Доручення. Форма довіреності та її види.

Довіреністю є письмове уповноваження, яке видається однією особою іншій для представництва перед третіми особами. Найчастіше доручення видається для підтвердження повноважень добровільного представництва. Однак якщо саме добровільне представництво має в основі договір між представляють, і представником, то видача довіреності за своєю юридичною природою являє собою односторонню угоду, що здійснюються за одноосібним розсуд подається. Іншими словами, для видачі довіреності і набуття нею юридичної сили не потрібна згода представника.

На відміну від договору, що регулює внутрішні відносини між представником і представляють, доручення покликана забезпечити зовнішній ефект представництва, а саме встановити правовий зв'язок між представляють, і третьою особою за допомогою дій представника. Знайомлячись з дорученням, треті, яким вона власне і адресується, дізнаються, якими повноваженнями володіє представник.

Договір ж чи інший юридичний факт, що послужив основою для видачі довіреності, як такої третіх осіб не стосується. Будь-які угоди та інші юридичні дії, вчинені представником в рамках наданих йому повноважень, носять для подається обов'язковий характер. Зокрема, представлений не може відмовитися від виконання укладеного на підставі довіреності договору, пославшись на те, що представник порушив укладений між ними договір про представництво, наприклад, відступив від даних йому вказівок, якщо тільки вони не були чітко відображені в договорі, але і в довіреності. Іншими словами, у разі розбіжностей між договором, визначальним внутрішні відносини акредитуючої і представника, і виданої представнику довіреністю, права та обов'язки подається, що випливають угод, укладених представником з третіми особами, визначаються повноваженнями, зафіксованими в дорученні, а не у договорі про представництво (наприклад в договорі доручення).

Одне з основних вимог, що пред'являються до довіреності, - її форма. Довіреність повинна бути неодмінно письмовій. Мова йде про доручення, виданого на вчинення правочинів, що потребують нотаріальної форми (наприклад, угод з нерухомістю), то вона повинна бути нотаріально посвідчений. Виняток з цього правила може бути передбачене в законі. Довіреність на вчинення правочину, що вимагає нотаріального посвідчення, видається в нотаріальній формі, якщо інше не передбачено законом.

Однак бувають випадки, коли письмові довіреності, особливим чином оформлені, здатні замінити собою необхідну законом нотаріальне посвідчення. Такі випадки пов'язані з особливим положенням, в якому опинилися представлені. До цього переліку входять: 1.) Довіреності осіб, які перебувають на лікуванні в госпіталях, санаторіях та інших військово-лікувальних установи. таку угоду повинен засвідчити начальник установи, його заступник з медичної частини або старший або черговий лікар.

2.) Довіреності військовослужбовців, посвідчені командиром (начальником) військової частини, з'єднання, установи чи військово-навчального закладу. У такому ж порядку можуть бути засвідчені тими ж особами довіреності робітників і службовців, членів їх сімей і членів сімей військовослужбовців за умови, якщо частина, з'єднання, установи або військово-навчальний заклад розташовані в місцевості, де відсутні нотаріальні контори (нотаріус та інші органи, у функції яких входить вчинення нотаріальних дій.

3.) Довіреності осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі (маються на увазі ув'язнені), можуть бути посвідчені начальниками місць позбавлення волі.

4.) Довіреності повнолітніх дієздатних громадян, які перебувають у закладах соціального захисту населення - будинках для престарілих, інвалідів і т.д., ці довіреності повинні бути засвідчені адміністрацією установи або керівником або заступником відповідного органу.

У випадках отримання заробітної плати та інших платежів, пов'язаних з трудовими відносинами, виплати винагороди авторам і винахідникам, пенсій, допомог і стипендій, вкладів громадян в банках і на одержання грошової, посилкової чи іншої кореспонденції можуть бути представлені довіреності, які засвідчені або організацією, в якої представлений (довіритель) працює або навчається, або житлово-експлуатаційною організацією за місцем його проживання, або адміністрацією стаціонарного лікувального закладу, в якому він перебуває на лікуванні.

До дорученнями пред'являються також і спеціальні вимоги щодо їх форми, наприклад скріплення їх печаткою організації, необхідно тільки тоді, коли на цей рахунок є вказівка ​​в законі або іншому правовому акті чи угоді сторін. Зокрема пунктом 5 статті 185 Цивільного кодексу передбачено, що при видачі довіреності від імені юридичної особи необхідна наявність, крім відповідного підпису, також печатки організації. Крім того, встановлено, що довіреність на одержання чи видачу грошей або інших майнових цінностей від імені юридичної особи, яка перебуває у державній або муніципальній власності, повинна бути скріплена другим підписом головного бухгалтера.

Довіреність за загальним правилом підписується керівником. Дійсною є, однак, довіреність, підписана і іншою особою, якщо воно наділене відповідними повноваженнями установчим документом організації.

За змістом та обсягом повноважень, якими наділяється представник, розрізняються три види довіреності: 1). Генеральні (загальні) доручення видаються для здійснення різноманітних угод та інших юридичних дій протягом певного періоду часу (наприклад, довіреність, що видається керівнику філії юридичної особи), 2).Спеціальні доручення видаються на здійснення ряду однорідних угод чи інших юридичних дій. До них відносяться доручення для представництва в суді, арбітражному суді, на одержання товарно-матеріальних цінностей від вантажоперевізника і т.д., 3). Разові доручення видаються для здійснення строго визначеної угоди чи іншої юридичної дії.

2. Посвідчення довіреностей.

Нотаріус засвідчує довіреність від імені однієї або кількох осіб, на ім'я одного або кількох осіб.

Довіреність, що видається в порядку передоручення, підлягає нотаріальному посвідченню при представленні основної довіреності, в якій обумовлено право передоручення, або при представленні доказів того, що представник за основним дорученням примушений до цього силою обставин для охорони інтересів видала довіреність. Довіреність, видана в порядку передоручення, не повинна містити в собі більше прав, ніж надано по основному дорученню. Термін дії довіреності, виданої в порядку передоручення, не може перевищувати строку дії довіреності, на підставі якої вона видана.

3. Строк довіреності.

Цивільний кодекс встановлює граничний термін доручення, який становить три роки. Довіреність, видана на більший термін, буде дійсна лише протягом трьох років. Відсутність строку у довіреності не тягне за собою втрати довіреністю юридичної сили. Таке доручення діє один рік. Проте з терміном пов'язана інша, вже абсолютно обов'язкова вимога, порушення якого тягне нікчемність доручення: наявність дати її видачі, однак існує виняток з правил для довіреностей, які видаються з метою вчинення дій за кордоном. Якщо таке доручення не містить вказівки на строк її дії, то будучи засвідчена нотаріусом, вона діє необмежений час аж до її скасування представляє.

4. Передоручення.

Загальне правило, що відноситься до всіх випадків видачі довіреності, полягає у визнанні необхідним особистого виконання представником передбачених у ній дій. Із зазначеної причини передати іншому вчинення відповідних дій на основі видається для цієї мети довіреності (передоручення) можливе тільки за наявності однієї з двох передумов: або в самій довіреності передбачено право передоручення, або представник змушений силою обставин передоручити виконання доручення для охорони інтересів подається.

Незалежно від того, чи отримав представник відповідні повноваження завчасно чи діяв з власної ініціативи, він зобов'язаний довести до відома про який відбувся передоручення подається, повідомити необхідні відомості про те, кому передано повноваження. Мається на увазі не тільки місце проживання та інші дані, необхідні для встановлення зв'язку між представляють, і новим представником, але такі відомості, які характеризують професійні та інші якості нового представника.

Передоручення здійснюється шляхом видачі довіреності початковим представником новому представнику. До такої довіреності пред'являються дві вимоги: по-перше, вона повинна бути нотаріально посвідчена у всіх випадках - навіть тоді, коли первісна довіреність була здійснена в простій письмовій формі (виняток становлять довіреності на отримання заробітної плати та ін), і, по-друге, оскільки повноваження особи, якій передовірене вчинення дій, похідні від повноважень початкового представника, доручення, видане при передоручення, не може виходити за рамки існуючих в початкової доручення обмежень, включаючи термін її дії. В даному випадку керуються загальним правилом для всього цивільного права принципом: "ніхто не може передати іншому більше прав, ніж він сам має".

Довіреність, видана на підтвердження передоручення, може охоплювати всі або тільки частину дій, доручених первісного представника.

5. Припинення довіреності та його наслідки.

В основі довіреності лежать особисті відносини сторін. З цієї причини доручення визнається автоматично припиненої у разі смерті, визнання недієздатною, обмежено дієздатним або безвісно відсутнім представника чи подається. Припиняється доручення відповідно і в разі припинення юридичної особи - представника чи подається. З цієї причини правонаступники (спадкоємець або організація, до якої перейшли права та обов'язки подається - реорганізованого юридичної особи) повинні з згоди представника видати йому нову довіреність.

Особливий, довірчий характер складаються між представником і акредитуючою відносин проявляється в тому, що кожен з них має право в будь-який час скасувати довіреність або передоручення і відповідно відмовитися від них. Оскільки зазначене положення має конституирующее значення для довіреності, Цивільний кодекс передбачає, що угода про відмову від права припинення довіреності або передоручення визнається нікчемним.

Ще одна підстава припинення довіреності пов'язана з її терміновим характером. З закінченням терміну довіреності вона припиняється, а значить, при необхідності за згодою сторін повинна бути видана нова довіреність. Необхідно також мати на увазі, що припинення довіреності автоматично тягне за собою припинення передоручення.

Стаття 189 Цивільного кодексу містить певні гарантії для представника і третіх осіб на випадок скасування довіреності представляє. Ці гарантії полягають у тому, що представлений зобов'язаний повідомити представника і третю особу, для представництва перед якими видана довіреність, про що відбулася скасування. Цей обов'язок лежить і на правонаступників акредитуючої в разі його смерті (реорганізації юридичної особи).

Правові наслідки припинення довіреності наступають у момент, коли представник дізнався або повинен був дізнатися про припинення довіреності. Тому права та обов'язки, що виникли до відповідного моменту, зберігають значення для представника та правонаступників.

Ув'язнена після скасування довіреності угода може бути оскаржена акредитуючою (його правонаступниками). Для цього їм потрібно довести, що третя особа у момент вчинення правочину знала або повинна була знати про що відбулася скасування довіреності.

На представника покладається обов'язок негайно повернути доручення пропонованого. Цей обов'язок виражається у вчиненні юридичних, а не фактичних дій. З даної причини знищення доручення представником прирівнюється до її повернення акредитуючій.

Довіреність повинна мати всі необхідні реквізити: місце і да­ту складання, строк дії (прописом), прізвище, ім´я, по батькові довірителя та довіреної особи (повну назву юридичної особи), місце проживання (місцезнаходження юридичної особи) пред­ставника та особи, яку представляють, а за необхідності - поса­ду, яку вони обіймають, коло повноважень.

Строк довіреності встановлюється у довіреності (ст. 247 ЦК). Строк дії довіреності зазначається літерами. Встановлення строку чинності довіреності є правом, а не обов´язком довірите­ля. Тому якщо вказівка на строк дії довіреності відсутня, така довіреність зберігає свою чинність до моменту її скасування або припинення за іншими передбаченими законом підставами (ст. 248 ЦК).

Довіреність без дати її посвідчення є нікчемною.

Довіреність підписується довірителем особисто. Якщо грома­дянин через фізичну ваду, хворобу або з інших поважних причин не може власноруч підписати довіреність, то за його проханням і в його присутності та в присутності нотаріуса чи іншої посадової особи, яка посвідчує довіреність, цей документ може бути підпи­саний іншим громадянином, особу якого встановлює нотаріус.

Видати довіреність без будь-яких обмежень можуть тільки повністю дієздатні особи. Якщо громадянин відповідно до чинного законодавства уклав шлюб до досягнення ним 18-річного віку, то він також має право видавати будь-яку довіреність.

Довіреності від імені неповнолітніх у віці від 14-ти до 18-ти років, а також від імені осіб, які в судовому порядку визнані обмежено дієздатними, можуть бути посвідчені лише за умови, що вони вчиняються за згодою батьків, усиновителів, піклу­вальників.

Неповнолітні у віці від 14-ти до 18-ти років самостійно вправі видавати довіреності лише на розпорядження їх заробітною пла­тою або стипендією, якщо орган опіки і піклування не обмежив їх у праві самостійно розпоряджатися ними, та на здійснення ав­торських або винахідницьких прав.

Довіреність від імені управителя майна, що передане за дого­вором управління, посвідчується нотаріусом, якщо видача такої довіреності передбачена умовами договору управління майном або цього вимагають інтереси установника управління або вигодонабувача у разі неможливості отримати в розумний строк від­повідні вказівки установника управління.

 

 

91. Залежно від змісту та обсягу повноважень, що надаються повіреному особою, яку він представляє, розрізняють три види довіреності:

1) загальна довіреність;

2) спеціальна довіреність;

3) разова довіреність.

Загальна, - ще її називають генеральною довіреністю, уповноважує представника на здійснення правочинів та інших юридичних дій різного характеру, тобто видається на вчинення широкого кола угод та юридичних дій (наприклад, генеральною є довіреність, яка видається керівникові філії юридичної особи). Спеціальна довіреність надає повноваження на здійснення юридичних дій або правочинів певного типу, тобто видається представникові на здійснення багатьох однорічних юридичних дій, наприклад, довіреність на представництво у суді, довіреність, яка видається експедиторові на отримання вантажів від залізниці. Якщо особа, яку представляють, уповноважує представника на здійснення якого-небудь одного правочину або юридичної дії, то довіреність у цьому випадку буде називатися разовою довіреністю. Такою може бути, наприклад, довіреність на отримання зарплати, на підписання певного договору тощо. Довіреність призначається для третіх осіб, які з її тексту дізнаються, якими повноваженнями наділений представник. Для самого повіреного довіреність ніяких самостійних прав на майно, отримане для здійснення угоди, не породжує. Юридична сила довіреності не залежить від отримання згоди на її видачу з боку представника, оскільки повноваження виникає незалежно від згоди останнього. Інша річ, що здійснення цього повноваження залежить від представника, бо він сам вирішує, чи використати довіреність для здійснення діяльності на користь іншої особи (довірителя), чи відмовитися від неї.

Форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинитися правочин. Загальні вимоги до змісту довіреності такі. По-перше, вона може бути вчинена лише у письмовій формі. По-друге, як кожен іменний документ, вона має містити необхідні реквізити: вказівку на суб'єкти, місце, дату видачі тощо. По-третє, у довіреності має бути зазначений обсяг повноважень, наданий представникові тим, кого представляють.

Строк довіреності встановлюється у довіреності. Якщо строк довіреності не встановлений, вона зберігає чинність до припинення її дії.

Строк довіреності, виданої в порядку передоручення, не може перевищувати строку основної довіреності, на підставі якої вона видана.

Довіреність, у якій не вказана дата її вчинення, є нікчемною.

1.Строк дії довіреності, як правило, встановлюється в самій цій довіреності. Але встановлення строку чинності довіреності є правом, а не обов'язком особи, яка її видає. Тому вказівка на строк довіреності може бути в ній відсутньою. Якщо строк дії у довіреності не вказаний, вона зберігає чинність аж до її скасування або припинення за іншими підставами, встановленими ст. 248 ЦК. Якщо, за загальним правилом, встановлення строку чинності залежить від розсуду особи, яка її видає, то стосовно довіреності, яка видається в порядку передоручення, таке вільне волевиявлення неможливе: відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦК така довіреність не може діяти довше, ніж основна довіреність, на підставі якої вона видана. У кожній довіреності обов'язково має бути вказана дата її видачі. Недотримання цієї вимоги закону тягне нікчемність довіреності. Вона втрачає якості документа, що підтверджує повноваження представника, і не має правового значення ні для учасників відносин добровільного представництва, ні для третіх осіб.

92. 94. Представництво за довіреністю припиняється у разі:

закінчення строку довіреності;

скасування довіреності особою, яка її видала;

відмови представника від вчинення дій, що були визначені довіреністю;

припинення юридичної особи, яка видала довіреність;

припинення юридичної особи, якій видана довіреність;

смерті особи, яка видала довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності.

У разі смерті особи, яка видала довіреність, представник зберігає свої повноваження за довіреністю для ведення невідкладних справ або таких дій, невиконання яких може призвести до виникнення збитків;

смерті особи, якій видана довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності.

З припиненням представництва за довіреністю втрачає чинність передоручення.

У разі припинення представництва за довіреністю представник зобов'язаний негайно повернути довіреність.

1. Припинення дії довіреності як документа, що підтверджує повноваження представника, за своєю сутністю є припиненням повноважень представника, які були встановлені цією довіреністю, а тому є підставою припинення відносин представництва за довіреністю. Підстави припинення представництва за довіреністю перелічені у статті, що коментується, та збігаються з усталеними в доктрині підставами припинення довіреності. Так, особистий характер правовідносин представництва веде до того, що усунення одного з учасників правовідношення(смерть, оголошення померлим, визнання недієздатним або безвісно відсутнім, недієздатним, обмежено дієздатним) тягне припинення представництва. У разі смерті особи, яка видала довіреність, представник зберігає своє повноваження за довіре­ністю для ведення невідкладних справ або таких дій, невиконання яких може призвести до виникнення збитків, однак тільки тих повноважень, що передбачалися довіреністю. Повноваження представника припиняється також у випадках: закінчення строку довіреності (див. коментар до ст. 247); скасування довіреності особою, яка її видала (див. коментар до ст. 249); відмови представника від вчинення дій, що визначені довіреністю (див. коментар до ст. 250); припинення юридичної особи, яка видала довіреність; припинення юридичної особи, якій видана довіреність. Крім того, довіреність припиняється фактом здійснення представником дій, на які він уповноважений, якщо була видана разова довіреність. Оскільки передоручення засновується на первинній довіреності, має похідний від неї характер, то з припиненням її дії втрачає силу довіреність, що видана в порядку передоручення. Тобто довіреність, що видана в порядку передоручення, припиняється при настанні будь-якого факту з указаних у ч. 1 статті, що коментується. Крім того, заступник представника може в будь-який час відмовитися від довіреності. Після припинення довіреності представник (чи його правонаступник) зобов'язаний повернути довіреність особі, яку представляють, як тільки з'явиться така можливість.

93. Правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою.

Повноваження представника — це те коло прав і обов'язків, які покладаються на нього. Без повноважень немає представництва. Як зазначалося вище, повноваження представника можуть визначатися самою особою, яку представляють, при договірному представництві, а при законному представництві повноваження визначаються законом.

Зовнішній ефект представництва, тобто здійснення представником дій у відносинах з третіми особами, базується на повноваженнях представника, які повинні бути виражені в об'єктивній формі, доступній сприйняттю заінтересованою особою.

Представник зобов'язаний діяти в межах наданих йому повноважень. Представництво без повноважень --це той випадок, коли одна особа виступає від імені іншої особи без повноважень або без належних повноважень. Наприклад, особа вважає, що вона представляє інтереси довірителя за довіреністю, але довіреність не має юридичної сили (закінчився строк її дії; довіреність нотаріально не посвідчена в тих випадках, коли за законом таке посвідчення обов'язкове; особу, яка видала довіреність, визнано обмежено дієздатною або безвісно відсутньою тощо).

За загальним правилом, правочини, здійснені особою без повноважень, юридичних наслідків для довірителя не породжують. Наприклад, буде вважатися представництвом без повноважень передача своїх повноважень представником іншій особі без повідомлення про це особи, яку він представляє. В результаті цих дій замісником було укладено правочин, що значно перевищує встановлену ціну. У цьому Разі правочин, вчинений замісником, не створює цивільних прав та обов'язків для особи, яку представляють. А невиконання представником обов'язку повідомити про замісника покладає на нього відповідальність за дії замісника як за власні.

Можливі випадки й перевищення повноважень при вчиненні правочинів самим представником. У цих випадках правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює або припиняє цивільні права та обов'язки для особи, яку представляють, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Тобто якщо довіритель довірив особі придбати мотоцикл, а представник купив не тільки мотоцикл, а й коляску до нього, то у довірителя виникає обов'язок прийняти як виконане тільки мотоцикл.

Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє для цієї особи цивільні права та обов'язки щодо цього правочину з моменту його вчинення.

Отже, правочини, вчинені без повноважень або з перевищенням повноважень, створюють, змінюють чи припиняють цивільні права та обов'язки лише в тих випадках, коли вони схвалені довірителем.

95. Під строком у цивільному праві розуміють певний період у часі, зі спливом якого пов´язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Так, якщо протягом трьох років громадянин відсутній за місцем постійного проживання і його місцезнаходження невідоме, то суд, за заявою зацікавленої особи, може оголосити такого громадянина померлим. Цей проміжок часу (три роки) і є строком.

 

За своєю правовою природою строки належать до юридичних фактів, найчастіше - до подій, оскільки перебіг чи настання строку має об´єктивний характер і, як правило, не залежить від волі суб´єктів цивільних правовідносин.

 

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов´язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін може визначатися або вказівкою на час, або подією, яка має відбутися.

 

Різноманітність строків, які регулюються нормами цивільного права, зумовлює потребу в їх класифікації.

 

Класифікувати строки можна за різними категоріями.

І. За правовими наслідками:

правовстановлюючі або правостворюючі. Це строки, з якими пов´язане виникнення правовідносин або окремих прав та обов´язків. Так, саме з досягненням громадянином повноліття (18-ти років) законодавець пов´язує виникнення цивільної дієздатності в повному обсязі, що дає можливість громадянинові самостійно набувати та здійснювати конкретні цивільні права;

правоприпиняючі. Це строки, з перебігом яких законодавець пов´язує припинення певних правовідносин, окремих прав та обов´язків. Так, по закінченню певного часу кредитор втрачає право звернутися з претензією до поручителя;

правозмінюючі. По закінченню цих строків припиняються одні права та обов´язки і виникають інші. Так, якщо особа загубила річ, і ця річ певний час зберігалася в органах внутрішніх справ, то по закінченню визначеного строку особа перестає бути власником речі і право власності на цю річ виникає у держави. 2. За підставами встановлення:

законні (тобто строки, встановлені законом чи підзаконним актом). Ці строки сторони не можуть змінювати за домовленістю. Так, при порушенні переважного права купівлі співвласник може звернутися до суду протягом строку, який визначений ЦК України;

судові. Це строки, тривалість яких визначається судом чи господарським судом залежно від обставин конкретної справи і з врахуванням змісту дій, які повинні виконати сторони. Скажімо, якщо в господарському засіданні сторони не можуть дійти згоди щодо кількості непоставленої за договором продукції, господарський суд може зобов´язати їх протягом тижня провести спільну звірку поставки;

договірні. Це строки, які визначаються за угодою сторін із врахуванням індивідуальних особливостей конкретних правовідносин.

3. За ступенем самостійності сторін у встановленні строків:

імперативні строки, тобто такі, що не можна змінити за домовленістю сторін (строки позовної давності, претензійні строки);

диспозитивні строки, тобто такі, які хоч і передбачені законом, але можуть бути змінені за погодженням сторін. Наприклад, боржник повинен виконати зобов´язання, визначене моментом витребування в 7-денний строк від дня пред´явлення вимоги кредитором, якщо сторони в договорі не передбачили негайного виконання цього зобов´язання.

4. За призначенням:

строки здійснення цивільних прав, тобто строк, протягом якого володар суб´єктивного права може реалізувати можливості, закладені в суб´єктивному праві. В основному такі строки встановлюються законом, але можуть бути визначені й сторонами. Це строки придатності, зберігання, гарантійні строки;

строки виконання зобов´язань (строки поставки, здачі робіт за договором підряду);

строки захисту цивільних прав, тобто строк, протягом якого сторона може розраховувати на захист свого права в разі порушення і отримати цей захист (строки позовної давності).

5. За способами визначення, тобто строки, які визначаються:

календарною датою (строк повернення боргу);

певним періодом часу (поставка продукції - поквартальна, щомісячна);

вказівкою на подію, яка неодмінно має настати (настання навігації - за договором перевезення водним транспортом: кожного року неможливо визначити конкретну дату настання цієї події).

6. За ступенем визначеності:

визначені строки, якщо відомо, коли саме строк настане;

невизначені строки, якщо це пов´язано з певною подією, яка обов´язково настане, або бажання кредитора (наприклад, строк повернення боргу «за першою вимогою»).

 

96. Строки можуть обчислюватись роками, місяцями, тижнями, днями, годинами. Наприклад, при розірванні договору найму, укладеного на невизначений строк, наймодавець зобов´язаний попередити про це наймача за три місяці. За конкретними договорами про охорону, супровід вантажів, виконання певних обчислювальних робіт строки можуть обчислюватися й погодинно.

Перебіг строку починається наступного дня після закінчення календарної дати чи події, якою визначено його початок. Так, 6-місячний строк для прийняття спадщини починається обчислюватися від наступного дня після смерті спадкодавця. Строк, який обчислюється роками, закінчується у відповідний місяць і число останнього року цього строку, а якщо строк обчислюється місяцями - то відповідного числа останнього місяця строку. Якщо кінець строку, обчислювального місяцями, припадає на такий місяць, що не має відповідного числа, то строк закінчується в останній день цього місяця. Так, якщо 6-місячний строк, протягом якого за тимчасово відсутнім наймачем зберігається житлове приміщення, розпочався 31 березня, то закінчиться він відповідно ЗО вересня, оскільки у вересні останній день - 30 число.

Якщо останній день строку припадає на неробочий день, то днем закінчення строку вважається перший робочий день. Якщо строк встановлений для виконання певної дії, то він закінчується о 24 годині останнього дня строку. Але якщо така дія має бути вчинена в певній організації (у нотаріуса, суді), то строк закінчується в той час, коли в даній організації припиняється робота.

Проте строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заява, інші документи, грошові кошти були здані на пошту до 24 години. Виконання вказаних дій підтверджується поштовою чи телеграфною квитанцією, штемпелем на листі, випискою з реєстру поштових відправлень тощо.

97. Позовна давність - це період, протягом якого можна вимагати примусового здійснення і захисту порушеного права по позову через суд. Право на позов розуміється як: 1) право на позов у процесуальному змісті - це право на правосуддя, на звертання в суд. Це право існує з моменту народження до моменту смерті. Це елемент правоздатності; 2) право на позов у матеріальному змісті - це право жадати від суду винесення рішення про захист порушеного суб'єктивного цивільного права. Значення позовної давності: 1. Позовна давність служить засобом стабілізації цивільного обороту; 2. Стимулює активність учасників цивільного обороту; 3. Забезпечує зміцнення договірної дисципліни; 4. Сприяє об'єктивному розгляду цивільної справи. Види строків: 1) загальні – 3 роки (встановлюється, якщо інше не зазначене в законі) 2) спеціальні (скорочені): 1 рік – честь, гідність; приховані недоліки по договору підряду; 6 місяців – стягнення неустойки; недоліки проданих речей; явні недоліки підряду; що виникають при перевезенні у перевізника до клієнтів; 3 місяці – порушення прав привілейованої купівлі; у кредиторів до спадкоємців; про пред’явлення вимоги до поручителя; 2 місяці – у клієнтів до перевізника або до органів зв’язку після отримання чи неотримання протягом місяця відповіді на претензію.

Загальною підставою є звернення з позовом належного позивача до належного відповідача і в належний судовий орган. У відносинах, у яких стороною є громадянин, перебіг строку давності переривається вчиненням дій, що свідчать про визнання боргу (часткове виконання зобов’язання, письмове прохання про відстрочку...). Усне визнання зобов’язання не є підставою для перерви строку. Для юридичних осіб таке правило не діє. При перериванні строку – перебіг строку починається заново.

Якщо вказані в законі підстави виникли або продовжували існувати в останні 6 місяців строку давності, а якщо цей строк менше 6 місяців, то протягом строку позовної давності. З дня припинення обставини, що перешкоджала позову, перебіг давності продовжується, причому частина що залишилася продовжується до 6 місяців.

 

98. Види строків позовної давності. У цивільному праві застосовуються два види строків позовної давності:

а) загальні; б) спеціальні.

Загальні строки позовної давності поширюються на всі цивільні правовідносини, за винятком тих, щодо яких законом встановлений інший строк, або які взагалі виведені з-під дії строків позовної давності.

Загальний строк позовної давності встановлений у три роки і не залежить від суб´єктивного складу відносин (ст. 257 ЦК).

Спеціальні строки позовної давності встановлені для окремих вимог, визначених законом, і ці строки, порівняно із загальними, можуть бути або скороченими, або продовженими.

Скорочені строки позовної давності тривалістю в один рік поширюються на вимоги:

1) про стягнення неустойки (пені, штрафу);

2) про спростування недостовірної інформації, надрукованої у засобах масової інформації;

3) про недоліки проданих речей;

4) про переведення на співвласника прав та обов´язків покупця у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності;

5) про розірвання договору дарування;

6) до позовів, що випливають з перевезення вантажу, пошти і багажу;

7) про оскарження дій виконавця заповіту.

Позовна давність у п´ять років застосовується до вимог про визнання недійсними правочину, вчиненого під впливом насильства або обману.

Позовна давність у десять років застосовується до вимог про застосування наслідків нікчемного правочину (ст. 258 ЦК).

За деякими вимогами скорочені строки позовної давності встановлені в транспортному законодавстві. Так, відповідно до ст. 388 Кодексу торговельного мореплавства (КТМ) України до вимог, що виникають із договору морського перевезення вантажу, незалежно від того, здійснюється перевезення у каботажному чи закордонному сполученні, застосовується річний строк позовної давності.

Дворічний строк позовної давності застосовується до вимог, що виникають з договорів перевезення пасажирів і багажу, фрахтування судна без екіпажу, фрахтування судна, буксирування, морського страхування, угод, укладених капітаном судна в силу наданих йому законом прав, здійснення рятувальних операцій (ст. 398 КТМ України).

У законодавстві передбачені й випадки, коли встановлено більш продовжений строк позовної давності порівняно із загальним строком. Так, ст. 76 Закону України «Про використання ядерної енергії і радіаційну безпеку» передбачає, що право на подання позову про відшкодування радіаційної шкоди, заподіяної майну чи навколишньому середовищу, діє протягом десяти років із моменту заподіяння шкоди.

99. Для обчислення строків позовної давності потрібно визначити їх початковий момент, оскільки від цього залежить не тільки правильне обчислення строку, а й можливість захисту порушеного матеріального права.

За загальним правилом перебіг строку позовної давності починається з того моменту, коли у особи виникає право на позов. Право на позов виникає, коли особа дізналась чи могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ст. 261 ЦК). Так, якщо за договором позики боржник мав повернути борг 1-го числа, але не повернув, то право на позов виникає у кредитора з 2-го числа, оскільки він знає, що боржник порушив строк виконання своїх обов´язків. Законодавець не випадково побудував диспозицію цієї норми так, що перебіг строку позовної давності починається не тільки з того моменту, коли особа дізналась про порушення свого права, а й з того моменту, коли вона повинна була дізнатися про це.

Так, наприклад, завод поставив підприємству 1-го числа браковану продукцію. Підприємство прийняло продукцію за якістю і склало акт про прийом лише 30-го числа. Право на позов виникає у покупця, однак, не 3-го числа, а з того моменту, коли він бу