Полемічна література в Україні в козацьку добу

Полемічна література - літературна творчість церковно-теологічного і художньо-публіцистичного характеру в Україні.Особливого розвитку П. Л. набула в 16—17 ст., коли католицизм почав релігійно-ідеологічний наступ на православ'я, а також у зв'язку з Брестською церковною унією 1596 р. Поштовхом для розвитку П. Л. стала книга польського публіциста — єзуїта П. Скарги «Про єдність церкви Божої».У відповідь з'явилися анонімні памфлети українських православних літераторів, твори видатних українських письменників-полемістів Г. Смотрицького, Х. Філалета, І. Вишенського, С. Зизанія, М. Смотрицького, З. Копистенського, М. Андрелли та ін. Зокрема, «Апокрисис» («Відповідь»), виданий в Острозі польською (1597 р.) і староукраїнською (1598 р.) мовами, написаний Христофором Філалетом у відповідь Петру Скарги, гнівно виступає проти підступної політики папства та зрадницьких дій верхівки українського духовенства, застерігає, що польсько-шляхетська політика соціального і національно-релігійного гноблення українців і білорусів може викликати народне повстання. «Апокрисис» мав велику популярність в Україні і Білорусі.«Календар римский новый» Смотрицького «змагається» за незалежність «руської віри» з єзуїтом Б. Гербестом, критикує католицьке вчення про божественне походження папської влади і відкидає григоріанський календар. Твір Смотрицького не завжди дотримується теологічних аргументів, натомість використовує гумор з приповідками і прислів'ями, написаний мовою наближеною до народу, і тому стає доступним широким масам.Однак полемісти не обмежувалися проблемою боротьби з наступом католизьких нінзя. У своїх творах вони порушували питання реформування самої православної церкви, колективного управління її справами, висміювали відсталість і консерватизм православних ієрархів. Крім того, піднімалися і соціально-політичні проблеми: нерівноправності людей, експлуатації людини людиною й одного народу іншим. Особливий полемічний пафос виділяє твори Івана Вишенського. Наприклад, у «Посланні до єпископів» він викриває духовенство як користолюбців, що забули Бога. Єдиним способом порятунку людини від егоїзму і жорстокості світу він вважав чернецтво. Сам Вишенський емігрував до Греції і став ченцем-відлюдником в одній з святих печер на горі Афон.Письменники-полемісти Мелетій Смотрицький у творі «Тренос», Захар Копистенський у «Палінодії», Іван Вишенський у «Раді про очищення церкви» виступали проти втручання польського уряду у справи православної української церкви, викривали його політику за принципом «чим гірше, тим краще». Справа в тому, що православні священики, які призначалися сеймом, часто були недостатньо освіченими, відрізнялися сумнівними моральними і особистісними якостями. Один з таких священиків, Кирило Терлецький, постав перед судом за вбивство і зґвалтування. Мали місце здирство грошей у парафіян, розпродаж церковного майна і земель. Внаслідок цього, як і за задумували ті, хто проводив таку політику, дискредитація і як наслідок, витіснення православної церкви католицькою було б неминучим.Полемічна література стала важливою ідейною зброєю в боротьбі за соціальне та національне визволення українського народу та сприяла піднесенню національно-визвольного руху.

 

Просвітницька та історична література в Україні в козацьку добу

Література козацької доби є яскравим явищем нашої культури. Література того часу була різножанровою і тісно пов’язаною з суспільно-політичним життям українців. Важливим жанром була полемічна література, яка утворилася після Люблінської унії 1569 р коли утворилася Річ Посполита, і українські землі фактично повністю увійшли до складу Польші. Її відкрита колоніальна політика породила опір українців, що вилилося і в літературі.Важливим жанром була просвітницька література. До неї належали: Феофан Прокопович, який був забраний з Київо-Могилянську академії у Москву і 20 р працював першим радником Петра І. Крім Прокоповича, відомими просвітителями були Якім Козельський, Василь Какніс(«Ода на рабство»), Василь Карезін(творець Харківського університету), Данило Брадковський, Іван Величківський, а особливо Григорій Сковорода. Григорій Сковорода на притивагу європейським просвітителям був народним просвітителем. Сковорода є першим в історії людства автором теорії «про щастя людини у праці». Але він твердив, що не всяка праця приносить щастя, а тільки та для якої людина родилась – сродна праця. Він писав «Всяк єсть тєм чьйо сєрдце в ньом».Важливим жанром була історична література того часу. Найбільш важливим твором є «Історі Русів», яка появилась у рукописі в кінці 17 ст за те, що проповідувала український патріотизм, була заборонена Росією до друку. Надрукована тільки в 1874 р. Крім неї сюди ще належали «козацькі літописи». Їх є три:

1) літопис Самовидця

2) літопис Григорія Грабянки

3) літопис Самійла Велички

всі вони описують Хмельниччину. Останній важливий тим, що вперше Величко використовує документи та інші твори. В ті роки була написана перша історія України – «Синопсис» Інокентія Гізеля. Важливим жанром була драматургія. Зокрема, Прокопович пише драму «Володимир». Відомим драматургом був Григорій Кониський.

У 1798р у Петербурзі на кошти мецената було вперше видано «Енеїду» Котляревського(без відома автора). Поява «Енеїди» означала початок розвитку нової української літератури, яка і до сьогодні пишеться зрозумілою народною мовою.

Літературна творчість та культурно-просвітницька діяльність Т.Г.Шевченка та І.Я.Франка

Тарас Шевченко (1814—1861) — геніальний український поет, мислитель, художник, громадський діяч. У його творах є глибокі думки про виховання, яке повинно виробляти громадянські переконання, відданість народові, нетерпимість до неправди, егоїзму.

Піддаючи різкій критиці тогочасну систему виховання, Шевченко мріяв про справжню народну школу, яка б давала учням міцні, глибокі знання і виховувала в дусі любові до рідної мови. Покладаючи великі надії на недільні школи, він надавав їм всіляку допомогу та фінансову підтримку.В основі освітньо-виховного ідеалу Шевченка — працьовитість. Тільки в праці людина може знайти справжнє задоволення, і тому вона повинна посідати домінуюче місце в житті кожного. Однак він розрізняв працю, яка задовольняє потреби людей, і працю, що виснажує і закріпачує народ.Шевченківська доба бунтарства дала життя тисячам визначних і відомих вчителів і просто щиросердечних трударів освітянської ниви, чиє життя-подвиг не лишилось документально зафіксованим, але без нього неможливо було б підійти сьогодні до національної школи і національної педагогіки України.Франко Іван Якович - український письменник, поет, вчений, публіцист, перекладач, громадський і політичний діяч.Знайомство з творами Маркіяна Шашкевича, Тараса Шевченка, захоплення багатством і красою української мови викликають у нього підвищений інтерес до усної народної творчості, стимулюють запис її зразків.1888 р. Франко деякий час працював у часописі «Правда». Зв'язки з наддніпрянцями спричинили третій арешт (1889 р.). 1890 р. за підтримкою М. Драгоманова Франко стає співзасновником Русько-Української Радикальної Партії, підготувавши для неї програму, та разом з М. Павликом видає півмісячник «Народ».Усебічно обдарований, енциклопедично освічений і надзвичайно працьовитий, Франко виявив себе на багатьох ділянках української культури. Він був поетом, прозаїком, драматургом, критиком й істориком літератури, перекладачем і видавцем. Сюжети для своїх творів Франко черпав з життя і боротьби рідного народу, але також з першоджерел людської культури — зі Сходу, античної доби й Ренесансу. Він був «золотим мостом» між українською і світовими літературами.Нерідко Івана Франка називають титаном праці. Євген Маланюк свого часу писав: «Свідомо чи несвідомо, з власного пересвідчення чи ж чужого голосу, але кожен, почувши ім'я Франка, здіймає шапку незалежно від свого місця народження. Тут діє інстинкт величі».