Мова як знакова система. Мовні знаки.

Різновидами знаків є також мовні знаки, які можуть бути або знаками-символами, або знаками-індексами. Людина мислить за допомогою мови (природної або штучної), тобто мова є засобом мислення, способом опредметнення та об'єктивізації думки. У зв'язку з тим, що міркування звичайно виражається за допомогою мови, у логіці досліджуються тільки мовні знаки, інші різновиди знаків до сфери її вивчення не належать.

Мова — це знакова система, яка служить засобом вираження думок, засобом спілкування між людьми, засобом передачі думок, знання, інформації від людини до людини, від покоління до покоління.

Мовний знак — це одиниця мови, тобто букви, які складаються як із звукових знаків (фонем), так і з відповідних їм друкарських, графічних знаків.

З мовних знаків будуються слова, які об'єднуються в речення.

Основні соціальні функції мовних знаків: позначення предметів, вираження людського духу, думок, почуттів, настрою, бажань, потреб людини; пізнавальна (людина пізнає світ за допомогою мислення, а мислення реалізується через мову); інформаційна, тобто за допомогою мовних знаків передаються відомості, знання від людини до людини, від покоління до покоління; комунікативна, тобто функція спілкування; культурологічна (мовні знаки, знакові системи є засобом засвоєння національної та загальнолюдської культури окремою людиною або соціальною групою, засобом передачі культурних традицій, особистого та колективного досвіду, навичок, умінь).

Усі мови поділяються на природні (розмовні) та штучні (формалізовані).

Природні (розмовні) мови виникли історично, у процесі практичної та теоретичної діяльності людей. Природні мови називають ще національними мовами.

У природній мові розрізняють алфавіт і граматику.

Алфавіт — це сукупність знаків (букв), з яких будують слова, а зі слів утворюють речення.

Сукупність усіх слів, наявних у будь-якій мові, називається лексикою (гр.- слово).

Граматика — це правила, за допомогою яких зі слів і речень будують тексти (сукупність речень).

Природні мови функціонують на різних рівнях і в різних формах, як то: мова буденна і наукова, народно-розмовна і літературна, мова засобів масової інформації і професійна і т.д. Усі природні мови історично розвиваються, тобто, в історичному часі змінюються лексика і структура побудови речень.

Штучні (формалізовані) мови — це особливі системи знаків і символів, які створюються людьми з певною метою: для скорочення запису текстів, здійснення математичних та логічних операцій із знаками, уникнення багатозначності (полісемії) природної мови.

До штучних або формалізованих мов належать різноманітні системи знаків-сигналів (наприклад, знаки дорожнього руху), кодових систем (наприклад, азбука Морзе), мова формул або наукова мова, яка створюється в різних науках вченими (формули у математиці, логіці, фізиці, хімії та ін.), мова програмування (Алгол, Фортран, Кобол та ін.) Основна особливість штучних мов — їх допоміжна роль у відношенні до природних мов, вузькофункціональний характер використання, більша умовність виразу.

Структура знакового процесу. Структура значення знака. Типові логічні помилки

Процес, в якому щось функціонує як знак, називається знаковим процесом або семіозисом.

Цей процес (згідно з традицією, що сягає часів Стародавньої Греції) розглядається з точки зору чотирьох його основних компонентів. Серед них:

1. знаковий засіб (те, що виступає знаком);

2. значення (те, на що вказує знак);

3. інтерпретатор (той, хто сприймає знак);

4. інтерпретанта (дія, поведінка, реакція того, хто сприймає знак).

Зазначені компоненти прояснюють загальну тезу: «знак вказує на щось для когось».

Розглянемо для прикладу таку ситуацію: викладач читає лекцію з логіки студентам юридичного факультету.

З'ясуємо основні компоненти цієї знакової ситуації:

1. знаковий засіб — текст лекції;

2. значення — зміст лекції;

3. інтерпретатор — студенти, присутні на лекції;

4. інтерпретанта — поведінка студентів на лекції (слухають, конспектують, задають запитання тощо).

Основним компонентом знакового процесу є знак. Кожний знак має значення, тобто щось позначає. Розрізняють два основних типи значення знака:

1. предметне значення;

Смислове значення.

Предметне значення (денотат) знака — це предмет, що позначається цим знаком.

Предметні значення різноманітні: це можуть бути окремі предмети і класи предметів, явища, процеси, властивості предметів та відношення між ними тощо.

Смислове значення (смисл) знака — це зміст знака, який засвоюється в процесі його розуміння. Інакше кажучи, смисл знака — це сукупність суттєвих рис, властивостей, характеристик предмета, який позначається цим знаком.

Розглянемо мовний вислів (знак) «Аристотель». Предметним значенням цього знака буде виступати сама людина, яку звали «Аристотель», а смисловим значенням у різних знакових ситуаціях можуть бути ті чи інші властивості цієї людини: «засновник логіки», «вчитель Олександра Македонського* тощо.

Розглянемо мовний вислів «студент». Предметним значенням цього знака буде виступати певний клас людей, що навчаються у вищих навчальних закладах, а смисловим значенням — така суттєва характеристика цього класу, як «навчатися у вузі».

На перший погляд здається, що визначити предметне і смислове значення різноманітних мовних висловів зовсім не важко. Однак насправді це не так. Дуже багато непорозумінь і навіть конфліктів виникає між людьми саме тому, що вони чітко не визначилися зі структурою значення мовних висловів, які вони застосовують.

Така ситуація обумовлена тим, що у процесах мислення і спілкування люди застосовують мовні вислови (знаки), які є:

1. багатозначними;

2. неточними;

3. неясними.

Багатозначний мовний вислів — це вислів, який може мати різні предметні і смислові значення.

Більшість мовних висловів є багатозначними. У природній мові це явище називається омонімією.

Відкрийте будь-який тлумачний словник — і ви побачите, що слова, які широко розповсюджені в українській мові, мають не одне, а кілька значень. Так, наприклад, слово «новий» може означати «сучасний», або «наступний», або «невідомий» тощо. Коли щось називають новим, то одразу навряд чи буде зрозуміло, про що йдеться: про нову традицію, яка щось заперечує, або лише про новий етап, який є розвитком попереднього. Така багатозначність слова «новий» може спричинити серйозні помилки і непорозуміння.

Як приклад наведемо міркування, за допомогою якого людина з новатора перетворюється на консерватора: «Він підтримує усе нове. Однак, як відомо, нове — це забуте старе. Отже, він підтримує усе старе, що було забуте».

Багатозначність — це характерна риса будь-якої природної мови. Сама по собі вона не є недоліком, однак неуважне ставлення до цього явища може призвести до логічної помилки.

Загальним правилом будь-якої комунікації є вимога заборони у міркуваннях комунікаторів зміни значень (як предметних, так і смислових) мовних висловів, скільки б разів вони не повторювалися. У логіці це правило отримало назву правила однозначності. Як тільки воно порушується, виникає логічна помилка, яка називається «еквівокація».

Логічна помилка «еквівокація» наявна, наприклад, у такому міркуванні: «Рух вічний; ходіння до університету — рух; отже, ходіння до університету вічне».

Тут багатозначним є слово «рух». У першому засновку міркування цей термін застосовується як філософська категорія, а у другому — як позначення певних фізичних дій людини.

Відомі софізми «Рогатий» і «Протагор і Еватл», які наводилися у першому розділі, також побудовані з порушенням саме правила однозначності. В них допускаються логічної помилки «еквівокація». Спробуйте з'ясувати самостійно, у чому вона полягає.

Зверніть увагу на те, що багатозначними можуть бути не тільки окремі слова, а й цілі речення.

Історик Геродот розповідає, як лідійський цар Крез запитував божество у Дельфах, чи треба йому розпочинати війну з Персією. На це він отримав таку відповідь: «Якщо цар піде війною на Персію, то знищить велике царство». Коли розгромлений Крез, який потрапив у полон, зауважив дельфійським жерцям, що вони сказали неправду, ті у відповідь заявили, що у війні дійсно знищене велике царство, але не Персидське, а Лідійське.

Неточний мовний вислів — це вислів, предметне значення якого не можна чітко визначити.

Такі мовні вислови відсилають нас до нечітко визначеного, розпливчастого класу предметів, або до класу, межі якого неможливо встановити.

Прикладами неточних мовних знаків можуть бути такі вислови: «молода людина*, «висока людина*, «низька людина* тощо. Ще з часів Стародавньої Греції відомі парадокси, які ґрунтувалися на використанні в міркуваннях неточних слів і словосполучень. Розглянемо два таких парадокси.

Парадокс «Лисий»: якщо з голови, що густо вкрита волоссям, виривати по одній волосині, то врешті-решт волосся залишиться так мало, що людину можна буде назвати лисою. Але яка саме волосина буде «вирішальною» у цьому відношенні? Як і коли можливо встановити ту межу (ту конкретну волосину), коли людина ще не була лисою і коли (після її видалення) з'являється лисина (людину вважають лисою)?

Парадокс «Купа»: одне зерно — це не купа зерна. Два зерна також ще не купа і т.д. Яка ж зернина виявиться «вирішальною» для купи? Яка кількість зерна є необхідною для створення купи?

Неясний мовний вислів — це вислів, смислове значення якого неможливо чітко визначити.

Термін «жива істота» є точним, бо будь-хто може без особливих зусиль встановити його предметне значення, а саме — чітко визначити, чи є деякий об'єкт живим, чи ні. Однак смисл цього вислову не є цілком зрозумілим. Тому невипадково існує ціла низка визначень життя, жодне з яких не вважається бездоганним.

Термін «людина» так само, як і термін «жива істота» є точним, але неясним. Протягом історії людства з ним пов'язувалися різноманітні смислові значення. Давньогрецький філософ Платон визначав людину як «двоногу істоту, яка не має пір'я”. Інший філософ Діоген обскубав курча і кинув його до ніг Платона зі словами: «Ось твоя людина». Після цього Платон уточнив своє визначення: «Людина — це двонога істота, яка не має пір'я і має широкі нігті”. Ще один філософ охарактеризував людину як «істоту, яка має м'яку мочку вуха». Визначення Аристотеля: «людина — це політична тварина». Подібні дефініції можна продовжувати.

Велика кількість мовних висловів є одночасно неточними і неясними. З одного боку, неможливо чітко встановити клас об'єктів, які позначають ці вислови, а з іншого — смислу таких висловів бракує визначеності.

Прикладом неточного і неясного вислову є слово «гра». Його смисл позбавлений визначеності, оскільки важко сказати, чи кожна гра має правила, чи в кожній грі є переможці та переможені тощо. Водночас важко встановити і предметне значення цього вислову. Якщо брати до уваги лише діяльність людини, то тоді грою вважають спортивні ігри, дитячі ігри, працю акторів тощо.