Черкащина – край Б. Хмельницького і Т. Шевченка: історія області

Одними з крупних повстань XVIII століття на Правобережній Україні були виступи селянських мас на Черкащині проти польсько-шляхетського пригноблення, відомі під назвами Коліївщина та Гайдамаччина.

Черкащина пов'язана з діяльністю декабристів в Україні. Один з центрів декабристського руху в Україні — Кам'янка.

Реформа 1861 року дала поштовх швидкому розвитку капіталізму. У другій половині XIX століття провідне положення на Черкащині займала цукрова промисловість. Щорічно тут вироблялося цукру на 26 мільйонів карбованців. Могутні цукрові заводи діяли в Черкасах, Смілі, Шполі, Городищі. З розвитком промисловості в регіоні розвивався і робітничий клас. У 1885 році на правобережній частині Черкащини діяло 210 фабрик і заводів, на яких було зайнято 18 тисяч робітників.

В 1917 — 1920 рр. на території Черкащини на хвилі національного піднесення установлюється влада УНР, гетьманату і Директорії, формуються перші загони Вільного козацтва. Радянська влада утвердилася у 1920 р. Довго після того, як Уряд УНР припинив свою діяльність, частина Черкащини входила до Холодноярської Республіки. Холодноярська Республіка —,була частина УНР, де козаки найдовше вели збройний опір більшовикам (до 1922—1924 років).

Радянський період

З середини 1941 року територія Черкащини стала ареною кровопролитних битв Другої світової війни. Оборонні бої на цій ділянці фронту вели 26-у, 6-у, 38-у, 12-у армії, а також Дніпровський загін Пінської військової флотилії. Використовуючи перевагу в живій силі і техніці, окупанти захопили в серпні — вересні всю територію краю. Під Уманню ворог створив табір смерті для радянських військовополонених.

18 червня 1943 року гітлерівці оточили хутір Буда Чигиринського району і підпалили його, а потім учинили дику розправу над жителями. Всього було знищено 82 людини. На боротьбу проти гітлерівських окупантів піднялися люди, що залишилися тимчасово на окупованій території. На Черкащині діяли більше 30 партизанських загонів і з'єднань.

Після запеклих боїв 14 грудня 1943 року Черкаси були звільнені від німецько-фашистських загарбників військами 2-го Українського фронту.

Однією з видатних операцій Великої Вітчизняної Війни була Корсунь-шевченківська битва. Гітлерівські війська зміцнилися на Корсунському виступі і готувалися до контрнаступу на схід. Радянське командування розробило план оточення і знищення фашистського угрупування. У цій битві брали участь війська 1-го і 2-го Українських фронтів. Вона закінчилася повним розгромом ворога. 149 воїнів Черкащини, удостоєні звання Героя Радянського Союзу, двом з них це звання присвоєно двічі.

Активною була діяльність націоналістичного руху опору на Черкащині. Тут оунівці проводили активну організаційну роботу. В Умані націоналісти із підгрупи М.Сидора-«Чарторийського» провели два віча, створили міську управу і організували міліцію. Було створено підпільні осередки у Манківці, Іванках, Тальному, Поташі і Трубецькому. Від осені 1941 року діяв Звенигородський окружний провід ОУН (р) на чолі із Сивоконем. Одним із організаторів підпілля був Антін Шкільний, колишній отаман Вільного Козацтва, член Козачої Ради, посол від Ради до кубанців. Весною наступного, 1942-го року, німецькі карні органи провели арешти серед членів окружного і районного проводів Звенигородщини (всього 15 чоловік) і ліквідували видавництво, де друкувався націоналістичний часопис «Рідне слово».

Післявоєнний період

7 січня 1954 року була сформована Черкаська область, до якої ввійшли три міста обласного підпорядкування (Черкаси, Сміла, Умань) і території 30 районів Київської, Полтавської, Кіровоградської і Вінницької областей. 26 лютого 1958 року нагороджена орденом Леніна.

Літописне зведення «Повість минулих літ»

Повість врем'яних літ — літописне зведення, складене у Києві на початку 12 століття, пам’ятка історіографії та літератури Київської Русі.

Оригінал (первопис) «Повісті врем'янних літ» до наших днів не зберігся. Збереглися лише пізніші списки. Під «списком» розуміють «переписування» («списування») з іншого джерела. Найдавніші з них — Лаврентіївський, переписаний 1377, що охоплює події до 1110, та Іпатіївський (Іпатський), переписаний на початку XV ст. з доведенням розповіді до 1117. Відомі три редакції «Повісті врем'яних літ»: перша — складена ченцем Києво-Печерського монастиря Нестором з літописних зведень поч. XII ст. з доведенням розповіді до 1113; друга — ігуменом Видубицького монастиря Сильвестром у 1116; третя виготовлена у Видубицькому монастирі 1118 для Мстислава — сина Володимира II Мономаха.

«Повість врем'яних літ» — перша у Київській Русі пам’ятка, в якій історія держави показана на широкому тлі світових подій. Висвітлює історію східних слов’ян та князівської влади, утвердження християнства на Русі, містить оповіді про виникнення слов’янської писемності, відбиває настрої різних суспільних верств. Записи подаються порічно. Використано перекази, оповідання, повісті, легенди.

Збірка законів «Руська правда»

«Руська Правда» — збірка стародавнього руського права, складена в Київській державі у XI—XII ст. на основі звичаєвого права. Руська Правда мала безпосередній вплив на всі правові пам'ятки литовської доби в історії України (наприклад, «Судебник» Казимира IV, 1468); за посередництва Литовських Статутів (1529, 1566, 1588) деякі норми увійшли до українського права гетьманської доби.

Руська Правда — найвизначніший збірник стародавнього руського права, важливе джерело для дослідження середньовічної історії права та суспільних відносин Руси-України і суміжних слов'янських народів.

Попри упривілейоване становище вищих прошарків суспільства, всі вільні перебували під опікою Руської Правди, головним завданням якої було давати можливість сторонам боронити свої права на життя, здоров'я і майно, а судові — підставу до справедливого вироку. Характеристичною прикметою Руської Правди була еволюція в бік гуманності (наприклад, заміна кари смерти грошовою карою).

Руська Правда є важливим історичним джерелом, яке допомагає дослідникам відтворювати діяльність адміністративного княжого апарату, виявляти нюанси суспільного розшарування, досліджувати вияви фінансових операцій, стежити за технікою управи ріллі, господарським знаряддям та врожаєм. Руська Правда становить важливе джерело для пізнання найдавніших норм українського звичаєвого права, а згодом княжого законодавства і судових вироків, вона мала безпосередній вплив на всі пам'ятки литовсько-руської доби, а зокрема на Судебник Казіміра Яґеллончика 1468 і Литовський Статут (1529, 1566, 1588). За посередництвом Литовського Статуту норми Руської Правди вміщені також у найвизначнішій пам'ятці українського права гетьманської доби «Права, по которымъ судится малороссійскій народъ» (1743). Сліди Руської Правди помітні також у працях та правничих збірниках інших слов'янських народів, зокрема польських статутах короля Казіміра В. 14 ст. та інших. Проте, за твердженням Ф. Леонтовича, «московське законодавство в час Судебників губить усякий зв'язок з старовинно-руським правом».

Слово про похід Ігорів»

Слово о полку Ігоревім — давньоруська героїчна поема кін. XII ст., поетичний твір невідомого автора княжої доби історії України.

Історичною основою (не темою) «Слова…» є невдалий похід новгород-сіверського князя Ігоря Святославича на половців навесні 1185 р. Цю історичну подію поет відтворив в епічно-ліричному плані, піднісши як найвищий принцип долю Руської землі і засуджуючи князів за їх незгоди, за ставлення особистого над загальним. До історичної оповіді автор додав мотиви снів, плачів, реакцій природи на долю героїв, монологи князів тощо. Автор згадує свого попередника — співця Бояна, який в XI ст. прославляв князів, і зв'язує Бояна, Велесового внука, з давнім дохристиянським світом божеств та обіцяє співати в його стилі й об'єднати давню й теперішню славу. Після описів підготовки до походу, триденного бою і поразки Ігоря, автор «Слово…» з'ясовує причини, які довели до недолі Руську землю. Закінчується поема, після опису втечі Ігоря з полону, прославою спершу «старим князям» — Ігореві і Всеволодові, а потім «молодим», що їх представником був Володимир Ігоревич.