Інтегративна єдність соціо-еколого-економічного прогресу в концепції самопідтримуючого (сталого) розвитку

Мета сталого (стійкого) розвитку — перехід до господарської діяльності, зорієнтованої на досягнення соціальної справедливості та суспільного добробуту в поєднанні і екологічною безпекою шляхом введення природовідтворюючої складової як внутрішнього параметра функціонування економічної системи.

Необхідною умовою для досягнення сталого розвитку виступає зміна світової структури виробництва та системи суспільних цінностей, що лежать в його основі, з метою трансформації стихійної ринкової форми господарювання в соціалізовану та екологізовану.

Концепція сталого (стійкого) розвитку передбачає оптимальне використання в економічних і позаекономічних процесах природної складової та приведення у відповідність впливу людини на природу із здатністю останньої нести антропогенне навантаження, що забезпечить спроможність майбутніх поколінь задовольняти власні потреби й сприятиме подоланню екологічної кризи.

Оскільки у центрі соціально-економічного розвитку знаходиться людина та її потреби, все більшого значення на сьогоднішній день набуває поняття сталого "людського розвитку". Людський розвиток — це процес розширення можливостей вибору у різних сферах: від гарантування економічних, соціальних та політичних прав і свобод до можливостей творчої самореалізації та вдосконалення.

Сталий людський розвиток є тривалим у часі й означає задоволення фізичних, духовних та інших потреб людей на сталій основі, без погіршення можливостей вибору наступних поколінь. Мета сталого людського розвитку — перехід до господарської діяльності, зорієнтованої на досягнення соціальної справедливості та суспільного добробуту у поєднанні з екологічною безпекою людства.

Наростання антропогенного навантаження на довкілля зумовлює різке загострення екологічної ситуації в глобальному масштабі, наближає світове співтовариство до критичної межі в його взаємовідносинах з природою, яка втрачає відтворювальний та асиміляційний потенціал.

Екологічна криза — незворотні антропогенні зміни екосистеми, глобальне порушення природної рівноваги й деградація природного середовища, яке втрачає здатність до відтворення, асиміляції та саморегулювання.

Екологічна криза знаходить свій вияв у безпрецедентному за масштабами й темпами нарощуванні природотрансформаційних процесів, різкому зростанні негативного антропотехногенного впливу на довкілля:

— кількісному та якісному виснаженні природних ресурсів, зменшенні площі лісів, запасів прісної води, забрудненні океанів, розширенні зони пустель, скороченні ори п. земель тощо;

— інтенсифікації природних катаклізмів, стихійних лих,катастроф;

— глобальній зміні клімату, забрудненні атмосферном,повітря промисловими викидами, появі кислотних дощів, "озонових дір", виникненні парникового ефекту;

— зростанні генетичних загроз популяції у результаті збільшення кількості радіоактивних відходів, формуванні збудників нових хвороб;

— незворотних втратах у генофонді планети у зв'язку зі зникненням багатьох видів тварин і рослин тощо.

Поглиблення інтернаціоналізації соціально-економічної о розвитку посилює транскордонний характер екологічних проблем, провокуючи загрозу глобальної екологічної катастрофи. Екологічні чинники спричиняють появу нових явищ у міжнародних економічних відносинах. Ідеться насамперед про екологічний неоколоніалізм та екологічний протекціонізм.

Екологічний неоколоніалізм — екологічна експансія розвинутих країн, їхні спроби розв'язати власні екологічні проблеми за рахунок переміщення природонебезпечних виробництв, токсичних та радіоактивних відходів у мент розвинуті країни, інтенсивного використання світових природних багатств при консервації власних природних ресурсів, нарощування збуту за межами країни екологічно шкідливих товарів тощо.

Екологічний протекціонізм — політика держави, спрямована на заборону та обмеження виробництва, продажу і використання екологонебезпечної продукції та ввезення в країну технологій і товарів, які завдають шкоди навколишньому середовищу й становлять загрозу здоров'ю населення.

Підвищення рівня екологічної безпеки господарювання і подолання екологічної кризи передбачає радикальну перебудову взаємовідносин суспільства з навколишнім середовищем, екологізацію економічного розвитку і відбір пріоритетних напрямів природоохоронної діяльності.

Необхідні умови забезпечення екорозвитку:

— відбір запасів відтворюваних ресурсів не повинен перевищувати їх природне відтворення;

— споживання невідтворюваних ресурсів має відбуватись лише в замкнутих циклах, а їхнє вичерпання — компенсуватись замінниками чи технологічними нововведеннями;

— шкідливі викиди в навколишнє середовище не повинні перевищувати можливості самовідтворення екосистеми.