Судженням м о ж л и в о с т і називається таке модальне судження, в якому відображена реально існуюча, але не реалізована можливість.

Наприклад, «Можлива образа словом», «Можливий позитивний результат іспиту» тощо.

Судженням д і й с н о с т і називається вид модального судження, в якому дещо відображається як уже існуюче в дійсності. Наприклад, «Робота першого блоку ЧАЕС зупинена»,

«Конституція України прийнята» тощо.

Судженням н е о б х і д н о с т і називається модальне судження, яке відображає неминучість існування якогось предмета, явища або зв’язку між ними. Наприклад: «Після зими необхідно приходить весна»,«Необхідно, що всі закони затверджує Верховна Рада»,«Необхідно, що всі свідки повинні говорити правду» тощо.

За логічною модальністю судження поділяють на:

1) проблематичні (імовірні) та

2) достовірні.

П р о б л е м а т и ч н и м називається такий вид модального судження, в якому яка-небудь ознака стверджується або заперечується відносно предмета думки лише передбачувано. Наприклад: «Тут, імовірно, була симуляція крадіжки».

Д о с т о в і р н и м називається судження, в якому фіксується знання, що містить цілковиту визначеність про належність ознаки предмету. Наприклад: «Достовірно, що діагоналі квадрата приперетині утворюють прямі кути».

61.Роль запитання в пізнанні.

Надзвичайну роль у пізнанні та практиці міркування відіграють думки, що втілені в запитальних реченнях. Розв’язання різноманітних проблем передбачає постановку тих або інших запитань. Від правильного, своєчасного, послідовного формулювання запитань значною мірою залежить успішне розв’язання проблеми. Часто ми висуваємо запитання не тільки в процесі розв’язання нових завдань, які стоять перед наукою чи практикою, а й у процесі засвоєння, оволодіння уже наявними знаннями. Запитання – це думка, в якій зафіксована вимога або прохання поновити наявну інформацію з метою усунення або зменшення пізнавальної невизначеності.

Типологія запитань.

Запитання, на відміну від судження, оцінюються не як «істинні» чи «хибні», а як «логічно коректні» чи «логічно некоректні».

Логічно к о р е к т н и м називається запитання, на яке можна дати істинну або хибну відповідь. Наприклад, «Хто може бути обраний народним депутатом?», «Чому дорівнює відстань від Землі до Сонця?».

Логічно н е к о р е к т н и м називається запитання, на яке не можна дати ні хибної, ні істинної відповіді. Логічно некоректні запитання бувають двох видів:

а) тривіально некоректні запитання і

б) нетривіально некоректні запитання.

Тривіально некоректним є запитання на яке не можна дати ніякої відповіді.

Тривіально некоректні запитання втілюються в реченнях, що містять неясні (невизначені) слова або словосполучення. Наприклад, «Які інтенції властиві квадрату вточці перетину його діагоналей?».

Нетривіально некоректним називається запитання, на яке не можна дати істинної відповіді. Такі запитанняназивають ще провокаційними. Наприклад, «Коли перестануть вирощувати ананаси на Місяці?».

Види відповідей.

Існує типологія відповідей на запитання. Серед істинних відповідей на запитання розрізняють:

а) правильні відповіді і

б) неправильні відповіді.

П р а в и л ь н о ю відповіддю називається відповідь, яка повністю або частково усуває пізнавальну невизначеність.

У свою чергу, відповідь, яка повністю усуває пізнавальну невизначеність називають с и л ь н о ю, а яка не повністю – с л а б к о ю. Наприклад, маємо запитання«Хто відкрив Америку?».

Сильною відповіддю на це запитання буде: «Христофор Колумб», а слабкою – «Іспанець», «Якийсь іноземець» тощо.

Н е п р а в и л ь н и м и називаються відповіді, які не знижують пізнавальної невизначеності.

У таких відповідях частково або повністю повторюється інформація передумови запитання. Наприклад, на запитання «Кому із видатних письменників ХІХ ст. належить авторство романа «Граф Монте-Крісто»?» маємо неправильну відповідь: «Видатнийписьменник ХІХ ст.».

 

Співвідношення граматичного та логічного сполучника.

Використання мови логіки висловлювань для тлумачення складних суджень.

Мова класичної логіки висловлювань – це спеціальна штучна мова, яка призначена для аналізу логічної структури сладних суджень.

Вона складається із:

· алфавіту та

· правил утворення (дефініції формули) .

Використовуючи МЛВ, можна перекласти будь-яке складне судження для з’ясування його логічної форми.

Щоб перекласти складне судження на мову логіки висловлювань, необхідно виконати такі дії:

Спочатку потрібно виділити усі прості судження, які входять до складу складного судження.

Далі потрібно виділити логічні терміни, що входять до складного судження.

Характеристика логічних відношень між складними судженнями.

Складні судження виступають у тих самих відношеннях, в яких виступають категоричні судження.

Складні судження поділяють на:

· порівнювані та

· непорівнювані.

П о р і в н ю в а н и м и називають складні судження, які складаються з одних і тих же простих суджень, але різняться логічними термінами.

Н е п о р і в н ю в а н и м и називаються складні судження, в яких хоча б одне просте судження не співпадає.

Серед порівнюваних суджень виділяють:

· сумісні та

· несумісні.

С у м і с н и м и називаються складні судження, які при однакових наборах значень простих можуть бути істинними.

Н е с у м і с н и м и називаються складні судження, які при однакових наборах значень простих не можуть бути разом істинними.

Між сумісними складними судженнями існують відношення:

а) еквівалентності;

б) часткової сумісності;

в) логічного слідування.

Для несумісних складних суджень характерні відношення:

а) протиріччя;

б) протилежності.

 

Структура умовиводу.

У м о в и в о д о м називається така форма мислення або логічна операція, за допомогою якої із одного або декількох відомих суджень виводиться нове судження.

Умовивід складається із:

· засновків та

· висновку.

З а с н о в к а м и називаються раніше відомі судження, на підставі яких робиться висновок.

В и с н о в к о м називається нове судження, отримане в результаті співставлення засновків.

Поняття дедуктивного та індуктивного умовиводу.

Всю множину умовиводів за характером зв’язку між засновками та висновком поділяють на:

· дедуктивні та

· індуктивні.

Назва «дедуктивний умовивід» походить від латинського слова deductio (виведення). У дедуктивних умовиводах між засновками та висновком існує відношення логічного слідування. А назва «індуктивні умовиводи» походить від латинського слова inductio (наведення).

В індуктивних умовиводах між засновками та висновком існує відношення наведення. У традиційній логіці умовиводи за напрямком виведення наслідку поділяються на дедуктивні, індуктивні.

У дедуктивному умовиводі ми переходимо від загального до часткового, або одиничного; в індуктивному – від одиничного до загального.

Поняття висновку логіки висловлювань.

В залежності від того, чи випливає висновок із засновків з урахуванням логічної структури засновків, чи ні, умовиводи поділяються на силогізми та умовиводи логіки суджень або висновки логіки висловлювань.

Для цього класу умовиводів характерним є те, що в них при отриманні висновку не враховується внутрішня структура простих висловлювань, із яких складаються засновки і висновок. Тут отримання висновку базується тільки на смислі логічних сполучників.

 

Типологія правил висновку логіки висловлювань.

Правила висновку логіки висловлювань поділяються на:

· основні та

· похідні.

У свою чергу, основні та похідні правила поділяються на:

· прямі та

· непрямі.

О с н о в н и м и називаються правила, які змістовно очевидні і дозволяють відрізнити правильно побудовані міркування від неправильно побудованих міркувань.

П о х і д н и м и називаються правила, які виводяться із основних і сприяють скороченню процесу висновку.

П р я м и м и називаються правила, які вказують на безпосереднє виведення висновку із засновків.

Н е п р я м и м и називаються правила, які дають можливість стверджувати правомірність деяких висновків на основі визнання правомірності інших висновків.

Визначення основних прямих правил.

Характеристика основних непрямих правил.