Відтворення національного продукту і національного багатства

Марксистська економічна школа обґрунтовувала необхідність обчислення сукупного суспільного продукту (ССП) як основного показника розвитку національної економіки. Протягом кількох десятиліть у нашій країні домінувало марксистське уявлення, що продуктивною є тільки праця зайнятих у сфері матеріального виробництва і що тільки така праця створює ССП. Інші ж сфери економіки — сфера послуг, духовне виробництво, управління — були віднесені до невиробничої сфери, а праця в них визначалася як непродуктивна, котра не створює ССП. Вважалося також, що працівники невиробничої сфери тільки споживають ССП.

Такі якісні характеристики продуктивної та непродуктивної праці були природними для економіки XVII— XIX ст., оскільки сфера послуг перебувала в зародковому стані. Однак таке трактування не відповідає реаліям сучасної економіки з розвинутою сферою послуг.

Догмат радянської економічної теорії про обов'язковість речового змісту продуктивної праці суперечить економічній логіці. Наслідки праці в так званій невиробничій сфері економіки також мають речовий зміст.

Переважна більшість сучасних економістів відстоюють позицію, що будь-яка суспільно корисна праця є продуктивною працею, оскільки створює національне багатство безпосередньо або опосередковано, а також сприяє, підвищенню добробуту людей. Отже, національний продукт створюється в усіх галузях та сферах економічної діяльності.

Результати суспільного відтворення відображає ціла Низка показників. Розглянемо окремі з них.

Валовий внутрішній продукт — загальна ринкова вартість усіх кінцевих товарів і послуг, створених на території певної країни протягом визначеного періоду (найчастіше одного року).

Проаналізувати результати суспільного відтворення дає змогу система національних рахунків (СНР), створена за такими методологічними принципами.

1.Концепція господарського кругообороту, за якою в економічній системі відбувається постійний рух потоків ресурсів і товарів, що обслуговуються потоками витрат і доходів.

2. Розширене трактування продуктивності праці, коли продуктивною вважається будь-яка діяльність, визнана суспільством як необхідна, що приносить дохід.

3. Використання поняття "додана вартість".

Для реального обчислення загального обсягу виробництва необхідно, щоб усі товари та послуги, вироблені протягом певного року, були враховані тільки один раз, оскільки значна кількість їх проходять декілька виробничих стадій. В метою уникнення багаторазового врахування одного й того Самого продукту при обчисленні ВВП враховується тільки Кінцевий продукт. Кінцевий продукт — це товари та послуги, куплені для споживання, а не з метою подальшої Обробки, переробки чи продажу.

Методи обчислення ВВП. Показник ВВП можна розрахувати трьома методами:

— виробничим;

— методом обчислення витрат;

— методом обчислення доходів.

При виробничому методі підсумовується додана вартість, створена всіма галузями економіки. Для кожної галузі спочатку розраховується обсяг валового випуску, зменшуваний на величину проміжного споживання. Отримані показники додаються. Однак через складність підрахунків цей метод практично не використовується.

Метод обчислення витрат полягає в додаванні витрат усіх економічних суб'єктів: домашніх господарств, підприємств, держави, а також іноземних підприємств та громадян, які здійснюють експортно-імпортні операції. Отриманий показник матиме такий вигляд:

ВВП = С + І + G + NE,

де С — витрати домашніх господарств на придбання споживчих товарів; І — валові приватні інвестиції (витрати підприємств на придбання сировини, матеріалів, обладнання, технологій тощо); G — витрати держави на утримання державного апарату (армії, правоохоронних органів та ін.); NE — чистий експорт, розрахований як різниця між вартістю вивезених із країни і ввезених у країну товарів.

Метод обчислення доходів передбачає додавання всіх доходів економічних суб'єктів країни:

ВВП = A + W + P + i + r + T _Н,

де А — амортизаційні відрахування; W — заробітна плата з усіма додатковими виплатами до неї; Р — прибуток підприємств усіх форм власності та господарювання (до вирахування податків); i — процент, що його отримують домашні господарства від розміщення заощаджень у фінансових установах; r — рентні доходи власників різноманітного майна від передачі його в оренду; Т_Н — непрямі податки (на додану вартість, акцизи, мито), що входять у ціну товару.

Використання того чи іншого методу розрахунку ВВП залежить від чинної інформаційно-статистичної бази.