у його деталях.
Довготривала Необмежене у часі збереження інформації після її багаторазового сприймання і відтворення у вигляді уявлення. Уявлення – образи предметів, явищ, ситуацій, відображають узагальнену сутність цих об’єктів.
Оперативна Збереження матеріалу, який необхідний для досягнення мети конкретної дії. Причому, коли дію досягнуто, цей матеріал вважається неактуальним і відкидається. Термін зберігання інформації на рівні оперативної пам’яті не має визначених часових меж і залежить лише від часу, який затрачений на досягнення мети дії.

 

 

ІІІ. За характером цілей діяльності
Мимовільна Запам’ятання і відтворення, в якому відсутня спеціальна мета запам’ятати або пригадати інформацію. Відбувається через те, що дана інформація певним чином привернула увагу суб’єкта (див. «мимовільна увага» на стор. )
Довільна Цілеспрямоване запам’ятання і відтворення інформації. У цьому випадку процеси запам’ятання і відтворення виступають як спеціальні регульовані мнемічні дії.
ІІІ. За мірою усвідомлення матеріалу
Механічна Запам’ятання матеріалу, смисл якого суб’єктом не усвідомлюється («зазубрювання»).
Асоціативна Запам’ятання матеріалу за допомогою встановлення асоціативних зв’язків (пов’язування його з певним матеріалом, який для суб’єкта має особистісний смисл).
Смислова (логічна) Запам’ятання матеріалу не буквально, дослівно, а через виділення його суттєвого смислу (логіки).

 

Процеси пам’яті

Окрім видів пам’яті виділяють також її процеси. При цьому за основу беруться саме різні функції, які пам’ять виконує в житті та діяльності людини. До процесів пам’яті відносять: запам’ятання, відтворення, збереження і збування матеріалу. У вказаних процесах особливо яскраво виявляється зв’язок пам’яті з діяльністю, а також перебіг її актів як особливих самостійних (мнемічних) діях.

 

Запам’ятання
Процес пам’яті, який полягає у закріпленні нової інформації через пов’язування її з тією, яка вже є в індивідуальному досвіді людини.
Збереження
Процес пам’яті, який полягає в утриманні інформації в індивідуальному досвіді людини до того моменту, коли її необхідно використати в діяльності. Якщо при необхідності використання інформації людина не може її пригадати, то це свідчить про те, що стосовно цього матеріалу відбувся процес забування.
Відтворення
Процес пам’яті, який полягає в актуалізації закріпленої раніше інформації через витягування її з довготривалої пам’яті та переводу в оперативну.

 

 

МИСЛЕННЯ

1. Психологічна природа мислення.

2. Змістові та формальні сторони мислення як процесу.

3. Розв’язання мислительної задачі.

4. Види мислення.

5. Інтелект.

Характеристики мислення

Опосередкований характер мислення Узагальнений характер мислення
Для пізнання на рівні мислення суб’єкту не обов’язково оперувати самим конкретним предметом безпосередньо. Достатньо мати певний засіб, який замінює цей предмет. Але цей засіб обов’язково повинен втілювати та відтворювати суттєві ознаки та властивості предмету, який вивчається. Такими засобами є будь-які символи (вербальний, знаковий, наочний). Будь-який конкретний предмет розуміється суб’єктом як такий, що за своїми суттєвими ознаками та властивостями належить до певного класу подібних предметів. Коли суб’єкт вивчає цей конкретний предмет, він завдяки узагальненому характеру мислення переносить суттєві ознаки цього предмету на інші предмети, що належать до того ж класу.

Мислення є продуктом суспільно-історичного розвитку, що визначає такі його особливості:

ü формування мислення в онтогенезі здійснюється на основі суспільно-історичного досвіду людства;

ü розвиток та функціонування мислення суб’єкта здійснюється через оперування словарним запасом мови, якою цей суб’єкт володіє, та тісно пов’язаний з розвитком мовлення самого суб’єкта;

ü розвиток та особливості функціонування мислительних процесів суб’єкта детерміновано потребами суспільства, а також специфікою суспільний відносин самого суб’єкта.

 


Види мислення

I. За змістом мислительної задачі Наочно-дійове Мислительна задача розв’язується безпосередньо в процесі предметної діяльності, змістом задачі є дії, що їх виконує суб’єкт.
Наочно-образне Розв’язання мислительної задачі здійснюється в процесі розумової діяльності, змістом задачі є образи сприймання та уявлення пам’яті.
Абстрактно-логічне Розв’язання мислительної задачі здійснюється в процесі розумової діяльності , змістом задачі є поняття, представлені у вербальній (словесній формі).

 

II. За характером розв’язання мислительної задачі Практичне (емпіричне) Розв’язання мислительної задачі здійснюється на основі емпіричних фактів (фактів життєвого досвіду) індуктивним способом (логічним шляхом від загальних положень до часткових висновків)
Теоретичне (понятійне) Розв’язання мислительної задачі здійснюється на основі понять, суджень та умовиводів дедуктивним способом (шляхом міркування від часткових фактів і положень до загальних висновків)
III. За мірою розгорнутості Дискурсивне В процесі розв’язання мислительної задачі суб’єкт рефлектує усі його етапи (знаходження задачі, висування та аналіз гіпотез, рішення, перевірку рішення) і таким чином усвідомлює момент знаходження нового способу дій щодо даної проблемної ситуації.
Інтуїтивне В процесі розв’язання мислительної задачі суб’єкт рефлектує лише знаходження задачі та її рішення, а процес міркування, що привів до знаходження нового способу дій щодо даної проблемної ситуації, залишається не усвідомленим.
IV. За мірою новизни та оригінальності Репродуктивне (відтворююче) В процесі розв’язання мислительної задачі суб’єкт відтворює способи дій, якими він вже володіє (переносить старі способи дій в нові проблемні ситуації, подібні до тих ситуацій, в яких він вже застосовував ці способи дій)
Продуктивне (творче) В процесі розв’язання мислительної задачі суб’єкт створює нові способи дій, яких ще не було в його досвіді
V. За способом знаходження рішення мислительної задачі Конвергентне При розв’язанні мислительної задачі суб’єкт спрямований на пошук єдиного правильного рішення (таке мислення має місце при випадковому та раціональному переборі в процесі висування та аналізу гіпотез)
Дивергентне При розв’язанні мислительної задачі пошук правильного рішення відбувається по всі можливим напрямкам (таке мислення має місце при систематичному переборі в процесі висування та аналізу гіпотез)

 

Інтелект

 

У широкому розумінні інтелект (від англ. «intelligence» – розсудок, розуміння) – мислительні здібності людини, що ототожнюються з системою мислительних операцій, зі стилем і стратегією вирішення проблем та з ефективністю адаптації до різних умов життя.

У більш вузькому розумінні інтелект – це система психічних процесів, які забезпечують реалізацію здатності людини до оцінки проблемної ситуації, прийняття рішення щодо способів дій та відповідної регуляції поведінки.

 

Отже психологічна сутність інтелекту полягає в наступному:

ü у здатності людини виділяти в ситуації суттєві властивості;

ü у здатності адаптувати (пристосувати) до них свою поведінку.

 

Виходячи з цього, функцію інтелекту визначають як адаптований взаємозв’язок з оточенням, тобто вміння орієнтуватися в умовах, що склалися, і відповідно до них діяти.

 

Структура інтелекту

Інформаційний блок Відчуття Сприймання Пам’ять Мислення Уява Отримання інформації про умови оточення, утримання інформації у свідомості, вироблення відповідного до ситуації способу дій.
Оціночний блок Емоції Почуття Мотиви Оцінка ситуації та прийняття рішення щодо вибору відповідного способу дій у даних умовах.
Регулятивний блок Увага Воля Регуляція поведінки відповідно до умов оточення, ставлення людини до цього оточення та переживання смислу ситуації.

Очевидно, що робота усіх трьох блоків інтелекту є взаємопов’язаною та такою, що доповнює одна одну. Це можна проілюструвати наступним чином:

Розвиток інтелекту людини відбувається протягом усього її життя в процесі вирішення проблемних ситуацій. Згідно так званого «закону перепон» розвиток інтелекту має місце у тому випадку, коли людина стикається з певними труднощами на шляху до своєї мети та долає їх, тобто створює та застосовує нові для неї способи дій або коригує ті, які вже є в її досвіді, відповідно до нових ситуацій.

 

Онтогенетичний розвиток інтелекту людини здійснюється у напрямку від потенційного до актуального інтелекту.

 

Види інтелекту

 

Потенційний інтелект ü Є вродженою потенційною здатністю людини до свідомого відображення дійсності та довільної регуляції поведінки. ü Є сукупністю здібностей, які людина використовує для вирішення проблем адаптації до оточення.
Актуальний інтелект ü Є актуальною здатністю людини до розв’язання проблем адаптації, що формується при житті людини. ü Є сукупністю здібностей, які формуються відповідно до конкретних умов існування людини, та зумовлюється надбанням певних навичок.

 

 

УЯВА

1. Психологічна природа уяви.

2. Імажитивні операції (операції уяви).

3. Види уяви.

4. Креативність і творча діяльність особистості.

Психологічна природа уяви

Пізнання людиною світу – це активний творчий процес, тобто предметі і явища, що сприймаються, а також почуття, що переживаються людиною, не тільки відображаються як вони є, але й перебудовуються в нові комбінації. Уява є психічний пізнавальний процесом, який забезпечує реалізацію цих цілей.

Уява – психічний пізнавальний процес, який полягає у створенні нових образів та уявлень шляхом переробки тих, що вже є в індивідуальному досвіді людини.

Особливості уяви як психічного пізнавального процесу:

1.Уява забезпечує відображення реальної дійсності у нових несподіваних зв’язках та відношеннях.

2.Уява дозволяє уявити результат діяльності ще до її здійснення: не тільки кінцевий результат, але і її проміжні продукти – результати дій.

3.Участь уяви як процесу в діяльності набуває більшої міри, якщо в самій діяльності велика міра творчості.

4.Уява, як і мислення, виникає в проблемний ситуаціях, тобто в тих випадках, коли необхідно винайти новий спосіб дій.

 

Види уяви

 





Последнее изменение этой страницы: 2016-04-19; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.221.159.255 (0.025 с.)