Методологія мікроекономіки. Альтернативна вартість

Методологія – це світоглядний підхід дослідження предмету, структури і місця даної науки в загальній системі знань і безпосередньо метод.

В мікроекономіці виділяють такі методи:

Спостереження — такий спосіб дослідження, коли дослідник встановлює риси, властивості i функції об’єкта, не вносячи змін у становище самого об’єкта. Наприклад, з метою виявлення поведінки споживача щодо розподілу доходу на поточне і відстрочене споживання, дослідник вивчає, чому одні соціальні чи вiковi групи людей надають перевагу споживанню більше в поточному перiодi, ніж у майбутньому, другі надають перевагу збільшенню споживання у майбутньому, а треті прагнуть зберегти приблизно однаковий рівень споживання впродовж усього свого життя.

Експеримент (від лат. — опробовування дослід) — це спосiб дослідження, при якому експериментатор-дослiдник вносить певні зміни у становище об’єкта.

Поняття — це етап процесу пізнання, який надає інформацію і про суттєві властивості об’єкта. Ціна, попит, ринок, споживач i т. н. поняття, якими оперує мiкроекономiка.

Судження — етап процесу пізнання, на якому розкриваються зв’язки між поняттями. У розкритті цих зв’язків поняття пiднiмається до рівня категорії науки.

Ідея — це форма наукового пізнання, яка втілює в собі як осмислення явищ i процесів об’єктивної дiйсностi, так i передбачення перспектив тенденцій їх розвитку а також можливі засоби впливу на цi явища та процеси з метою належного їх перетворення. Ідеї як спосiб пізнання найчастіше використовує нормативна мiкроекономiка, яка прагне віднайти умови, за яких iндивiд (домогосподарство), фірми та суспільство можуть досягти максимальних результатів за певного рівня витрат.

Проблема — це форма наукового пізнання, коли дослідник на основі нагромаджених суспільством та ним самим знань передбачає можливості наукового відкриття. проблема відображає суперечність між рівнем знань i дiйснiстю та (або) в середині самого пізнання. Вона водночас б засобом і методом здобуття нових знань про об’єкт дослідження.

Гіпотеза — це форма та засіб наукового пізнання, за допомогою ярих виникає один із можливих варіантів вирішення поставленої, наукою проблеми. Гіпотеза може з часом перетворитися в наукову теорію (якщо буде доведена її істинність) або ж вона буде замінена іншою гіпотезою, яка з часом має бути або підтвердженою, або спростованою.

Теорія — вища форма органiзацiї наукового знання, яка дає цiлiсне уявлення про закономiрностi та закони (суттєві структурні, функціональні причинно-наслiдковi генетичні зв’язки) тієї чи іншої галузі дослідження. На вiдмiну від гіпотези, теорія є достовірним знанням, сутність якого доведена, перевірена практикою. Теорію з-поміж інших форм достовірного знання вирізняє логічна організація змісту об’єкта, що досліджується. Це дає змогу не тільки зрозуміти явище чи процес у внутрішніх зв’язках i цілісності в період ж дослідження, а й передбачити їх зміни та поведінку в майбутньому.

Абстрагування — це вiдволiкання від несуттєвих рис, властивостей та відношень об’єкта i зосередження уваги на тих рисах, властивостях відношеннях, які є суттєвими для вивчення певного процесу чи явища. У результаті абстрагування створюються iдеальнi образи реального світу, які завжди бiднішi за нього. Скажімо, мiкроекономiка оперує поняттям “економічний суб’єкт, на підставі того, що він завжди діє раціонально. На такому припущенні ґрунтується переважна більшість теоретичних моделей мiкроекономiки. Потім для використання їх у процесі реалізації економічної політики враховують відхилення поведінки економічних суб’єктів від рацiональностi, конкретизуючи їх поведінкові функції та враховуючи вплив цього відхилення на реальні економiчнi процеси та явища.

Узагальнення — метод пізнання, за допомогою якого здійснюється сходження від одиничних до особливих i загальних ознак та властивостей певної групи чи класу об’єктів. Наприклад, окремий споживач у раз зростання доходів збільшує обсяг споживання. Оскільки так поводить себе досить велика кiлькiсть споживачів, є підстави стверджувати, що зростання рівня доходів у суспiльствi зумовить зростання попиту на ринку домотехніки.

Iндукцiя — це метод наукового пізнання, коли на основі відомостей про окремий предмет робиться умовивід про загальне. Наприклад, перше судження: iндивiдуальний попит— це платоспроможна потреба окремого економічного суб’єкта. Друге судження: суспільство складається з багатьох економічних суб’єктів. Висновок: сукупний попит суспільства — це платоспроможні потреби всіх економічних суб’єктів.

Дедукція — метод наукового пізнання, коли на основі знань про загальне робиться умовивід про окреме. Наприклад, перше судження: всі товари — продукти працi, призначені для продажу; друге судження: мило — продукт працi, який продається в магазині. Висновок: мило — це товар.

Гіпотетично-дедуктивний метод — це метод наукового дослідження, який ґрунтується на висуванні гіпотез про причини і явищ, що підлягають дослідженню, та виведенні із цих гіпотез висновків шляхом дедукції. Якщо отримані результати вiдповiдають усім фактам, даним у гіпотез, то гіпотеза визначається достовірним знанням. Наприклад, неокласичні моделі мiкроекономiки припускають, що домогосподарство є раціональним оптимізатором, що раціонально діє за будь-яких умов. Це припущення (гіпотеза) виправдало себе в період стабільного розвитку передових капiталiстичних країн, але воно с неприйнятним для депресивного періоду.

Аксіоматичний метод – такий метод побудови наукової теорії, за яким деякі судження приймаються як аксіоми, які не потребують доведення, а всі iншi умовиводи робляться з цих аксіом за певними логічними правилами. Необхідною умовою знання, отриманого за таким методом, є внутрішня несуперечливість. Але вона є свідченням того, що теорія правильно побудована, а не того, що вона істинна.

Прикладом застосування аксіоматичного методу в політичній економії капiталiзму може слугувати Марксова теорія додаткової вартості, що створюється виключно додатковою живою працею найманих працiвникiв i безеквiвалентно привласнюється класом капіталістів.

Моделювання — це опосередкований метод наукового дослідження, коли оригінальний об’єкт аналізу замінюється ідеальним — моделлю, що існує у вiдповднiй знаковій формі та функціонує за законами логіки, яка відображає реальні процеси матеріального світу.

Отже, мiкроекономiка вивчає дiяльнiсть економічних суб’єктів (фірм, домашніх господарств) у процесі виробництва i споживання різних благ. Поняття “благо” ширше, ніж поняття “товари та послуги”, оскільки воно містить також задоволення тих потреб, які не завжди пов’язані з грошовими витратами. Блага, що споживаються шляхом простого привласнення, називаються вільними. Блага, які споживаються шляхом купiвлi-продажу, називаються економічними. Існує певна категорія благ (товарів та послуг), які не можуть бути запропонованими споживачеві на ринку (національна оборона, святкові феєрверки тощо), оскільки вони не взмозi повністю оплатити їхнє споживання як iндивiдуальне. Такі блага називаються суспільними і надаються звичайно через державні інститути. В курсі мiкроекономiки така категорія товарів i послуг розглядається окремо в процесі ознайомлення з місцем та роллю держави (уряду) в ринковій економiцi i поняттям “неспроможність ринку”.

У процесі економiчноiї дiяльностi суб’єкти приймають рiзнi рішення, аналіз яких дає змогу зрозуміти, як функціонує економіка. Прийняття рiшень звичайно пов’язане із проблемою вибору. Саме рішення приймається при наявності принаймні двох варiантiв. Вибираючи один iз них, ми відмовляємося вiд іншого (або інших, якщо варiантiв більше, нiж два). Необхiднiсть відмови вiд чогось для вибору саме того, що ми вважаємо за необхідне мати негайно, пов’язана iз рiдкiснiстю (обмеженістю) ресурсів, які є в економiцi або в окремих iндивiдiв у кожний конкретний момент часу. Віддаючи перевагу певному варіанту використання ресурсу, ми обмінюємо його через цінність продукції, вид якої ми відмовилися, вибираючи дану альтернативу використання ресурсу. Тому базовим поняттям мікроекономіки для визначення цінності ресурсу та ефективності його використання е альтернативна вартість.

Розглянемо найпростішу модель гіпотетичної економіки, яка використовує власні обмежені природні й людські ресурси на виробництво лише двох товарів: засобів виробництва i предметів споживання. Кiлькiсть наявних ресурсів i рівень розвитку виробничих сил вважаємо незмінними.

На вертикальній осi позначатимемо кiлькiсть одиниць засобiв виробництва (У), а на горизонтальнiй — предметiв споживання (Х) (див. мал.).

Крива АВСD називається межею виробничих можливостей. Будь-яка точка на цій кривiй показує максимальну кiлькiсть одиниць засобiв виробництва i предметiв споживання, які виробляються при повному й ефективному використані ресурсів у економiцi. Якщо всі ресурси вкласти у виробництво засобiв виробництва, то вироблятимуться тільки засоби виробництва YА. Якщо всi ресурси вкласти у виробництво предметiв споживання, то буде вироблена тільки певна їхня кiлькiсть.

Коли економіка країни перебуває в стані, якому вiдповiдає точка F чи будь-яка інша точка нижче кривої виробничих можливостей, то в економiцi або є недовикористанi ресурси, або вони використовуються неефективно. Точка G лежить вище меж виробничих можливостей країни, тому рівень виробництва, який вiдповiдає цiй точцi, недосяжний при даному рiвнi розвитку виробничих потужностей. У станi В економiка виробляє У одиниць засобiв виробництва i Х одиниць предметiв споживання. Точки В i С на кривiй вiдповiдають рiзним комбiнацiям засобiв виробництва та предметiв споживання, якi можуть бути виробленi при повному й ефективному використанні ресурсiв. Пересуваючись уздовж криво з точки В у точку С, слiд відмовитися вiд виробництва певної кількості одиниць засобiв виробництва для того, щоб виробити додаткову кiлькiсть одиниць предметiв споживання. Отже. ця модель iлюструє поняття альтернативної вартостi.

Кiлькiсть одиниць товару, якою необхiдно пожертвувати заради виробництва однiєї додатковоiї одиницi iншого товару, називається вартістю втрачених можливостей, або альтернативною вартістю.

 

Як прийняти рішення про доцiльнiсть зупинитися в точцi С, тобто не продовжувати рук уздовж кривої? Одним з принципів прийняття рішення є граничний аналіз.

Граничний аналiз — це технiчний прийом, який використовується при прийнятті рiшень стосовно максимiлізації чистого виграшу вiд певної дії.

У даному разi таке рiшення отримається, якщо вiддача вiд виробництва додаткової одиницi предметiв споживання є еквівалентною вiдноснiй вартостi її виробництва, вираженій в одиницях випуску тих засобiв виробництва, вiд яких ми відмовляємося.

Тобто, згідно з логікою граничного аналізу, кращий вибір має задовольняти вимоги рiвностi вартостi альтернативи i зростання корисності в результаті виробництва однiєї додатково одиницi продукції (у даному випадку — предметiв споживання). Граничний аналiз дає змогу з точки зору теорії розглянути процес прийняття оптимального рішення (як iндивiдуального, так i в суспiльствi в цілому).