Зарубинецька і черняхівська культури

Впродовж усього І тис. н.е. проукраїнські землі продовжували залишатися ареною Великого переселення народів. Нищівними для місцевої культури лавами прокочувалися її теренами навали аланів, готів, гуннів, аварів (літописних обріїв), булгарів, угрів. Вони змушували багатьох до переселення в менш придатні для землеробства лісові райони. При цьому найактивніша частина населення ча­сто втягувалася у міграційний потік і спільні грабіжницькі походи разом із різноманітними завойовниками. "Степові імперії" швид­ко створювалися і ще швидше розпадалися після смерті харизматичного вождя. Місцеві племена перебували вже на стадії гото­вності до утворення ранніх держав, аналогічних "варварським королівствам" Західної Європи, що засвідчують знахідки під час розкопок слов'янських поселень так званої зарубинецької (II ст. до н.е. — II ст. н.е.), а особливо черняхівської (II —V ст.) археологічних культур. Однак численні спро­би утворити стійкий державний організм на українських землях постійно закінчувалися черговою поразкою від дружин "степових імперій", протистояти яким у племінних і міжплемінних князівств не вистачало сил.

В районах Полісся і Серед­нього Подніпров'я розповсюджені старожитності зарубинецької культури. Вони стали відомими після відкриття і розкопок В. Хвой­кою біля с.Зарубинці на Київщині 1899 р. ґрунтового могильника з трупоспаленнями. Нині відомо близько 500 поселень і 1 тис. поховань зарубинецької культури .

Зарубинецька культура. Існує спроба визначити її як культуру слов'ян-венедів, хоча деякі дослідники вбачають у ній германців, інші — балтів.

Зарубинецькі поселення, розташовані по берегах річок, групувалися по 10—15. В Подніпров'ї поселення мали оборонні споруди — земляні вали. Житла трохи заглиблені, квадратної форми, з каркасно глинобитними стінами, вогнищем у центральній частині. У Верхньому Подніпров'ї будували наземні житла зі стовбовою кон­струкцією. На Прип'яті відомі напівземлянки з дерев'яною обшив­кою стін. Біля жител споруджувались і ями-погреби. Житла на­лежали невеликій родині з самостійним господарством. Населення вело осілий спосіб життя. У вжитку в зарубинців було залізо, серед знарядь з цього матеріалу були серпи і коси, це свідчить про землеробський спосіб господарства. Мешканці цих поселень вирощували просо, пшеницю, ячмінь, розводились корови, свині, коні, дрібна рогата худоба. Існувало полювання і риболовля. Добували залізо.

Зарубинці виготовляли кераміку, існував гончарний круг ручного типу, готову посуду випалювали . Виготовляли ювелірні вироби з привізної бронзи. З льону і коноплі виготовляли тканини. Про існування ткацтва свідчать знайдені піднімальні грузила для ткацького станка.

Пошире­ним був обряд трупоспалення (ямні й урнові). Поховальний інве­нтар небагатий і одноманітний (кераміка, предмети особистого вжитку, прикраси).

З III ст. н.е. на Нижньому і Середньому Дніпрі, Південному Бузі, Дністрі поширювалася нова культура — черняхівська – реміснича культура.. Пер­ші пам'ятки черняхівської культури виявлені та досліджені 1900 — 1901 pp. у Середньому Подніпров'ї (с.Черняхів на Київщині) В.Хвойкою, а в Подністров'ї — К.Гадачеком. Нині відомо понад 5 тис. черняхівських пам'яток, розкопки проведено на 150 — 200 поселеннях і могильниках.

Про етнічне походження черняхівців існують кар­динальні розбіжності між прихильниками слов'янської (антської) та германської (готської) концепцій.

Черняхівські поселення відрізняються розмірами і характером планування. З-поміж них трапляються великі поселення, довжиною 1,5 — 2 км. Зазвичай, вони розташовувалися вдалині від берегових терас, у глибині плато, на схилах ярів, поблизу чорноземів і луків. На поселеннях відкривають рештки різнотипних жител — наземних, одно- і двокамерних, з глинобитними стінами; заглиблених. По­близу розміщувалися господарські споруди (повітки, ями, погре­би), виробничі комплекси (гончарні горни, залізоплавильні печі, різноманітні майстерні). Черняхівські поселення не мали жодних укріплень. Безперечно, це засвідчувало відсутність безпосередньої небезпеки з боку найближчих сусідів.

Могильники були зазвичай великі — з обрядами інгумації та кремації. Характерною ознакою перших є поховання з північною і західною орієнтацією. Других — ямні й урнові тру­поспалення. Структура черняхівських могильників характерна наявністю декількох (трьох і більше) груп поховань, що мали власні "центри" — поховання з багатим набором поховального інвентарю. Відмінності в поховальних обрядах засвідчують, що у них відбились багатоетнічні корені походження носіїв черняхівської культури.

З черняхівською культурою відбулися суттєві зміни у вироб­ництвіта економіці. Більшість знахідок, які становлять матеріальний комплекс черняхівської культури, — вироби ремісників. Про­відною галуззю виробництва стало залізоробне ремесло. Відомо понад 57 найменувань різних виробів із заліза. Окремі речі виго­товлялись за допомогою термічної обробки, зварювання та інших прийомів. Половина виробів виготовлена зі сталі. Широко вико­ристовувались вироби з кольорових металів. Більшість предметів з бронзи — це прикраси і деталі одягу: фібули, пряжки, підвіски, шпильки тощо. Бронзу використовували також для виготовлення проколок, голок, пінцетів, хірургічних ножів; відомі й знахідки ливарних форм. Черняхівські бронзоливарники були зв'язані з дво­ма центрами кольорової металургії — прибалтійською і причор­номорською.

Про високий рівень розвитку гончарства засвідчує велика кількість керамічних виробів (горщиків , мисок, глечиків , ваз , кухлів , піфосів ), виготовлених на гончарному крузі. Характерною озна­кою столової кераміки є сірий колір і лискована поверхня. З домашніх виробництв вирізняються такі ремесла: косторізне (виготовлення гребенів) , каменерізне. У черняхівців з'явилася нова галузь виробництва — виготовлення ротаційних жорен. З твер­дих порід каменю робили точильні бруски. Відомі сакральні скульп­тури малих і великих форм. До останніх належать антропоморф­ні стели, ідоли. Відомі види виробництва як прядіння, ткацтво, деревообробка та ін.

Головною галуззю економіки було сільське господарство. Серед злаків — це пшениця різних видів, ячмінь, просо, овес, жито; бобові — горох, чечевиця; технічні культури — коноплі, чина. Переважала двопільна система землеробства. Розвиток скотарства підтверджу­ють знахідки кісток домашніх тварин, серед яких переважають кістки великої рогатої худоби. Однак черняхівці розводили свиней, кіз, овець, а також коней. Кісток диких тварин виявлено зовсім мало, що засвідчує незначну роль полювання.

Високий рівень розвитку ремесел сприяв піднесенню торгівлі. Була розвинена торгівля з римськими колоніями, звідки імпортувалися амфори, скляні кубки , глиняний посуд; у торговельних операціях вживалися римські монети. Крім того, кольорові сплави, бурштин місцеві племена отримували з Прибалтики. Окрему кате­горію знахідок становлять амфори провінційно-римського зразка. Кількість цих знахідок підтверджує широкі економічні зв'язки лісостепових племен з містами Північного Причорномор'я, зокре­ма — Тірою, Боспором, Ольвією, містами Західного Причорномо­р'я. Особливий інтерес дослідників викликають знахідки римсь­ких монет. Географія скарбів збігається з ареалом черняхівсьої культури.

Політична організація черняхівських племен не виходила ще за межі первісної організації ранньокласового суспільства з його ранніми політичними формами і ранніми формами експлуатації (обкладення даниною, воєнний примус, рабство).