ТОП 10:

Обов'язково, заборонено, дозволено деонтичні висловлення деонтична логіка



Слід зазначити, що розглянуті вище модальні логіки не вичерпують увесь клас подібних логічних теорій. За останні десятиріччя модальна логіка почала бурхливо розростатися, включаючи до своєї орбіти все нові й нові модальні поняття.

Серед модальних висловлювань особливе значення для юристів мають деонтичні висловлювання.

Деонтичні висловлювання — це модальні висловлювання, до складу яких входять такі модальності: «дозволено*, «обов'язково*, «заборонено* і їхні модифікації.

Прикладами деонтичних висловлювань можуть бути такі речення:

♦ Обов'язково дотримуватися законодавства;

♦ Дозволено купувати квартири;

♦ Заборонено читати чужі листи.

Деонтичні висловлювання вивчаються в рамках деонтичної логіки.

Деонтична логіка — це розділ модальної логіки, де досліджуються деонтичні висловлювання та їхні відношення в структурі міркування.

Історія становлення деонтичної логіки нараховує декілька століть. Так, витоки логічного підходу до аналізу деонтичних модальностей можна знайти ще в працях Г. Лейбниця. У 1672 році він написав працю «Elementa juris naturalise, де спробував визначити основні нормативні модальності та виявити логічні відношення між ними. Він вважав, що на такі поняття, як «обов'язково*, «дозволено*, «байдуже*, «заборонено* можна перенести всі основні положення логічного вчення Аристотеля, зокрема, його погляди на відносини, що мають місце між традиційними (алетичними) модальностями.

Саме цією працею Лейбниця було започатковано народження нового напряму логічних досліджень, а саме — деонтичної логіки.

Однак ідеї німецького вченого занадто випереджали свій час, потреби тогочасної науки і можливості розвитку логіки у XVII ст. Сучасники скептично сприйняли його концепцію, не оцінивши її новизни та новаторства, що призвело врешті-решт до її забуття.

Лише у XVIII ст. науковці знову повертаються до аналізу цієї проблематики. Так, англійський філософ, юрист Ієремія Бентам (1748—1832) висунув у своїх працях ідею логіки повеління, або логіки волі. Однак, на відміну від Г. Лейбниця, І. Бентам вважав, що його вчення повинне стати новим напрямком логічного знання, відмінним від старої аристотелівської логіки. Плани І. Бентама не були реалізовані, він так і не зміг систематично розвинути свої ідеї, сформулювати на їхній основі обгрунтовану концепцію нової логіки.

Це спробував зробити у 20-ті роки XX ст. австрійський вчений Ернст Малі, який у 1926 році побудував одну з перших логічних теорій нормативних міркувань. Найвірогідніше, він не був знайомий з працями І. Бентама, які залишалися непомітними аж до середини XX ст. Але свою логіку Е. Малі також назвав «логікою волі». Надалі саме він запропонував для цього напрямку логічного знання назву «деонтика», однак у ті часи цей термін не отримав широкого розповсюдження. Назва «деонтична логіка» була запроваджена пізніше, незалежно від Е. Малі, фінським філософом і логіком І\ X. фон Врігтом у його знаменитій статті «Деонтична логіка», що вийшла друком у журналі «Mind* у 1951 році. Саме з того часу цей термін широко застосовують науковці.

Якщо теорії Г. Лейбниця, І. Бентама, Е. Малі можна вважати передісторією деонтичної логіки, то дату виходу статті Г. X. фон Врігта дуже часто в літературі називають датою виникнення сучасної логічної теорії норм.

У середині XX ст. деонтична логіка розвивалася в рамках такого підходу, згідно з яким деонтичні модальності розглядалися за аналогією з алетичними модальностями. Велику роботу у цьому напрямку провів вищезгаданий Г. X. Фон Врігт.

Зараз поряд із старим підходом розвивається новий, відповідно до якого трактовка деонтичних модальностей відходить від класичного трактування алетичних та інших модальностей. У його рамках створюються логічні системи, де логіка норм розглядається як розширення темпоральної логіки (так звана деонтико-темпоральна логіка), логіки дії або взаємодії.

8. Логічний аналіз запитань і відповідей Визначення запитання. Структура запитання

Логіка не тільки вивчає певні твердження, предметом її аналізу є також запитання. Запитання суттєво відрізняються від інших видів висловлювань. Вони являють собою завуальовані вимоги певної інформації і тому застосовуються для з'ясування обставин, уточнення інформації, розв'язання проблемної ситуації. У зв'язку з цим запитання можна визначити таким чином.

Запитання — це висловлювання, у якому міститься вимога певної інформації від людини, до якої звертаються.

Логічна природа запитання така, що на відміну від тверджень, які можуть бути охарактеризовані як істинні або хибні, запитання так оцінити неможливо. Скоріше за все вони можуть бути коректними чи некоректними, правильними чи неправильними, доцільними чи недоцільними.

Дослідження будь-якого запитання обов'язково передбачає необхідність врахування:

♦ передумови (пресупозиції) запитання;

♦ контексту його промовляння.

Передумова запитання (або його пресупозиція) — це вихідне знання, яке міститься у запитанні.

ЇЇ можна виразити за допомогою простого або складного дескриптивного чи модального висловлювання. Саме вона зумовлює множину відповідей на певне запитання.

 

♦ Наприклад, запитання «Яку оцінку ти отримав на іспиті

з логіки?» передбачає, що людина, до якої звертаються, колись скла

дала іспит з логіки.

Якщо передумова запитання є незрозумілою для людини, до якої звертаються, то діалог взагалі не відбудеться.

♦ Наприклад, якщо ви запитуєте співрозмовника: «Як ви голосували на останніх виборах Президента України?» з метою встановлення, за яку особу голосував співрозмовник, а у відповідь чуєте опис процедури голосування: «Пішов до виборчої дільниці, отримав бюлетень, заповнив його і кинув до урни», то навряд чи можна стверджувати про успішність такого спілкування.

Контекст запитання — це місце, час та інші умови, за яких відбувається діалог.

Саме контекст запитання зумовлює його пресупозицію.

♦ Наприклад, запитання: «Чи маєте ви годинник?», яке ставлять перехожому на вулиці, може означати бажання дізнатися про час. Те ж саме запитання, але в подарунковому магазині, буде означати зовсім інше.

♦ Інший приклад: запитання «Як справи?» в залежності від різних ситуацій може бути довідковим (коли дійсно хочуть дізнатися про життя іншої людини) або просто люб'язністю (відповідно до правил етикету).

Встановлення передумови (пресупозицГі) запитання і контексту його промовляння є важливим чинником успішного спілкування людей.

Види запитань

Існують різноманітні види запитань. Так, наприклад, усі запитання поділяють на:

♦ відкриті;

♦ закриті.

Відкриті запитання — це запитання, які передбачають можливість необмеженої кількості відповідей.

Закриті запитання — це запитання, на які можна дати обмежену кількість відповідей.

♦ Наприклад, запитання «Яким є Ваше ставлення до діяльності Верховної Ради?» є відкритим, оскільки кожна людина може висловити свою власну думку з цього приводу.

♦ Те саме запитання можна сформулювати в закритій формі, якщо додати до нього перелік можливих відповідей. Наприклад, «Яким є Ваше ставлення до діяльності Верховної Ради?» (позитивне, негативне, не можу відповісти).

Запитання також можна поділити на:

♦ логічно коректні;

♦ логічно некоректні.

Логічно коректними називають такі запитання, на які можна дати правильні відповіді, за допомогою яких зникає пізнавальна невизначеність запитання. На логічно некоректні запитання такі відповіді дати неможливо.

Зазначимо декілька випадків логічної некоректності запитань.

1. Семантична некоректність запитання.

а) запитання буде семантично некоректним, якщо його формулювання містить терміни, значення яких невідомі співрозмовнику.

♦ Наприклад, запитання: «Які існують види а&єктивно-іменних словосполучень з обов'язкозо-дистрибутивним зв'язком компонентів у сучасній англійській мові?» буде зрозумілим лише певній аудиторії. Для більшості людей вони будуть позбавленими смислу;

б) запитання буде семантично некоректним, якщо не всі терміни, що зустрічаються в ньому, є чітко визначеними і з контексту не зрозуміло, що саме ці терміни означають. Такі запитання називають недостатньо визначеними запитаннями.

♦ Наприклад, запитання «Ви «за» чи «проти» введення приватної власності?» може викликати великі труднощі, оскільки невідомо, що саме має на увазі той, хто запитує, вживаючи певні терміни.

Необхідно з'ясувати, принаймні, найбільш очевидне: «Що таке приватна власність?», «Яким саме чином вона буде запроваджуватись?», «Що є предметом приватної власності: земля, надра, заводи?..» тощо, а потім вже давати відповідь.

2. Синтаксична некоректність запитання Запитання буде синтаксично некоректним тоді, коли його складники не узгоджуються між собою (хоча вони можуть бути чітко визначеними).

 

♦♦♦ Прикладами таких запитань можуть бути запитання, в яких відсутня узгодженість часу («Чи будете Ви перебувати в Україні останні п'ять років?»). Такі запитання складають різновиди запитань, позбавлених смислу.

3. Запитання буде некоректним, якщо його передумовою є хибне висловлювання. На таке запитання взагалі неможливо дати відповідь.

♦ Ще з часів античності звертали увагу на запитання на зразок: «Чи перестав ти бити свого батька? Так чи ні?» Якщо хтось відповідає «так», то виходить, що він дійсно колись бив свого батька, хоч зараз уже не б'є. Якщо ж хтось відповідає «ні», то виходить, що

він не лише бив, а й продовжує бити свого батька. Складність ситуації зумовлюється саме хибністю передумови запитання, а саме: *Ти бив свого батька».

Запитання зазначеного гатунку іноді називають провокаційними. Яким же чином треба на них відповідати? Насамперед потрібно з'ясувати передумову (пресупозицію) таких запитань і сповістити співрозмовникові про її хибність.

4. Запитання буде некоректним, якщо в ньому стверджуються характеристики предмета, які суперечать одна одній.

♦♦♦ Наприклад, «Чи може всесильний Бог створити такий камінь, який не зміг би підняти сам?» У цьому запитанні стверджують, з одного боку, що Бог — це всесильна істота, той, хто може зробити все, а з іншого боку, що Бог — це істота, яка не може підняти камінь.

Таким запитанням притаманна внутрішня суперечність. Можливість правильної відповіді на них виключена. Саме тому їх називають абсурдними.

5. Запитання буде некоректним, якщо на нього неможливо дати відповідь, що зменшувала б пізнавальну невизначеність запитання (причина — елементарна відсутність останньої). Запитання такого типу називають тавтологічними.

Розрізняють такі види тавтологічних запитань:

♦ логічно тавтологічні запитання;

♦ фактично тавтологічні запитання.

Запитання є логічно тавтологічним, якщо інформація, про яку в ньому запитують, виражена за допомогою логічної форми самого запитання.

♦> Наприклад: «Чи є ця людина такою, якою вона насправді є?» На такі запитання практично неможливо дати хибну відповідь, яка не була б при цьому логічно суперечною.

Запитання є фактично тавтологічним, якщо інформація, про яку в ньому запитують, наявна в термінах, що входять до складу цього запитання.

♦ Наприклад: «В якому місті був підписаний Брестський мирний договір?» або «Між якими країнами відбувалась російсько-турецька війна?»

Види відповідей

Відповіді поділяються на:

♦ правильні;

♦ неправильні.







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-19; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.237.76.91 (0.01 с.)