Моторний компонент сприймання

Життєва практика змушує людину в процесі її онтогенезу перейти від неумисного сприймання до цілеспрямованої діяльності спостереження, яка включає активний аналіз, синтез, усвідомлення та тлумачення того, що сприйнято. Тобто, «в процесі сприймання людина не тільки бачить, але й дивиться, не тільки чує, але й слухає. А іноді людина не тільки дивиться, але й розглядає чи вдивляється, не тільки слухає, але й прислухається» (С.Л.Рубінштейн).

Таким чином, можна стверджувати, що сприймання у процесі спостереження – це цілеспрямована дія, спрямована на обстеження об’єкта, який сприймається, і на утворення його копії (психічного перцептивного образу).

Суттєвим компонентом сприймання є моторні процеси:

ü Рухи руки (обмацування) при активному дотику.

ü Рухи очей при зоровому сприйманні.

ü Рухи голосових зв’язок при сприймання звуку.

ü Рухи усієї поверхні шкіри при пасивному дотику.

Сутність роботи моторного компоненту сприймання можна охарактеризувати словами І.М.Сеченова: «Око, як і рука, послідовно «обмацує» контури малюнка або предмету. Рухи ока і рук при сприймання абсолютно повнозначні за психологічним сенсом».

Є два класи функціональних дій моторного компоненту сприймання в процесі активного спостереження.

І. Підготовчі дії

Забезпечуються такими рухами: ü Пошукові рухи – пошук заданого об’єкту сприймання. ü Установчі рухи – установка органу чуття у «вихідну позицію». ü Коригуючи рухи – коригування цієї позиції.

ІІ. Перцептивні дії

Забезпечуються такими рухами: ü Рухи, які приймають участь у побудові перцептивного образу. ü Рухи, які забезпечують з’ясування просторових характеристик об’єкта. ü Рухи, які забезпечують упізнання знайомих об’єктів тощо.

 

Вище вже було зауважено, що сприймання є прижиттєвим утворенням, і тому людина не може сприймати, перш ніж навчиться сприймати. Сприймання є системою перцептивних дій, і оволодіння ними потребує спеціального навчання і практики. Сенсорний та руховий апарати в процесі надбання людиною життєвого досвіду поєднуються в єдину відображувальну перцептивну систему.

 

 

Властивості сприймання

 

В результаті сприймання складається перцептивний образ об’єкта. Закономірності його виникнення забезпечуються наступними властивостями сприймання.

Слід зауважити, що ці закономірності можуть визначатися:

ü З одного боку, особливостями об’єкта сприймання (предметність, цілісність, структурність, константність, категораільність);

ü З іншого боку, особливостями суб’єкта сприймання (апперцепція)

 

Предметність

Властивість сприймання, яка виявляється у тому, що перцептивний образ відображає об’єкт як предмет, що має певне функціональне значення (тобто призначений для певної мети) і має відповідні властивості. Наприклад, олівець призначений для малювання і тому його будова, форма, розмір, вага такі, щоб тримаючи його в руці, можна було б виконати відповідні дії.

Цілісність

Властивість сприймання, яка виявляється в тому, що перцептивний образ об’єкта є повним і цілісним, навіть якщо сам цей об’єкт представлений частково. Наприклад, якщо на малюнку контур фігури представлений пунктиром, перцептивна система утворює образ з повним контуром

Структурність

Властивість сприймання, яка виявляється у тому, що перцептивний образ не є буквальною (фотографічною) копією об’єкта, а відображає його суттєві ознаки і властивості, тобто структуру, причому ця структура формується протягом деякого часу. Наприклад, при слухання музики за деякий час формується образ, що відображає її звуковисотну структуру (мелодію), при читанні літературного твору формується образ, що відображає його сюжетну лінію тощо.

Константність

Властивість сприймання, яка виявляється в тому, що перцептивний образ є постійним (тобто втілює постійні суттєві ознаки і властивості об’єкта: призначення, форма, розмір, величина тощо), незалежно від того, що цей об’єкт може бути представлений для сприймання варіативно (у різних положеннях у просторі, у різному оточення, ракурсі тощо).

 

 

Наприклад, ми можемо зустрічати одну й ту саму людину у різних місцях, у різному оточенні, у різному одязі, але кожного разу нове сприйняття цієї людини доповнює константний перцептивний образ, який у нас вже є щодо цієї людини.

Категоріальність

Властивість сприймання, яка виявляється в тому, що перцептивний образ є осмисленим, тобто завжди має певне смислове значення, і означеним, тобто це значення завжди формулюється словом. Наприклад, сприймаючи будь-який об’єкт, людина завжди розуміє його смисл (відносить його до певної групи чи класу предметів за відповідними властивостями чи функціями) і цей смисл називає словом (узагальнює суттєві ознаки предмета).

Апперцепція

Властивість сприймання, яка виявляється в тому, що перцептивний образ залежить від індивідуального досвіду людини та особливостей її особистості. Наприклад, одне й те саме повідомлення різним людям може здаватися різним (змістовним чи незмістовним, цікавим чи нецікавим, дотепним чи образливим тощо).

 

Види сприймання

 

І. За найактивнішим аналізатором в процесі сприймання
Зорове Слухове Дотикове Нюхове Смакове Кінестезичне	Образ, що складається в процесі сприймання, передбачає взаємодію, скоординовану дію відразу декількох аналізаторів. В залежності від того, який з них працює найбільш активно, переробляє більше інформації, отримує найбільш значущу інформацію про властивості об’єкта, що сприймається, розрізняють і види сприймання.
ІІ. За формами існування матерії
Сприймання простору	Відображення об’єктивно існуючого простору за допомогою спеціальних механізмів просторового орієнтування – парних аналізаторів: ü Бінокулярний зір ü Бінауральний слух ü Бімануальний дотик ü Діринічний нюх За допомогою цих механізмів сприймаються: 1. Форма предметів. 2. Величина предметів. 3. Віддаленість предметів. 4. Напрямок розташування предметів.
Сприймання часу	Відображення об’єктивної тривалості, швидкості і послідовності явищ дійсності і співвіднесенні їх із власними психічними та фізіологічними процесами (на основі ритмічної зміни процесів збудження та гальмування у центральній нервовій системі).
Сприймання руху	Відображення змін положення предметів у просторі. Точкою відліку є фон, на якому знаходиться предмет, і зміна його положення на фоні визначається як його рух.

 

 

Принципи організації сприймання

 

В процесі сприймання закономірності формування образу визначається способами функціонування перцептивної системи, які можна визначити як наступні принципи.

 

Принцип фігури і фона	При формуванні образу будь-який об’єкт перцептивна система завжди оцінює як фігуру на фоні, причому: ü Фігура – структурована (менша за розміром, більш правильної конфігурації), має чіткий контур, визначається особистісним смислом, що його їй надає суб’єкт сприймання. ü Фон – менш структурований, нечіткий, особистісно незначущій для суб’єкта сприймання.
Принцип заповнення пропусків	При формуванні образу перцептивна система завжди зводить фрагментарне зображення об’єкту сприймання у фігуру з простим і повним контуром.
Принцип об’єднання елементів за ознакою близькості	При формування образу перцептивна система завжди об’єднує суміжні чи близько розташовані предмети в єдину форму.
Принцип об’єднання елементів за ознакою схожості	При формування образу перцептивна система завжди об’єднує подібні елементи в єдину форму.
Принцип неперервності	При формуванні образу перцептивна система завжди організовує в єдину форму елементи, що мають один напрямок.
Принцип симетрії	При формуванні образу перцептивна система завжди оцінює форму як правильну, якщо остання має одну чи більше осей симетрії.

ПАМ’ЯТЬ

 

1. Психологічна природа пам’яті.

2. Теорії пам’яті.

3. Види пам’яті.

4. Процеси пам’яті.

5. Індивідуальні відмінності пам’яті.

 

 

Найважливіша особливість психіки полягає в тому, що відображення зовнішніх і внутрішніх впливів постійно використовується суб’єктом у його подальшому житті. Поступове ускладнення поведінки здійснюється за рахунок накопичення індивідуального досвіду. Формування останнього було б неможливим при зникненні образів світу, які виникають при отриманні інформації. Вступаючи у різні зв’язки між собою, ці образи закріплюються, зберігаються та відтворюються відповідно до вимог життя і діяльності суб’єкта.

 

Пам’ять – психічний пізнавальний процес відображення предметів і явищ оточуючої дійсності через їх запам’ятання, зберігання у вигляді індивідуального досвіду.

В пам’яті визначаються наступні основні процеси:

ü Запам’ятання

ü Збереження

ü Відтворення

ü Забування

Ці процеси не є автономними психічними здатностями. Вони формуються у діяльності і визначаються нею. Запам’ятання певного матеріалу пов’язано з накопиченням індивідуального досвіду у процесі життєдіяльності суб’єкта. Використання у подальшій діяльності того, що запам’яталося, потребує відтворення. Випадіння ж будь-якого матеріалу з діяльності призводить до його забування. Збереження матеріалу в пам’яті залежить від його участі в діяльності суб’єкта, оскільки в кожний момент поведінка останнього визначається усім його життєвим досвідом.

 

Пам’ять є сукупністю інформації, яку отримано мозком, і яка керує поведінкою людини, а також забезпечує єдність і цілісність її особистості.

Продуктивність пам’яті визначається наступними факторами:

ü суб’єктивними – вид пам’яті, властивий суб’єкту; його попередній досвід; міра завершеності дій запам’ятання; установка на запам’ятання і тривалість збереження інформації; інтерес до інформації і процесу мнемічної діяльності; стан організму в момент здійснення діяльності;

ü об’єктивними – характер і кількість матеріалу, оточення, в якому знаходиться суб’єкт, та вплив оточуючих предметів і явищ на останнього.

Теорії пам’яті

 

У сучасній психологічній науці не існує єдиної та закінченої теорії пам’яті, оскільки сам психічний феномен мнемічних процесів визначається багатьма механізмами нервової діяльності.

Історична склалися наступні теоретичні підходи до вивчення та пояснення пам’яті.

 

Психологічні теорії пам’яті	Асоціативна теорія пам’яті В основі цієї теорії полягає поняття про асоціацію – зв’язок між окремим психічними феноменами, а також між ними та явищами (предметами, процесами) зовнішнього світу. Згідно з цією теорією, пам’ять – складна система короткочасних чи тривалих, більш чи менш стійких асоціацій. Вирізняють такі види асоціацій: ü Асоціації за суміжністю об’єктів. ü Асоціації за подібністю об’єктів. ü Асоціації за контрастом об’єктів. ü Асоціації за часовою близькістю об’єктів. ü Асоціації за просторовою близькістю об’єктів.
Гештальттеорія пам’яті Пояснення механізмів пам’яті з позицій гештальтпсихології (від нім. Gestalt – образ, форма). Пам’ять – це гештальт – цілісна організація первинних елементів матеріалу чи інформації у певну структуру. При утворенні цієї структури має значення: ü Структурування та усвідомлення матеріалу. ü Доведення матеріалу до цілісності при його запам’ятанні і відтворенні. ü Наміри, потреби та установки людини при здійсненні процесів пам’яті. ü Активізація у свідомості структур, які вже склалися, при сприймання інформації. Але ці цілісні структури пам’яті розглядаються як наперед задані та неперервні, тобто не розкриваються проблема фор витку і формування пам’яті людини.
	Теорія запам’ятання на фізіологічному рівні Ця теорія ґрунтується на положеннях учіння І.П.Павлова про закономірності вищої нервової діяльності.

 

 

Фізіологічні теорії пам’яті	Умовний рефлекс як акт утворення зв’язку між новим та закріпленим раніше змістом складає основу акту запам’ятання. Для розуміння причинної зумовленості цього акту дуже важливе значення має підкріплення як досягнення мети дії суб’єкта. Отже, характеристики умовного зв’язку, що склалися в результаті запам’ятання, визначаються характером підкріплення як мірою життєвої доцільності даної дії. Закріплення результатів успішних дій є ймовірним прогнозуванням їхньої корисності для досягнення майбутніх цілей.
Теорія нейронних моделей (фізична теорія пам’яті) Проходження будь-якого нервового імпульсу через певну групу нейронів залишає після себе у власному сенсу слова фізичний слід (звідси друга назва теорії). фізична матеріалізація цього сліду виражається в електричних та механічних змінах синапсів (місця стикання нервових клітин. Ці зміни полегшують повторне проходження імпульсу цим шляхом. Відображення об’єкта супроводжується таким рухом імпульсу по відповідній групі нервових клітин, який немов моделює об’єкт, що сприймається, у вигляді стійкої просторово-часової нейтронної структури (звідси назва теорії). Процес утворення і наступної активізації нейронних моделей складає механізм запам’ятання, збереження і відтворення інформації, яку сприйнято.
Біохімічні теорії пам’яті	Гіпотеза про двоступеневий характер запам’ятання На першому етапі безпосередньо після впливу подразника у мозку відбувається короткочасна електрохімічна реакція, що викликає зворотні фізіологічні зміни в нервових клітинах. Цей етап тримає до 20 секунд. Другий етап, що виникає на основі першого, – це власне біохімічна реакція, пов’язана з утворенням нових білкових речовин (протеїнів). Цей етап призводить до незворотних хімічних змін у нервових клітинах і є механізмом довготривалої пам’яті.
Хімічна теорія пам’яті Специфічні хімічні зміни, що відбуваються у нервових клітинах під впливом зовнішніх подразників, полягають в основі закріплення, збереження і відтворення слідів. Це різна перегрупування білкових молекул нейронів, і насамперед молекул нуклеїнових кислот. Дезоксирібонуклеїнова кислота (ДНК) вважається носієм генетичної, спадкової пам’яті (фіксує інформацію безумовних рефлексів). Рібонеклеїнова кислота (РНК) вважається основою онтогенетичної, індивідуальної пам’яті (фіксує прижиттєві зв’язки). Подразнення нервової клітини збільшує в ній склад РНК і залишає тривалі сліди, що надають можливість цій клітині відгукуватись на повторний сплив вже знайомих подразників.

 

 

Види пам’яті

 

Як основа для виділення різних видів пам’яті виступає залежність її характеристик від особливостей діяльності, в якій відбуваються процеси, запам’ятання, збереження і відтворення.

 

І. За характером психічної активності, що переважає в діяльності
Рухова	Пам’ять на різні рухи та системи рухів. Забезпечує формування практичних та трудових навичок, а також навичок ходи, письма тощо.
Емоційна	Пам’ять на почуття на емоційні стани. Емоції та почуття, що пережиті людиною та збережені у пам’яті, виступають або як спонукання до певної дії, або як такі, що утримують від дій, що у минулому призвели до негативних переживань.
Образна	Пам’ять на образи, що виникають в результаті сприймання: ü Зорова пам’ять ü Слухова пам’ять ü Дотикова пам’ять ü Нюхова пам’ять ü Смакова пам’ять
Абстрактно-логічна	Пам’ять на думки, що відображають смисл і логіку ситуацій, подій, явищ, повідомлень, текстів. Причому цей смисл виражений словом.
ІІ. За часом збереження матеріалу
Короткочасна	Збереження інформації протягом часу до 20 секунд у вигляді первинного образу пам’яті (на основі механізму зворотної біохімічної реакції (див. таблицю «Теорії пам’яті»)). Первинний образ пам’яті – образ матеріалу, який щойно сприйнято – відображає об’єкт досить точно у його деталях.
Довготривала	Необмежене у часі збереження інформації після її багаторазового сприймання і відтворення у вигляді уявлення. Уявлення – образи предметів, явищ, ситуацій, відображають узагальнену сутність цих об’єктів.
Оперативна	Збереження матеріалу, який необхідний для досягнення мети конкретної дії. Причому, коли дію досягнуто, цей матеріал вважається неактуальним і відкидається. Термін зберігання інформації на рівні оперативної пам’яті не має визначених часових меж і залежить лише від часу, який затрачений на досягнення мети дії.

 

 

ІІІ. За характером цілей діяльності
Мимовільна	Запам’ятання і відтворення, в якому відсутня спеціальна мета запам’ятати або пригадати інформацію. Відбувається через те, що дана інформація певним чином привернула увагу суб’єкта (див. «мимовільна увага» на стор.)
Довільна	Цілеспрямоване запам’ятання і відтворення інформації. У цьому випадку процеси запам’ятання і відтворення виступають як спеціальні регульовані мнемічні дії.
ІІІ. За мірою усвідомлення матеріалу
Механічна	Запам’ятання матеріалу, смисл якого суб’єктом не усвідомлюється («зазубрювання»).
Асоціативна	Запам’ятання матеріалу за допомогою встановлення асоціативних зв’язків (пов’язування його з певним матеріалом, який для суб’єкта має особистісний смисл).
Смислова (логічна)	Запам’ятання матеріалу не буквально, дослівно, а через виділення його суттєвого смислу (логіки).

 

Процеси пам’яті

Окрім видів пам’яті виділяють також її процеси. При цьому за основу беруться саме різні функції, які пам’ять виконує в житті та діяльності людини. До процесів пам’яті відносять: запам’ятання, відтворення, збереження і збування матеріалу. У вказаних процесах особливо яскраво виявляється зв’язок пам’яті з діяльністю, а також перебіг її актів як особливих самостійних (мнемічних) діях.

 

Запам’ятання

Процес пам’яті, який полягає у закріпленні нової інформації через пов’язування її з тією, яка вже є в індивідуальному досвіді людини.

Збереження

Процес пам’яті, який полягає в утриманні інформації в індивідуальному досвіді людини до того моменту, коли її необхідно використати в діяльності. Якщо при необхідності використання інформації людина не може її пригадати, то це свідчить про те, що стосовно цього матеріалу відбувся процес забування.

Відтворення

Процес пам’яті, який полягає в актуалізації закріпленої раніше інформації через витягування її з довготривалої пам’яті та переводу в оперативну.