Культурно-просвітницька діяльність братських шкіл

Наприкінці XVI ст. в Україні та Білорусі виникали і набували дедалі більшого значення в суспільному, релігійному, культурному житті братства — релігійні і культурно-просвітницькі організації православного населення міст. Як правило, братські громади створювали при церквах. Насправді їх функції були набагато ширшими. Оскільки державна влада належала польському королю, церковна — ксьондзам і православним владикам, яких більшість тогочасного населення України вважала відступниками, братства прагнули вивільнити свої громади з-під опіки обох цих влад і перебирали на себе деякі їхні обов'язки. Вони прагнули відмежуватися від світу соціальної несправедливості, морального занепаду. Братства бралися за виконання певних політичних, юридичних та інших суспільних функцій. Вони здійснювали представництво на сеймах, вписували свої протести до міських книг, обстоювали майнові, політичні, духовні інтереси народу, захищали право українців обіймати державні посади, займатися ремеслом і торгівлею. Братства мали свої суди, спільну власність, братську скарбницю, створювали й утримували школи, друкарні, шпиталі, опікувалися бідними. Вони були доволі демократичними організаціями. Усі питання внутрішнього життя вирішували на загальних зборах. Між зборами керівництво ними здійснювали чотири обрані старші брати. За власним розсудом, не підкоряючись церковній владі, навіть єпископам, братства обирали також проповідників і священиків, наймали вчителів і друкарів. За структурою, функціями, ідеологією вони були громадами реформаційного типу. До братства входили представники всіх станів, основу їх становили ремісники, купці, службовці магістрату, міські простолюди.

У братствах навколо шкіл і друкарень гуртувалися вчені і письменники-полемісти, зароджувалася й формувалася ідеологія людей третього стану, який піднімався на боротьбу проти соціального, національного та релігійного гніту. Братства діяли у Львові, Городку, Жовкві, Луцьку, Кам'янці-Подільському, Дубні, Ярославі, Немирові, Острозі, Любліні, Замості, Рогатині, Галичі, Шаргороді, Стрятині, Вінниці, Києві, а також у Могилеві, Мінську, Орші, Полоцьку, Єв'ї, Пінську, Вільно та в інших містах.

При багатьох братствах функціонували школи і друкарні, їх діяльність сприяла демократизації освіти, робила її доступнішою для широкого загалу. Саме братствам Україна завдячує своїм духовним розвитком у XVII—XVIII ст., що спричинив започаткований ними масовий освітній рух.

Найвпливовішим в Україні було Львівське Успенське братство, діяльність якого активізувалася у 80-ті роки XVI ст. Як і громади антитринітаріїв та інші реформаційні угруповання, братства мали покровителів серед вельможних осіб. Із 1585 р. покровителем Львівського Успенського братства був князь Костянтин-Василь Острозький. Згодом до його складу ввійшли Кирило, Роман і Адам Ружинські, Лаврентій Древинський, Анна Потоцька з роду Могил та ін.

 

Пит 36. Полемічна література України.

Полемічна література дістала назву від свого завдання — полемізувати з католиками, що звинувачували православних у меншовартості й неправомірності, зокрема першу хвилю полеміки викликала книга Петра Скарги "Про єдність церкви Божої", а також подібні твори Бенедикта Гербеста і Лева Кревзи.У відповідь на непристойні випади католицьких польських авторів розгорнута полеміка була близька до лайки, сповнена звинувачень у смертних гріхах, моральних вадах, вишукування у супротивника відступів від канонів віри тощо. Цим характерні твори острозьких авторів, спрямовані проти Григоріанського календаря, на викриття "Папи-антихриста", а також утисків православних і злочинів проти людини, вчинених католиками.Література другої хвилі полеміки, що стосується братського руху, характерна проблемним розглядом ситуації, навіть науковим обґрунтуванням висновків і думок. Такі риси притаманні творам "апостола унії" Іпатія Потія, де він ґрунтовно переконує в оригінальності нової, створеної на Берестейському соборі 1596 р. церкви, намагається поєднати образ Папи і католицькі догмати з особливостями православної релігійності, зокрема стосовно чистилища і сходження Святого Духа, від Бога Отця і від Сина. Подібні аргументи використовував Мелетій Смотрицький, він відстоював віру та звичаї українського і білоруського народів, закликав до гуманності,апелював до сумління читача. У творах цього полеміста утверджена думка, що лише церква здатна консолідувати народ і надихати розвиток культури, тому він виступав за моральну чистоту церкви.Наукову фазу полеміки виразно втілює праця З.Копистенського "Палинодія" (1620 p.). Блискуча ерудиція, глибоке знання фактів церковної та світської історії дали змогу авторові полемізувати з Левом Кревзою про зверхність Папи Римського, розглядати проблеми загальнослов'янської єдності, розвитку писемності слов'ян, взаємодії їх культур. Унію З.Копистенський вважав шкідливою, оскільки вона не сприяла єдності. Дуже обережно він ставиться до світських наук і філософії, вважає європейську вченість похідною від грецької. Прагнення не так звинувачувати супротивника, як утвердити власну гідність, національну свідомість і гордість, простежується у творах полемістів К.-Т. Ставровецького та братів Зизаніїв.У своїх працях К.-Т.Ставровецький на противагу аскетизмові І.Вишенського прославляв земне життя, утверджував право людини на знання, освіту, насолоду благами, красою природи, співом і музикою. Земні справи становлять зміст життя людини. Він захищав матеріальні блага, творчу, чесну працю, критикував невігластво, лінощі, паразитизм — відстоював ті моральні підвалини, на які спирався братський рух, речники і сподвижники культури. Мислитель одним із перших підняв голос на захист жінки у контексті гідності людини.У "Зерцалі богослови" К.-Т.Ставровецький знайомить читача з філософськими проблемами походження і будови Всесвіту, таємницями явищ природи. Його останній твір, опублікований уже після смерті автора (1646 p.), називається "Перло многоцінне" і прославляє радощі та насолоди життя. Подібні мотиви звучать і в творах Лаврентія Зизанія. У промові при похороні княгині Чарторийської мислитель наголошує, що життя людини повинно бути сповнене не лише вірою, а й добрими ділами, милосердям. Працювати людина має насамперед із потреби приносити користь людям, а не зі страху перед покаранням. Навіть за земне життя людина може багато встигнути, адже має право вільно вибирати свій шлях і сама подбати про своє спасіння. Отже, в період культурно-національного відродження у розвитку української культури чітко виділяються два напрями, що зумовили різну її орієнтацію. Один із них, орієнтований на духовне вдосконалення людини, ґрунтувався на візантійсько-православній містичній традиції, збереженні ідеалів первісного християнства і споглядального життя. Інший, зумовлений переорієнтацією культури, переворотом у світогляді людини, спрямовував інтерес до науки й філософії, до активної творчої праці на благо людини.

 

 

37. друкарство 16
Іван Федоров місцем організації своєї друкарні не випадково обрав Львів. У XV-XVI ст. це місто було великим торговельно-промисловим центром, важливим осередком культурного життя; у ньому було багато освічених людей, які, розуміючи значення друкованого слова, збирали бібліотеки, укомплектовували їх цінними виданнями. 25 лютого 1573 р. Іван Федоров розпочав, а 15 лютого 1574 р. закінчив працю над першою друкованою книгою на Україні. Це був його знаменитий львівський «Апостол» («Діяння та послання апостольські»). Основна частина книжки мала релігійний зміст,Тираж «Апостола» становив 1000-1200 примірників. Львівський «Апостол», як і його московський попередник, є зразком друкарської майстерності.Львівський «Апостол» ілюстровано трьома гравюрами великого формату.
З усього тиражу львівського «Букваря» до нас дійшов, на превеликий жаль, лише один примірник, який ще у XVII ст. привезли з України до Італії. В 30-ті рр. XX ст. він опинився в бібліотеці Гарвардського університету в США.Як видно із змісту, книжка призначалася для навчання грамоти. Такі посібники в той час найчастіше називали «азбуками» або «граматками». Діяльність львівських друкарень підтверджує, що посіяні першодрукарем зерна попали в добрий грунт. Творчо засвоюючи традиції славетного першодрукаря Івана Федорова, видавці, вчені-книгознавці свято оберігають пам’ять про нього
Київ знову зайняв провідну роль у культурному житті України. Саме в цей час було засновано Київське братство і школу при ньому, почала діяти Києво-Печерська друкарня