Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Найвидатнішими представниками когорти українців-незалежників стали Юліан Бачинський та Микола Міхновський.Содержание книги
Поиск на нашем сайте
Юліан Бачинський (1870-1940) народився в Східній Галичині в с. Новосілці (тепер Тернопільської обл.) у родині священика. Вищу юридичну освіту здобув у Львівському та Берлінському університетах. Значний вплив на формування його світогляду справили М. Драгоманов та І. Франко. Юліан Бачинський був прихильником соціалістичних ідей, одним із засновників соціал-демократичної партії Галичини. Однак соціалізм не означав для нього нехтування національними інтересами. У праці «Україна irredenta» (1895), Ю. Бачинський першим в українській суспільно-політичній думці висунув ідею політичної незалежності України. Політичну самостійність України він вважав за необхідну умову її економічного і культурного розвитку.У Східній Україні засновником незалежиицької течії став Микола Міхновський (1873-1924). Він народився в с. Турівці на Полтавщині. Був одним з ініціаторів таємного братства «Тарасівці». Працював адвокатом, виступав на політичних процесах, брав активну участь у громадському житті. Свої ідеї про незалежність України М. Міхновський уперше оприлюднив на Шевченківських святах у Полтаві та Харкові в 1900 р. Його промова отримала назву «Самостійна Україна» і була надрукована окремою брошурою у Львові. Вона стала першою програмою Революційної української партії (РУП).Найближчою метою українських патріотів М. Міхновський вважав відновлення державних прав українського народу, котрих він ніколи не зрікався і які належать йому за українсько-московською угодою 1654 р. Кінцева мета політичної боротьби М. Міхновського визначалася формулюванням: «Одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від Карпат аж по Кавказ».Ці особистості справили значний вплив на хід історії нашої держави та й не тільки. Людей,котрих розділяла приналежність до різних,часто ворогуючих, етнічних територій, об»єднала національна ідея, обоє боролись за незалежність України. Ми змушені пам’ятати їх і брати уроки такого патріотизму і,гуманності,. 56. Відродження в Галичині! У 1-й половині XIX HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/19_%D1%81%D1%82%D0%BE%D0%BB%D1%96%D1%82%D1%82%D1%8F"століття в Галичині розпочалося українське національне відродження, очолене представниками свідомого греко-католицького духовенства. Вагомими явищами у цьому процесі стали утворення у Перемишлі ІваномHYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%BE%D0%B3%D0%B8%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD" HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%BE%D0%B3%D0%B8%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD"Могильницьким «Клерикального товариства», діяльність митрополита М.Левицького і, особливо, утворення «HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D1%83%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D1%82%D1%80%D1%96%D0%B9%D1%86%D1%8F"РуськоїHYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D1%83%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D1%82%D1%80%D1%96%D0%B9%D1%86%D1%8F" HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D1%83%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D1%82%D1%80%D1%96%D0%B9%D1%86%D1%8F"трHYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D1%83%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D1%82%D1%80%D1%96%D0%B9%D1%86%D1%8F"ійціHYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D1%83%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D1%82%D1%80%D1%96%D0%B9%D1%86%D1%8F"» (1837) та видання альманаху «Русалка HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D1%83%D1%81%D0%B0%D0%BB%D0%BA%D0%B0_%D0%94%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D1%8F"ДністроваяHYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D1%83%D1%81%D0%B0%D0%BB%D0%BA%D0%B0_%D0%94%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D1%8F"». Революційні події 1848—1849 рр. сприяли пробудженню національної самосвідомості українського населення Галичини. Головна Руська Рада, що виникла у Львові (1848), проголосила ідею єдності всіх українських земель, а також пропонувала утворити з українських земель Східної Галичини, Буковини та Закарпаття окремий коронний край у складі Австрійської імперії. Важливою подією було скасування панщини в Галичині у 1848 р., яке викрило нові можливості для розвитку економіки краю, сприяло відродженню національно-культурного життя.Проте у 2-й половині XIX HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/XIX_%D1%81%D1%82%D0%BE%D0%BB%D1%96%D1%82%D1%82%D1%8F"століття Галичина була регіоном активного розвитку українських національно-культурних установ: товариство «HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%80%D0%BE%D1%81%D0%B2%D1%96%D1%82%D0%B0_(%D1%82%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D1%80%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE)"ПросвітаHYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%80%D0%BE%D1%81%D0%B2%D1%96%D1%82%D0%B0_(%D1%82%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D1%80%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE)"» (1868), «Літературне товариство ім. Т.Шевченка» (1873), кооперативні організації, спортивні товариства «HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%96%D1%87_(%D1%82%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D1%80%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE)"СічHYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%96%D1%87_(%D1%82%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D1%80%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE)"», «HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BE%D0%BA%D1%96%D0%BB_(%D1%82%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D1%80%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE)"СокілHYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BE%D0%BA%D1%96%D0%BB_(%D1%82%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D1%80%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE)"», тощо.Тут працювали видатні українські діячі того часу. І.Франко, М.Павлик, А.Вахнянин, Ю.Романчук та інші. З 1894 р. у Львові працював проф. М.Грушевський. 57. "Руська трійця". її засновниками були троє друзів-студентів Львівського університету і водночас вихованців греко-католицької духовної семінарії: М. Шашкевич, І. Вагилевич та Я. Головацький, які активно виступили на захист рідної української мови. Свою діяльність члени гуртка розпочали з вивчення життя, традицій та історії власного народу. Із записниками в руках Я. Головацький та І. Вагилевич побували в багатьох містечках та селах Галичини, Буковини та Закарпаття. Наслідком цього своєрідного "ходіння в народ" стали не тільки численні добірки матеріалів з народознавства, фольклористики, історії та мовознавства, а й знання реального сучасного становища українського народу під іноземним гнітом. Зауважимо, що молоді патріоти шукали свій власний шлях допомоги пригніченому народові. Зокрема, під час своїх етнографічних подорожей вони контактували з польськими підпільниками, які готували антиурядовий виступ, але "Руська трійця" не пішла за революційними змовниками, зосередивши зусилля на культурницько-просвітницькій діяльності. Захоплені народною творчістю та героїчним минулим українців і перебуваючи під впливом творів передових словянських діячів, «трійчани» укладають першу рукописну збірку поезії «Син Русі»(1833). У 1835 р. «Р. т.» робить спробу видати фольклорно-літературну збірку «Зоря», в якій збиралися надрукувати народні пісні, твори членів гурту, матеріали, що засуджували іноземне гноблення і прославляли героїчну боротьбу українців за своє визволення. Проте цензура заборонила її публікацію, а упорядників збірки поліція взяла під пильний нагляд. Істотною заслугою «Р. т.» було видання альманаху «Русалка HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D1%83%D1%81%D0%B0%D0%BB%D0%BA%D0%B0_%D0%94%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D1%8F"ДністроваяHYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D1%83%D1%81%D0%B0%D0%BB%D0%BA%D0%B0_%D0%94%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D1%8F"» (1837 р. у Будапешті), що, замість язичія, впровадила в Галичині живу народну мову, розпочавши там нову українську літературу. Гурток «Р. т.» припинив свою діяльність 1843 р. після смерті М. Шашкевича. Наслідками існування "Руської трійці" було те, що після скасування у 1848 році панщини у Львові утворилася перша українська культурно-політична організація "Руська Рада". Всі члени цієї організації одноголосно вирішили, що їхньою мовою буде мова якою почав писати в Галичині аркіян Шашкевич. 58. Український романтизм охоплює період 20—60-х років XIX століття. Виникнення цього літературного напряму в Україні пов'язане з публікацією в 1827—1828 роках творів П. Гулака-Артемовського «Твардовський» і «Рибалка», з появою «Малоросійських пісень» М. Максимовича. Першим, хто справді створив відмінну від європейської та російської манеру, засновану на романтизмі, був Тарас Шевченко.Він звеличував новий тип людини, мораль-ним ідеалом якої є вільний дух. Він застерігав від пасивності, закликав не покладатися у всьому лише на Бога, пробудити в собі той Дух, який робить людину вільною і спрямованою на Поступ. У любові до України близький Шевченку і П. Куліш, для якого все у світі розпадалось навпіл залежно від ставлення до України Куліш розглядав і людину як осердя постійної боротьби “внутрішнього” і “зовнішнього”.М.Драгоманов був героєм пошевченкової вже доби. Визначний учений ніколи не любив просто спостерігати за плином часу, він був активним учасником національного життя держави. В ньому поєднувались риси і патріота, і романтика. Останнє займало важливу роль в його житті. 59.Літературна та громадсько-політична діяльність Т.Г.Шевченка У духовній історії України Шевченко посів виняткове місце. Як член КМТ, проводив активну громадсько-політичну діяльність. Попри його великі здібності, знайомство із знаними в той час політичними і культурними діячами, завжди відстоював інтереси простих селян. Поетичну діяльність Шевченкову можна поділити на чотири періоди. Перший від 1838 до 1843, або від його звільненн я з кріпацтва до першого повороту на Україну. В цім періоді бачимо поета ще під романтичним впливом. Він пише балади і сентиментальні думи та історичні оповідання різної великості, які кульмінуються в поемі "Гайдамаки". З цього ж часу походить чудова поема "Катерина" і друга поема все ще не надрукована в цілості — "Черниця Мар’яна". В другім періоді, що тягнеться до його арешту весною 1847 р., знаходимо тільки політичні поеми, як "Чигирин", "Суботів", "Іржавець" і ін. Далі від національного українського становища поет переходить до соціальних питань і підіймає свій могутній голос в оборону кріпаків ("На панщині пшеницю жала", "Сестра", "Марині", "Сон", "Посланіє до мертвих, і живих, і ненароджених земляків моїх"). Так він став пророком цього народу, розриваючи немилосердно завісу політичного і національного насильства. Та несподівана катастрофа спинила його працю і навіть сховала багато його віршів від громадянства на декілька десятиліть". 60. «Закон Божий (Книга буття українського народу)» -- унікальний за змістом і долею твір видатного українського та російського історика, письменника й громадського діяча М. Костомарова, викладає програмні положення Українсько-Слов'янського товариства святих Кирила й Мефодія, чи більш відомого нам під назвою Кирило-Мефодіївське братство. Любов до України стала центром усього ідейного навантаження цього твору. Автор подає уроки історії України на тлі загальної історії людства, в біблійно-епічному стилі викладає трагічну минувшину нашого народу. Трактат можна умовно поділити на три логічні частини: 1. Про Бога, всесвітню історію, віру Христову. 2. Про слов'ян, Литву, Польщу, Росію та віру Христову. 3. Про Україну, козацтво та віру Христову.. Визнаючи, що людське життя та існування всякого суспільства підкоряється законам Божим, М. Костомаров тим самим високо піднімав планку розуміння духовності й у житті, й у пізнанні історичного процесу. За схемою молодого історика, повного осмислення, визнання та розуміння Бога не осягнув жоден народ, але найближче підійшла до цього мила йому Україна. Твір містить ряд положень щодо скасування кріпацтва, національної та соціальної нерівності, а також ідею об'єднання слов'ян, народів у федеративну республіку з наданням кожному народові авт. прав. Україну він вважає центром об'єднання усіх слов'ян, народів, вбачаючи в цьому її месіанську роль в історії людства. «К. б. у. н.» знайдено під час обшуку в М. І. Костомарова у 1847. 61. Освіта!Уже наприкінці XVIII ст. Києво_Могилянська академія втрачає роль культурно_ освітнього центру. У січні 1805 р відбулось відкриття Харківського у-ту. Першим ректором нового навчального закладу став І. Рижський.. Харківський навчальний округ був утворений майже одночасно з університетом. Відомо, що у 1828 р. в окрузі було 249 середніх і нижчих шкіл, 1664 учнів і 746 учителів, що вважалося недостатнім для такої великої території. Харківський університет доклав чимало зусиль, щоб поліпшити цю ситуації. Непересічне значення для формування філософської думки в Україні означеногоперіоду мали праці лідерів Кирило_Мефодіївського товариства. У 40_х роках ХІХ ст. помітно пожвавлюється етнографічна діяльність українських вчених. 1845 р. було створене Російське Географічне Товариство, членами якого стали українські вчені М. Максимович, М. Маркевич, А. Метлинський та ін. У 1848 р. у межах діяльності цього товариства розпочинаються дослідження в Україні особливостей життя й побуту українців, їх мови, звичаїв тощо. У ХІХ ст. значна увага приділялася розробці теоретичних питань української фольклористики. Роботи М. Максимовича, П. Куліша присвячені дослідженню української народної пісенної і поетичної творчості. Фольклорові присвячує свою дисертацію М. Костомаров. Щоб хоч трохи поліпшити стан українського шкільництва, українські студенти у 1859 р. заснували три недільні школи і одну щоденну у Києві. Згодом такі ж школи з’явилися у Харкові, Полтаві, Чернігові. Крім цього, у Києві і у деяких містах України почали засновуватися жіночі недільні школи. Але школам цим не судилося існувати довго. Після розгрому поліцією у 1860 р. таємного студентського гуртка у Харківсько_ му університеті, було наказано перевірити діяльність усіх недільних шкіл і у червні 1862 р. всі недільні школи і читальні були закриті.
62. ЛНУ! Датою заснування вважається 16 січня 1661, коли указ польського короля Яна Казимира привласнив заснованій в 1608 єзуїтській колегії статус академії і «титул університету». Майже до кінця ХІХ ст. в університеті діяло три факультети: юридичний, філософський і теологічний. Юридичний факультет був провідним в університеті, як за кількістю студентів та викладачів, так і за державними пріоритетами. У листопаді 1891 р., після тривалих зволікань, австрійський імператор Франц Йосиф І видав розпорядження про відкриття медичного факультету, що й відбулося урочисто 9 вересня 1894 р.Викладачі та вихованці Університету зробили чималий внесок у розвиток української та світової науки і культури. У Львівському університеті навчалися один із зачинателів нової української літератури в Галичині, письменник Маркіян Шашкевич, учений і педагог, етнограф і філолог, завідувач кафедри української словесності і ректор Університету Яків Головацький, історик і мовознавець Іван Вагилевич, філософ Петро Лодій та інші В 70-х роках XIX століття на філософському факультеті Львівського університету вчився Іван Франко.Упродовж другої половини ХІХ ст. Університет утверджувався серед провідних вищих навчальних закладів Австро-Угорщини, не поступаючись за науковим рівнем і кількістю студентів багатьом вищим школам Європи. 63. Харківський університет було засновано 17 січня 1805 року завдяки ініціативі В. Каразіна та харківської громадськості, зокрема письменника та архітектора О. Паліцина, харківського міського голови Г. Урюпіна. В університеті працювало чотири факультети: словесний, етико-політичний, фізико-математичний і медичний. Першим ректором був Іван Рижський. Харківський навчальний округ був утворений майже одночасно з університетом. У 1828 р. в окрузі було 249 середніх і нижчих шкіл, 1664 учнів і 746 учителів, що вважалося недостатнім для такої великої території. Харківський університет доклав чимало зусиль, щоб поліпшити цю ситуацію.. З перших років функціонування університету в Харкові постала проблема забезпечення навчального закладу найкращими науковими силами. Були запрошені викладачі з Росії, з_за кордону. Кафедру філософії у той час очолював німецький філософ Й-Б Шад. Попри те що з вигнанням Й.-Б. Шада ситуація в Харківському університеті змінилася на гірше, загалом роль цього університету в розвитку освіти і науки, формуванні української інтелігенції, письменства була потужною, адже з його стін вийшло багато вчених: Д. Багалій, В. Безескул, О. Данилевський, М. Ковалевський, М. Костомаров, І. Мечников, М. Остроградський, О. Потебня, І. Срезневський, М. Сумцов, М. Сухомлинов та ін. З вигнанням Й.-Б. Шада філософія в Харківському університеті була придушена. На кафедру філософії призначалися далекі від неї люди, а в 1831 р. посаду професора філософії обійняв колишній поліцейський комісар Ф. Чанов.
64. Київський університет був другим університетом, заснованим на українських землях, що ввійшли до складу Російської імперії. Його заснуванню перешкоджав польський вплив на Правобережній Україні, який зберігся після її переходу до складу Російської імперії. Своє функціонування Університет Св. Володимира розпочав у складі одного філософського факультету. Кафедра філософії була загальноуніверситетською і забезпечувала читання лекцій з логіки, психології, історії філософії з природним правом. 65. АрхітектураВ архітектурі в XIX ст. на зміну пишноті і розкутості українського бароко прийшов стриманий, академічний стиль класицизму. За будівництвом міст наглядали спеціальні комісії і комітети. Громадські споруди будувалися з урахуванням їх призначення - головною метою архітектора стало не створення зовнішньої привабливості, а внутрішній комфорт (висока стеля, вентиляція, освітлення). 66. Розвиток музичної культури і театрального мистецтва в Україні ХІХ ст. Театр.Становлення українського національного мистецтва (театр, музика, образотворче мистецтво, архітектура) дещо відставало від літературного розвитку. Так, театральне мистецтво в більшій, ніж література, мірі залежить від політичного режиму, фінансових можливостей, підготовленості аудиторії. До 1861 року продовжував існувати кріпосний театр, і не тільки у садибах, але і в містах. У 1828 році офіційно було заборонено купувати до театру кріпаків, але і після цього кріпосні актори продовжували входити до складу деяких театральних труп. У 1789 театр був побудований у Харкові, але в ньому йшли тільки російські п'єси.Першими українськими постановками були «Наталка Полтавка» в 1819 р. і пізніше «Москаль-чарівник» у Полтавському любительському театрі. Вони стали можливими завдяки щасливому збігу обставин: підтримка генерал-губернатора Малоросії М. Репіна, керівництво трупою І. Котляревським, гра геніального актора М. Щепкіна, тоді ще кріпака. Професійна ж українська трупа була створена тільки на початку 80-х років. Організаційними питаннями в ній займався Михайло Старицький, режисурою — Марк Кропивницький. Обидва були також драматургами. Їм вдалося об'єднати талановитих акторів: брати Тобілевичі (псевдоніми: Івана — Карпенко-Карий, Миколи — Садовський, Панаса — Саксаганський), М. Заньковецька, Г. Затиркевич, інші. Пізніше трупа декілька разів розділялася, але, що цікаво, всі чотири оформлені колективи продовжували працювати яскраво, мали великий успіх в Україні, на півдні Росії (тому що трупи були пересувними).Великий знавець української мови, М. Старицький писав комедії (не гасне популярність «За двома зайцями»), драми («Не судилося», «Богдан Хмельницький»). Вони змальовували реалістичні картини сільського, міського побуту, передавали типові національні характери. Але ні Старицький, ні близький йому Кропивницький не виходили за рамки так званої «етнографічної драматургії». Творцем української соціальної драми став І. Карпенко-Карий (Іван Тобілевич). У основі його п'єс (драми «Бурлака», «Безталанна», комедії «Сто тисяч», «Хазяїн») лежать глибокі психологічні конфлікти, гострі соціальні протиріччя. Поетична і музична обдарованість українського народу була основою високого рівня розвитку музично-пісенної творчості. У XIX столітті як і раніше побутують землеробські пісні календарного циклу, а також колядки, веснянки, колискові, весільні. Широкою популярністю користувалися пісні-романси «Їхав козак за Дунай», «Віють вітри», «Сонце низенько», а також створені на вірші Шевченка «Думи мої, думи», «Заповіт». З народного середовища висувалися талановиті співаки-кобзарі (Остап Вересай, Іван Кравченко-Крюковський, Гнат Гончаренко, Терентій Пархоменко, Михайло Кравченко, Андрій Шут та ін.).Значного поширення набуло сімейне музикування, любительський молодіжний розважальний спів. Центрами розвитку музичної культури були духовні навчальні заклади, гімназії, приватні пансіони, університети, в яких вивчалася нотна грамота і теорія музики. Багато хто отримував професійну музичну підготовку в церковних хорах.Музика, спів міцно увійшли в повсякденне життя як міського, так і сільського населення. За жанрами пісні були різноманітними: ліричні, жартівливі, романси, виконувалися вони соло, дуетом, хором, під акомпанемент бандури, скрипки, гітари, фортепіано. Переважно це були авторські твори, які згодом розповсюджувалися і ставали народними.Концертну діяльність в містах України розгортали самодіяльні колективи. Традиційними серед інтелігенції великих міст були літературно-музичні вечори. Влаштовувалися добродійні концерти, особливо під час проведення великих контрактових ярмарок. Однак часто така діяльність наштовхувалася на адміністративні заборони. Наприклад, в 1867 у Києві був випадок, коли влада дозволила концерт за умови, що тексти пісень будуть звучати французькою мовою.Високого рівня досягла майстерність партесного (багатоголосого) співу. У XIX столітті хоровий спів поступово виходить за рамки чисто культового. Загальнофілософський зміст канонічних образів залучав до храму немало світських слухачів. З великими концертними програмами виступали хори Київської академії, Переяславської семінарії. Розвиток своїх національних традицій гальмувався, оскільки перевага адміністративно надавалася іноземним авторам.Одночасно з народною і церковною традиціями в XIX столітті складається світська професійна музична культура. С. С. Гулак-Артемовський на початку 60-х років створює першу українську оперу «Запорожець за Дунаєм». Перлиною української вокальної класики стали «Вечорниці» П. І. Нищинського. Вони малюють широку музичну картину народного життя, знаменитий чоловічий хор «Закувала та сива зозуля», тема якого — страждання козаків у турецькій неволі, їх прагнення до свободи. Мелодичним багатством, співучістю, драматичною напруженістю привабила слухачів опера М. М. Аркаса «Катерина» за однойменною поемою Т. Г. Шевченка. Композитори широко використовували багаті традиції українських народних пісень, обробляли їх. П. П. Сокальському належить глибока теоретична праця «Русская народная песня, великорусская і малорусская, в ее строении мелодическом и ритмическом…».Цілу епоху в музичному житті України складає творчість М. В. Лисенка — великого українського композитора, блискучого піаніста-віртуоза, талановитого хорового диригента, педагога, музикознавця й активного громадського діяча демократичного напряму. Він є основоположником української класичної музики. Пит 67. Періодизація духовної культури України 20ст. головні тенденції в її розвитку. Тенденції розвитку укр.культ. поділяється на 4 етапи: 1-національне відродження 1917-1933рр. Національне відродження першої третини XX ст. стало логічним продовженням процесу, започаткованого наприкінці XIX ст., і тісно пов'язане з проголошенням державності. У Першому Універсалі (23 липня 1917 p.) новоутвореного українського парламенту — Центральної Ради. За короткий час у 1917—1921 pp. сформувалися соціально-політичні та національно-духовні вартості, що визначили тенденцію культурного відродження. Організація освіти, очолена І.Стешенком, набула державного характеру. Запроваджувалася українська мова. Влітку 1918 р. була створена комісія з організації проекту Української академії (УАН) під керівництвом мін. освіти М.Василенка. Першим президентом УАН став В.Вернадський. До 1928 р. незмінним секретарем УАН був А.Кримський сходознавець, славіст, письменник, знав понад 60 мов. Значний внесок в організацію УАН зробили українські вчені-академіки Д.Багалій, П.Тутковський, Є.Тимченко, М.Петров, М.Тутан-Барановський, С.Єфремов, Ст.Смаль-Стоцький, М.Сумцов, М.Біляшевський, М.Холодний. Новій українській поезії того часу були притаманні романтичні настрої. Особливе місце у розгортанні культурного відродження належало неформальній літературній київській групі "неокласиків", їхня естетична програма характерна прагненням до строгої форми, гармонійної завершеності вірша, наслідуванням класичних зразків, намагалися позбавити українську поезію сентименталізму і поверховості. Ідейним натхненником групи "неокласиків" був М.Зеров До групи "неокласиків" належали також М.Драй-Хмара, П.Филипович, Юрій Клен. У Києві 20-х років плідно діяли й інші літературні об'єднання — "Аспис", "Ланка", "Марс", до складу яких входили талановиті літератори В.Антоненко-Давидович, М.Івченко, Г.Косинка, Т.Осьмачка, В.Підмогильний, Є.Плужник, Д.Фальківський. Відомим теоретиком національно-культурного відродження був М.Хвильовий (1893—1933 pp.). Подібні процеси національно-культурного відродження відбувалися в 20-х роках у драматургії і театрі. У Києві 1918 р. діяли три театри: Державний драматичний, очолений О.Загаровим і В.Кривеньким, Державний Народний П.Саксаганського і "Молодий театр", який організували Лесь Курбас і Гнат Юра. У 1919 р. Гнат Юра відокремився від "Молодого театру" і з групою акторів створив театр ім.І.Франка. 1917р. утвор.Українська академія мистецтв. Перший її ректор художник-графік Г.Нарбут. Велтке значення для монументального живопису мала творчість художника М.Бойчука. Він виховав плеяду послідовників (Т.Бойчук, А.Іванова, Павленко та ін.), звинувачений у пропаганді буржуазно-націоналістичних ідей,репресований 1937 р. і розстріляний, більшість його творів знищено. В архітектурі митці прагнули відшукати втрачений національний стиль.В цьому напрямі працював архітектор Д.Дяченко (1887—1942 pp.), один із засновників українського архітектурного стилю. Музична культура України розвивалася під впливом трьох основних чинників: традицій народної пісенності, музичної школи М.Лисенка і нової європейської стилістики. 2-період панування соц..реалізму на ниві духовної культури Укр. Культурне піднесення в Радянській Україні припинилося з 1930 р. Розпочалася чорна доба "розстріляного відродження", кульмінацією якої став страхітливий голодомор 1932—1933 pp. Знищенню підлягали фактично всі "ритуальні інституції" під приводом того, що в них була релігійна основа. Заборонялися й усувалися традиції. Фатальну роль виконав лист Сталіна 26.04.1926 p., де різкій критиці піддані О.Шумський і М.Хвильовий. 11.1918 р. міністр віросповідань УНР А.Лотоцький виголосив декларацію про створення Української автокефальної церкви. При церквах були організовані "братства", які намагалися демократизувати церковне життя в Україні, домагалися церковних відправ українською мовою. Репресії проти УАПЦ розпочалися фактично з 1920 p.. Настав період масового терору проти укр.культури. Розпочалося тотальне підкорення всіх форм професійної культури ідеологічним та естетичним догмам соціалістичного реалізму, що мало трагічні наслідки для духовного життя народу. Основний наслідок доби — фізичне і духовне знищення найяскравіших представників національної інтелігенції, насильна зміна генотипу народної культури, що має кваліфікуватися як геноцид українського народу. 3-стихійне піднесення духу нац.. опору 1956-1987р. Зберігалась тенденція до відродження укр.духовності та культури. Розвиткові такої тенденції сприяли передові українські громадські діячі. Так, у період політичної відлиги (1956—1961 pp.) відбулась відносна лібералізація політики КПРС стосовно національних культур. Відбулося певне поліпшення мовної ситуації, зокрема був перевиданий "Словник української мови" Б.Грінченка. Проте головним наслідком "відлиги" стало формування генерації шістдесятників, які прагнули відновити втрачену національну традицію, боролися всіма доступними засобами проти тоталітарної системи(І.Світличний, Є.Сверстюк, В.Стус, В.Марченко, Л.Костенко, В.Симоненко, І.Драч, М.Вінграновський, М.Руденко, Є.Гуцало та інБільшість з них були репресовані. Високохудожню спадщину залишив відомий поет, есеїст, критик і публіцист Є.Маланюк, привертає увагу творчість І.Багряного. В розвиток музичної культури значний внесок зробив композитор А.Рудницький (1902-1975 pp.). 4- національно- духовне оновлення Сусп. стан сучасної Укр. характерний як перехідний. Формується громадянське суспільство, для якого притаманний плюралізм у духовному житті, створення політичної та правової систем, що відповідають світовим демократичним стандартам. Крім Міністерства культури та мистецтва, обласних управлінь культури, які підпорядковані місцевим органам влади, проблемами збереження культурної спадщини займаються Товариство охорони пам'яток історії та культури, Центральна комісія з питань повернення в Україну культурних цінностей, Український фонд культури ті ін.. За роки державності України розгорнули діяльність добровільні товариства, об'єднання, асоціації, що закладають фундамент громадянського суспільства (Українська академія наук національного прогресу, Академія вищої школи, Академія політичних наук тощо). Український читач нарешті зміг ознайомитися з усім розмаїттям світового культурного ареалу без будь-яких табу.Рисою української культури можна вважати і той факт, що поступово творці та шанувальники українського мистецтва долають колись планомірно формований комплекс неповноцінності. 68. ТЕНДЕНЦІЇ НАЦІОНАЛЬНО-КУЛЬТУРНОГО ВІДРОДЖЕННЯ. Про якісні зміни в культурному житті України за умов розбудови української державності засвідчує динаміка розвитку національної освіти. Вже в березні 1917 р. була відкрита українська гімназія в Києві, невдовзі — університет у Катеринославі, консерваторія в Харкові, сільськогосподарський інститут в Одесі. У жовтні 1917 р. розпочинає свою роботу Український народний університет у Києві, а в Житомирі — Український учительський інститут. Тоді ж відкривається Наукоао-педагогічна Академія. Активізується видавнича справа. За десять пореволюційних років україн^ ських періодичних видань виходило більше, ніж за всі 130 попередніх років, серед них, зокрема, у 1921 р. 121 часопис, 60 газет *.
|
||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-07-15; просмотров: 260; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.191.205.110 (0.018 с.) |