Поняття апагогічного доведення.

Розглянемо приклад із юридичної практики.

Потрібно обгрунтувати тезу: «Підозрюваний К. причетний до крадіжки». Аргументів маємо обмаль. Тому застосовуємо апагогічне доведення.

«Підозрюваний К. причетний до крадіжки» – теза

«Підозрюваний К. не причетний до крадіжки» – антитеза

Виводимо наслідки:

«Якщо К. не причетний до крадіжки, то на місці злочину не повинно бути його слідів. У результаті проведеного розслідування було встановлено, що на місці злочину К. залишив відбитки пальців, у будинку К. знайдено знаряддя злочину, у підвалі гаража К. знайдена частина крадених речей».

Таким чином, наша антитеза відпадає і ми повинні визнати істинність тези.

 

Хід побудови апагогічного доведення.

Визначення розділового доведення.

Наступним видом непрямого доведення є розділове доведення.

Його суть полягає в побудові розділового судження, одним із елементів якого є теза. Інші структурні елементи цього розділового судження є несумісними із тезою. За формою, або за демонстрацією цей вид доведення репрезентований розділово-категоричним умовиводом.

Встановлюючи хибність усіх несумісних із тезою суджень, приходять до істинності тези.

Міркування за структурою розділового доведення є улюбленим прийомом авторів детективних романів. Як правило, дія відбувається в замкненому просторі на безлюдному острові, занесеному сніговими завалами потязі, відрізаному повінню від людей будинку тощо. Сюжет роману передбачає побудову розділового судження, в якому про когось із учасників драми стверджується, що він злочинець. Розгортання сюжету крок за кроком наближає нас до розв’язки.

При побудові розділового доведення треба дуже уважно підходити до формулювання розділового судження, до якого входить теза. Розділове судження повинно бути вичерпним, тобто в ньому повинні бути перераховані всі можливості, що існують в універсумі даного міркування.

 

 

Характеристика спростування як логічної процедури.

С п р о с т у в а н н я м називається така логічна операція, за допомогою якої встановлюють хибність або необгрунтованість тези.

.

Визначення видів спростування.

Існує три види спростування:

1) Спростування тези;

2) Спростування аргументів;

3) Спростування демонстрації

Спростування тези

Спростування тези – це логічна операція, завдяки якій встановлюється хибність тези.

Існують такі способи спростування:

а) спростування тези фактами;

б) спростування тези шляхом доведення істинності нової тези;

в) спростування тези шляхом виведення з неї наслідків, що суперечать дійсності.

а) Спростування тези фактами.

Відомо, що спростувати що-небудь легше, ніж довести. Досить одного факту, щоб відкинути загальновизнане положення.

Розглянемо універсальне положення: «Будь-який метал тоне у воді». Для спростування цього положення доситьзнайти один метал, який не тоне у воді. Таким металом є літій. Отже, істинним буде судження: «Деякі метали не тонуть у воді».

Спростування аргументів

Спростування може бути направлене не тільки проти тези, а й проти аргументів.

Спростування демонстрації

Суть цього виду спростування полягає у знаходженні помилок у формі доведення. Відомо, що формою доведення виступає завжди конкретний вид умовиводу. Тому-то виявлення порушень правил при побудові такого умовиводу є підставою для визнання доведення неспроможним.

 

Способи спростування тези.

Існують такі способи спростування:

а) спростування тези фактами;

б) спростування тези шляхом доведення істинності нової тези;

в) спростування тези шляхом виведення з неї наслідків, що суперечать дійсності.

г) Спростування тези фактами.

Спростування тези шляхом доведення істинності іншої тези.

В основі цього способу спростування лежить закон виключеного третього: «Із двох суперечливих суджень одне обов’язково істинне, а друге обов’язково хибне» Досить у ході дискусії довести, що істинною є нова теза, якпопередня буде відкинута.

Спростування тези шляхом виведення з неї наслідків, що суперечать дійсності.

Процедура спростування тези таким способом передбачає такі кроки:

Вводиться припущення, що наявна тези істинна.

Із прийнятої тези виводять наслідок.

Застосовують правило умовно-категоричного силогізму: «Якщо наслідок хибний, то основа буде хибною».

Спростування аргументів і демонстрації.

Існує ряд способів спростування аргументів:

1) встановлення хибності аргументів;

2) встановлення недостатності аргументів відносно тези;

3) виявлення сумніву в істинності аргументів;

4) виявлення сумніву в надійності джерела аргументів.

Проаналізуємо кожен із способів.

1. Встановлення хибності аргументів.

Якщо встановлюють хибність аргументів, які використовуються у доведенні, то цим самим тезу відкидають як необгрунтовану.

2. Встановлення недостатності аргументів відносно тези.

Цей спосіб спростування передбачає констатацію недостатності аргументів для висунутої тези, тобто істинності аргументів невистачає для визнання істинності тези. У таких випадках потрібно відшукати нові аргументи.

Виявлення сумніву в істинності аргументів.

Суть цього виду спростування полягає у встановленні такого факту, що аргументи, на які посилаються в даному доведенні, самі потребують доведення їх істинності.

4. Виявлення сумніву в надійності джерела аргументів.

Суть даного способу спростування полягає в демонстрації недовіри до автора, що висловлює аргумент, або до фактичного матеріалу, на якому базується цей аргумент.

Спростування демонстрації

Суть цього виду спростування полягає у знаходженні помилок у формі доведення. Відомо, що формою доведення виступає завжди конкретний вид умовиводу. Тому-то виявлення порушень правил при побудові такого умовиводу є підставою для визнання доведення неспроможним.

 

 

Правила і помилки стосовно тези.

Розрізняють два правила відносно тези.

Теза повинна бути ясно і чітко сформульована.

Теза може бути представлена простим або складним судженням. Тому під чіткістю і ясністю формулювання тези розуміють, насамперед, чіткість і ясність формулювання судження, яке містить у собі тезу.

Під чіткістю формулювання судження розуміють явну вказівку всіх основних смислових частин судження:

а) якщо теза є простим судженням, то повинні бути виділені його логічний підмет (суб’єкт) і логічний присудок (предикат) ;

б) якщо якийсь із суб’єктів представлений загальним поняттям, то потрібно чітко обумовити його кількісні характеристики («Всі» або «Деякі») .

в) чітко визначеними повинні бути модальні характеристики судження.

г) при формулюванні тези складних суджень треба чітко визначити смисл логічних сполучників, які утворюють ці судження.

2. Друге правило вимагає, щоб теза протягом всього процесу обгрунтування залишалася незмінною.

Перше і друге правило пов’язані між собою в тому розумінні, що нечіткість, неясність формулювання тези зумовлює більшу вірогідність її підміни.

Порушення цього правила веде до помилки, яка називається підміною тези ( лат. – ignoratioelenchi) .

Підміна тези може бути навмисною або не усвідомленою (ненавмисною). Підміна тези відбувається тоді, коли замість доведення однієї тези намагаються довести іншу.

Існує три різновиди помилки підміни тези:

· «аргументація до людини»;

· «аргументація до публіки»;

· «хто занадто доводить, той нічого не доводить».

Суть помилки «аргументація до людини» (argumentadhominem) полягає в намаганні підмінити доведення істинності тези характеристикою людини, яка має відношення до тези.

Помилка «доведення до публіки» (argumentadpopulum) має у своїй основі прагнення викликати замість обгрунтування тези симпатію чи антипатію аудиторії дотого, про що йдеться в тезі і, таким чином, примусити повірити у правильність висунутої тези або у хибність спростовуваного положення. Від назви цієї помилки походить назва поширеного зараз терміна «популізм».

Логічна помилка «хто занадто доводить, той нічого не доводить» виникає тоді, коли доведення висунутої тези замінюється доведенням іншої тези, яка є положенням настільки загальним, що з нього безпосередньо не випливає істинність висунутої тези.