Глобалізація як закономірний процес світогосподарського розвитку

Глобалізація (від франц. global — планетарний, всеосяжний) — всеохоплюючий процес трансформації світового співтовариства у відкриту цілісну систему інформаційно-технологічних, фінансово-економічних, суспільно-політичних, соціально-культурних взаємозв'язків та взаємозалежностей.

Поняття "глобалізація" увійшло в науковий обіг у 80-ті роки XX ст. як відображення фундаментальних перетворень сучасної світової економіки, зумовлених посиленням дії загальноцивілізаційних законів та закономірностей, які охоплюють усі сфери суспільного життя й формують постіндустріальну світову цивілізацію.

Загальна характеристика процесу глобалізації

 

Процес глобалізації розвивається під впливом сукупності техніко-технологічних, соціально-економічних, політичних, морально-етичних та культурних факторів.

Революція в галузі інформаційних технологій, формування інтерактивних інформаційних мереж, використання новітніх комунікаційних засобів (супутникового телебачення, комп'ютерів, факс-зв'язку, Інтернету, реактивної авіації, контейнерних перевезень), дигіталізація (використання цифрових методів обробки, зберігання і відтворення інформації) уможливили:

— формування глобальної інформаційної інфраструктури та інтеграцію інформаційних ресурсів всіх рівнів, обсягів, масштабів;

— безпрецедентне зростання мобільності фінансових, матеріальних, людських та інформаційних ресурсів і об'єднання географічно роздрібненого світу у систему, яка функціонує у режимі реального часу;

уніфікацію та упорядкування міжнародних потоків інформації, створення програмних засобів підтримки великих масивів баз даних і забезпечення легкого доступу до них;

Фактори глобалізації

 

Згідно з концепцією глобалізації відомого західного дослідника Маршалла Макклюена (1911—1980) формування глобальної інформаційної інфраструктури викликало віртуальне звуження світової цивілізації та формування "глобального села" (global village)¹ — нової технологічної, соціально-економічної і політичної системи в еволюції цивілізації.

Водночас, на думку багатьох вчених, технологічні зміни зробили глобалізацію можливою, а соціально-економічні — реальною.

Найважливішими соціально-економічними передумовами глобалізації стали:

— подальша інтернаціоналізація економіки, посилення її транснаціоналізації та формування блукаючих інтернаціональних відтворювальних ядер, які перетворюють цілі країни у країни-системи, здатні контролювати величезні господарські зони;

— крах командно-адміністративної системи, утвердження ринкового механізму у світовому масштабі на основі використання уніфікованих механізмів функціонування і розвитку;

— лібералізація торгівлі товарами, послугами, інтелектуальною власністю, прийняття єдиних правил у сфері регулювання банківських та фінансових операцій, стандартизації та сертифікації продукції тощо.

Форми прояву глобалізації:

— формування загальнопланетарного науково-інформаційного простору, глобальної інформаційної інфраструктури, світової комунікаційної мережі та технологічних макросистем у сфері виробництва, транспорту і зв'язку;

— інтенсифікація міжнародних трансакцій, становлення глобальних ринків робочої сили, товарів, інформаційних технологій на основі поступового демонтажу торговельних бар'єрів, підписання багатосторонніх торговельних угод тощо;

— бурхливе зростання світового фінансового ринку, який функціонує в режимі реального часу; різке збільшення обсягів і швидкості переміщення капіталів; інтенсифікація глобальних фінансових операцій.

Генезис глобальної інтеграції

Завдяки розвитку електронних технологій та новітніх засобів зв'язку світова фінансова система перетворилась у постійно діючу глобальну мережу, в рамках якої так звані мегабайтні гроші (у формі сигналів на моніторах) швидко переміщуються у будь-яку точку світу, розсікаючи кібер-простір та багато разів змінюючи напрямок. Відмінною ознакою глобалізації стала фінансова революція, пов'язана з еквітізацією світової економіки (від англ. " equities " — звичайні акції) на основі розширення глобальної фондової капіталізації;

— зростання відкритості та взаємозалежності економік, господарсько-технологічне зближення країн, інтенсифікація регіональних інтеграційних процесів, розвиток міжконтинентальної інтеграції тощо;

— становлення єдиного світового виробництва на основі розміщення різних складових виробничо-збутового процесу у різних країнах та інтенсифікації планетарної діяльності глобальних господарських комплексів (мультинаціональних компаній, багато профільних транснаціональних корпорацій, транснаціональних банків, їх об'єднань тощо);

— виникнення нових глобальних економічних суб'єктів(транснаціональних корпорацій, регіональних об'єднань, міжнародних організацій, міст-мегаполісів, видатних особистостей) та нових форм ринкової поведінки (глобальних стратегій, нових методів конкурентної боротьби, глобальних мереж, об'єднань, поглинань, стратегічних альянсів тощо);

— міжнародний рух циклічних коливань економіки, біржових, валютних, фінансових криз; зближення процентних ставок, внутрішніх та світових цін тощо;

— уніфікація ведення бізнесу, формування нової системи глобального управління; зростання кількості наднаціональних структур регулювання світового господарства, міжурядових та неурядових міжнародних організацій;

— інформаційно-культурне зближення народів, поширення єдиних стандартів життя, уніфікація уподобань, цінностей, принципів і норм поведінки, універсалізація культури тощо;

— формування специфічних інтересів та нових суперечностей, порушення рівноваги світової екосистеми та загострення глобальних проблем.

В сучасній науковій літературі виокремились два основних підходи до визначення хронологічних меж глобалізації.

Представники першого (широкого) підходу трактують глобалізацію як тривалий історичний процес поетапного формування загальнопланетарної цілісності, який супроводжував весь процес цивілізаційного розвитку або ж розпочався приблизно 100 років тому у зв'язку з інтенсифікацією зовнішньоекономічних зв'язків. Так, наприклад, фахівці Світового банку виокремлюють три хвилі глобалізації:

— перша хвиля {1870 — 1914 pp.), яка стала неперевершеною, оскільки частка міжнародної торгівлі у валовому світовому доході у цей період зросла у два рази, а кумулятивний обсяг інвестицій до країн, що розвиваються, становив 32 %, водночас міграція охопила 10 % населення;

— друга хвиля (1950 — 1970 pp.), пов'язана з поновленням попереднього стану після руйнації міжнародних зв'язків у ході двох світових воєн. У цей період частка обсягу світової торгівлі у світовому ВВП досягнула рівня 1913 p., кумулятивний обсяг інвестицій до країн, що розвиваються, становив 11 %;

— третя хвиля (починаючи з 1970 p.), започаткована потужним розвитком сучасних інформаційних і транспортних технологій. У 1998 р. кумулятивний обсяг інвестицій у країни, що розвиваються, досягнув 22 %.

У рамках цього підходу є й інші варіанти періодизації процесу глобалізації. Так, наприклад, деякі дослідники виокремлюють:

— колоніальну глобалізацію як наслідок Великих географічних відкриттів XV—XVI ст.;

— повільну еволюційну глобалізацію, яка тривала до кінця XIX ст.;

— прискорену глобалізацію — XX ст.

Існує також підхід, згідно з яким глобалізація поділяється на:

— в'ялоплинну (до початку епохи Великих географічних відкриттів);

— повільно прогресуючу (від епохи Великих географічних відкриттів до середини XX ст.);

— структурну, пов'язану з переділом світу й утворенням протилежних економічних систем (середина XIX —80-ті роки XX ст.);

— послідовну глобалізацію (сучасний етап).

Представники другого (вужчого) підходу розглядають глобалізацію як новітнє явище, пов'язане з XX ст. або останньою чвертю XX ст., аргументуючи свою думку вони звертають увагу на те, що:

—до XX ст. міжнародна економіка базувалася на відносинах між країнами, водночас світова економка XX ст. опирається на мережу зв'язків, які пронизують наскрізь господарства окремих країн;

— якою б не була частка зовнішньої торгівлі у ВВПсвіту до XX ст., загальний обсяг торгівлі та її інтенсифікація за сучасних умов є незіставними;

— новітні переливання фінансових ресурсів не вкладаються у звичне розуміння експорту капіталу;

— транснаціоналізація економіки, транскордонне виробництво та феномен глобалізації комунікацій були започатковані лише у XX ст.

Таким чином глобалізація є багаторівневим, багатовимірним, складним та суперечливим процесом, який відіграє системоутворюючу роль у формуванні загальнопланетарного господарського організму. Розрізняють глобальні вертикальні (індивідуально-групові, кланові, державні, міжнародні) і глобальні горизонтальні (правові, економічні, політичні, культурні, освітні, інституційні та ін.) трансформації.

О знаки глобалізації

 

 

 2. Сутність, ознаки та рівні глобалізації економіки

Глобалізація економіки — це новітній, складний, багатогранний та багаторівневий процес якісних перетворень інтеграційних процесів у світовій економіці на основі зростання обсягів та прискорення міжнародних переміщень товарів, послуг, капіталу, широкого розвитку новітніх інформаційних технологій, глобальних телекомунікаційних мереж тощо.

Глобалізація економіки — домінуюча складова глобалізації, закономірна тенденція інтеграції світового господарства в єдиний економічний простір.

Глобалізація економіки як процес переходу від світової до планетарної господарської системи

 

В умовах глобалізації інтернаціоналізація економіки набуває нових рис:

— формується глобальне світове виробництво на основі зародження наднаціональних відтворювальних потоків та інтернаціональних блукаючих ядер; планетарного охоплення світової економіки транснаціональними корпораціями і транснаціональними банками; розвитку довгострокових виробничих зв'язків, стратегічних альянсів, договорів про співдружність; переходу від фордистської моделі економічного розвитку, характерної для індустріального суспільства XX ст., до постфордизму, заснованому на новітніх мережевих зв'язках;

— кардинально міняється зміст світових господарських зв'язків: темпи зростання міжнародної торгівлі випереджають темпи зростання виробництва, а фінансові потоки перевищують трансакції, пов'язані з експортом товарів і послуг;

— змінюється спрямованість і структура міжнародної торгівлі, зростає товарообмін наукомісткою, високотехнологічною продукцією між розвинутими країнами;

— якісних перетворень зазнає фінансова сфера, змінюється її роль у світовій економіці на основі прогресуючого зростання валютних, фондових, кредитних ринків тощо. Продовжуючи обслуговувати економіку, транскордонні фінансові потоки все більше виступають як самодостатні та відірвані від реального відтворювального процесу.

— посилюється орієнтація розвинутих економік на розгортання всіх сфер людської активності: здатність генерувати нові знання, швидко їх застосовувати, використовуючи сучасні методи обробки інформації;

— інтенсифікується пошук світового центру управління та інструментів регулювання глобальних світогосподарських процесів.

Глобальна економіка — якісно новий стан світової економіки, яка поступово перетворюється в цілісний глобальний організм, поєднаний гігантською виробничо-збутовою мережею, глобальною фінансовою системою, планетарною інформаційною мережею тощо.

Глобалізація є складною ієрархічною системою, яка розгортається на різних рівнях.