Шляхи інтелектуальної адаптації

Асиміляція	Пристосування ситуації до людини, до її індивідуального стилю діяльності через зміну умов оточення та обставин цієї ситуації.
Акомодація	Пристосування людини до ситуації через зміну стилю мислення та способу дій.

 

Психологічна природа інтелекту та його адоптивна функція є підґрунтям до визначення структурних компонентів інтелекту.

Структура інтелекту

Інформаційний блок	Відчуття Сприймання Пам’ять Мислення Уява	Отримання інформації про умови оточення, утримання інформації у свідомості, вироблення відповідного до ситуації способу дій.
Оціночний блок	Емоції Почуття Мотиви	Оцінка ситуації та прийняття рішення щодо вибору відповідного способу дій у даних умовах.
Регулятивний блок	Увага Воля	Регуляція поведінки відповідно до умов оточення, ставлення людини до цього оточення та переживання смислу ситуації.

Очевидно, що робота усіх трьох блоків інтелекту є взаємопов’язаною та такою, що доповнює одна одну. Це можна проілюструвати наступним чином:

Розвиток інтелекту людини відбувається протягом усього її життя в процесі вирішення проблемних ситуацій. Згідно так званого «закону перепон» розвиток інтелекту має місце у тому випадку, коли людина стикається з певними труднощами на шляху до своєї мети та долає їх, тобто створює та застосовує нові для неї способи дій або коригує ті, які вже є в її досвіді, відповідно до нових ситуацій.

 

Онтогенетичний розвиток інтелекту людини здійснюється у напрямку від потенційного до актуального інтелекту.

 

Види інтелекту

 

Потенційний інтелект	ü Є вродженою потенційною здатністю людини до свідомого відображення дійсності та довільної регуляції поведінки. ü Є сукупністю здібностей, які людина використовує для вирішення проблем адаптації до оточення.
Актуальний інтелект	ü Є актуальною здатністю людини до розв’язання проблем адаптації, що формується при житті людини. ü Є сукупністю здібностей, які формуються відповідно до конкретних умов існування людини, та зумовлюється надбанням певних навичок.

 

 

Індивідуальні особливості інтелекту

 

Широта	Здатність охоплювати всю проблему в цілому, не упускаючи необхідних деталей.
Глибина	Здатність усвідомлювати сутність предметів і явищ, розуміти причинно-наслідкові зв’язки та закономірності розвитку явищ оточення.

 

Самостійність	Здатність висувати нові завдання та самостійно знаходити шляхи їх розв’язання.
Гнучкість	Здатність швидко звільнятися від прийомів та способів дій, що були закріплені в минулому досвіді, швидка змінювати дії при зміні ситуації.
Швидкість	Здатність швидко розібратися в новій ситуації, винайти, обміркувати та прийняти нове рішення.
Критичність	Здатність об’єктивно оцінювати свої та чужі думки, детально і всебічно перевіряти всі положення та висновки, що висуваються.
Допитливість	Здатність до завжди знаходити рішення, яке є найбільш оптимальних для конкретної ситуації.

 

УЯВА

1. Психологічна природа уяви.

2. Імажитивні операції (операції уяви).

3. Види уяви.

4. Креативність і творча діяльність особистості.

Психологічна природа уяви

Пізнання людиною світу – це активний творчий процес, тобто предметі і явища, що сприймаються, а також почуття, що переживаються людиною, не тільки відображаються як вони є, але й перебудовуються в нові комбінації. Уява є психічний пізнавальний процесом, який забезпечує реалізацію цих цілей.

Уява – психічний пізнавальний процес, який полягає у створенні нових образів та уявлень шляхом переробки тих, що вже є в індивідуальному досвіді людини.

Особливості уяви як психічного пізнавального процесу:

1. Уява забезпечує відображення реальної дійсності у нових несподіваних зв’язках та відношеннях.

2. Уява дозволяє уявити результат діяльності ще до її здійснення: не тільки кінцевий результат, але і її проміжні продукти – результати дій.

3. Участь уяви як процесу в діяльності набуває більшої міри, якщо в самій діяльності велика міра творчості.

4. Уява, як і мислення, виникає в проблемний ситуаціях, тобто в тих випадках, коли необхідно винайти новий спосіб дій.

 

Порівняльна характеристика мислення та уяви