Пит.9 Етногенез українського народу, основні етапи його становлення



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Пит.9 Етногенез українського народу, основні етапи його становлення



Доведено археологами, що люди населяли територію нинішньої України з часів раннього палеоліту. З тих пір і до наших днів ця земля ніколи не була безлюдною. Тут споконвічно і постійно жили люди. У кожному археологічному періоді (палеоліт, мезоліт, неоліт, енеоліт, бронзовий та залізний вік) вони мали свою територію приблизно в межах нинішньої України, певні форми суспільної організації та господарського життя, оборонні чи наступальні засоби тощо. Цьому сприяли вигідні географічні та кліматичні умови нашої землі: тут межували три основні смуги помірних широт -степова, лісостепова й лісова. З усіх боків вони були оточені природними кордонами: на заході - Карпатські гори, на півночі - непролазні болота, ліси Полісся і ріки, на сході та південному заході - ріки, що впадають у Чорне море, на півдні - Чорне та Азовське моря.

Таким чином, з одного боку, природа відкрила територію України для різних впливів та експансій, розташувавши ЇЇ в центрі Європи на стику Сходу й Заходу, з іншого - вона сприяла відрубності, відокремленості цієї території від інших земель. Саме цим у першооснові й пояснюється довготривалість і безперервність формування українського етносу, становлення самосвідомості й державності українського народу.

За тисячоліття територією України перекочовували численні хвилі навал і переселень народів. Україна була об'єктом експансії як зі Сходу, так і Заходу. Але це не означає, що її територія була сукупністю окремих земель, механічно об'єднаних у різні часи зброєю або внаслідок певних політичних угод. Навпаки, з давніх-давен Україна становила собою цілісний природний і економічний регіон, де окремі її частини поступово зближувалися, а не відчужувалися. Це й привело врешті-решт до формування тут українського етносу, який увібрав у себе елементи культур і впливів численних народів, що споконвічно жили в українській землі або прибули сюди з різних земель.

Отже, народ, який жив в українській землі мільйон років тому, і ті люди, які час від часу сюди прибували, вірогідно були пращурами українців, з яких згодом формувався український етнос, бо ніщо не зникає безслідно. І зрозуміло, надбання цих людей становлять певну складову українського етнокультурного комплексу.

Ми можемо дискутувати щодо назви прадавніх людей, визначення поняття «українці» і дати першої згадки в літературі про це слово, але ми не можемо не погодитися з думкою про те, що у нашій крові є гени тих людей, які жили в українських землях у найдавніші часи.

Та розглядаючи проблему етногенезу українців, треба відзначити, що фундаторами і творцями європейської цивілізації, а отже нащадками слов'ян були насамперед народи індоєвропейської сім'ї. За класифікацією лінгвістів, вона складається з 13 груп, куди входять як сучасні, так і мертві мови. Найбільш поширеними в Європі є германська, балтійська, слов'янська, кельтська, романська і грецька групи сучасних мов. Із слов'янської групи вийшли українська, польська, чеська, словацька, російська, білоруська, сербо-хорватська, болгарська і македонська мови.

Історія індоєвропейської мовної сім'ї почалася приблизно 6 тис. років до н.е. На гігантській території між Атлантикою на заході, Індією на сході, Скандинавією на півночі та Індійським океаном на півдні жили народи, у мові яких був високий ступінь спорідненості, спільність або близькість, подібність лексичних основ і граматичних формантів, що виконували однакові семантичні функції. Цю спорідненість учені пояснюють єдиним ге-нетичним корінням - індоєвропейською прамовою, яка в IV тис. до н.е. розпалася на ряд груп.

Перед наукою постало найголовніше завдання - відшукати цю прабатьківщину всіх індоєвропейських мов, територія якої мала відповідати природно-географічним, соціально-економічним і культурно-історичним характеристикам, які за допомогою лінгвістичного аналізу відтворили б спільні елементи цієї мови. Таку територію вчені (В. Даниленко, Л. Залізняк, Т. Сулемірський) визначили - це Україна. IV тис. до н.е. тут жителі вели осілий спосіб життя, скотарство виокремилось із змішаної землеробсько-скотарської економіки в самостійну галузь. Серед домашніх тварин виділялися кінь, бик, корова, вівця, свиня, собака. Культ коня і бика посідав панівне місце у суспільній свідомості. Високого рівня досягло землеробство. Здійснено перехід від мотичного до орного землеробства. Вирощували пшеницю, льон. Зерно мололи зернотерками та жорнами, пекли хліб. Знали садівництво і бджільництво.

Праіндоєвропейці виготовляли глиняний посуд, були знайомі з металургією міді, срібла, золота.

Суспільний устрій жителів характеризувався патріархальністю, домінуванням чоловіка у сім'ї, військовою демократією.

Вирізнялося три прошарки населення: жерці, військові та рядові общинники - землероби, пастухи, воїни. Поклонялися зброї, коню, сонцю-колесу, вогню, дереву.

Отже, рослинний і тваринний світ індоєвропейської прабатьківщини відповідає східній Європі, Україні, яка стала порубіжжям між осілими, миролюбними землеробами Європи та агресивними народами азійського степу. Це визначило її історичну долю аж до XVIII ст.

До версії східноєвропейського походження індоєвропейців схиляється й М.Грушевський. Найбільш правдоподібним він вважає висновки, "прийняті рядом визначних сучасних учених..., що правітчизною індоєвропейського племені (зване також арійським) була східна Європа".

Від написання "Історії України-Руси" минуло майже століття. Висновки М.Грушевського підтвердилися. Прабатьківщина індоєвропейців не Азія, а Україна, а точніше - вона була її східним крилом.

Уся складність етнічної історії українців - у розмаїтті концепцій їхнього етногенезу. З чотирьох головних версій: трипільсько-арійська, ранньослов'янська, києво-руська та пізньо-середньовічна нам видається найпереконливішою перша, згідно з якою український етнос сформувався в III-IV тис. до н.е. Це принаймні набагато ближче до тих первісних людей, що заселяли Україну мільйон років тому.

Трипільсько-арійська концепція, що заснована на "теорії безперервності "розвитку народів із пошуком їхніх етногенетичних коренів у надрах первіснообщинного ладу, стосовно українців виглядає так: прямими нашими предками, за твердженням київського археолога В. Хвойка (1850-1914), було енеолітичне населення, що проживало на території сучасної України. Згодом воно перетворилося на неврів - одного із скіфських племен, потім на антів, відтак на русів часів Київської Русі і зрештою - на українців. Звичайно, точка зору В. Хвойки не стала ще домінуючою в Україні. Значна частина вчених схильна вважати, що найбільш інтенсивно український народ став формуватися в VI-IX ст., тобто перед добою Київської Русі.

Найбільш одіозною є середньовічна версія, згідно з якою українці як етнос з'явилися не раніше XIV-XVI століть, після розгрому татаро-монгольськими ординцями так званого "єдиного давньоруського народу". Ця заідеологізована концепція відображає російсько-радянські претензії на спадщину української держави - Київську Русь. Вагомих наукових аргументів на користь цієї версії не існує. До XV ст. український народ уже був виокремленою, самобутньою етнічною спільністю.

Автори кожної із цих чотирьох концепцій намагаються обмежити і звузити етногенез українців до своєї точки зору, інші ж вони відкидають. Наявність їх засвідчує, що виникнення будь-якого народу, і в тому числі українців, не відбувається раптово, миттєво. Це тривалий процес, і етапи формування його характерних ознак дають підставу говорити про утворення певної спільності, цілісності й монолітності.

На наш погляд, найправильнішою точкою зору щодо етногенезу українців є та, яка враховує перших людей, які з'явились на нашій землі, а це, як було сказано вище, - мільйон років тому.

Нашу версію про походження українців можна назвати "королевською" (від назви закарпатського села Королеве) або ж "теорією безперервності" формування українського етносу. Такий висновок базується на системному підході до проблеми, на взаємодії автохтонних культур із культурами прибулих людей.

Чи вписується названа концепція у загальноприйняті положення зародження народів: фіксація часу їх появи, наявність території, простеження безперервності і послідовності їхнього культурно-історичного розвитку, сформованість загальноетнічної самосвідомості, антропологічні ознаки, зникнення народу? Так, в основних параметрах їх можна простежити у жителів, що заселяли нашу землю від найдавніших часів. Тільки вони проявлялися в динаміці, у зростанні і в удосконаленні. Покоління людей виростали одне по одному. Незважаючи на стихійні лиха, війни, покоління від покоління переймали здобутки попередніх надбань і передавали їх своїм нащадкам. Культурний розвиток на українських землях не переривався. Послідовна зміна культур на території майбутньої України складала з давніх часів етапи, щаблі формування та розвитку спільності, що поступово оформилася в українську.

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-07-15; просмотров: 339; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.234.191.202 (0.01 с.)