Культурно-просвітницька діяльність князя К.Острозького та Острозького культурного осередку

Костянтин-Василь Острозький - український магнат, воєвода Київський, маршалок Волинський, політичний і культурний діяч, один з найзаможніших і найвпливовіших магнатів Речі Посполитої.Княжіння Острозького позначилося неабияким піднесенням української культури та освіченості, що не в останню чергу було зумовлено намаганням князя зробити свою резиденцію центром культурного опору католицькій та унійній експансії. Навколо князівської резиденції в Острозі утворився гурток (академія) слов'янських та грецьких учених, публіцистів теологів та богословів, до якого зокрема входили Герасим Смотрицький, Василь Сурозький, Христофор Філарет (Мартин Броневський), Еммануїл Ахіллес, Лука Сербин, Кирило Лукаріс (майбутній Олександрійський та Константинопольський патріарх), Никифор Парасхес-Кантакузен, Клірик Острозький, Зизаній Тустановський, Дем'ян Наливайко та інші.За сприянням Острозького в Острозі була зібрана велика бібліотека, яка включала в себе грецьку та західноєвропейську богословську літературу, передруки античних творів, словники, космографії, граматики та інше.В 1575 році Острозький запросив Івана Федорова для організації друкарні в князівській резиденції. Завдяки острозькій друкарні світ побачило більше 20 видань, в тому числі перший повний текст Біблії слов'янською мовою 1580 року.Близько 1578 року при академії почала діяти школа, де окрім низки традиційних на той час точних та гуманітарних дисциплін, вперше паралельно викладалися латинська, грецька та церковнослов'янська граматики. Досвід та програма острозької школи були запозичені Львівською, Луцькою та іншими братськими школами. Острозький був також засновником шкіл у Турові в 1572 році, Володимирі-Волинському у 1577 році, Острозької школи у 1576 році і друкарні в Острозі близько 1577 року. При Богоявленській замковій церкві, що мала статус кафедрального собору і була одним з найзначніших православних храмів того часу, виникла власна іконописна традиція. Кілька острозьких ікон написаних в той час вважаються шедеврами православного іконописання.

Культурно-просвітницька діяльність Петра Могили

Петро Могила (1596-1647) походив із стародавнього молдавського роду Могил. Своє життя присвятив укріпленню і зміцненню православної церкви.

1) У віці 31 року став архімандритом Києво- Печерського монастиря. Перебуваючи на цій посаді, навів лад у володіннях, оновив церкви і печери, повелів навчати неписьменних священиків, власним коштом утримував богодільню для жебраків.

2) У 1631 р. після смерті І. Борецького стає опікуном Київського братства, відкриває Лаврську школу за типом польських колегій. Викладання відбувалося латинською та польською мовами; всього в школі навчалося понад 100 студентів. У 1632 Київська Братська і Лаврська школи об”єдналися в Києво- Печерську колегію під патронатом П. Могили. З часом колегія дістане назву Києво-Мигилянської, а згодом стане академією.

3) за сприяння П. Могили відкрито колегії у Вінниці та Кременці, а також у Молдавії.

4) Розширив діяльність типографії Києво- Печерського монастиря, де видавалися україномовні церковні полемічні твори.

5) У 1632 р. П. Могила став Київським митрополитом.

6) Щорічно збирав церковні собори для вирішення нагальних церковних проблем.

7) Відібрав в уніатської церкви та реставрував Софійський собор, розкопав Десятинну церкву, зруйновану монголо-татарами в 1240 р.

8) Під керівництвом П. Могили складено православний катехізис.

9) За його сприяння в 1633 р. польський уряд видав «Статті для заспокоєння руського народу».

Діяльність П. Могили сприяла зміцненню позицій православної церкви в суспільстві як обєднавчого центру інтересів українців.

Культурно-просвітницька діяльність гетьмана І. Мазепи

І. Мазепа народився в селі Мазепинці в 1960 р. Освіту здобував в Києво- Могилдянській колегії, навчальних закладах Європи. Гетьман Мазепа був великим меценатом культурних починів і будов на Україні. Найбільш вражає в часи Мазепи розвиток образотворчого мистецтва, головне архітектури. В добу Мазепи відроджується Київ як духовий центр України. Мазепинська доба створила свій власний стиль, що виявився не лише в образотворчому мистецтві і в літературі, але в цілому культурному житті гетьманської України. Це було бароко, українське бароко, близький родич західноєвропейського, але, разом з тим, глибоко національний стиль, який мав своє найвище завершення в часи Мазепи.

1) Реставрував 20 та заснував 12 храмів, унаслідок такої активної діяльності гетьмана тогочасний архітектурний стиль назвали «мазепинське бароко».

2) Розбудував столицю Батурин за зразком версалю, палацу французьких монархів.

3) Домігся надання києво-Могилянській колегії статусу академії, призначив їй щорічну субсидію. У часи гетьманування Мазепи тут навчалося найбільше студентів-до двох тисяч.

4) Видав на власні кошти Євангеліє арабсько мовою.

5) Обдарував цінними речами, іконами українські церкви і монастирі.

6) Сприяв розвитку літератури, підтримував І. Максимовича. Ф. Прокоповича. С. Яворського; сам писав вірші.

 

Церковні братства в Україні: їх створення та культурно- просвітницька діяльність.

Братства — національно-релігійні громадські організації українських і білоруських православних міщан у 16-18 ст.

Вони відіграли значну роль у суспільно-політичному та культурному житті, в боротьбі проти політики національного і релігійного утисків, яку проводили шляхетська Польща та католицька церква в Україні і в Білорусі. У 80-х роках 16 ст. широку діяльність розгорнуло Львівське Успенське Ставропігійне братство. Воно придбало друкарню, відкрило школу. Наприкінці 16 – на початку 17 ст. братства виникли в Рогатині, Красноставі, Городку, Галичі, Перемишлі, Любачеві, Дрогобичі та інших містах. Близько 1615 р. було засновано Київське братство, до якого вступило багато міщан, православних шляхтичів, а також запорізьке військо на чолі з гетьманом П.Сагайдачним. У 1617 р. було створено Луцьке братство. В 2-й пол. 17 – 18 ст. бртства діяли в більшості міст і в деяких селах Галичини, Волині, в багатьох містах Наддніпрянщини. Братсва створювалися навколо парафіяльних церков. Вони мали свої статути. Витрати братств покривалися за рахунок внесків його членів, прибутків від нерухомого майна, відсотків від позик. Для Львівського братства важливим джерелом прибутків була друкарня. Братства дбали про свої патрональні церкви, справляли спільні культові відправи, подавали матеріальну допомогу своїм членам, брали участь у похоронах братчиків, утримували шпиталі. Діяльність братств мала переважно світський характер. З кінця 16 – початку 17 ст. братства брали активну участь у боротьбі проти посилення польсько-шляхетського гніту, національного та релігійного утисків і набували великого громадсько-політичного і національно-культурного значення. В числі провідних діячів братств були видатні вчені, письменники, політичні діячі того часу: Ю.Рогатинець, І.Красовський, С.Зизаній, І.Борецький, П.Беринда та ін. Братства об’єднували навколо себе також представників інших соціальних верств України. Іноді братства підтримували і окремі православні магнати та єпископи (зокрема князь К.Острозький). Одночасно братства розгортали велику культосвітню діяльність. Вони відкривали школи, друкарні, навколо яких збиралися культурні сили. На базі Київської братської школи 1632 р. було створено Києво-Могилянську колегію (з 1701 р. – академію). З братських шкіл вийшов ряд письменників, учених, політичних діячів, діячів освіти, книгодрукування, митців, які сприяли зміцненню зв’язків українського та білоруського народів.

У 2-й пол. 17 – 18 роль братств в суспільно-політичному житті зменшувалася. В Галичині і на Правобережжі вони підпадали під вплив духовенства, на Лівобережжі виконували переважно релігійно-побутові функції. Братства існували при деяких сільських і міських церквах. У 19 ст. братства не займалися громадсько-політичними і культурними справами, хоч зберегли деякі обряди та звичаї, властиві братствам 17 ст.