ТОП 10:

Види аргументації Доказова і недоказова аргументація



Доказова аргументація — це не що інше, як доведення. Доведення можна визначити як встановлення істинності тези з використанням логічних засобів за допомогою аргументів, істинність яких уже встановлена. Формою такої аргументації повинно бути дедуктивне міркування. Теза в цьому випадкудостовірне твердження.

Слід зазначити, що термін «доведення» у логіці й у праві має зовсім різні значення.

Якщо в логіці «доведення» — це процес встановлення істинності тези логічними засобами, то в процесуальному праві цей термін застосовується, принаймні, у двох основних значеннях:

♦ для позначення фактичних обставин, які фіксують суттєві характеристики кримінальної або цивільної справи (наприклад, погроза обвинуваченого на адресу потерпілого; сліди, які були залишені на місці вчинення злочину тощо);

♦ для позначення витоків інформації про фактичні обставини, що стосуються справи (наприклад, заяви свідків, письмові документи тощо).

Однак вимога обгрунтованості, доказовості висуваєтья також і до судочинства: судове рішення з кримінальної або цивільної справи вважатиметься правочинним, якщо воно отримало всебічне і об'єктивне обгрунтування в ході судового розгляду. Застосування з цією метою логічних доведень є в деяких випадках дуже ефективним засобом.

Іншим видом аргументації є недоказова аргументація.

Виділяють три види недоказової аргументації:

Перший вид. істинність аргументів, зокрема, деяких з них, не встановлена, тобто всі аргументи або деякі з них не є достовірними твердженнями, форма аргументації — дедуктивне міркування; теза — правдоподібне твердження.

* Другий вид: аргументи є достовірними твердженнями, тобто їх істинність уже встановлена; форма аргументації —недедуктивне (правдоподібне) міркування; теза — правдоподібне твердження.

* Третій вид: аргументи не є достовірними твердженнями; форма аргументації — недедуктивне (правдоподібне)міркування; теза — правдоподібне твердження.

З'ясуємо вид аргументації щодо перевиховування злочинців давньогрецького філософа Платона, який міркував приблизно так.

Накресліть. на піску коло. Воно не є досконалим і, звичайно, відрізняється від ідеального кола. Але ж так легко, дивлячись на нього, уявити собі ідеальне коло і побудувати щодо нього точну науку. Чому ж цей метод, який є досить простим, не застосувати також і до людського суспільства. Злочинцеві треба сказати, що він злочинець, і показати, що це дуже погано. Він одразу ж перестане бути злочинцем і на перший план вийде його ідеальна людська поведінка.

Це обгрунтування можна віднести до третього виду недоказової аргументації.

Його форма— недедуктивне (правдоподібне) міркування, а саме —аналогія предметів; аргументине є достовірними твердженнями, а отже, і теза,що висувається, може мати також тільки правдоподібний характер.

Пряма і непряма аргументація

Пряма аргументація це обгрунтування, спрямоване від аргументів до тези. Теза безпосередньо обгрунт-вується аргументами.

Непряма аргументація — це обгрунтування, в якому істинність тези обгрунтовується шляхом встановлення хибності антитези.

Непряма аргументаціябуває двох видів:

♦ апагопчна аргументація;

♦ розділова аргументація.

Апагогічна аргументація

Апагогічна аргументація — це обгрунтування тези шляхом встановлення хибності антитези на підставі виведення із антитези і наявних аргументів протиріччя.

Хід міркування у цьому випадку такий. Треба обгрунтувати деяку тезу (Т). Висувається твердження, яке є запереченням тези (не-Т). Воно називається антитезою.З аргументів та антитези виводять протиріччя, тобто два твердження, одне з яких є запереченням іншого. На підставі цього робиться висновок про хибність антитези й істинність тези.

Розділова аргументація

Розділова аргументація це обгрунтування тези, яка є членом певної диз'юнкції висловлювань, шляхом встановлення хибності й виключення всіх інших конкурую-*% них з тезою положень — членів цієї диз'юнкції.

На відміну від апагогічної аргументації, де тезі (Т) суперечить антитеза (не-Т), у розділовій аргументації тезі (Т) протиставляють декілька положень, кожне з яких, по-перше, претендує на роль тези і, по-друге, повністю або частково виключає інші припущення.

Хід міркування у випадку розділової аргументації такий. У процесі обгрунтування доводять безпідставність усіх членів диз'юнкції, окрім одного. Тим самим опосередковано стверджують істинність тези, тобто висловлювання, що залишилось.

Слід зазначити, що у розділовій аргументації істинність тези буде гарантована лише тоді, коли диз'юнктивне висловлювання, яким є один з аргументів, буде повним, тобто якщо у ньому будуть враховані всі можливості. У випадку розгляду лише деяких варіантів рішення, метод розділової аргументації не може забезпечити достовірність тези. Вона буде мати лише правдоподібний характер і потребувати подальшої перевірки.

Поняття про критику. Спростування як окремий випадок критики

Поряд з прийомами обгрунтування тези існують також прийоми, спрямовані на критику аргументації.

Критика це обгрунтування безпідставності процесу аргументації, який відбувся раніше.

Структура будь-якої критикискладається з:

♦ тези;

♦ аргументів;

♦ форми.

Теза це положення, хибність або малий ступінь правдоподібності якого необхідно довести в процесі критики.

Аргументи це твердження, за допомогою яких критикується теза.

Форма це спосіб, який застосовується для критики тези. Окремим випадком критики є спростування.

Спростування це встановлення хибності якогось положення з використанням логічних засобів і положень, істинність яких доведена заздалегідь.

Критика не може бути визнана спростуванням у трьох випадках:

1) якщо аргументи не є достовірними твердженнями;

2) якщо форма критики — правдоподібне міркування;

3) якщо має місце як перше, так і друге.

Види критики

Розрізняють три види критики:

♦ критику тези;

♦ критику аргументів;

♦ критику демонстрації.

Критика тези

Критика тези це вид критики, спрямований на обгрунтування безпідставності (хибності або малого ступеня правдоподібності) тези, яку висуває пропонент.

Розрізняють два види критики:

♦ пряму;

♦ непряму.

Пряма критика будується у формі обгрунтування, яке отримало назву «зведення до абсурду*.

Хід міркування у цьому випадку такий. Умовно припускають, що положення, яке висунув пропонент, є істинним. Далі з наявних аргументів і тези виводять усі можливі наслідки і проводять їх аналіз. Під час такого аналізу може з'ясуватися, що наслідки або (1) суперечать один одному, або (2) суперечать об'єктивним даним (фактам дійсності). На цих підставах доходять висновку про безпідставність тези, спираючись на правило: хибні наслідки завжди свідчать про хибний висновок.

Непряма критика будується за допомогою обгрунтування антитези.

Хід міркування у цьому випадку такий. Висувається твердження, яке є запереченням тези, тобто антитеза (не-Т). Далі обґрунтовують її істинність за допомогою аргументів критики. На підставі цього робиться висновок про хибність тези пропонента.

♦ Розглянемо приклад критики тези. Пропонент висунув тезу«Будь-яке вбивство вимагає засудження». Спробуємо її спростувати, використовуючи метод «зведення до абсурду».

Спочатку припустимо, що ця теза — істинна. Але тоді з неї випливає, що забій худоби та птиці також заслуговує на засудження. Отже, і поїдання їхнього м'яса треба засудити. Але це не відповідає дійсності: багато людей їдять м'ясні вироби й за це їх ніхто не засуджує. Все це свідчить про те, що теза «Будь-яке вбивство вимагає засудження» є хибною.

2. Критикааргументів

Критика аргументів це вид критики, спрямований на обгрунтування безпідставності (хибності або малого ступеня правдоподібності) аргументів, які застосовує пропонент для обгрунтування тези.

Критика аргументів може полягати в тому, що пропонент недостатньо обгрунтував їх достовірність, дуже вільно узагальнив статистичні дані, результати соціологічних досліджень, опитувань населення тощо. Окрім того, опонент може висловити сумнів з приводу авторитетності експерта, на думку якого спирався пропонент у своїх аргументах. Ці та інші зауваження супротивник не може ігнорувати. Він повинен буде або підтвердити свої аргументи, ще раз їх обгрунтувавши, або відмовитися від них.

Сумніви, що виникають під час критики аргументів, переносяться також на тезу, яка саме з них і випливає. На підставі цього вона оцінюється як сумнівна або малоймовірна.

Якщо під час критики аргументів опонент зможе довести їхню хибність, тоді теза буде беззастережно вважатися необгрунтованою і потребувати нового підтвердження.

Слід зауважити, що хибність аргументів ще не означає хибності тези: теза може залишатися істинною, але бути необгрунтованою. Так, наприклад, іноді буває, що людина не може підібрати або сформулювати вагомі аргументи, щоб довести тезу, яку вона висуває. Але ця обставина не може змінити значення цієї тези, якщо насправді вона є істинною.

Критика демонстрації







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-19; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 35.175.191.150 (0.006 с.)