ТОП 10:

Аргументи повинні бути достатніми для обгрунтування тези.



Один аргумент майже ніколи не дає обгрунтування тези, його сила є дуже незначною. Але декілька аргументів, які взаємопов'язані між собою, здатні створити міцну основу для виведення тези.

Однак не слід наводити багато аргументів, це може призвести до логічної помилки, яка називається «надмірне обгрунтування».

«Надмірне обгрунтування* — це помилка, сутність якої полягає в тому, що людина непомітно для себе в азарті суперечки наводить хибні, необгрунтовані, суперечливі аргументи.

Аргументація чи критика в такому випадку завжди будуть непослідовними та надмірними. Слід пам'ятати, що кожний зайвий аргумент послаблює обгрунтування.

З правилами щодо аргументів пов'язані хитрощі,які досить часто зустрічаються в процесах аргументації/критики:

♦ «аргумент до особи».Супротивнику приписуються такі недоліки*; реальні або уявні, які зображують його в кумедному вигляді, критикують його' розумові здібності, підривають довіру до його міркувань.

Мета застосування «аргументу до особи» — відвернути увагу від змісту того, про що говорить супротивник, і представити його особу як предмет звинувачень та критики.

Навіть якщо зауваження щодо супротивника є слушними, цей прийом є некоректним, тому що змінює предмет суперечки;

♦ «аргумент до публіки».Замість обгрунтування тези, її істинності чи хибності об'єктивними аргументами, намагаються спертися на думку, почуття, настрій слухачів, які присутні підчас спору. Скориставшись таким аргументом, людина звертається вже не до свого партнера по суперечці, а до інших учасників або навіть до аудиторії, намагаючись при цьому перетягнути на свій бік якомога більше людей, апелюючи не до їхнього розуму, а передусім до їхніх почуттів;

«аргумент до мас».Людина намагається схилити на свій бік широке коло слухачів, використовуючи національні та расові забобони, неправдиві обіцянки, класові інтереси тощо. Найчастіше такі аргументи застосовуються у політичних диспутах. Іноді цей прийом називають ще демагогією;

«аргумент до людини».На підтримку власної позиції людина наводить підстави, які висуваються супротивною стороною в спорі, або такі, що випливають з прийнятих нею аргументів.

«Аргумент до людини» буде некоректним лише в тому випадку, коли той, хто його використовує, не поділяє точку зору супротивника, а лише робить вигляд, ніби приєднується до загальної платформи;

«аргумент до пихи».Розхвалювання супротивника з надією на те, що, зворушений компліментами, він подобрішає, розім'якне і стане поступливішим;

«аргумент до авторитету».Людина з метою підтримки власної точки зору посилається на ідеї, імена, погляди людей, які є авторитетами для супротивника. Навіть якщо він не підтримує їх, «аргумент до авторитету» застосовується з огляду на те, що супротивник не насмілиться сперечатися з ними;

«аргумент до освіченості».Посилання на неосвіченість, неінформованість супротивника у питаннях, що належать до суті суперечки, згадування таких фактів або теоретичних положень, які невідомі нікому із сперечальників і які вони не мають можливості перевірити. Ставка робиться на те, що супротивнику буде соромно зізнатися в необізнаності з певного питання;

«аргумент до жалю».Збудження жалю та співчуття у супротивника, посилання на тяжкі обставини, скрутне становище тощо;

«аргумент до фізичної сили».Погроза неприємними наслідками (зокрема, застосуванням насильства) або примус чи шантаж;

«адвокатський аргумент».Сперечальник вважає своїм аргументом помилку (хибне твердження) супротивника. Наприклад,

прокурор неправильно кваліфікує злочин (він повинен бути кваліфікований за статтею, яка вимагає суворішого покарання), а адвокат з ним погоджується і видає думку прокурора за свою.

Перераховані вище аргументи у своїй більшості є некоректними прийомами захисту власної позиції. Однак якщо деякі з них можна зрозуміти і врешті-решт вибачити, то застосування інших у суперечках є неприпустимим: дії людини, що їх наводить, виправдати неможливо.

Правила, помилки і хитрощі щодо форми

Існує одне загальне правило щодо форми аргументації/критики: відношення між аргументами і тезою повинно бути принаймні відношенням підтвердження (у випадку доведення/ спростування це відношення повинне бути відношенням логічного слідування).

При порушенні цього правила виникає помилка «не підтверджує»(відносно доведення/спростування вона називається «не випливає»).

♦ Для прикладу наведемо міркування магістра Іонатануса з роману Франсуа Рабле «Гаргантюа і Пантагрюель». Він намагається переконати Гаргантюа, щоб той повернув великі дзвони, які познімав з собору Богоматері: «...Ось я вам зараз доведу, навіщо нам наші великі дзвони! — говорить магістр. — Коли його високість дзвін, який на дзвіниці дзвонарює, дзвінкасто видзвонює, інші дзвонила, його чуючи, віддзвонюють найдзвінчистим дзвінацтвом! У Парижі є дзвони. Що і потрібно було довести».1

Для того, щоб уникнути цієї помилки, необхідно застосовувати знання з логікТі, які стосуються дедуктивних, індуктивних міркувань та міркувань за аналогією. Якщо аргументація чи критика будуть протікати згідно з правилами відповідних міркувань, то помилка «не підтверджує» навряд чи виникне. При цьому треба мати на увазі, що правильність чи неправильність деяких способів міркувань можна встановити без великих зусиль, безпосередньо в процесі спілкування з супротивником, а для аналізу інших складніших міркувань іноді доводиться застосовувати засоби символічної логіки. Чим більше людина займається дослідженням різних типів міркувань, підвищуючи свою логічну культуру мислення, тим легше вона розрізнить правильні й неправильні міркування в процесі суперечки

З помилкою «не підтверджує» пов'язані такі хитрощі:

Супротивника збивають з пантелику набором фраз, які не мають смислу. Ставка робиться на те, що людина, сприймаючи промову, навіть якщо вона її не розуміє, буде думати, що за словами співрозмовника все одно щось криється. Особливо це вдається, коли супротивник розуміє свою неосвіченість у питанні, що розглядається, але соромиться в цьому зізнатися, і тому робить вигляд, що йому все зрозуміло.

Такій людині ставлять питання: «Вам усе зрозуміло?» На що вона, як правило, відповідає: «Так!» І, врешті-решт, супротивник стверджує, що теза доведена.

Застосування цього різновиду хитрощів не має сенсу лише в тому випадку, коли співрозмовник чітко розрізняє, що йому зрозуміло, а що — ні, і не соромиться в цьому зізнатися.

♦ Аргументацію будують за допомогою схем недедуктивних міркувань, однак у процесі суперечки намагаються переконати супротивника, що застосовується саме дедукція. У такому випадку тезу, яка має лише правдоподібний характер, видають за істинне твердження.

Правила щодо ведення суперечки в суді

Наприкінці цього розділу наведемо декілька порад щодо ведення суперечки в суді з книги видатного юриста П. Сергеіча «Мистецтво промови у суді».1

І. Доведення в суперечці

1.У всьому, що продумано, розрізняйте необхідне і корисне, неминуче і небезпечне. Необхідне треба розібрати до кінця, не залишаючи нічого недоведеного, пояснити до повної очевидності, розвивати, підсилювати, прикрашати, повторювати щоразу; про корисне достатньо згадати; небезпечне повинне бути виключене із промови, неминуче треба рішуче визнати і пояснити або зовсім не торкатися його.

2. Не забувайте різниці між аргументами, які стосуються суті суперечки, і аргументами, спрямованими на особу.

3. Бережіться так званих двогострих доказів. Усякий, хто виставляє подібні зауваження, тим самим повертає їх проти себе.

4. Із попереднього правила випливає інше: вмійте користуватися двогострими аргументами. Це правило особливо важливим є для обвинувача. Існують обставини, які неможливо пояснити тільки на свою користь і разом з цим не можна замовчати, бо вони занадто цікаві і захоплюючі.

5. Не доводьте очевидного.

6. Якщо ви знайшли яскравий доказ або сильне заперечення, не починайте з них і не висловлюйте їх без певної підготовки. Ви виграєте, якщо спочатку наведете кілька інших аргументів, хоча б і не таких рішучих, але все-таки вірних і переконливих, а наприкінці —найвигідніший довід.

7. Відкиньте всі попередні ненадійні докази. Тільки найпереконливіші докази повинні включатися в аргументацію, важлива якість, а не кількість. Майте на увазі, що кожний слабкий довід, привертаючи увагу, підриває довіру до усіх інших: один каліка зіпсує цілий стрій.

8. Доводячи і розвиваючи кожне окреме положення, не втрачайте головної думки й інших основних положень: користуйтесь будь-яким випадком, щоб показати те й інше.

9. Не втрачайте нагоди викласти сильний доказ у вигляді міркування: одне з двох, тобто дилеми.

10.Не бійтесь погоджуватися із супротивником, не чекаючи заперечення. Це підтвердить вашу принциповість в очах суддів; висновки, зроблені із засновків супротивника, удвічі цікавіші для слухачів; можна також погодитися з його положенням, щоб потім довести, що воно нічого у справі не доводить або доводить не те, чого хотів супротивник.

11.Якщо докази сильні, слід подавати їх окремо, детально розвиваючи кожен з них, якщо вони слабкі, необхідно зібрати їх докупи.

12.Намагайтеся якомога частіше підкріплювати один доказ іншим. Якщо в справі є пряме доведення, залишіть його на стороні і доведіть суперечливий факт побічними доказами; співставлення логічного виводу з прямими засвідченням факту є дуже сильним прийомом.

13.Не намагайтеся пояснювати те, чого самі не зовсім розумієте. Недосвідчені люди часто допускають цю помилку, немовби розраховуючи, що знайдуть пояснення, якщо будуть шукати його вголос. Супротивник буває щиро вдячним таким ораторам. Не слід забувати, що увага слухачів завжди зосереджується на найслабкішій частині міркувань того, хто говорить.

14.Не намагайтеся доводити більше, коли можна обмежитися меншим. Не треба ускладнювати собі завдання.

15.Не допускайте суперечностей у своїх доводах.







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-19; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.227.254.12 (0.006 с.)