Характерні риси абстрактного мислення.

Характерними рисами абстрактного мислення є узагальненість, опосередкованість, нерозривний зв’язок змовою.

За допомогою органів чуття, як уже зазначалося, людина пізнає світ у сукупності його різноманітних якостей і властивостей. Перед мисленням постає завдання систематизувати результат, отриманий на чуттєвому рівні пізнання. Суть цієї систематизації полягає у відокремленні несуттєвого, випадкового, другорядного від суттєвого, необхідного. Таке відокремлення називають абстракцією у вигляді узагальнення.

Отже, у з а г а л ь н е н н я – це така риса абстрактного мислення, яка розкриває його здатність характеризувати предмети і явища через сукупність їх суттєвих ознак. На рівні чуттєвого пізнання предмет постає у вигляді наочного образу, а на рівні абстрактного мислення – у вигляді системи знання, тобто поняття.

За допомогою органів чуття, як уже зазначалося, людина пізнає світ у сукупності його різноманітних якостей і властивостей. Перед мисленням постає завдання систематизувати результат, отриманий на чуттєвому рівні пізнання. Суть цієї систематизації полягає у відокремленні несуттєвого, випадкового, другорядного від суттєвого, необхідного. Таке відокремлення називають абстракцією у вигляді узагальнення.

Опосередкованість – це фіксація факту незалежності знання відпредмета. Тобто, виникнувши, знання набуває певної відносної самостійності. З ним ми можемо поводитися як з чимось реально існуючим, і, що найголовніше, ми його використовуємо як фундамент та інструмент для добування нового знання. Тобто, у процесі пізнання настає такий момент, коли не безпосередньо сам предмет є джерелом знання, а саме знання про нього є основою для отримання нового, глибшого знання.

Окрім того, абстрактне мислення має ще одну особливість – нерозривний зв’язок з мовою. М о в а – це безпосередня реальність думки. Навіть тоді, коли ми не розмовляємо, не записуємо наші думки, ми все одно втілюємо їх у слова, речення, сукупність речень. Завдяки мові ми не тільки фіксуємо отримане знання, а й передаємо інформацію один одному, здійснюємо зв’язок між поколіннями. Оскільки в мові втілюється не тільки знання як результат пізнавальної діяльності, а й спосіб його отримання, то людина, вивчаючи мову, оволодіває і певними прийомами міркування. Тільки враховуючи це, можна на мовному матеріалі дослідити головні форми мислення, зв’язок між формою думки та її змістом, типи зв’язкуміж формами мислення як результатами абстрактноїдіяльності людини, і саме ця обставина робить нерозривний зв’язок мови і мислення визначальним щодо узагальнення та опосередкованості як характерних ознакабстрактного мислення.

Дефініція предмета логіки, як науки.

Предмет логіки – абстрактне мислення, яке по суті поглинається мовою, а це означає, що логіка врешті-решт вивчає мову.

Насправді ж логіка не вивчає структури мови як такої, тобто її граматичних властивостей. Граматичні структури безпосередньо не виражають логічних структур. Вони виражають загальні і специфічні принципи побудови природних мов і є предметом лінгвістики. На відміну від лінгвістики логіка вивчає не саму природну мову, азакономірності, правила та головні прийоми реалізаціїі функціонування мислення в такій матерії, як мова.

Отже, предметом логіки є абстрактне мислення, що має специфічні форми і підпорядковується властивим йому правилам і законам.

Поняття про форми мислення.

Знаючи характерні особливості абстрактного мислення, можна дати йому таке визначення. Абстрактне мислення – це ступінь процесу пізнання, який слідує зачуттєвим пізнанням. Суть цього слідування полягає в тому, що абстрактне мислення полишає (абстрагує) хаотичну інформацію про предмет, яку нам дають органи чуття. В цьому розумінні абстрагуватися – не означає відволікатися від предмета: це означає відволікатися від чуттєвого ступеня пізнання, який виконав свою функцію, зафіксувавши данність предмета в сукупності чуттєвих образів і сигналів. Відповідно до цього стає зрозумілим, що абстрактне мислення не віддаляє нас від предмета, а наближає до нього завдяки систематизації чуттєвої інформації про предмет і вилученню суттєвих зв’язків, властивих природі предмета.

Абстрактне мислення має властиві йому форми і підпорядковується відповідним законам. Формами абстрактного мислення є поняття, судження, умовивід.

Кожна думка має форму і зміст. Змістом думки є те, про що ми мислимо. А формою думки є спосіб зв’язку структурних елементів або складових частин думки.

Особливістю форми думки є те, що вона незалежна, інваріантна від змісту думки. Одна і та сама форма може містити різний зміст. У цій незалежності є водночас і перевага, і недолік. Перевага

в тому, що різноманітний зміст ми можемо стандартизувати, а значить, подавати його у вигляді системи. Недоліком є те, що при цьому ми відсуваємо на задній план тонкощі змістовних відтінків одержаної інформації.

Ця особливість форми думки (тобто її незалежність, інваріантність щодо змісту) визначає етимологію слова «логічний» (логічний аналіз, логічний підхід, логічна форма тощо). Логічний – означає «здатний утримувати незмінним, інваріантним зміст думки за усіх перетворень і перестановок». А оскільки (як ми зазначали раніше) будь-яка думка реалізується у мові, то властивість речень мови

при будь-яких перетвореннях зберігати незмінними їх значення (це можуть бути оцінки: «істинно», «хибно». «правдоподібно», «правильно побудовано», «коректно» тощо) є їх логічною властивістю. У цьому розумінні ми говоримо: логіка мови, логіка теорії тощо.

Отже, ЛОГІЧНІ ФОРМИ – це види мисленнєвих структур, які незалежні від конкретного змісту думки. Вони – своєрідний будівельний матеріал, з якого будуються конкретні міркування. Це й зумовлює те, що логічні форми (або форми мислення) складають інформативний, змістовний бік міркування.

Отже, форма мислення, яка відображає предмети та явища через сукупність суттєвих ознак, називається поняттям.

Характеристика основних формально-логічних законів.

Логічним законом називають, внутрішній суттєвий, необхідний зв’язок між логічними формами у процесі побудови міркувань.

Існує чотири головні логічні закони:

· закон тотожності;

· закон виключеного третього;

· закон протиріччя;

· закон достатньої підстави.

Закон тотожності

Закон тотожність – це така вимога допроцесу міркування, яка передбачає, що вкладати в думку про один і той самий предмет, взятий в один і тойсамий час, в одному і тому самому відношенні, можналише один і той самий зміст.

Тобто, закон тотожності не забороняє нам міркувати в різних випадках про один і той самий предмет, враховуючи різні його ознаки. Але він вимагає, щоб в усіх міркуваннях про цей предмет міркували як саме про цей предмет, скільки б разів він не з’являвся в думці і як би думка про цей предмет не пов’язувалася б з іншими думками про нього самого або про інші предмети.

Закон протиріччя

Коли глибше осягнути зміст закону тотожності, то стає очевидним, що із його змісту випливає така вимога до процесу міркування: не можуть бути одночасно істинними два судження, з яких одне дещо стверджує про предмет, а друге – заперечує те саме про цей же предмет, у той самий час, в одному і тому ж самому відношенні.

Закон протиріччя – це така вимога до процесу міркування, яка передбачає, що два протилежні судження не можуть бути одночасно істинними; у крайньому разі одне з них буде обов’язково хибним, а то й обидва можуть бути хибними.

Закон виключеного третього

Закон виключеного третього є така вимога до процесу міркування, з якої випливає, що з двох суперечливих суджень, в одному з яких стверджується те, що заперечується у другому, – одне обов’язково істинне.

С у п е р е ч л и в и м и називаються судження, які не можуть бути одночасно ні істинними, ні хибними.

Закон достатньої підстави

Існує декілька еквівалентних формулювань закону достатньої підстави, які найчастіше вживаються: «будь-якаістинна думка повинна мати достатню підставу»,«щоб визначити яке-небудь судження істинним, необхідно вказати достатню підставу», «будь-яке істиннесудження повинно бути обґрунтоване іншими судженнями, істинність яких уже встановлена». З наведених визначень закону достатньої підстави очевидно, що в пізнавальній або практичній діяльності людини настає час, коли замало мати істинне твердження – необхідно щоб воно було обґрунтованим. Обґрунтованимсудженням є судження, істинність якого дається нам з