Пит 29.Діяльність І.Вишенського на ниві полемічної літератури

Твори Вишенського визначаються в українській полемічній літературі 16-17 ст. не лише винятковим літературним талантом автора, але і його своєрідною позицією. Вишенський не обмежувався боротьбою з католицизмом та унією. Виходячи з засад візантійського аскетизму, він гостро критикував увесь тодішній церковний і світський лад і вимагав простоти старохристиянського братства, як здійснення Царства Божого на землі. Вишенський відкидав, зокрема, світську освіту і народні старовинні звичаї, як поганські. Вишенський користувався формами церковних послань, діалогу і полемічного трактату, постійно поєднуючи ці жанри. В своїх творах Іван Вишенський малював барвисті, часто гіперболічні, образи морального занепаду вищих верств, зокремадуховенства, протиставляючи їм «бідних підданих» і простих ченців. Зворушення, емоційне піднесення чергуються тут з гострою сатирою, сарказмом. Накопичення епітетів, порівнянь, запитань і закликів, іронічне представлення побутових деталей, багатство словника, використання живої народної мови надавало творам Вишенського яскравості й ефектності. Стиль Івана Вишенського, що походить від візантійської проповіді, але споріднений і з літературною манерою сучасних йому полемістів — українських (із острозького гуртка) і польських (П. Скарги, М. Рея) — «наближається до кращих взірців барокового стилю» (Д. Чижевський).

 

 

30. Скульптура і живопис України 16ст
Образотворче мистецтво. Традиційність, яка переважала в образотворчому мистецтві у XVI ст., поступово витісняється новими віяннями. У XVI-XVII ст. в Україні складається декілька шкіл церковного монументального живопису та іконопису. Провідна школа художників сформувалася у XVII ст. в київських монастирях. Художники працювали переважно в жанрах монументального живопису, іконопису, гравюри і графіки. У роботах таких іконописців, як Федір Сенькович, Микола Петрахнович, Іван Руткович, помітною стала відмова від середньовічних естетичних канонів, утверджувалася реалістичність і життєрадісність. Ці ж тенденції присутні у розписах Успенського собору та Троїцької церкви Києво-Печерської лаври, у церквах Полтави, Переяслава та ін. Частиною храмового живопису став портрет. У розписах храмів зображали історичних осіб. Сім'ї козацької старшини, привілейоване становище яких все більше зміцнювалося, масово замовляли свої портрети. Модним стало мати власну картинну галерею. Художникам іноді навіть замовляли картини, які зображували селян. На другу половину XVIII ст. припадає, вже в повному розумінні слова, світський портретний живопис. Але в цей же час проявляється тенденція від'їзду з України талановитої молоді до Петербурга, в Академію мистецтв. Так, найвідоміші художники Росії того часу: Д.Левицький - родом з Києва, В.Боровиковський - з Миргорода.
Розвиток книгодрукування обумовив розвиток мистецтва гравюри. Ними прикрашалися релігійні видання. Перші світські гравюри з'явилися у 1622 р. як ілюстрації до “Віршів на жалосний погреб…гетмана Петра Конашевича-Сагайдачного”. Видатні художники і гравери працювали тоді в Києво-Печерській друкарні – Никодим Зубрицький, Олександр Тарасевич, Леонтій Тарасевич, Іван Щирський.
Абсолютно особливим жанром стала "народна картина". Це - в першу чергу серія козацьких образів: "Козак з бандурою", "Козак Мамай". Як елемент народного побуту такі картини зберігалися до початку ХХ ст.
Протягом XVI ст. відбувалися важливі зрушення в розвитку скульптури.

 

31. Іван Федоров місцем організації своєї друкарні не випадково обрав Львів. У XV-XVI ст. це місто було великим торговельно-промисловим центром, важливим осередком культурного життя; у ньому було багато освічених людей, які, розуміючи значення друкованого слова, збирали бібліотеки, укомплектовували їх цінними виданнями. 25 лютого 1573 р. Іван Федоров розпочав, а 15 лютого 1574 р. закінчив працю над першою друкованою книгою на Україні. Це був його знаменитий львівський «Апостол» («Діяння та послання апостольські»). Основна частина книжки мала релігійний зміст,Тираж «Апостола» становив 1000-1200 примірників. Львівський «Апостол», як і його московський попередник, є зразком друкарської майстерності.Львівський «Апостол» ілюстровано трьома гравюрами великого формату.
З усього тиражу львівського «Букваря» до нас дійшов, на превеликий жаль, лише один примірник, який ще у XVII ст. привезли з України до Італії. В 30-ті рр. XX ст. він опинився в бібліотеці Гарвардського університету в США.Як видно із змісту, книжка призначалася для навчання грамоти. Такі посібники в той час найчастіше називали «азбуками» або «граматками». Діяльність львівських друкарень підтверджує, що посіяні першодрукарем зерна попали в добрий грунт. Творчо засвоюючи традиції славетного першодрукаря Івана Федорова, видавці, вчені-книгознавці свято оберігають пам’ять про нього
Київ знову зайняв провідну роль у культурному житті України. Саме в цей час було засновано Київське братство і школу при ньому, почала діяти Києво-Печерська друкарня.

 

32. Поняття та риси Відродження
Відродження або Ренеса́нс — культурно-філософський рух кінця Середньовіччя — початку Нового часу, що ґрунтувався на ідеалах гуманізму та орієнтувався на спадщину античності.
Характерними ознаками культури Ренесансу були такі:
1.Світський, нецерковний характер культури Відродження, що було наслідком звільнення суспільного життя загалом.2.Відродження інтересу до античної культурної спадщини, яка була майже повністю забута у середні віки.
3.Створення людської естетично-художньої спрямованості культури на противагу релігійній домінанті у культурі середніх віків. 4.Повернення у власне філософських дослідженнях до античної філософії і пов'язана з цим антисхоластична спрямованість філософських вчень Відродження. 5.Переміщення людини, як основної цінності, у центр світу і в центр філософії, літератури, мистецтва та науки.
У мистецтві Ренесанс — назва стилю, що прийшов на зміну готиці. В Україні на початку 16 — пол. 17 ст., за доби розвитку міст і зростання міщанського стану. Пам'ятки Ренесансу характеристичні насамперед для західної області України, зокрема для Львова, до якого приїздили кваліфіковані майстри з мистецьких центрів Італії (Кастіліо Петро, Італьчик Петро, Красовський Петро, Римлянин Павло й ін.) і Німеччини (Пфістер Йоганн, Горст Гайнріх, Шольц Гануш та ін.). «Чорна кам'яниця», дім Корнякта в Ринку, ансамбль Братсько-Успенської церкви з каплицею Трьох Святителів і вежею, монастир-фортеця Бенедиктинок з льоджею, синагога Золотої Рози, каплиці Боїмів і Кампіянів — початок 17 ст., костьол Бернардинів.
Щодо декоративної різьби, вона почала розвиватись у Львові. Німецько-нідерландські й італійські каменярі-різьбарі застосували форми Ренесансу в оздобленні фасадів, обрамлень вікон і входів та інтер'єрів («Чорна кам'яниця»). Шедевром архітектурно-декоративного різьблення доби Ренесансу є портал каплиці Трьох Святителів. У добу Ренесансу збагатилася дерев'яна різьба — вівтарна й іконостасна.

 

33.Українці в освітніх центрах Західної та центральної Європи. (Ю.Дрогобич, П.Русин та ін.).
В Україні майже до кінця XVI ст. не було загальних середніх і вищих навчальних закладів. Українська молодь вже з середини XIV ст. прокладала собі дорогу до навчання в західних університетах. Число українських студентів у вищих навчальних закладах Західної Європи поступово зростало. Так, у найстарішому Болонському університеті здобув вищу освіту Юрій Дрогобич (Котермак, бл. 1450—1494). Юрій Котермак народився в Дрогобичі на Прикарпатті в родині ремісника Михайла Доната (Котермака). 1468-го року його ім'я було внесене до списків студентів Краківського університету. На честь рідного міста він взяв псевдонім Дрогобич, з особливою гордістю підкреслюючи своє походження Юрій Дрогобич викладав астрономію в Болонському університеті протягом 1478/79 навчального року, а також у 1480—1482 роках написав першу наукову працю — "Прогностична оцінка стану небесних світил протягом березня-грудня 1478 року". Це своєрідний астрологічний трактат, у якому вказані дні зміни фаз місяця, прогноз погоди, схема розташування планет у дванадцяти "небесних домах". У науковій спадщині збереглося лише чотири наукові праці Дрогобича. Всі вони з астрономії: астрономічні прогностики, а також трактати з медицини тощо. Його наукова діяльність була відомою в багатьох країнах Європи, його праці зберігаються в бібліотеках та архівах Франції, Німеччини, Італії, Польщі.
Інший славетний український поет-гуманіст, педагог — Павло Процелер (Русин) походить з міста Кросно (нині воєводство Польщі Він вчився і викладав у Краківському університеті, мав вчений ступінь магістра, який давав йому право очолювати кафедру римської літератури. Магістр Павло з Кросна читав студентам Краківського університету лекції про Овідія, Вергілія, Лукіана та інших поетів. Крім того, він перекладав твори згаданих авторів та писав власні вірші.Павло Процелер з особливою гордістю підкреслював своє слов'янське походження, не поривав з Батьківщиною ні подумки, ні всією своєю освітньою діяльністю, навіть взяв собі псевдонім — Русин.Займався він також і видавничою справою; В 1509 році були видані "Пісні Павла Русина з Кросно". Це найцікавіша літературна пам'ятка. У ній сконцентровано всю поетичну спадщину Павла Русина. Вірші цієї збірки різноманітні за тематикою, але переважають в них ренесансні й гуманістичні мотиви.
До видатних українських гуманістів належить і Станіслав Оріховський-Роксолан. Початкову освіту він здобув у Перемишлі, а далі навчався в Краківському, Віденському, Віттенберзькому, Падуанському, Болонському університетах. Він був талановитим оратором, публіцистом, істориком, філософом. Переважна більшість вчених вважає саме Станіслава Оріховського засновником полемічної літератури.Поряд зі Станіславом Оріховським працювала ціла плеяда блискуче освічених українських гуманістів. Це Іван Туробінський-Рутенець, Григорій Чуй-Русин, Анонім ("Про вибиття татар перекопських під Вишневцем року 1512-го") та багато інших.