Підприємець може збільшувати чисельність найманих працівників до тих пір, поки грошова оцінка граничного продукту дорівнюватиме величині заробітної плати.

Пояснимо це на прикладі.

На ринку праці найманий працівник продає свою здатність до праці на певний строк з обумовленими часовими інтервалами роботи й відпочинку, а також розмірами і строками виплати заробітної плати. Реалізація цієї здатності є процес праці.

Відтак найманий працівник на термін, обумовлений трудовим договором, втрачає право використовувати свою здатність до праці на свій розсуд. Підприємець (капіталіст), який купив (оплатив) право на тимчасове використання здатності до праці певного працівника, скористається тільки тими його здібностями, які необхідні йому для нормального процесу виробництва саме в тій галузі, яку він (підприємець) представляє. Найманий працівник не перестає при цьому бути носієм здатності до праці, оскільки вона невіддільна від нього. І тільки результат діяльності найманого працівника може бути відчуженим. Саме тому є підстави стверджувати, що підприємець купує трудові послуги, тобто право на використання трудової діяльності найманого робітника (саму функцію робочої сили).

Процес використання робочої сили і процес її виробництва та відтворення не тотожні.

Процес використання робочої сили для найманого працівника — це час, протягом якого він працює на Підприємстві, приводячи в рух землю і капітал, що не є його власністю, але в ціні вироблених товарів та послуг є і його Частка. Це час функціонального відчуження найманої праці На користь підприємства, де працює найманий робітник.

Для підприємця процес використання робочої сили є водночас процесом функціонального відчуження й інших ресурсів (землі та капіталу) тоді як найманому робітникові байдуже, скільки для підприємця коштує використання всіх інших економічних ресурсів. Його інтерес полягає лише в Можливості компенсувати затрати своїх фізичних та розумових здібностей, можливості не втратити здатність до найманої праці в майбутньому, а також можливості утримувати сім'ю тощо. Іншими словами, йдеться про відтворення робочої сили або здатності до найманої праці. Оскільки Сам працівник є носієм цієї здатності, то відтворення її Можливе тільки через відтворення самого працівника. Тому Затрати на відтворення здатності до праці за своїм змістом Є затратами на товари та послуги, споживання яких забезпечує відтворення самого робітника з його здатністю до найманої праці.

Слід зазначити, що час використання найманої праці впродовж робочого дня (тижня, місяця, року), обумовлений Трудовим договором, може не збігатися з часом, необхідним для відтворення робочої сили.

Ця розбіжність може проявитися двояко:

— час, необхідний для відтворення робочої сили, більший, ніж час використання найманої праці;

— час використання робочої сили перевищує час, необхідний для її (робочої сили) відтворення.

Перша ситуація неприйнятна для підприємця (роботодавця), оскільки потребує виплати вищої винагороди за послуги найманої праці, ніж того варті послуги, відтак означає для підприємця економічний збиток від праці (P_L < 0).

Друга ситуація передбачає, що протягом першої половини дня (пропорцію взято довільно) працівник створює вартість, еквівалентну вартості його робочої сили, а протягом другої — надлишок вартості, який нееквівалентно привласнюється підприємцем і забезпечує йому економічний прибуток праці (P_L > 0).

Окрім описаних ситуацій, можлива ще одна, за якої підприємство від використання трудових послуг отримує нульовий прибуток (P_L = 0). Така ситуація складається тоді, коли час використання найманої праці дорівнює часу, необхідному для відтворення робочої сили.

Як бачимо, маржиналістська концепція має багато спільного з марксистською в розумінні механізму розподільчих відносин. Але те, що К. Маркс визначає як додаткову вартість, немарксистська економічна наука визначає як нормальний прибуток (P_NL) на робочу силу (працю), який привласнює власник капіталу, купивши на певний час право функціонального використання цього ресурсу.

Немарксистська концепція зовсім не торкається проблем експлуатації, тоді як для марксистської класовий підхід і експлуататорський зміст капіталістичного устрою є визначальними.

Підбиваючи підсумок щодо розуміння змісту заробітної плати, слід зазначити, що кожний із підходів має сенс і водночас "слабкі" місця, не забезпечуючи таким чином достатньої визначеності щодо низки питань.

По-перше, якщо найманий працівник продає трудові послуги, а заробітна плата є їхньою ціною, то не зрозуміло, яким чином ця ціна визначається, адже в момент підписання трудового контракту праці ще немає, а домовленість про величину заробітної плати вже є.

По-друге, якщо оплачується вартість трудових послуг, а отже, здійснюється еквівалентний обмін, то не зрозуміло, звідки береться нормальний прибуток від використання праці.

По-третє, якщо ціна трудових послуг визначається граничним продуктом, то визначити його в кожному конкретному випадку вкрай важко, а якщо навіть і можливо, то тільки після процесу використання праці, а не до його початку.

Якщо ж стати на позицію, що заробітна плата є величиною вартості робочої сили, то по зрозумілою виявляється диференціація в оплаті людей з однаковим рівнем кваліфікації тощо.

Таким чином, розуміння суті заробітної плати й закону, який її відображає, не охоплює всієї різноманітності її змісту. Для розуміння суті важливим є один із аспектів праці — ставка заробітної плати, яка є ціною, що її сплачує роботодавець найманому працівникові за функціональне використання його праці.

Окрім ставки, заробітна плата формується на підставі багатьох різних за своїм функціональним значенням складових. Співвідношення цих елементів утворює структуру заробітної плати, яка охоплює: основну та додаткову зарплату, а також види винагород, що входять до кожної зі складових.

Заробітна плата має дві основні форми: відрядну та погодинну. Кожна із форм проявляє себе у відповідних системах. Відрядна заробітна плата — це форма, що заохочує збільшення обсягів виробництва продукту. Вона застосовується тоді, коли саме від інтенсивності праці робітника залежить обсяг виробництва.

Відрядна форма зарплати передбачає систему доплат за економію палива, енергії, сировини, матеріалів, за ефективне використання устаткування, за ставлення до праці, за ризик і т. ін.

Погодинна форма заробітної плати застосовується там, де потрібно виробляти продукту саме стільки, скільки того вимагає технологія. Надлишок виробленої продукції є порушенням технології і не стимулюється.

Погодинна форма існує як погодинно-нормативна і погодинно-преміальна.

Перша передбачає оплату за відпрацьований час та при виконанні нормативів робіт, які (нормативи) періодично переглядаються.

Друга (погодинно-преміальна) передбачає оплату працівника за відпрацьований час та додаткову виплату премій за економію витрат, досконаліші форми організації праці тощо.

Між найманим працівником і власником капіталу існує постійна суперечність. У системі оплати праці ця суперечність проявляється в тому, що найманий працівник, який отримує свою частку незалежно від фінансового стану підприємства, на якому працює, залишається байдужим до його (підприємства) долі. Для того щоб зацікавити найманого працівника в результативній діяльності підприємства, застосовують систему больової участі в розподілі доходів підприємства.

Частка участі найманого працівника в доходах фірми визначається двояко:

— визначенням частки кожного працівника в чистому доході підприємства;

— у формі акціонування й отримання дивідендів на певний обсяг акціонерного капіталу.

Вважають, що ця система відображає співробітництво праці й капіталу.

У сучасних умовах заробітна плата формується не тільки на основі угоди між працею і капіталом. Організація оплати праці в Україні здійснюється на основі Генеральної тарифної угоди, галузевих та регіональних угод, колективних та індивідуальних договорів. На рівень заробітної плати впливає держава (встановлюючи гарантований мінімум, нижче якого капітал не має право оплачувати працю) і профспілки, сила й авторитет яких суттєво впливають на рівень заробітної плати. Два останні інститути (профспілки і держава) порушують конкурентне середовище на ринку праці. Тому тут має місце недосконала конкуренція.

Розрізняють:

— номінальну заробітну плату — суму грошей, яку отримує власник робочої сили за певний проміжок часу (годину, день, місяць);

— реальну заробітну плату — грошовий еквівалент маси товарів і послуг, які можна придбати за номінальну заробітну плату.

Реальна заробітна плата, таким чином, залежить від величини номінальної і рівня цін.

У світовій практиці показник реальної заробітної плати визначається шляхом ділення номінальної заробітної плати на індекс споживчих цін:

W _{реальна} = W _ном: ІСЦ,

де W _{реальна} — реальна заробітна плата; W _ном — номінальна заробітна плата; ІСЦ — індекс споживчих цін на товари та послуги.

З метою ресурсного забезпечення мінімально необхідного рівня відтворення робочої сили згідно з міжнародними трудовими нормами використовують показник мінімальної заробітної плати.

Мінімальна заробітна плата — грошовий еквівалент, що забезпечує задоволення потреб на рівні простого відтворення робочої сили найнижчої кваліфікації, за умови здійснення трудового процесу в межах суспільно-нормативної інтенсивності праці.

Згідно із Законом України "Про оплату праці" держава гарантує мінімальну заробітну плату на всій території України для підприємств усіх форм власності й господарювання. Розмір її встановлюється не нижчим за вартісну величину межі малозабезпеченості в розрахунку на працездатну особу.

Застосування нинішньої моделі регулювання оплати праці свідчить про недооцінку ролі і значення відтворювальної, регулюючої, стимулюючої та соціально-захисної функції даного нормативу.

Розміри заробітної плати в різних країнах суттєво відрізняються. Причинами відмінностей у національному рівні заробітної плати є:

— розмір вартості робочої сили;

— технологічний рівень виробництва;

— рівень продуктивності праці;

— сила й авторитет профспілок;

— вплив держави на політику доходів.

В Україні діє тарифна система, яка включає:

— тарифні ставки;

— тарифні сітки;

— схеми посадових окладів;

— тарифно-кваліфікаційні характеристики.

За допомогою тарифної системи заробітної плати здійснюють диференціацію робіт залежно від їхньої складності, а робітників — залежно від їхньої кваліфікації та рівня відповідальності за розрядами тарифних сіток. Вони є основою диференціації заробітної плати.

Якщо розглядати заробітну плату як окреме економічне явище, то можна виявити, що у формах і системах заробітної плати проявляється дія двох принципів (законів) її формування:

— усереднений рівень оплати праці в країні визначається вартістю робочої сили (встановлення мінімального гарантованого рівня всім працівникам незалежно від кінцевих результатів);

— диференціація заробітної плати (залежно від рівня кваліфікації, продуктивності праці, ризиковості, відповідальності й т. ін.) здійснюється на основі закону граничної корисності, що проявляється як закон граничної продуктивності, або на основі ціни трудових послуг, наданих найманими працівниками підприємцям.

Ми розглянули принципи розподілу доходу на працю (робочу силу) як економічний ресурс за маржиналістською концепцією. Який же принцип (закон) розподілу визначає дохід на землю й капітал? Маржиналізм визначає ресурс "земля" як природний фактор, необхідний для виробництва продуктів, а "капітал" (споруди, будівлі, устаткування) як такий, що вироблений і нагромаджений у минулому, а використовується зараз для виробництва нових товарів та послуг.

Земля і капітал як економічні ресурси можуть бути продані, а можуть здаватися в користування на певний час за певну плату. У першому випадку має місце соціальне відчуження факторів, яке передбачає зміну їхнього власника, у другому — функціональне відчуження, що не передбачає зміни власника. Воно ґрунтується на зміні користувача певними ресурсами й означає продаж не ресурсів, а права користування послугами, які надаються завдяки використанню певних ресурсів.

Купівля землі й капіталу передбачає плату (ціну) за придбанняцих ресурсів у власність на невизначений час.

Купівля права на користування послугами землі та капіталу реалізується через ціну, яка набуває форми ренти і процента.

Рента (від лат. reddo) в перекладі означає повертати, сплачувати. У сучасному розумінні цей термін означає дохід від землі, який регулярно отримують її власники, не займаючись підприємницькою діяльністю.

Ціна землі як форма доходу є похідною від величини ренти, що є ціною за право на тимчасове використання споживних властивостей ресурсів.

Ціна ренти на землю визначається граничним продуктом землі. Це означає, що фірма збільшуватиме обсяг використання цього фактора до того часу, поки вартість граничного продукту від нього не зрівняється з ціною ренти.