Величина доходу від використання праці, землі й капіталу визначається величиною їхнього граничного внеску у виробництво певних товарів чи послуг.

Якщо ж на ринку ресурсів продаються не послуги, а самі ресурси (земля), то ціна землі залежить:

— від поточної вартості її граничного продукту;

— від вартості її граничного продукту в майбутньому. Це означає, що ціна землі є дисконтованою поточноюціною ренти. Іншими словами, ціна землі прямо пропорційна величині ренти й обернено пропорційна величині процентної ставки. Це означає, що власник землі продасть її за ціною, яка не повинна бути меншою, ніж відсоток, який він отримає, альтернативно розмістивши виручений від продажу грошовий капітал (у даному випадку на банківському рахунку).

Конкретні форми рентних доходів розглядаються у главі 12 "Ринкові відносини в аграрному секторі економіки".

Сучасна економічна теорія поняття ренти застосовує не тільки стосовно землі, а й стосовно фізичного капіталу, найманої праці та підприємницьких здібностей, якщо пропозиція цих ресурсів нееластична. Наприклад, видатні співаки, шахісти, спортсмени, програмісти, як і видатні Організатори виробництва, а також власники капітальних ресурсів, що не можуть довільно збільшуватися впродовж певного часу, як і землі з особливими якостями, мають монопольний рентний дохід (ренту).

Разом з тим, фізичний капітал як фактор виробництва, на відміну від землі, пропозиція якої визначається не самою економічною системою, а чинниками, що знаходяться поза її межами, створюється самою економічною системою з метою примноження і прискорення створюваних за допомогою фізичного капіталу нових товарів та послуг. Для того щоб підкреслити відмінність між економічною рентою на природні ресурси, пропозиція яких нееластична, та розміром орендної плати (ренти) на капітал, пропозиція якого є еластичною, дохід на капітал називають річною процентною ставкою.

На відміну від теорії К. Маркса, де прибуток (дохід на капітал) набирає форм підприємницького доходу (доходу функціонального капіталіста) і позичкового відсотка (доходу позичкового капіталіста), сучасна економічна теорія розглядає відсоток як ціну капіталу, незалежно від того, хто його отримує: власник позичкового чи фізичного капіталу.

Пояснюється такий підхід тим, що в сучасних умовах, коли акціонерна форма капіталу стала панівною, доходи від акціонерного капіталу виступають як відсоток грошового капіталу. Якщо, приміром, річна відсоткова ставка дорівнює 8 %, а загальна вартість капітальних благ оцінюється в 1 млн. грн., то річний дохід на капітал відповідно становитиме 80 тис. грн.

Класична та кейнсіанська теорії по-різному підходять до проблеми визначення відсоткової ставки. Загалом у теорії для розуміння факторів, що визначають відсоткову ставку, використовують поняття "чиста відсоткова ставка".

Чиста відсоткова ставка — це ціна, яку необхідно заплатити за отримання грошової позики з метою реалізації проекту без будь-якого ризику.

Дж. М. Кейнс стверджував, що відсоткова ставка — грошовий феномен, який визначається співвідношенням попиту і пропозиції па гроші. Пропозиція грошей визначається зовні (екзогенно), а попит на гроші визначається спекулятивними потребами, бажанням мати гроші для непередбачуваних ситуацій та здійснювати трансакції (операційний попит на гроші). Гроші, таким чином, виступають засобом накопичення багатства. Альтернативними витратами зберігання багатства у грошовій формі є норма доходу, яка могла б бути отримана від розміщення цих грошей у формі інших фінансових активів. Арбітражні операції на фондовому ринку зумовлюють вирівнювання норми доходу від усіх фінансових активів, а визначена таким чином єдина відсоткова ставка є ринковою ставкою відсотка.

Прихильники класичної економічної теорії вважають, що ставка відсотка визначається продуктивністю (попитом на інвестиційні ресурси:) та ощадливістю (пропозицією заощаджень). Графічна точка перетину кривих заощаджень та інвестицій є рівноважною ставкою відсотка. Норма доходу від фізичних та фінансових активів має тенденцію до вирівнювання, утворюючи таким чином єдину ринкову відсоткову ставку.

Дж. М. Кейнс стверджував, що спекуляції на ринку облігацій можуть стабілізувати ставку відсотка, і тоді вона відрізнятиметься від норми прибутку на фізичний капітал. Згодом економіст Дж. Р. Хікс за допомогою моделі IS — LM довів, що відсоткової ставка є водночас і грошовим, і реальним феноменом. А іде пізніше монетаристи ще раз показали, що ставка відсотка є реальним явищем, і норма прибутку від фізичних та фінансових активів має тенденцію до вирівнювання в довгостроковому періоді.

Досі ми розглядали форми факторних доходів власників капіталу і землі, які не займаються підприємницькою діяльністю (або незалежно від того, займаються вони підприємницькою діяльністю чи ні). Тепер розглянемо, яких же форм набуває дохід підприємця.

Величина доходжу підприємця, як і власників інших ресурсів, визначається граничним продуктом ресурсу "здатність до підприємництва".

Винагорода, яку отримує підприємець, набуває форми підприємницького доходу, або прибутку.

Прибуток підприємця є платою за організаційну т;і управлінську діяльність, новаторство і ризик.

Підприємницький дохід (прибуток підприємця) набуває форм нормального та економічного прибутку.

Нормальний прибуток визначається як сума всіх мінімальних потенційних доходів, що є втратами від альтернативних варіантів використання можливостей підприємця, тобто це альтернативні, або неявні, витрати. Отже, нормальний прибуток є елементом витрат і набуває форми винагороди за використання підприємцем покладених на нього функцій.

Економічний прибуток —чистий прибуток, який залишається після вилучення з виторгу від реалізації всіх витрат, включаючи й нормальний прибуток.

Економічний прибуток — це власність підприємця, але він використовується ним не тільки для особистих цілей, а й спрямовується на розвиток виробництва, вирішення певних соціальних проблем тощо.

За маржиналістською концепцією розподілу доходів первинний процес формування факторних доходів здійснюється на ринку ресурсів, а власниками ресурсів є домогосподарства, які, зокрема, пропонують капітал фірмам. Насправді власниками капіталу є підприємства, які його і використовують у процесі виробництва. Саме підприємства одержують дохід на капітал, який потім у певному обсязі різноманітними шляхами переходить до домогосподарств.