Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Пит.6 Історичні та духовні складники української культурної самобутностіСодержание книги
Поиск на нашем сайте
Християнські цінності належать до серцевини національної духовної культури. Українці, як і всі інші європейські народи, пройшли свій “дохристиянський” етап культурної еволюції, однак, розбудова національної культури, утвердження нації, становлення національної державності відбувались при світоглядно-теоретичному забезпеченні християнським віровченням і навіть при безпосередній участі християнської церкви. Український народ – народ віруючий, християнський; побожність – ментальна риса українців. Не погрішимо проти історичної правди, якщо скажемо, що християнська віра в умовах радянського ідейно-атеїстичного деспотизму була збережена в основному завдяки глибокій релігійності українського народу. Споконвіку, за всіх соціально-історичних умов, в українських сім’ях до Святих Тайн Хрещення, Сповіді і Причастя долучались і дорослі, і діти; використовувались усі можливості для участі у Службі Божій; виховання здійснювалося з метою формування християнських чеснот як сприйняття Божих настанов розумом і серцем та християнських доброчинностей як практичного ставлення до світу за критеріями Віри, Надії і Любові та принципами Милосердя, Прощення і Смирення. Найвищим взірцем моральності визнається дотримання Заповідей Божих, найвищою відповідальністю – відповідальність перед Господом; найвищого авторитету набуло Біблійне Слово, а найвищою істиною стали Істини Святого Євангелія. Основні положення християнського вчення в його сприйнятті українським християнським людом – зміст другої частини нашої книги. Національні цінності не лише надають народові культурної самобутності і виокремлюють національну культуру з глобального “тексту” культури світової, а й виступають критерієм “прочитування” і сприйняття загальнолюдських духовно-культурних надбань. Окрім цього, національні цінності виконують функцію своєрідної світоглядної призми, заломлюючись через яку антична мудрість і християнське віровчення стають невід’ємними компонентами і навіть цілісним утворенням у складному комплексі національної духовної культури. Українець по-своєму сприймає і рівноцінно дотримується і сократівських чеснот, і християнських доброчинностей; він не шукає розбіжностей між зодіакальним і християнським календарями і по-життєвому мудро користується кожним із них; його інтелект толерантно сприймає і вчення античного філософа, і поучення християнського богослова. Основні риси українського національного менталітету – теїзм як поклоніння Богу, антеїзм як шанування землі, індивідуалізм як визнання цінності Людини, демократизм як повага до Людини, плюралізм і толерантність як усвідомлення поліфонії Буття, кордоцентризм як пріоритет душевності над логікою у сприйнятті світу, екзистенціалізм як існування на культурній межі європейського й азійського світів – формують благодатне поле для світоглядно толерантного засвоєння здобутків світової, в першу чергу, античної і загальнохристиянської культур, з одночасним збереженням національно-культурної самобутності. Зміст заключної частини книги складає сформована національним менталітетом давня і сучасна духовна символіка, символіка феноменів Буття і Життя, явищ природи і побуту, що виражає духовно-практичне відношення українця до світу. Згідно з концепцією “світу як тексту” термін “українство” має повне право на існування: в глобальному “тексті” світової культури українство як соціально-історичний феномен в його традиційних і модерних виявах, в усіх його матеріальних і духовних вимірах має свою окрему сторінку в розділі “національному”, як селянство – в розділі “аграрному”, а християнство – в “релігійному”. А кожен “текст” цікавий своїми двома особливостями. Перша: структура тексту є непорушною, бо втручання в неї змінює і навіть руйнує його зміст (губить душу тексту!). Друга: непорушну формальну структуру тексту кожен бачить і сприймає по-своєму.
Пит.7 Джерела формування української культури Прямим джерелом античних традицій в українській культурі були грецькі міста-колонії: Тіра - в гирлі Дністра; Ольвія — в гирлі Бугу; Херсонес, Феодосія, Пантікапей — в Криму та ін. Між метрополією і колоніями розвивалася жвава торгівля. Вплив грецьких колоній на місцеве населення позначився передусім на виробництві посуду, ювелірних виробів, предметів домашнього вжитку, будівельній техніці. У формах архітектури античного періоду Причорномор'я переважає іонійський стиль, а згодом, в елліністичній добі - дорійський та коріпфський. Пам'ятки мистецтва грецьких, колоній, дійшли до нас у формі скульптур, численних теракотових фігурок, настінних розписів, ювелірних виробів, надгробних рельєфів, мармурових різьблених саркофагів та ін. Отже, грецькі колонії відіграли велику роль в історії України, поширюючи серед населення високу культуру Еллади. Значний вплив на розвиток української культури мали античні традиції Риму. Ці впливи, зокрема, помітні в І – II ст. н. е., коли кордони Римської імперії наблизились до українських територій. В той час між Україною і Римом встановилися тісні торговельні й культурні зв'язки. В римських скарбах з II ст., знайдених на Україні, крім монет і металевих прикрас зустрічається також скляний посуд римського походження і римські емалі. Наближення римлян до українських територій стало причиною популяризації тут християнства. На початку III ст. н. е. Південну Україну захопили германські племена готів (ост-готів), підкоривши собі як тубільців, так і сарматсько-скіфське населення. Готи засвоїли скіфсько-сарматську і грецьку культури, прийняли християнство. Вони мали, вплив на слов'ян, особливо в ділянці військової організації. З IV ст. починається велика міграція народів зі сходу. Через Україну проходять тюркські племена гуннів, які розгромили Готську державу у 375 р. Східні слов'яни, що жили на території, сучасної України, починаючи з IV ст., об'єдналися в державну формацію антів. Слід зазначити, що готський історик Йордан усіх слов'ян називає венедами, які діляться на склавінів (південно-західна група) і антів[4]. Отже, антів можна назвати предками українців, які, на думку М. Чубатого, «створили союз племен, до якого північні сусіди ніколи не належали»[5]. Культуру, типову для антів, вперше відкрито в могильниках біля с. Зарубинці на Київщині і названо зарубинецькою (II ст. до н. е. - II ст. н. е.). Продовженням її була відкрита біля с. Черняхова (теж на Київщині) черняхівська культура, яку археологи датують II - V ст. н. е. Обидві культури характеризує передусім кераміка. Кераміку зарубинецької культури виробляли вручну з чорної глини, а черняхівської - з сірої глини з допомогою гончарного круга. На землях між Дніпром, Карпатами і Дунаєм археологи відкрили сотні поховань, більшість яких належала до антської доби. Причому вони були двох видів: тілопальні і поховання в ямах. З розкопок цілих десятків антських селищ і городищ видно, що правобережна. Україна була густо заселена праукраїнськими племенами. Знахідки черняхівської культурної верстви свідчать про високу культуру наших предків у добу антів. Держава антів проіснувала три сторіччя - від кінця IV до початку VІІ ст. Вона впала під навалою тюркських племен аварів. Однак в середині VII ст. слов'яни почали звільнятися з-під влади завойовників. У процесі розкладу первіснообщинного ладу серед східних слов'ян формуються племінні союзи. Автор «Повісті временних літ» називає такі племена, від яких походять українці: поляни жили на правому березі Дніпра, біля Києва; сіверяни - над Десною і Сеймом; древляни - між Тетеревом і Прип'яттю; дуліби або бужани - вздовж Бугу (їх називали також волинянами); уличі - над Дністром і Бугом; тиверці - між Бугом і Прутом; білі хорвати - на Підкарпатті[6]. Серед усіх українських племен провідне значення набувають поляни з центром у Києві, на яких у VII ст. вперше поширюється назва «Русь».
|
||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-07-15; просмотров: 463; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.147.46.181 (0.009 с.) |