Західноукраїнська Народна Республіка 1918–1923 рр..

Західноукраї́нська Наро́дна Респу́бліка (за тодішнім правописом: Західно-Українська Народня Республика; ЗУНР) — українська держава, що існувала протягом 1918–1919 років на території Західної України зі столицею у Львові. Постала після Першої світової війни в результаті розпаду Австро-Угорщини. Проголошена 19 жовтня 1918 року. Охоплювала територію заселену українцями — Галичину, Буковину й Закарпаття. 1 листопада розпочався військовий конфлікт проти Польщі, яку підтримували країни Антанти, насамперед Франція. 22 січня 1919 року ЗУНР об'єдналася з Українською Народною Республікою, отримавши назву Західна Область Української Народної Республіки (ЗОУНР). Окупована 18 липня 1919 року в ході українсько-польської війни. Анексована Польщею, Румунією і Чехословаччиною. До 15 березня 1923 року уряд ЗУНР перебував у еміграції.21 листопада 1918 року Українська Національна Рада видала закон «Про тимчасову організацію судівництва»[5], відповідно до якого судова система новоствореної Республіки складалося з трьох ланок: повітових судів, окружних судів і Вищого суду. Як і на східних землях, у ЗУНР законодавство колишньої метрополії діяло тільки в тому разі, якщо воно не суперечило інтересам Української держави.

Окрім загальних судів передбачалося створення органів військової юстиції, якими мали стати: окружний військовий суд, обласний військовий суд і Найвищий військовий трибунал[6].

Законодавством ЗУНР встановлено підвищені вимоги до осіб, які мали бажання стати суддями. Зокрема, після закінчення вищого начального закладу вони були повинні пройти дворічне стажування, і лише після цього мали змогу стати суддями у разі

30. Політика більшовиків: «воєнний комунізм» і НЕП в Україні (1919 – 1929). Політика, що провадилася більшовиками в Україні в 1919 р., називалася політикою "воєнного комунізму". Вона була розрахована на насильницьку ломку існуючої в Україні економічної системи, яка грунтувалася на товарно-грошових відносинах, і запровадження замість неї прямий (без посередництва грошей) продуктообмін, здійснення якого покладалося на державних чиновників. Розглянемо складові частини політики "воєнного комунізму". Однією з найголовніших була націоналізація промисловості, фінансів, транспорту, зв'язку.В аграрній політиці курс було взято на ліквідацію великих поміщицьких і селянських господарств. Але не всі вони потрапили до рук селянської бідноти. В 1919 р. влада прагнула як найбільше земель поміщицьких маєтків перетворити в радгоспи, комуни, артілі.Продовольчу справу влада, будувала на принципах державної монополії на найважливіші продовольчі товари, якими розпоряджалися лише державні органи., Було запроваджено продовольчу розкладку, яка зводилася до вилучення (часто з допомогою сили) продовольчих ресурсів із села, і містах було введено систему "пайків", які розподілялися за "класовим принципом.

У зв'язку з тим, що матеріальні стимули до праці зникали, для підтримання в робочому стані народного господарства вводилася мілітаризація праці. Прагнення кинути виробництво вважалося державним злочином.

Запровадження в Україні "воєнного комунізму" супроводжувалося різким звуженням суверенітету України, що здійснювалося під прикриттям так. званого "воєнно-політичного союзу" братніх республік і зводилося до концентрації продовольчих ресурсів України в руках центру, передачі центрові головних важелів управління українською економікою, зневажливим ставленням до національних особливостей культури.

Політика "воєнного комунізму" в|нкликало величезний опір серед всього населення. Щоб придушити його, проводилася політика "червоного терору".

Ця політика була однією з найважливіших складових політики "Воєнного комунізму". "Червоний терор" виявлявся в ліквідації всіх реальних і потенційних противників більшовизму, подушення морального духу населення тощо.

Сутність непу. Основними заходами непу стали:

- заміна продрозкладки продподатком; при цьому продподаток мав бути меншим за продрозкладку, а його розмір заздалегідь повідомлявся селянам;

- бідні селяни взагалі звільнялися від податку;

- після виплати податку селяни здобували право вільно розпоряджатися плодами своєї праці, продавати їх; це сприяло підвищенню матеріальної зацікавленості селян у виробництві сільськогосподарської продукції;

- передача дрібних і середніх підприємств приватним власникам;

- відродження торгівлі і товарно-грошових відносин, дозвіл на приватну торгівлю;

- ліквідація безплатних послуг;

- здача в оренду, концесію частини дрібних і середніх підприємств;

- впровадження системи вільного найму робочої сили, матеріальне стимулювання працівників;

- введення стабільної валюти - червонця;

- децентралізація системи управління:

- розвиток підприємництва;

- розвиток кредитної, виробничої, збутової кооперації.

Вступ до СРСР

30 грудня 1922 року УСРР разом з РСФРР, Білоруською РСР та Закавказькою Радянською Федеративною Соціалістичною Республікою (Грузія, Вірменія, Азербайджан) увійшла до складу СРСР на федеративних засадах, а фактично була анексована, втрачаючи таким чином номінальну незалежність, яку мала доти. У жовтні 1924 року Таганрозький і Шахтинський округи були передані до складу РСФРР. У жовтні 1925 року постановою ЦВК СРСР «Про врегулювання кордонів Української СРР з Російською СФРР і Білоруською СРР» до України було приєднано територію з населенням 278 тис. чол., а до складу інших республік, передусім до РСФРР, було передано від України територію з населенням близько 479 тис. чол.[11]. Водночас Кубань, яка була заселена переважно українцями, не увійшла до УРСР та була поступово зрусифікована.

Після закінчення громадянської війни основна частина українських земель входила до складу Української СРР, де сформувалась і зміцнилась радянська форма державності. Після стрімкого дипломатичного прориву 1921 р., коли було укладено ряд угод з країнами Прибалтики та Польщею, активність УСРР на міжнародній арені поступово затухає. Це зумовлювалося як небажанням західних держав юридично визнати усі радянські республіки, так і зміцненням централізації, посиленням унітаризму, концентрацією владних важелів у руках Москви.

Спричинені війною та політикою “воєнного комунізму” економічна розруха та політична нестабільність посилювалася трагедією голоду 1921-1923 рр. Виникла нагальна необхідність рішучих дій. Запроваджена більшовиками у 1921 р. нова економічна політика замінила продрозверстку продподатком, створила умови для формування ринку, кооперування трудящих, посилила стимули до праці та ділової активності. Саме на базі непу в середині 20-х рр. народне господарство республіки перевищило показники дореволюційного рівня. У цей час активні теоретичні пошуки моделі існування радянських республік в умовах ворожого оточення 30 грудня 1922 р. перейшли у практичну площину – утворився Союз РСР. У травні 1925 р. затверджено новий текст Конституції УСРР, у якому було законодавчо закріплено вступ Радянської України до СРСР. Фактичне торжество сталінського плану автономізації відбулось – республіка остаточно втратила незалежність.

Намагаючись вписатись у графік світового розвитку, сталінське керівництво у другій половині 20-х рр. взяло курс на форсовану модернізацію економіки, що викристалізувався у формулу “великого стрибка”. Стержнем нового курсу була індустріалізація, тобто кількісне і якісне зростання промислового потенціалу. Для такого зростання потрібні були значні кошти, сировина і робочі руки. Тягар матеріального забезпечення кардинальних перетворень в індустрії ліг на плечі селянства. В результаті за здійснений індустріальний стрибок було заплачено дорогою ціною: жертвами насильницького розкуркулення і голодомору 1932-1933 рр., втратою селянином відчуття хазяїна, тривалими деградацією і дезорганізацією аграрного сектора.