Розвиток укр. культури у відбудовчий період (1945 - 1953 рр.)

Культура за роки війни втратила значні матеріальні цінності, які були вивезені до Німеччини звідки їх повернули в Радянський Союз. Також були значними людські втрати. Культура фінансувалась за залишковим принципом. Ці незначні кошти, які виділялись на культуру у свою чергу ділились також нерівномірно, впершу чергу фінансувалась освіта, накука, а культ - освітня робота, театри і кіно фактично не фінансувались. Одночасно в Україні в культурному житті відбулися важливі зміни: українці відчували себе переможцями. Тому в укр. культурі розпочалось своєрідне національне відродження і такий розвиток в Україні надзвичайно стурбував Сталінське керівництво. Знову як і 30 - ті роки, проти України було організовано комплекний удар, який включав Голодомор 46 - 47 рр.В західних областях України у відбудовчі роки точилася жорстока війна національної визвольної боротьби УПА ОУН. Цей рух мав вплив на все населення України і тільки знищивши його можна було знищити відродження України. Серйозну загрозу комуністи бачили в укр. літературі тих часів. Справа в тому що у 1947 р. у Москві Центральний Комітет приймає цілий ряд постанов про питання розвитку літератури, драматургії, наукових досліджень в Радянському Союзі. Тут же аналогічні постанови прийняті в Україні. Відбулися погроми в середовищі укр. літераторів єврейського походження, особливу негативну роль у переслідуванні зіграв у ті роки відомий драматург О. Корнійчук, який очолював Спілку письменників.

Українська культура в період десталінізації (1953 - 1964 рр.)

Процес десталінізації створив нову духовну атмосферу в суспільстві, відкривши ширші можливості для розвитку укр. культури. Період ліберизації спричинив той факт що в укр. культурі цих років появляється певна течія відома як "Шістдесятники". Суть цього руху в тому що діячі літератури, які входили до нього будучи щирими комуністами прихильниками радянської влади виступали за Відродження української мови. Шістдесятництво має два етапи розвитку: 1 етап - друга половина 50 - х років поч. 60 - х рр. на чолі руху стоїть О. Довженко, який розпочав цей рух. 2 етап - в укр. культуру приходить молоде покоління: В. Симоненко, Л. Костенко, В. Мороз, Алла Горська. Разом з тим період десталінізації в Україні мав і ндзвичайно негативні сторони розвитку: по - перше - це всеосяжна русифікація, в ці роки характерним стало закриття укр. шкіл, закрит тя шкіл національних меншин, переведення їх на російську мову, переведення на російську мову вузів України. По -друге - особливо негативні тенденції були в релігійному житті України масово закривалися церкви. Разом з тим Дисидентський рух в Україні набував національно демократичного забарвлення та відзначився властивими йому рисами: по - перше - це була мирна, ненасильницька форма боротьби. по - друге - цей рух мав мав свої чітко визначені організаційні форми. по - третє - дисидентство було загальноукраїнським явищем і проявлялося в усіх регіонах України. Своєрідним підсумком діяльності дисидентів часів "відлиги" була праця літературного критика І. Дзюби "Інтернаціоналізм чи русифікація".

Становище української культури в роки загнивання та розвалу радянської тоталітарної системи (1964 - 1980 - ті рр.)

Історичною закономірністю є той незаперечний факт, що негаразди в соціально - економічній сфері негативно відбиваються на культурі і на духовному житті суспільства. В 70 - 80 - ті рр. ця закономірність проявилась особливо яскраво. Перетворення радянських людей в "найбільш освічений народ світу" було включено до надгосподарських планів. Гучні заяви про охоплення майже 100 % наявної молоді середньою школою справили негативний вплив на якість навчання. Особливі акценти в 60 - 80 - х рр. робилися на трудовому вихованні учнівської молоді. Зверталася увага й на те, щоб учні психологічно готувалися до роботи на виробництві безпосередньо в процесі одержання середньої освіти. У 70 - 80 - рр. істотних змін у діяльності вищої школи України не відбувалося, хоча загальна кількість ВНЗ збільшувалась. Основою навчально - виховного процесу у вузах залишалося формування маркситсько - ленінського світогляду. Центром наукових досліджень продовжувала залишатися Академія наук УРСР. Суперечності й труднощі 60 - 80 - х рр. не могли відбитись на стані літератури і мистецтва України. У нелегких умовах русифікації чимало мистецьких колективів зуміли зберегти національний колорит і високий творчий потенціал. У 70 - 80 - ті рр. пошесть русифікації охопила і театральне мистецтво. Таким чином, загальна соціально - економічна і політична криза в суспільстві справила негативний вплив на розвиток культури.

Роль діячів культури, інтелігенції у становленні Української незалежної держави

Розпад радянського Союзу і блоку країн прорадянської орієнтації, крах комуністичної системи ознаменували початок нової історичної доби як в політиці, ідеології, в методології соціально - гуманітарних наук, так і в культурній сфері. Концепція національної культури, розроблена М. Грушевським, знайшла своє втілення в умовах боротьби за Українську державу і в час її розбудови. Ідея М. Грушевського грунтується на автохтонності розвитку укр. народу, його культури. Захищаючи право укр. мати гідне місце серед народів світу, ще у 1918 р. укр. економіст М. Туган - Барановський, писав, що передусім необхідно визнати права за українцями бути синами вітчизни і працювати над розвитком своєї національної культури. Також у своїй статті про державну мову у квітні 1995 р., доктор філософський наук К. Шудря, наголошувала що слід найближчим часом повернути укр. мову у дитячі садки, школи, вищі заклади освіти, армію, судочинство. Таким чином становище мови великого європейського народу на четвертому році державної незалежності України. Щоб Україна стала повноправним членом світового співтовариства, потрібно було у всіх сферах, особливо в культурно - освітній, здійснювати розбудову демократичної укр. державності.

Становище освіти та науки в Українській незалежній державі

В 1991 р. система освіти в Україні охоплювала 24,5 тис. дошкільних закладів, 20,9 тис. загальноосвітніх шкіл. За численними показниками мережа навчальних закладів України відповідала показникам більшості розвинених країн світу. За показниками Україна перебувала на одному рівні з Німеччиною та Японією. Існуюча в Україні система освіти перебувала в стані, що не задовольняв вимог, які поставили перед нею в умовах розбудови української державності, культурного та духовного відродження укр. народу. Концептуальні засади реформи освіти в Україні визначені державною національною програмою "Освіта" спрямованою на досягнення якісно нового стану навчання і виховання укр. громадян. Україна успадкувала систему вищої освіти, яка не повною мірою відповідала інтересам особи, суспільства, держави. Акредитація закладів освіти дала можливість інтегрування освіти України в міжнародну систему освіти. Ця діяльність в Україні дістала позитивну оцінку ЮНЕСКО та Ради Європи. Важливим чинником і передумовою розвитку освіти, культури завжди була наука. Повільними темпами переходили на національні рейки філософська, історична, культурологічна наука. Дещо в кращому стані перебувала політологія - нова для нас наука, яка на хвилі революційних потрясінь у суспільстві випередила своїми прикладними результатами інші гуманітарні. Вчені вищих закладів освіти також одержали ряд результатів світового рівня з пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки, які свідчать про наявність в Україні потужного інтелектуального потенціалу.

Розвиток кіномистецтва в Українській незалежній державі

Загальна криза в державі позначилась на кіномистецтві. Зникли багатолюдні черги до кас кінотеатрів, скоротилась кількість глядацьких залів. Малі зали більшості кінотеатрів були віддані комерційним структурам. У 1994p. коштом державного бюджету було завершено лише девять українських кінофільмів. Не краще становище й нині. Тим більш прикро, що частина українських стрічок залишилась на полиці, в кращому випадку — для прем'єрного або фестивального показу.У березні 1995 p. Було проведено кіновернісаж “Нове українське кіно” у Москві, який стартував показом повнометражного документального фільму “Прощай, СРСР” режисера О. Роднянського. В його програмі 16 повнометражних ігрових фільмів, 11 докумен-тальних, 12 анімаційних та 5 короткометражних дебютних картин, знятих останнім часом на київських та одеських студіях. Серед них — стрічки як знаних режисерів — М. Іллєнка, В. Дахна, М. Мащенка, А. Сирих, так і молодих талановитих постановників — С. Маслобойщикова, В. Кастеллі, О. Чорного, В. Домбровського та ін.На екранах з'явилися фільми талановитих режисерів О. Бійми “Казка”, “За ніччю день іде”, В. Артеменка “Ой, на горі калина”, “Солдатські вдови”, “З матір'ю на самоті”. Знято ряд короткометражних картин режисе- рів-початківців О. Чорного, В. Домбровського, І. Миленка, Н. Андрійченка та ін.У вересні 1997 p. у Парижі демонструвався кінофільм київського режисера В. Криштофовича “Приятель покійника”. Ця стрічка була показана на Каннському кінофестивалі. Нею зацікавився французький кіноактор Ален Делон, який, перебуваючи в Києві, зазначив: “Я готовий зніматися в україн- ському кіно”.