II. Спростування в суперечці

1. Не розділяйте узагальнені доводи супротивника.

2. Заперечуючи супротивнику, не висловлюйте особливої ретельності.

3. Не залишайте без заперечень сильні доводи супротивника. Але, заперечуючи, не слід розвивати їх або повторювати ті зауваження, які ці доводи підкріплювали.

4. Не доводьте, коли можна заперечити.

5. Відповідайте фактами на слова. *

6. Заперечуйте супротивнику його власними доводами.

7. Не сперечайтесь проти безсумнівних доказів і правильних думок супротивника.

8. Не спростовуйте неймовірного.

9. Користуйтеся фактами, які визнав супротивник.

10. Якщо захисник обійшов мовчанням неспростований доказ, звинувачу слід лише нагадати його присяжним і вказати, що його супротивник не знайшов пояснення, яке б усунуло його. Як правило, можна сказати, що обвинувач не повинен заперечувати; заперечення вже є визнанням сили захисту або слабкості обвинувачення; навпаки, спокійна відмова від заперечень є підтвердженням впевненості у своїй правоті.

* * *

Слід нагадати загальне правило будь-якої суперечки: щоб викривати неправильні міркування супротивника, необхідно усувати з них другорядні зауваження, і, відокремивши положення, які складають ланку логічного ланцюга, розташувати їх у вигляді одного чи кількох силогізмів: помилка тоді стане очевидною.

Логічний аналіз аргументації/критики в правових текстах

Кожний юрист повинен вміти обґрунтовувати свої думки, грамотно будувати власну аргументацію, вміти аналізувати аргументацію свого опонента і переконливо її критикувати. У практиці юридичної аргументації застосовуються усі розглянуті вище види логічного обгрунтування: доказова і недоказова, пряма і непряма аргументація.

* Те ж саме стосується критики. Юрист-професіонал повинен чітко розрізняти види критики, обирати серед них найефективніший для досягнення певних цілей і пам'ятати, що довести хибність тези супротивника можна лише за допомогою критики тези, в усіх інших випадках можна лише показати необґрунтованість його аргументації, однак зруйнувати її повністю не вдасться.

Як же проводити логічний аналіз аргументації / критики? Для цього необхідно:

1. З'ясувати всі аргументи і тезу аргументації/критики.

2. Визначити вид аргументації/критики.

3. Перевірити правильність наведеної аргументації/критики.

4. З'ясувати, які помилки допускаються, які хитрощі застосовуються.

♦ Розглянемо уривок із судової промови адвоката Андрієвського С.А. щодо братів Келеш, яких було звинувачено у підпалі з метою отримання страхової винагороди. Аргументація Андрієвського має такий вигляд.

«... 16 січня о 6 годині вечора тютюнова комірчина братів Келеш була зачинена і опечатана контролером Некрасовим. Опівночі всередині цієї комірчини з'явилися ознаки пожежі. Постає запитання, як же вона могла статися? Хто і як міг туди проникнути? Замок, ключ від якого був у контролера, виявився замкненим і неушкодженим. Печатка затримувала двері своїм липким складом і, отже, не була знята. Інших ходів до комірчини не існувало і прокладено не було. Правда, Бобров, домовласник, пропонує нам зупинитися на припущенні, що туди можна було проникнути через кватирку, а до кватирки на четвертий поверх дістатися сходами або водостоком. Але ж будемо міркувати у межах розумного і не станемо допускати казок. Драбини, що була б приставлена до стіни, ніхто не бачив, а для того, щоб лізти водостоком до четвертого поверху, треба бути мавпою або акробатом — привчитися до цього з дитинства, а брати Келеш — 40-літні люди — гнучкістю тіла не відзначаються. Нарешті, кватирка на четвертому поверсі замикається зсередини: якби її було залишено при зимовій холоднечі відкритою, то контролер Некрасов, замикаючи комірчину, помітив би це, та й усі вікна встигли б уже вкритися кригою. Крім того, кватирки робляться не у нижній частині вікна, а трошки вище, перегнутися через вікно жодний з Келешей не зміг би — треба було б його розбити, однак усі вікна при пожежі знайдені цілими. Отже, якщо не припускати казок, якщо не вірити, що хто-небудь з Келешів міг забратися комаром в щілину або залізти в комірчину через трубу, як відьма, — то треба буде визнати, що з тієї хвилини, як Некрасов зачинив комірчину, і до того часу, коли через шість годин в ній почалася пожежа, комірчина як і раніше, була зачиненою, — ніхто до неї не входив і не міг увійти...».¹

З'ясуємо аргументи і тезу наведеної аргументації.

Аргументи:

1) У комірчину можна було проникнути або відкривши замок, або знявши двері, або пролізши через кватирку, або докомірчини ніхто не проникав.

2) Замка ніхто не відкривав.

3) Двері не знімали.

4) У кватирку брати Келеш пролізти не могли.

Теза:

У комірчину ніхто не проникав і не міг проникнути з того моменту, як Некрасов зачинив комірчину, і до того часу, як почалася пожежа.

Як бачимо, адвокат у цьому випадку застосовує непряму аргументацію, а саме — її розділовий вид. Однак при застосуванні такої аргументації обгрунтувати істинність тези можна лише тоді, коли перелічені всі можливості (у нашому випадку всі можливості проникнення до комірчини). Однак всередину приміщення можна було б, наприклад, проникнути через дах, можна було б за гроші запропонувати комусь залізти у кватирку, якщо вже брати Келеш за фізичним станом не могли цього зробити, нарешті, сам контролер Некрасов міг відкрити комірчину своїм ключем...

Це означає, що наведена аргументація побудована за схемою неправильного модусу розділово-категоричного міркування. Враховуючи це, можна зробити висновок, що теза цього блоку має лише правдоподібний характер. Адвокат не зміг довести її істинність. У цілому наведену аргументацію можна охарактеризувати як недоказову аргументацію другого виду.

У наведеній аргументації допущено логічну помилку «не підтверджую». Адвокат застосовує тут хитрощі, пов'язані з цією помилкою. Він будує аргументацію за схемою недедуктивного міркування, однак намагається видати цю схему за схему дедуктивного міркування для того, щоб показати необхідний зв'язок між наведеними аргументами і тезою, істинність якої він хоче довести.Основні терміни

♦ аргументація

♦ структура аргументації: аргументи, теза, форма (схема)

♦ суперечка

♦ учасники суперечки: пропонент, опонент, аудиторія

♦ види суперечок за формою: дискусія, диспут, полеміка, ебати

♦ види суперечок за метою: суперечка заради істини, суперечка заради переконання, суперечка заради перемоги, суперечка заради суперечки

♦ види суперечок за кількістю осіб: суперечка-монолог, суперечка-діалог, суперечка-полілог

♦ види суперечок за способом ведення: усна, письмова

♦ дедуктивна і недедуктивна аргументація

♦ доказова і недоказова аргументація

♦ пряма і непряма аргументація

♦ види непрямої аргументації: апагогічна, розділова

♦ критика

♦ структура критики: аргументи, теза, форма (схема)

♦ спростування

♦ види критики: критика тези, критика аргументів, критика форми

♦ правила щодо аргументації/критики

♦ помилки щодо аргументації/критики

♦ хитрощі щодо аргументації/критики

Ш Контрольні запитання і вправи Ш

1. Як можна визначити термін «аргументація»?

2. Яка структура аргументації?

3. Як співвідносяться поняття «суперечка» і «аргументація»?

4. Дайте визначення суперечки. Хто є її учасниками?

5. Які види суперечок ви знаєте?

6. Що таке пряма аргументація?

7. Що таке непряма аргументація? Які види непрямої аргументації ви знаєте?

8. Чи може бути:

♦ доказова аргументація — прямою;

⁴ ♦ апагогічна аргументація — недоказовою;

♦ розділова аргументація — прямою?

9. Як співвідносяться поняття «аргументація» і «критика»? Як можна визначити критику?

10. Яка структура критики?

11. Що таке спростування?

12. Чи може бути в аргументації і критиці одна й та сама теза? Якщо так, то за яких умов це може статися?

13. Чи можуть в аргументації й критиці застосовуватися одній ті самі аргументи?

14. Які види критики ви знаєте?

15. Що таке критика тези?

16. Чим відрізняється пряма критика тези від непрямої?

17. Що таке критика аргументів? Чи можна за її допомогою довести хибність тези супротивника?

18. Що таке критика форми (схеми)? Чи можна за її допомогою довести хибність тези супротивника?

19. Сформулюйте основні правила щодо тези.

20. Які помилки пов'язані з порушенням основних правил щодо тези?

21. Які хитрощі пов'язані з правилами щодо тези?

22. Сформулюйте основні правила щодо аргументів.

23. Які помилки пов'язані з порушеннями основних правил щодо аргументів?

24. Які хитрощі пов'язані з правилами щодо аргументів?

25. Сформулюйте основні правила щодо форми.

26. Які помилки пов'язані з порушенням правил щодо форми?

27. Які хитрощі пов'язані з правилами щодо форми?

28. Дайте логічний аналіз наведених аргументацій/критик.

♦ «В юридичній літературі була висловлена думка про те, що можна виділити групу таких процесуальних порушень, які ніколи не спричинять скасування рішення, оскільки вони не відображають на правильності вирішення справи, наприклад, порушення строк ії розгляду справи, правил про відкладання розгляду справи та інші З такою позицією навряд чи можна погодитися, оскільки будь-які процесуальне порушення, залежно від конкретної ситуації, впливаї на правильність постановленого рішення. Так, недотримання строк ії розгляду цивільних справ, наприклад, може призвести до того, щ хто-небудь з учасників процесу не зможе особисто брати участь справі і давати пояснення; за цей час можуть виникнути складнощі у використанні доказів тощо.

Отже, жодне процесуальне порушення не може розглядатися ї формальне. Кожне слід розглядати як процесуальне правопорушення яке тягне відповідальність у вигляді настання тих чи інших несприятливих наслідків. А тому зазначення в цивільному процесуальному законодавстві нового складу правопорушення — невиконання судом процесуальних норм про підготовку справи до судового розгляду — закономірне. У зв'язку з цим пропонується доповнити статтю 314 ЦПК України таким положенням: справу розглянуто без проведення її підготовки до судового розгляду».¹

♦ «Переконаність у тому, що воля більшості з окремих питань визначає, що є справедливим, призводить до думки (яка нині широко визнається за самоочевидну), нібито більшість не може бути свавільною. Цей висновок здається логічним лише в тому випадку, якщо — згідно з існуючим тлумаченням демократії (і позитивістським правознавством як його основою) — критерієм справедливості визнається джерело, з якого походить те чи інше рішення, а не відповідність цього рішення схваленому народом правилу, а «свавільний» свавільно визначається як не зумовлений демократичною процедурою. Однак «свавільність» означає дії, зумовлені конкретною волею, не обмеженою загальним правилом, — незалежно від того, чия це воля: однієї людини чи більшості. Отже, не згода
більшості на ту чи іншу дію і навіть не її відповідність конституції, а лише готовність представницького органу піддати себе універсальному застосуванню правила, яке вимагає дії, можна вважати свідченням того, що його члени розглядають свої рішення як справедливі».²

♦ «Ми живемо за часів вимирання справедливості. Наші парламенти з легким серцем складають закони, що суперечать справедливості. Держави поводяться зі своїми підданими свавільно, ненамагаючись зберегти хоч би якийсь дух справедливості. Люди, що отрапляють під владу іншої нації, виявляють, що всі їхні наміри й ілі оголошені поза законом. Не існує більше жодної поваги до хнього природного права на свою батьківщину, місце проживання и власність, права заробляти собі на життя чи здобувати засоби снування й взагалі права на будь-що. Наша віра в справедливість зруйнована». (Альберт Швейцер)

♦ Виступаючи у справі Сапогова, відомий російський адвокат М.Г. Казарінов сказав: «У кожному злочині, що скоїла нормальна людина, ми можемо розрізнити: по-перше, достатній мотив, по-друге, внутрішню боротьбу людини, яка замислила злочин, з усім запасом його моральних сил; далі завжди наявне почуття самооборони, що рекомендує людині здійснити злочин найбільш безпечним для себе, найчастіше таємним способом. І, нарешті, можемо розрізнити з боку злочинця деяку розважність, деяку економію зла. Усякій людині притаманний жах перед злом і ніхто не стане вчиняти зло надмірно, а обмежиться злом необхідним. У справі, яка розглядається, я не бачу мотиву для вбивства, не можу вловити жодних ознак внутрішньої боротьби, або почуття самооборони. За моїм переконанням, Сапогов — суб'єкт із душевною хворобою, який стоїть на межі між злочином через пристрасть і злочином психічно ненормальним».¹

♦ Виступаючи у справі Бартеньєва, відомий адвокат Ф.М. Плевако заявив про те, що підсудний не міг вчинити злочин через ревнощі. Цю тезу він доводив таким чином: «Ревнощі до генерала Паліцина або через Паліцина — ось перше припущення. Воно не витримує критики. Якщо б Вісновська цікавилася генералом і надавала перевагу йому, а не Бартеньєву, вона не заплуталася б у своїй історії... Якщо б Бартеньєв ревнував до генерала Паліцина і ненавидів його через залицяння до Вісновської, смерть могла загрожувати генералу, а не Вісновській... Відсутність мотиву з боку Бартеньєва доводять також і зовнішні дані: отруту і знаряддя вбивства везе той, кому вони потрібні для задуманої мети. Але ми не маємо жодного пристойного доказу, що їх приніс Бартеньєв. Навпаки, покоївка Вісновської бачила револьвер загорнутим у пакунок, коли Вісновська виходила з дому; вона ж визнала отруту, знайдену у кімнаті вбивства, як отруту, яку вона бачила в руках Вісновської».²

♦ «... V цій стграт ШМ£ С&педини: треба або визнати, що вона(Рибаковська) скоїла злочин із завчасно обдуманим наміром, треба визнати, що вона вчинила злочин з необережності; для припущення, що вона вчинила цей злочин за раптовим поривом, немає місця, тому що, як за свідченням Рибаковської, так і за свідченням Лейхфельда, бачимо, що між зарядженням пістолета і пострілом бувпевний проміжок часу... Для того, щоб припустити, що у Рибаковської був завчасно продуманий намір вчинити той злочин, у якому обвинувачується немає ніяких підстав. Визнання нею того, що вона зарядила пістолет, показує саме те, що вона не вважає цю обставину доказом, що викриває її у злочині. Це свідчить про те, що в цьому випадку вона говорить правду, хоч ця обставина за певних умов могла б бути обернена проти Рибаковської».¹

♦ Виступаючи у справі братів Келеш відомий російський адвокат В.С. Андрієвський сказав: «На долю братів Келеш випало, панове присяжні засідателі, велике нещастя — бути під судом за тяжким обвинуваченням. Я говорю «нещастя», бо удар цей для них випадковий і абсолютно нічим не заслужений, в чому ви легко переконаєтесь, якщо спокійно віднесетеся до справи. Справа ця являє собою повчальний приклад того, що можуть скоїти плітки, недоброзичливість і сліпа людська підозріливість.

Тут виставлено проти братів Келеш обвинувачення у підпалі з корисливою метою, заради страхової премії. Кожне обвинувачення можна порівняти з вузлом, зав'язаним навколо підсудного. Але є вузли незворушні і вузли з фокусом. Якщо захист намагається розплутати правдиве обвинувачення, то ви завжди бачите і помічаєте, які він відчуває невправності, як у нього бігають руки і як вузол, незважаючи на усі зусилля, міцно тримається на підсудному. Інша справа, коли вузол з фокусом. Тоді треба тільки зловити таємний, замаскований кінчик або петельку, потягнути за них — і усі пута розмотуються самі собою — людина виходить з них повністю вільною.

Такий кінчик стирчить у цій справі достатньо явно — він навіть майже не замаскований — і я ухоплюся прямо за нього. Це питання: чи було це підпалення насправді? Це — історія самої пожежі. Якщо ви її прослідкуєте, то ви безумовно побачите, що тут пожежа могла відбутися тільки випадково, а потім уже — якщо не було ніякого злочину, то нічого й розмірковувати щодо винуватців».²