Класифікацію, яка передбачає систематизацію предметів на основі угоди чи практичних міркувань, називають д о п о м і ж н о ю.

Наприклад, список групи студентів за алфавітом.

Класифікацію, у основі якої при систематизації предметів лежать ознаки, що випливають із природи цих предметів, називають природною. Прикладом, можебути «періодична таблиця хімічних елементів Д. Менделєєва». Тут за основу класифікації взята об’єктивна залежність між валентністю і вагою хімічних елементів.

Розчленування цілого та частини.

Поділ цілого на частини полягає у мисленному розчленуванні цілого на частин.

Наприклад, «рік складається з січня, лютого, березня тощо». Тут маємо не поділ поняття, а розчленування цілого на частини. Справа у тому, що будь-який член поділумає ознаку діленого поняття. Частина ж не є носієм ознаки цілого, оскільки між частиною і цілим відсутній родо-видовий зв’язок. Наприклад, побудуємо судження: «Січень є рік» – отримали хибне висловлювання, як свідчення того, що будь-якій частині року (в даному випадку місяцю)не притаманна ознака цілого.

Види визначення.

У формулюванні визначення як логічної операції (яке наводилось вище) можна виділити два основних завдання,які вирішує ця операція:

по-перше, відшукує, будує який-небудь предмет, вирізняє його серед інших предметів;

По-друге, формує значення для терміна, який вводиться вперше у комунікативний процес або уточнює значення уже вживаного терміна.

Залежно від цих завдань усю множину дефініцій поділяють на дві підмножини:

а) реальні дефініції і

б) номінальні дефініції.

Р е а л ь н о ю дефініцією називається визначення, яке ототожнює, розрізняє, будує, виділяє предмет. Іншими словами, реальна дефініція визначає предмет.

Н о м і н а л ь н о ю дефініцією називається визначення, за допомогою якого розкривається, уточнюється, вводиться значення термінів. Назва номінального визначення походить від латинського слова – nomina (ім’я).

Структура операції «визначення понять».

За своєю структурою операція визначення складається із:

· визначуваного і

· визначуючого.

Наприклад, «дім є будівля, яка пристосована для постійного проживання». У цьому визначенні поняття «дім» є визначуваним, тобто поняттям, зміст якого розкривається, або definiendum (дефінієндум), і позначається символом «Dfd».

Та частина визначення, яка виражає способи ототожнення, розрізнення, виділення, конструювання об’єктів думки (у нашому випадку – «будівля, що пристосована для постійного житла») називається визначаючим. Називають її definiens (дефінієнс) і позначають символом

«Dfn».

Види реальних дефініцій.

До реальних визначень належать:

Визначення через рід і найближчу видову відмінність.

Визначення через вказівку на протилежність.

Генетичне визначення.

Операціональне визначення.

Індуктивне визначення.

Суть дефініції через рід і видову відмінність полягає в тому, що спочатку знаходять найближче родове поняття для Dfd, а потім перераховують характерні видові відмінності.

Якщо потрібно дати визначення універсальним поняттям, а саме категоріям філософії, то тут дефініція через рід і видову відмінність малоефективна. У цих випадках застосовують дефініцію через вказівку на протилежність.

Наступним видом реального визначення є генетична дефініція. Генетичним визначенням називаєтьсятака реальна дефініція, у якій фіксуються способи походження і побудови визначуваного предмета. Генетичні дефініції широко застосовуються у математиці, фізиці, хімії тощо.

Широко розповсюдженою є операціональна дефініція. Операціональним визначенням називаєтьсятакий вид реальної дефініції, який полягає у описовіспецифічних експериментальних операцій для знаходження тих чи інших об’єктів.

До реальних дефініцій належить індуктивне визначення. Індуктивним визначенням є процедура, яка передбачає:

1) явну вказівку на вихідні елементи (вони або повністю перераховуються, або дається критерій, за яким можна виділити їх із певної множини) ;

2) правила утворення із вихідних елементів похідних;

3) обмеження, яке вказує, що окрім наведених в 1 і утворених відповідно до 2 немає ніяких інших, які б належали множині, що визначається.

Види номінальних дефініцій.

Номінальні дефініції поділяються на синтаксичні і семантичні, а семантичні – на аналітичні і синтетичні.

С и н т а к с и ч н и м називається визначення, у якому вказується, як можна замінити знаки або їх сполучення іншими (як правило коротшими), не звертаючи уваги на їх значення.

Граматичні знаки, коми, крапки, дужки тощо також визначаються синтаксично.

С е м а н т и ч н и м називається визначення, якепевному позначенню ставить у відповідність предмет,охарактеризований через його відмінні ознаки.

Наприклад, «Слово «п’ятикутник» означає багатокутник з п’ятьма сторонами». Особливістю семантичнихвизначень є те, що у них у правій частині говориться пропредмет, а у лівій – про термін.

Семантичні визначення, як уже зазначалося, мають дві підмножини:

· аналітичні визначення і

· синтетичні визначення.

А н а л і т и ч н и м визначенням називається такий вид семантичних дефініцій, який розкриває значення термінів, що уже існують у даній мові. Прикладамианалітичних визначень є визначення слів, що входять дотлумачних словників.

Аналітичні визначення вживають особливо тоді, коли один і той самий термін у різних науках вживається у різному значенні.

С и н т е т и ч н и м визначенням називається такий вид семантичних дефініцій, який розкриває значення терміна, що вперше вводиться, або уточнює значення терміна, який уже наявний у даній мові. Прикладами синтетичних визначень будуть визначення вперше введених термінів: «аеробіка», «ринкова економіка», «космонавтика» тощо.

 

Правила визначень.

Операція визначення поняття підпорядковується

Спеціальним правилам.

1. Дефініція повинна бути відповідною.

Тобто W Dfd i W Dfn повинні бути однаковими за обсягом. При порушенні цього правила виникає дві помилки: «занадто широка дефініція» та «занадто вузька дефініція».

2. Дефініція не повинна здійснюватися по колу.

При порушенні цього правила виникає помилка «коло у дефініції». Суть цієї помилки полягає у тому, що Dfd визначається через Dfn, a Dfn безпосередньо чи опосередковано визначається через Dfd.

Різновидом кола у визначенні є помилка, яка називається «тавтологією», або «теж, через те ж саме» («idemperidem» – лат.).

Т а в т о л о г і ч н и м и називаються дефініції, у яких Dfn повторює Dfd, але може бути вираженим іншими словами.

3. Дефініція по можливості не повинна бути заперечувальною.

Це правило враховує насамперед те, що множина, яка відповідає заперечувальному поняттю, найчастіше буває невизначеною. Іншими словами, оскільки Dfn у заперечувальній дефініції не вказує ніяких ознак, то він не утворює поняття, а отже, дефініція не виконує свого основного завдання.

Треба зауважити, що у математиці і деяких інших науках заперечувальні дефініції мають місце. Це найчастіше відбувається тоді, коли потрібно визначити гранично широкі поняття.

4. Дефініція повинна бути чіткою, ясною, вільною від двозначностей. При побудові визначень у ролі Dfn требавикористовувати не метафори і образні порівняння, а поняття, які мають чіткий смисл і значення.

 

 

Які існують найуживаніші дефініції судження?

Судження – це одна із форм мислення. Існує декілька його визначень. Наведемо найуживаніші з них:

«Судження – це думка, у якій стверджується наявність або відсутність властивостей у предметів, відношень між предметами, зв’язків між ситуаціями»;

«Судження є такою думкою, у якій при її висловлюванні дещо стверджується про предмети дійсності і яка об’єктивно є або істинною, або хибною і при цьому неодмінно однією із двох»;

«Судження – це думка, у якій стверджується або заперечується зв’язок між об’єктами і ознаками»;

«Судження – це думка, що виражається розповідними реченнями і є істинною або хибною».

Фактично всі ці визначення при їх різних мовних відмінностях – ідентичні.

 

Логічна структура судження.

Те, про що говориться у судженні, називається «предметом думки у судженні» або «логічним підметом судження», або «суб’єктом судження» і позначається буквою латинського алфавіту «S».